скачать книгу бесплатно
Може, Ден помiтив легке розчарування на ii обличчi, або спогад про наслiдки тiеi хлоп’ячоi витiвки зворушив його серце. Вiн нахилився, щоб поцiлувати ii й прошепотiв:
– Добранiч, мамо.
І панi Джо була частково задоволена.
V. Канiкули
Наступного дня в коледжi починалися канiкули, тож вранцi нiхто не поспiшав вставати з-за столу пiсля снiданку. Аж поки панi Джо здивовано не вигукнула:
– Тут собака!
Справдi, великий шотландський хорт з’явився на порозi перед iдальнею i завмер нерухомо, втупившись у Дена.
– Привiт, друже! Хiба ти не мiг почекати, поки я прийду за тобою? Чому ти втiк? Зiзнайся, що завинив i мужньо прийми покарання, – сказав Ден, пiдiймаючись назустрiч собацi. Той став на заднi лапи, щоб поглянути в обличчя господаревi, й уривчасто загавкав, нiби з обуренням вiдкидаючи припущення про непослух.
– Добре, Дон нiколи не бреше, – Ден обiйняв тварину, що стояла на заднiх лапах, а потiм, кинувши погляд на чоловiка з конем, який поволi прямував до будинку, додав: – Вчора я залишив усi своi трофеi в готелi, бо не знав, чим ви займатиметеся, коли я прийду. Вийдiть на веранду й подивiться на Окту, мого мустанга: конячка – диво, – Ден попрямував до дверей, а вся родина потягнулася за ним, щоб привiтати нових гостей.
Окту злегенька заiржав, побачивши господаря, й до великого жаху конюха, що намагався його утримати, почав пiдiйматися сходами на веранду.
– Пустiть його, – сказав Ден, – вiн вмiе дертися, як кiшка, i стрибати, як олень. Ну, друже, тобi хочеться промчати галопом? – запитав вiн свого красеня-мустанга й погладив його по гривi.
– Ось такого коня, я вам скажу, варто мати, – заявив Тед, який мав пiклуватися про Окту, поки Ден буде у вiд’iздi.
– Якi виразнi очi! Вiн дивиться так, нiби ось-ось заговорить, – завважила панi Джо.
– Так, вiн вмiе говорити, тiльки по-своему. І розумiе майже все. Правда, старий? – i Ден притулився щокою до конячоi морди.
– Що означать «Окту»? – поцiкавився Роб.
– «Блискавка». Конячка цiлком заслуговуе на таке iм’я, як ви незабаром переконаетеся. Чорний Яструб вiддав ii менi в обмiн на гвинтiвку. Ми з нею славно проводили удвох час у прерiях. Вона не раз рятувала менi життя. Бачите цей шрам?
Ден вказав на маленький рубець, майже непомiтний у довгiй гривi, й, обнявши Окту за шию, розповiв його iсторiю.
– Одного разу ми з Чорним Яструбом вирушили полювати на бiзонiв, але впродовж кiлькох днiв не знайшли жодного стада. Всi нашi запаси провiзii закiнчилися, а були ми в цей час миль за сто вiд стоянка племенi. Я вже думав, нам кiнець, але тут мiй iндiанський приятель сказав: «Зараз я покажу тобi, на якiй iжi можна буде протриматися, поки не вполюемо здобич». Бiля маленького ставка ми розсiдлали коней на нiч. Нiде не було видно жодноi живоi iстоти, навiть птаха, а прерii проглядалися на кiлька миль навколо. Як ви думаете, що ми зробили? – i Ден окинув поглядом обличчя слухачiв, якi стояли бiля нього.
– Їли черв’якiв, як австралiйськi аборигени, – сказав Роб.
– Варили траву або листя, – припустила Джо.
– Може, наповнили шлунок глиною, як дикуни, про яких ми десь читали? – запитав пан Баер.
– Убили одного з коней! – вигукнув Тед, що жадав почути про якесь кровопролиття.
– Нi, тiльки пустили кров. Бачите, ось тут зробили надрiз, наповнили кров’ю бляшаний кухоль, поклали трохи листя полину, додали води i закип’ятили на невеликому вогнищi. Страва вийшла на славу, i спали ми в ту нiч спокiйно.
– На вiдмiну, гадаю, вiд бiдноi Окту, – промовила Джозi й погладила тварину.
– Вона на це й уваги не звернула. Чорний Яструб сказав, що ми могли б так харчуватися ще кiлька днiв, перш нiж це почало б на них позначатися. Проте цього не знадобилося. На наступний ранок ми натрапили на бiзонiв, я застрелив одного. Його голова лежить зараз в ящику, який скоро доправлять сюди.
– Для чого цей ремiнь? – запитав Теддi, дiловито оглядаючи iндiанське сiдло, одинарну вiжку, трензель, ласо та ремiнну петлю навколо шиi коня, яка особливо зацiкавила його.
– Пiд час сутичок з ворогами ми скачемо кругами на великiй швидкостi й тримаемося за цей ремiнь, витягнувшись усiм тiлом уздовж бокiв коня, щоб сховатися вiд куль, а самi стрiляемо з-пiд його шиi. Я вам зараз покажу.
Сiвши в сiдло, Ден злетiв зi сходiв i помчав галявиною, то сидячи верхи на Окту, то наполовину ховаючись за ii корпусом, коли зависав на стременах. Інодi вiн зiскакував i бiг за конем великими стрибками, а Дон нiсся слiдом за ними в собачому захватi вiд того, що знову вiльний i разом з друзями.
Це було прекрасне видовище – три вiльних, диких iстоти за грою. В iхнiх рухах було стiльки грацii, енергii й волi, що на мить рiвна галявина стала нагадувати прерii, а глядачi немов зазирнули в iнше життя, в порiвняннi з яким iхне власне справляло враження досить нудного й безбарвного.
– Це краще за всякий цирк! – вигукнула Джо, шкодуючи, що не може знову стати дiвчинкою й галопувати на загнузданiй Блискавцi. – Я передбачаю, що в Нен клопоту буде повна голова, тiльки встигай вправляти кiстки: Тед переламае всi до однiеi, змагаючись iз Деном.
– Кiлька падiнь йому не зашкодять, а новий обов’язок i нова розвага – тiльки на користь. Однак, гадаю, Ден нiколи не захоче ходити за плугом, пiсля того як полiтав на такому Пегасi, – зазначив пан Баер.
Чорна конячка перестрибнула через хвiртку й пiдлетiла до веранди, де зупинилася за першим словом господаря й завмерла, тремтячи вiд збудження. Ден зiскочив з сiдла й глянув на друзiв, що стояли на верандi, наче очiкуючи на оплески.
Вони справдi пролунали, найбурхливiшi, а вiн, здавалося, був бiльше радий за свою улюбленицю, нiж за себе самого. Теддi одразу зажадав, щоб йому дали урок верховоi iзди. Незабаром вiн уже зручно почувався в незвичайному сiдлi й, переконавшись, що Окту слухнянiша за ягня, рушив риссю до коледжу, щоб покрасуватися перед студентами.
Бесс, побачивши з вiкон Парнасу цi перегони, квапливо спустилася з пагорба, щоб приеднатися до друзiв. І незабаром всi вже стояли на верандi й дивилися, як Ден зривае кришку з великого ящика, який посильнi транспортноi контори звалили перед дверима – якщо скористатися його висловом.
