скачать книгу бесплатно
У вiдповiдь Анхель поцiлувала мене, взяла моi руки i поклала iх… Є на що.
* * *
Було вже годин десять, коли нас розбудив голос Дена:
– Сигнал з човна!
Ми швидко зiбралися (голому пiдперезатися i то довше)…
Дiвчата рушили було в кущi (гм, клозет був без стiнок), я спочатку не зреагував потiм побiг щосили.
Вони повернули до мене здивованi обличчя, я крикнув:
– La tigre!
Вже опiсля я втямив, що зробив помилку, до форми чоловiчого роду припасував артикль жiночого, як наслiдок, вийшло щось типу «тигра», Анхель сказала:
– C’est vrai – la tigresse [12 - «Правильно – тигриця»].
Але це було за кiлька хвилин, а поки що вони, переляканi, сховалися за моею спиною.
Довелося супроводжувати.
І до човна рухалися так – дами верхи на iшаках, ми з Деном пiшки, вiн в руках лук тримае, я рушницю.
Мене спочатку здивувало, чому човнiв два, але Ден сказав:
Залишайтеся тут – пройшов на берег, поговорив, кiлька китайцiв сiли в другий човен i попливли вниз.
Тобто вони нас не бачили.
На нашому човнi залишилася жiнка, яка, судячи з усього, знала Дена бiльш нiж добре.
Ден прив’язав довгу мотузку за нiс човна, i до сiдел iшакiв.
– В каюту!
Ага, мiсцевiсть населена, не треба, щоб бачили бiлих!
Входячи в каюту (власне кажучи, в хатинку на палубi), я подумав, що вона маленька. Ледве помiстимося.
