скачать книгу бесплатно
– А-а-а! Вибачте, будь ласка!
– Нiчого, бувае!
– Нi, нi, правда, вибачте! Розумiете, у мене теща помирае, кожна секунда на вагу золота, отож, поспiшаючи, мабуть, i помилився. Але ж ви не ображаетесь? Правда-правда? Нi, мабуть-таки, ображаетесь? У вас голос якийсь пригнiчений… Нi? Чесно нi? Чесно-пречесно?! Ну, добре. До побачення. Ще раз вибачте. Не ображайтесь…
Теща запитуе у зятя:
– Що це у вас в каструлi було таке чорне, ледве вiдмила?
– Де? А… Це так… Тефлонове покриття.
На прийомi у психiатра.
– Лiкарю, я кожноi ночi бачу один i той же жахливий сон: мою тещу з крокодилом на повiдку. Ви тiльки уявiть собi цi хижi гострi зуби, холоднi ненависнi очi!..
– Це дiйсно жахливо!
– Чекайте, я вам ще про крокодила не розказав!
– Чому ви так сумуете?
– Я вже рiк не бачила свого зятя!
– Заспокойтеся! Що ж ви тiльки про себе й думаете? Адже це був найщасливiший рiк його життя!
У коридорi лiкарнi, поруч з операцiйною, нервово тупцюе чоловiк. Через двi години з операцiйноi виходить втомлений хiрург:
– У мене для вас погана новина… Я нiчого не мiг зробити… Ваша мати…
Чоловiк перебивае:
– Теща!
Хiрург:
– У мене для вас гарна новина…
– Завтра до нас приiде моя мама!
Мовчання…
– Ненадовго, лише на пару тижнiв.
Мовчання…
– Ти чув, що я сказала?
Мовчання…
– От i добре. Я знала, що ти не будеш сердитися…
Зiтхання…
– І не треба на мене кричати!
Теща до зятя:
– Пора за розум братися, не все пити…
Зять:
– Треба й похмелятися!
Теща:
– А з похмiлля…
Зять:
– Знову на весiлля!
Два приятелi зустрiчаються у ветлiкарнi.
– Що сталося з твоiм псом?
– Та ось, тещу вкусив.
– Ти що, усипляти його зiбрався?
– Нi! Просто зроблю собацi прививку вiд сказу.
Зять лестить тещi лiтнього вiку, яка примiряе капелюшок з пером:
– Це перо на капелюсi робить вас молодшою на десять рокiв!
– Ти так i хочеш на менi зекономити! Ладен одне лиш перо купити…
Хоронять якогось чоловiка. Перехожий запитуе:
– Вiд чого помер?
– А читай написи на вiнках: «Вiд вiрноi дружини», «Вiд любимоi тещi»…
Теща до зятя:
– Синку! Що ж це ти по господарству нiчого не робиш? Дах протiкае, тин повалився…
Зять:
– А воно мое? Воно менi треба?
Теща переписала будинок на зятя, а той як не робив, так i не робить нiчого.
– Синку, що ж ти знову нiчого не робиш?
Я ж все на тебе записала.
– Чого ти носа сунеш? Воно твое? Воно тобi треба?
Зять:
– Мамо, я дарую вам автомобiль.
– Прекрасно! Тiльки знай: без тебе я на ньому не iздитиму!
Дiд з бабцею гуляють парком.
– Пам'ятаеш, – каже стара, – саме на цьому мiсцi сорок рокiв тому ми зустрiлися вперше…
– Пам'ятаю, пам'ятаю… А он на нашiй лавцi знову чекае якийсь дурень…
Зять:
– Мамо, Зiночка просила передати вам один поцiлунок!
– Брешеш!
– Чому?
– Вона не скупа, нiколи одного поцiлунку не передае!
– Я чув, що ви залишаете наше мiсто i iдете до свого зятя? Дуже, дуже шкода!
– Кого ви жалiете: мiсто… чи мого зятя?
Теща дае двом зятям по пирiжковi, а синовi нiчого не дае, та й каже:
– Хлопцi, то подiлiться ж iз моiм сином. Маете по одному пирiжковi, дайте йому по половинцi.
Теща:
– Я бачила сон, наче мене повiсили…
Зять:
– Ну-у!!!
– Не дуже радiй. Мотузка обiрвалась, i я прокинулась.
– Уяви собi, яка рiдкiсна людина мiй зять: нiколи i нiчого вiд мене не вимагае.
– Це дрiбницi! А ось мiй зять прямо-таки незвичайна людина! Вiн не тiльки нiчого не вимагае, а ще й дочку менi повернув…
Зять до тещi:
– Коли ви, мамо, помрете, мабуть доведеться поховати вас iз вогнегасником.
– А це чому?
– Ну, ви розумiете, пекло i всi такi речi…
Чоловiк прочитав листа вiд тещi i невдоволено каже дружинi:
– Геть совiсть втратила твоя мати!
– Що таке? – обурилась жiнка.
– Коли кабанчика кололи, я iздив? iздив! Коли горiхи збирали, iздив? iздив! Коли мед качали, був? Був! А тепер пише: «Приiдь, синку, допоможи город скопати i картоплю посадити…» Вже зовсiм на шию хоче сiсти…
– Микито, скоро нас буде трое!
– Невже, Ганю?!
– Так! Моя мама приiде до нас жити!
– Чого це твоя теща вчора увечерi так верещала?
– То я iй перед сном ноги мив…
– І я своiй мию!
– Ти витираеш?
– Ну!
– Отож. А я викручую!..
– Мамо, – каже доня, – може тi гриби отруйнi, давайте собацi дамо, побачимо, що буде?
– Здурiла, чи що? Такого доброго собаку загубити! Он скоро твiй Іван на обiд прийде, тодi й побачимо.
Теща з валiзою на порiг, а зять:
– Мамо! Ми вам такi радi! Якраз машину купили, то давайте я вас одразу i вiдвезу!
Заiхав зять до тещi бричкою, прив'язав коня, зайшов до хати. Вона якраз вареникiв наварила. Подала в макiтрi.
– Дякую, мамо, я сьогоднi не снiдав, – присiв до макiтри зять.
