banner banner banner
Хлопчики Джо
Хлопчики Джо
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Хлопчики Джо

скачать книгу бесплатно

– Слухай-но! Так ти теж дорослiшаеш! Що ж я робитиму, якщо не залишиться дiтвори, з якою я мiг би погратися? Ось i Теддi став схожий на жердину, i Бесс – юна ледi, й навiть ти, мое Гiрчичне Зернятко, носиш довгi сукнi та напускаеш на себе поважного вигляду.

Дiвчата засмiялися, а Джозi почервонiла, дивлячись на високого чоловiка й усвiдомлюючи, що занадто необачно стрибнула на шию старому знайомому. Двi молоденькi кузини були чарiвними протилежностями – одна бiла, точно лiлiя, iнша яскрава й рум’яна, немов маленька дика трояндочка. І Ден iз задоволенням кивнув, уважно дивлячись на них. Вiн бачив чимало гарненьких дiвчат пiд час своiх мандрiв, i його тiшило, що двi його давнi подружки перевершували iхню красу.

– Гей, ми всi хочемо брати участь у розмовi, не вiдбирайте в нас Дена! – гукнула з вiтальнi панi Джо. – Ведiть-но його сюди й не зводьте з нього очей, а то вiн вислизне й вiдправиться в нову подорож на рiк-другий, перш нiж ми встигнемо його гарненько роздивитися.

У супроводi двох чарiвних конвоiрiв Ден повернувся до вiтальнi й отримав наганяй вiд Джозi за те, що вирiс ранiше за всiх хлопчикiв i вже виглядае як чоловiк.

– Емiль твiй однолiток, а всього лиш хлопчисько: танцюе джигу й спiвае матроськi пiснi, як i ранiше. Ти ж виглядаеш рокiв на тридцять, такий високий, мiцний i смаглявий, як злодiй у п’есi… О, менi спала на думку чудова iдея! Ти iдеально пiдходиш для ролi Арбаса в «Останнiх днях Помпеi». Ми хочемо зробити виставу за цiею повiстю, з левом, гладiаторами, виверженням вулкана. Том i Теддi збираються сипати з мiшкiв попiл на сцену й катати за лаштунками бочки з камiнням. Нам дуже потрiбен смаглявий чоловiк на роль египтянина, а ти матимеш чудовий вигляд у червоно-бiлих шатах. Правда, тiтонько Джо?

Цей потiк слiв змусив Дена прикрити вуха руками. Та перш нiж панi Баер встигла вiдповiсти невгамовнiй небозi, увiйшли пан Лоуренс разом iз Мег i ii дiтьми. Слiдом за ними з’явилися Том i Нен. Пiсля загальних привiтань i обiймiв, всi розсiлися, щоб послухати Дена.

Вiн розповiдав про своi пригоди коротко, але виразно, про що свiдчило захоплення й напружене очiкування, якi вiдбивалися на обличчях присутнiх. Всi хлопчики вiдразу захотiли вiдправитися до Калiфорнii за статками, своею чергою дiвчата згорали вiд бажання якнайшвидше отримати цiкавi подарунки, якi вiн добирав для них пiд час подорожей. Старшi тим часом вiд душi радiли, що iхнiй буйний хлопчик не накоiв дурниць i що його, очевидно, чекае хороше майбутне.

– Поза сумнiвом, ти захочеш повернутися до Калiфорнii, щоб повторити свiй успiх, i я дуже сподiваюся, що тобi знову пощастить. Але бiржовi спекуляцii – ризикована гра, можеш втратити все, що заробив, – завважив пан Лоуренс, який iз задоволення вислухав розповiдь Дена.

– Менi цiлком вистачило мого першого досвiду – в усякому разi, поки. Надто вже все це нагадуе азартну гру… Хвилювання, збудження – ось чим мене приваблюе бiржа, проте цього менi не потрiбно. Хочу побути фермером на Заходi. Фермерство на великiй дiлянцi – це чудово. Вiдчуваю, що скучив за наполегливою фiзичною працею пiсля тривалого байдикування. Я почну, а потiм ви зможете посилати менi своiх «чорних овечок», щоб населити ними мою ферму. Я вже пробував розводити овець в Австралii, та й про «чорних овечок» менi дещо вiдомо – не з чуток.

Ден весело засмiявся, i колишнiй зосереджений вираз зник з його обличчя. Проте тi, хто знав його краще за iнших, здогадалися, що вiн отримав якийсь серйозний урок у Сан-Франциско i не хоче бiльше ризикувати.

– Прекрасна iдея, Дене! – вигукнула панi Джо, яку потiшило його бажання десь мiцно осiсти й допомогти iншим. – Ми завжди знатимемо, де ти, зможемо приiхати, щоб побачитися, нас не роздiлятиме пiв свiту. Я пришлю тобi в гостi мого Теда. Вiн такий невгамовний. Поiздка принесла б йому величезну користь. З тобою вiн буде в безпецi, поки не витратить надлишок енергii й не навчиться здоровiй i кориснiй справi.

– Запевняю, що буду, як слухняний хлопчик, копати й сапати, тiльки б менi дали шанс побувати на Заходi. Хоч фраза «рудники Сперанца» звучить, мабуть, привабливiше, – сказав Теддi, роздивляючись зразки руди, привезенi Деном для професора.

– Ти закладеш нове мiстечко, Дене, а ми, щойно будемо готовi до масового переiзду, дружно знiмемося з насиджених мiсць i поселимося там. Тобi досить скоро знадобиться газета, а менi куди бiльше до душi вiдкрити власне видання, нiж гарувати на iнших, як я це роблю зараз, – завважив Демi, який горiв бажанням вiдзначитися у сферi журналiстики.

– Ми легко могли б заснувати там новий коледж. У мiцних i здорових уродженцiв Заходу величезна тяга до знань, а природна кмiтливiсть дае iм змогу швидко зрозумiти користь освiти, – додав нестарiючий пан Марч, вже побачивши пророчим оком появу на широких просторах дикого Заходу безлiч нових навчальних закладiв, точних копiй коледжу Лоуренса.

– Іди цим шляхом, Дене. План чудовий, i ми пiдтримаемо тебе. Я сам не проти вкласти тисячу-другу в кiлька прерiй з ковбоями, – сказав пан Лорi, завжди готовий пiдтримати хлопчикiв в iхнiх самостiйних починаннях як пiдбадьорливими словами, так i вiдкритим гаманцем.

– Навiть невеликi грошi дають людинi певну впевненiсть у собi, а вкладення iх у покупку землi допомагае перейти до осiлого способу життя… на якийсь час, щонайменше. Менi хотiлося б подивитися, на що я здатний, проте вирiшив порадитися з вами, перш нiж прийняти рiшення. Не знаю, чи буде це заняття задовольняти мене впродовж багатьох рокiв, але я завжди зможу кинути, коли набридне, – вiдгукнувся Ден. Вiн був зворушений живим iнтересом друзiв до його планiв.

– Я знаю, нiкому моя заввага не сподобаеться. Проте вiдчуваю: коли перед людиною вiдкривався цiлий свiт, одна ферма видасться йому страшенно маленькою й нудною, – промовила Джозi, яка явно вiддавала перевагу романтицi бродячого життя. Його прихильники приносила iй не тiльки захопливi розповiдi, а й красивi речi.

– А мистецтво? Чи е воно там, на Заходi? – запитала Бесс, думаючи про те, який чудовий малюнок пером вийшов би, якби можна було зобразити Дена в цю хвилину, коли вiн розслаблено стояв i невимушено розмовляв, вiдвернувшись вiд свiтла.

– Там кругом незаймана природа, люба, i це ще краще. Бо повсюди чудовi тварини й дивовижнi пейзажi, яких нiколи не бачили в Європi. Ти все це зможеш намалювати. Навiть прозаiчнi гарбузи там пречудовi. А тобi, Джозi, одна з таких гарбузин стане в пригодi, коли гратимеш Попелюшку у власному театрi, який вiдкриеш у Денсвiллi, – засмiявся пан Лорi, який не хотiв, щоб у Дена виникли сумнiви щодо його вибору.

Ідея одразу захопила Джозi, яка марила театром, а пiсля того, як iй пообiцяли всi трагiчнi ролi на ще не побудованiй сценi, перейнялася глибоким iнтересом до проекту й благала Дена почати його експеримент одразу.

Бесс також визнала, що iй було б корисно помалювати з натури, а дика природа посприяе полiпшенню ii смаку, якому загрожуе стати сентиментальним, якщо ii погляд завжди зупинятиметься лише на витонченому й красивому.

– Лiкарську практику в новому селищi пропоную залишити за мною, – сказала Нен. – Я закiнчу навчання на той час, коли ти закладеш нове мiстечко…

– Ден не допустить появи в ньому жiнки до сорока рокiв. Йому не подобаються молодi й гарненькi, – роздратовано вставив Том, який оскаженiв вiд ревнощiв, бо прочитав у поглядi Дена захоплення смiливою й рiшучою Нен.

– Мене це не стосуеться. Медики – виняток з будь-якого правила. У Денсвiллi буде мало хвороб, оскiльки всi вестимуть активний, здоровий спосiб життя. До того ж туди поiде тiльки енергiйна, мiцна молодь. Але нещаснi випадки траплятимуться досить часто. Тут i дика худоба, i швидка iзда верхи, й сутички з iндiанцями, та й загалом люди на Заходi байдужi до небезпеки. Це саме те, що менi потрiбно. Я хочу зайнятися переломами кiсток. Хiрургiя – це дуже цiкаво, а тут у мене мало подiбноi практики, – мрiйливо сказала Нен, яка горiла бажанням якнайшвидше вивiсити табличку iз зазначенням годин прийняття й узятися за справу.

– Я вiзьму тебе до себе, лiкарю, й буду радий мати на Заходi такий славний приклад того, на що здатнi ми, жителi схiдних штатiв. Вчися, старайся. Пришлю за тобою, тiльки-но в мене з’явиться будиночок, щоб тебе прихистити. Знiму скальпи з кiлькох червоношкiрих або переламаю кiстки десятку ковбоiв заради того, щоб ти могла мати бажану практику, – засмiявся Ден, захоплений енергiею Нен, що видiляли ii серед iнших дiвчаток.

– Дякую, друже. Приiду обов’язково. Можна менi помацати твою руку? Чудовi бiцепси! Нумо, хлопчики, дивiться сюди: ось що я називаю прекрасними м’язами.

І Нен прочитала коротку лекцiю з анатомii, використовуючи м’язисту руку Дена як наочний посiбник. Том не слухав, а пiшов до алькова в протилежному кiнцi зали i звiдти сердито дивився у вiкно на зiрки, помахуючи власною правою рукою з такою жвавiстю, немов збирався збити когось з нiг.

– Зроби Тома гробарем у Денсвiллi, вiн iз задоволенням ховатиме пацiентiв Нен, яких вона заморить. Дивiться, як йому личить похмурий вираз, характерний для представникiв цiеi професii. Не забудь про нього, Дене, – сказав Теддi, залучаючи загальну увагу до охопленого смутком закоханого.

Проте Том нiколи довго не ображався й пiсля кiлькох хвилин самоти вийшов до товаришiв iз веселою пропозицiею:

– Слухайте, ми зобов’яжемо великi мiста висилати в Денсвiлль усiх, кому тiльки трапиться захворiти на жовту лихоманку, вiспу або холеру! Тодi Нен буде щаслива, а ii фатальнi помилки не матимуть великого значення там, де ii пацiентами стануть головним чином емiгранти й засудженi злочинцi.

– Я порадив би тобi, Дене, влаштуватися бiля Джексонвiлля або якого-небудь iншого мiста, щоб ти мiг отримувати задоволення вiд спiлкування з культурними людьми. Там е клуб любителiв Платона й чимало людей, що мають живий iнтерес до фiлософii. Все, що приходить зi схiдних штатiв, отримуе тепле прийняття, i новi пiдприемства, поза сумнiвом, процвiтатимуть на такий гостиннiй землi, – м’яко подав свою пропозицiю пан Марч, який сидiв трохи вiддалiк, серед старших гостей, iз задоволенням прислухаючись до жвавоi розмови.

Думка про те, що Ден може зайнятися вивченням Платона, була кумедною, проте нiхто, крiм пустотливого Теддi, не засмiявся. Своею чергою Ден поспiшив подiлитися з друзями iншим своiм планом, що зародився в його головi.

– Я, втiм, не зовсiм впевнений, що досягну успiху, займаючись фермерством. До того ж мене тягне до моiх старих друзiв, iндiанцiв Монтани. Вони миролюбне плем’я й вiдчайдушно потребують допомоги. Сотнi померли вiд голоду, бо вони не отримують вiд уряду допомоги, яка належить iм за законом. Тим часом iхнi сусiди, плем’я сiу, дуже войовничi, в них тридцять тисяч воiнiв, тому уряд боiться iх i потурае всьому, чого вони зажадають. Ганьба! Чорт би забрав всiх цих чиновникiв! – Ден рiзко замовк, тiльки-но лайка зiрвалася з язика, але очi, як i ранiше, блищали, й вiн квапливо повiв далi: – Саме так! Я не вибачатимуся за те, що сказав. Якби в мене були грошi, коли я жив серед них, то вiддав би до останнього цента цим бiдолахам, яких обманом позбавили землi й загнали туди, де нiчого не росте. Чеснi посередники в такiй ситуацii могли б зробити багато. Гадаю, менi слiд повернутися й допомогти цим людям. Я знаю iхню мову, вони менi подобаються. Нинi маю кiлька тисяч доларiв, тож чи варто витрачати iх на свое влаштування й радiти життю, коли вони страждають. Що ви про це думаете?

Ден, розчервонiлий i схвильований вiд власноi гарячоi промови, виглядав в цю хвилину дуже мужнiм та енергiйним. Вiн прямо глянув у обличчя друзiв, i всi вони вiдчули спiвчуття до скривджених.

– Зроби саме так! – вигукнула панi Джо, надихаючись. Чуже нещастя викликало у неi набагато бiльше iнтересу й спiвчуття, нiж будь-яка удача.

– Зроби так! – луною повторив Теддi, аплодуючи, немов це була вистава. – Вiзьми мене в помiчники! Я страшенно хочу поiхати туди, пожити серед цих славних хлопцiв i пополювати.

– Розкажи нам бiльше, щоб ми могли зрозумiти, чого вартуе ця справа, – сказав пан Лоуренс, потай вирiшивши заселити в майбутньому своi поки ще не купленi прерii iндiанцями Монтани й водночас збiльшити суму пожертвувань благодiйному товариству, що посилае мiсiонерiв до цих скривджених владою людей.

Ден одразу почав розповiдати про все, що бачив у штатах Пiвнiчноi i Пiвденноi Дакоти, про племена пiвнiчного заходу й про те, як iх ображають, про терпiння й смiливiсть iндiанцiв, немов вони були його братами.

– Вони називали мене Ден Вогняна Хмара, бо краще моеi гвинтiвки iм бачити не доводилося. А Чорний Яструб, мiй вiрний друг, не раз рятував менi життя й навчив всього, що знае сам. Вони зараз у бiдi, тож я хотiв би вiддячити iм.

Захопившись промовою Дена, присутнi немов втратили iнтерес до Денсвiлля. Проте обачний пан Баер припустив, що один чесний посередник серед безлiчi корисливих не зможе змiнити ситуацiю. Хоч така спроба й мае ознаки благородства. Тож краще всебiчно обмiркувати майбутнi дii, спробувати заручитися пiдтримкою авторитетних осiб у вiдповiдних урядових колах i всебiчно обстежити мiсцевiсть, а вiдтак ухвалити остаточне рiшення.

– Добре, я так i зроблю. Нинi збираюся з’iздити в Канзас i подивитися, що там можна зробити. Якось зустрiв у Фриско одного хлопця – вiн добре вiдгукувався про тi мiсця. Скрiзь так багато треба зробити, що я навiть не знаю, з чого почати. Інодi менi здаеться, що краще б у мене не було нiяких грошей, – насупившись, промовив Ден, вiдчуваючи тi самi труднощi, що й усi добрi душi, коли вони охопленi прагненням допомогти у великiй справi всесвiтньоi благодiйностi.

– Я готовий зберiгати твоi заощадження доти, поки твое рiшення не набуде остаточностi. Бо хлопчина ти гарячий i можеш вiддати все першому зустрiчному жебраковi, який зумiе тебе розжалобити. Я пущу iх в оборот, а поверну тодi, коли вони знадобляться для справи, згоден? – запитав пан Лорi, який встиг навчитися розсудливостi за роки, що минули з часiв його власноi марнотратноi юностi.

– Дякую, сер. Тiшуся, що позбудуся iх на якийсь час. А якщо зi мною щось трапиться, збережiть всю суму, щоб допомогти якомусь iншому волоцюзi, як ви допомогли менi. Це мiй заповiт, i ви всi свiдки. Тепер менi полегшало на душi, – i, передавши пану Лорi пояс, в якому вiн носив своi скромнi статки, Ден розгорнув плечi, немов скинув з них вантаж турбот.

Нiхто й уявити не мiг нi того, скiльки рiзних подiй вiдбудеться, перш нiж Ден повернеться, щоб забрати свiй капiтал, нi того, наскiльки близький вiн був в той момент до вираження своеi останньоi волi… Поки пан Лоуренс пояснював, як вiн розпоряджатиметься грошима, почувся гучний голос, який весело виспiвував:

Пеггi – дiвчина весела,
Хлопцi, гей, хлопцi, гей!
Пеггi – дiвчина, що треба,
Джеку рада, е-ге-гей!
А Джек у нас моряк,
Хлопцi, гей, хлопцi, гей!
Пеггi любить Джека – оце так, оце так,
Буде моряка чекати, е-ге-гей, е-ге-гей!

Емiль завжди оголошував про свое прибуття в такий спосiб. Разом з ним у вiтальню ввiйшов Нет, який весь день давав мiським дiтлахам уроки музики. Було приемно дивитися, як вiн широко всмiхаючись, вiтався з другом, ще приемнiше було слухати, як Ден згадував про все, чим був зобов’язаний Нету, намагаючись вiддячити за дружбу в трохи грубуватих, але щирих словах подяки. Проте особливе задоволення у присутнiх викликав обмiн враженнями мiж Деном та Емiлем. Двое славних мандрiвникiв без угаву розповiдали дивовижнi iсторii, що вражали уяву «сухопутних морякiв» i домосидiв.

Пiсля прибуття нових гостей будинок вже не мiг вмiстити веселу молодь, тож усi перебралися на веранду й влаштувалися на сходинках у густих сутiнках, немов зграя нiчних птахiв. Пан Марч i професор пiшли в кабiнет, Мег та Емi вирiшили наглянути за приготуванням частування, а Джо та Лорi сидiли бiля вiдчинених дверей, прислухаючись до веселого гомону хлопцiв i дiвчат.

– Ось вони, цвiт нашого виводка! – мовила Джо. – Однi з моiх учнiв померли, iншi розбрелися свiтом, але цi сiм хлопчикiв i чотири дiвчинки – моя втiха й гордiсть. Якщо додати до них Елiс Хiт, можна вважати, що моя дюжина в зборi. Треба визнати, клопоту в мене вiд них аж по вiнця. Знаеш, Лорi, так важливо не помилитися, задаючи правильний вектор усiм цим юним життям.

– Якщо згадати, якi вони всi рiзнi, звiдки деякi з них прийшли до нас або який вплив чинили на них родичi, ми, гадаю, можемо поки що бути задоволенi тим, чого досягли, – вiдповiв Лорi серйозно, коли його очi зупинилися на однiй свiтлiй голiвцi серед кiлькох темноволосих, хоч свiтло молодого мiсяця лягало на все, не вiддаючи переваги жодному присутньому.

– Я не турбуюся за дiвчаток. Про них пiклуеться Мег. У неi стiльки здорового глузду, терпiння й нiжностi, що на ii пiдопiчних мае очiкувати тiльки успiх. А моi хлопчики з кожним роком приносять менi дедалi бiльше клопоту. Пiсля кожного iхнього вiдлучення з Пламфiлду ми, на жаль, стаемо не такими близькими, як ранiше, – зiтхнула Джо. – Скоро вони зовсiм подорослiшають, тодi iх пов’язуватиме зi мною лише одна тонка ниточка, яка зможе обiрватися будь-якоi хвилини. Так, як це сталося з Джеком i Недом. Хоч Доллi й Джордж, як i ранiше, люблять приiжджати до нас, i я можу вiдверто поговорити з ними. Франц нiколи не забуде Пламфiлд: вiн вiдданий рiдним. Проте мене турбують тi трое, якi мають скоро знову пiти в широкий свiт. У Емiля добре серце, тож, сподiваюся, це допоможе йому залишитися порядним i позитивним юнаком. До того ж, як ти пам’ятаеш: «Сидить на реi херувим, для моряка його щогла – що той Єрусалим». Нету належить вперше покинути Пламфiлд, а вiн все-таки слабохарактерний юнак, хоч ти i справляеш на нього позитивний вплив. Наш Ден, як i ранiше, бунтiвник. Боюся, приборкати його зможе лише якийсь суворий життевий урок.

– Вiн добрий юнак, Джо. Не надто тiшуся його планами займатися фермерством у захiдних штатах. Якби хоч трохи попрацювати над його манерами, можна було б зробити з нього джентльмена. Хтозна, чого вiн змiг би домогтися, якби залишився тут, серед нас, – вiдповiв Лорi, схиляючись над стiльцем панi Баер, як робив це багато рокiв тому, коли в цих двох були спiльнi секрети.

– У цьому був би певний ризик, Теддi. Вiн любить фiзичну працю й свободу. Саме вони допоможуть йому стати хорошою людиною. Це набагато краще, нiж будь-який зовнiшнiй лоск небезпек, з якими вiн зiткнувся б, ведучи забезпечене й спокiйне життя в мiстi. Ми не можемо змiнити його натуру – тiльки допомогти iй розвинутися в правильному напрямку. Його колишнi iнстинкти нiкуди не зникли, тож вiн мае неабияк себе контролювати, а iнакше зiб’еться на манiвцi. Я добре усвiдомлюю це. Його любов до нас – запорука безпеки, тож треба усiма силами берегти ii, поки вiн не подорослiшае або не з’являться iншi, мiцнiшi узи, якi утримували б його вiд спокус.

Джо знала Дена краще за iнший, тож бачила, що ii «лоша» ще не до кiнця об’iздили. Вона сподiвалася на краще, але побоювання все-таки залишалися. Їй було добре вiдомо, яким суворим i жорстоким бувае життя до таких, як вiн. Також знала, що перед вiд’iздом Ден у тиху, спокiйну хвилину вiдкрие iй свою душу. Тодi вона зможе сказати слова застереження, яких вiн потребуе.

Тож Джо вичiкувала й одночасно уважно спостерiгала за ним. Помiчала й позитивнi змiни, так i шкоду, яку завдало йому перебування мiж рiзних людей. Їй дуже хотiлося, щоб ii «баламут» домiгся успiху в життi, адже iншi прогнозували, що нiчого з нього не вийде. Проте досвiд пiдказував iй, що людей не можна лiпити, як глину, тому задовольнялася скромною надiею, що занедбаний хлопчик може стати просто хорошим чоловiком, i не просила нiчого бiльшого.

Втiм, навiть на це важко було розраховувати, зважаючи на пристраснiсть, якою нагородила його натуру природа. Нiщо не стримувало його запальний характер – тiльки спогади про Пламфiлд. Страх розчарувати вiрних друзiв, а також гордiсть, що була сильнiшою особистих моральних правил, змушували його прагнути зберегти повагу товаришiв, якi любили його, попри всi недолiки.

– Не хвилюйся нi про кого, люба. Емiль – один з тих безтурботних i веселих хлопцiв, якi завжди виходять сухими з води. Я подбаю про Нета. Ден тепер на правильному шляху. Нехай з’iздить в Канзас. Якщо план з облаштуванням ферми втратить свою чарiвнiсть в його очах, вiн зможе повернутися до бiдних iндiанцiв i принести iм чимало користi. Дуже сподiваюся, що це стане справою його життя – така незвичайна робота саме для нього. Боротьба з гнобителями й захист пригноблених – саме те заняття, до якого треба залучити таку небезпечну для нього самого енергiю.

– Сподiваюся, що так i буде… О, що це? – Джо подалася вперед, прислухаючись до вигукiв Теддi та Джозi.

– Мустанг! Справжнiй, живий мустанг! Ми зможемо осiдлати його! Дене, ти просто молодчина! – кричав Тед.

– Індiйський наряд для мене! Тепер я зможу зiграти Намiоку, якщо хлопчики поставлять «Метамора», – вигукувала Джозi, плескаючи в долонi.

– Голова бiзона для Бесс! Помилуй, Дене, чому ти привiз для неi такий жахливо негарний подарунок? – запитала Нен.

– Я вирiшив, що iй буде корисно взяти як модель для малюнкiв що-небудь сильне й природне. Вона нiколи не доб’еться життевоi правди у своiх роботах, якщо зображуватиме солодких амурiв i кошенят, – вiдповiв безпосереднiй, грубуватий Ден, пригадуючи, що, коли вiн був тут торiк, Бесс довго обирала мiж головою Аполлона i власним котом-персом.

– Дякую, я спробую. Якщо мене спiткае невдача, ми зможемо поставити цю голову бiзона в холi, щоб вона нагадувала нам про тебе, – сказала Бесс, ображена глузуванням над ii iдеалами краси, але занадто добре вихована, щоб висловити свое обурення чимось iншим, крiм звучання голосу, який був водночас солодкий i холодний, як морозиво.

– Гадаю, ти не захочеш приiхати подивитися на наше нове поселення разом з iншими? Чи картини реального життя непривабливi для тебе? – запитав Ден, намагаючись набути шанобливого вигляду, з яким усi хлопчики зверталися до Принцеси.

– Я збираюся до Рима, де навчатимуся кiлька рокiв. Вся мистецька краса свiту зiбрана там. Цiлого життя не вистачить, щоб насолодитися ii спогляданням, – повчально проказала Бесс.

– Рим – заплiснявiлий старий склеп, якщо порiвнювати його iз «Садом богiв» i величними Скелястими горами. Менi байдуже до мистецтва. Природа – ось все, що важливо для мене. Я мiг би показати тобi таке, що приголомшило б i тебе, i твоiх старих майстрiв! Краще приiжджай разом з усiма. Джозi скакатиме на конях, а ти iх тим часом малюватимеш i лiпитимеш. Якщо стадо з сотнi чудових мустангiв не зможе показати тобi, в чому полягае справжня краса, я визнаю свою поразку, – запально мовив Ден.

– Я приiду коли-небудь з татом, щоб подивитися, що краще: мустанги, конi святого Марка чи тi, що стоять на Капiтолiйському пагорбi. Будь ласка, не ображай моi iдеали, а я спробую полюбити твоi, – сказала Бесс, починаючи думати, що Захiд, можливо, вартуе того, щоб на нього поглянути.

– Домовилися! Я твердо впевнений, що всi американцi мають спочатку оглянути всi куточки своеi краiни, а вже потiм прямувати в чужi краi, – завважив Ден.

– Новий Свiт мае певнi переваги, проте е вони i в Старого Свiту. В Англii жiнки мають право голосувати, а в нас – нi. Менi соромно за Америку. Їй слiд було б бути попереду iнших краiн у всiх хороших починаннях! – вигукнула Нен, яка вже встигла поборотися за права жiнок.

– О, будь ласка, не треба! Люди нiяк не можуть дiйти згоди щодо цього питання й обзивають один одного лайливими словами. Цього вечора збережiмо мир i спокiй! – благала Дейзi, яка терпiти не могла суперечок.

– Ви, жiнки, зможете голосувати скiльки завгодно в нашому новому мiстечку, а також висувати своi кандидатури на посади мера й членiв мiського правлiння. У нас буде повна свобода для всiх, а iнакше я не зможу жити в цьому мiсцi, – сказав Ден, додавши зi смiхом: – Я бачу панi Шибайголову та панi Шекспiр Смiт, як i ранiше, розходяться в думках.

– Якби всi завжди були згоднi, ми нiколи нi в чому не домоглися б успiху. Дейзi – сама чарiвнiсть, але в неi застарiлi погляди. Тож я намагаюся додати iй смiливостi такими розмовами, щоб наступноi осенi вона поiхала й проголосувала разом зi мною. Демi супроводжуватиме нас, щоб ми могли взяти участь у тих единих виборах, до яких нас допустили.

– Ти повезеш iх на вибори, Святий отець? – запитав Ден. Здавалося, йому подобаеться це давне шкiльне прiзвисько Демi. – Ця система чудово працюе в Вайомiнгу.

– Вважатиму за честь. Мама й тiтки iздять на вибори щороку, Дейзi теж поiде зi мною. Вона, як i ранiше, моя найкраща половина, тож нi в чому вiд мене не вiдставатиме, – сказав Демi, обнявши сестру, яку любив навiть бiльше, нiж ранiше.

Дену подумалося, як, мабуть, все-таки приемно мати такi мiцнi родиннi узи. Власне самотне дитинство видалася йому невимовно сумним, коли вiн пригадав, з чим довелося боротися. Однак серйознi думки перервалися в цю хвилину тяжким зiтханням, з яким Том задумливо вимовив:

– Я завжди хотiв бути близнюком. Є з ким вiдверто поговорити. А як приемно завжди мати поруч когось, хто радий спертися на твою руку й утiшити тебе. Особливо, коли iншi дiвчата такi жорстокi.

Нероздiлена пристрасть Тома була неодмiнним предметом жартiв у родинi, тому цей натяк викликав смiх. Вiн перейшов у справжнiй регiт, коли Нен, вихопивши з кишенi коробочку, сказала з професiйним тоном:

– Я знаю, ти переiв омара за вечерею. Прийми чотири пiгулки й позбудься вiд свого розладу. Том завжди зiтхае й каже дурницi, коли переiсть.

– Я прийму цi пiгулки. Це едине, чим ти за всi цi роки пiдсолодила мое життя, – i Том з похмурим виглядом захрустiв пiгулками.

– «Хто може вилiкувати свiдомiсть хвору або з пам’ятi вирвати печаль?» – трагiчним тоном процитувала Джозi, видершись на поручнi веранди.

– Їдьмо зi мною, Томмi, я зроблю тебе справжнiм чоловiком. Кинь всi пiгулки та мiкстури, вiдчуй свободу, поблукай свiтом. Тодi забудеш, що в тебе е серце, та й шлунок теж, – сказав Ден, пропонуючи своi унiверсальнi лiки проти всiх неприемностей.

– Краще рушаймо зi мною, Томе. Хороший напад морськоi хвороби допоможе тобi вiдновити сили, а суворий пiвнiчний вiтер прожене нудьгу. Станеш на посаду хiрурга: зручне лiжко й веселощi без кiнця – як бонус.

Якщо твоя Ненсi зла,
Швидше пiдiймай всi вiтрила.
У порт? якась дiвчина-краса
Буде до тебе мила! —

додав Емiль. Вiн завжди мав напоготовi вiдповiдний куплет з матроськоi пiснi, щоб розвеселити друзiв.

– Я подумаю про це, коли отримаю диплом. Розумiеш, не хочу, витративши цiлих три роки на зубрiння, не отримати в результатi нiчого, чим можна похвалитися.

– Я нiзащо не покину панi Мiкоубер, – з булькiтливим схлипом перебив його Теддi. Том негайно зiштовхнув його зi сходiв веранди на мокру траву, а коли ця невелика сутичка завершилася, дзвiн чайних ложечок сповiстив про значно приемнiше частування, нiж пiгулки.

У дитинствi дiвчата обслуговували за столом хлопчикiв, щоб уникнути будь-якого безладу. Тепер молодi чоловiки поспiшали принести страви й напоi дамам – час змусив усiх помiнятися ролями. До чого приемним був новий розподiл обов’язкiв! Навiть Джозi сидiла спокiйно й дозволила Емiлю принести iй ягiд i насолоджувалася становищем дорослоi ледi доти, поки Теддi не поцупив ii тiстечко. Вiдтак вона забула про свою дорослiсть i ляснула його по руцi.

Тiльки для Дена було зроблено виняток – його обслуговувала Бесс, яка, як i колись давно, посiдала найвище становище в цiй маленькiй спiльнотi. Том дбайливо вибирав все найкраще для Нен, однак почув вiд неi лише зневажливу заввагу:

– Я нiколи не iм в такий пiзнiй час. Та й тобi не варто, бо страждатимеш нiчними кошмарами.

Хлопець покiрно передав тарiлку Дейзi, а сам взявся жувати пелюстки троянд.

Коли разючу кiлькiсть корисноi й здоровоi iжi було з’iдено, хтось iз гостей запропонував: «Заспiваймо!», тож весь наступний час компанiя присвятила музицi. Нет грав на скрипцi, Демi – на сопiлцi, Ден – на старому банджо, а Емiль з почуттям виконав сумну баладу про катастрофу корабля «Швидка Бетсi». Потiм всi почали спiвати хором старi пiснi. Мелодiйнi звуки понеслися околицями, й перехожi, вслухаючись, з усмiшкою, говорили: «В старому Пламфiлдi сьогоднi весело!».

Коли всi пiшли, Ден затримався на ганку, вдихаючи принесений легким вiтерцем аромат скошених лукiв i квiтiв з Парнасу. І поки вiн стояв там, спершись на поручнi, огорнутий мiсячним свiтлом, прийшла панi Джо, щоб замкнути дверi.

– Мрiеш про щось, Дене? – запитала вона, сподiваючись, що настав пiдхожий момент для одкровень. Однак замiсть очiкуваного признання або ласкавого слова почула вимовленi з грубуватою вiдвертiстю слова:

– Я думав, добре б покурити.

Панi Джо засмiялася над катастрофою своiх надiй i люб’язно вiдповiла:

– Можеш покурити в кiмнатi. Тiльки не пiдпали будинок.