скачать книгу бесплатно
Толока. Краевид з вiкна хати
Михайло Герасимович Ілленко
Кiноповiсть «ТОЛОКА. КРАЄВИД З ВІКНА ХАТИ» – це художньо-iсторичний твiр, розширена версiя сценарiю фiльму «Толока» режисера Михайла Ілленка. В основi твору – поетичнi образи Т. Г. Шевченка з «У тiеi Катерини хата на помостi…».
Автор оповiдае притчу, в якiй «пролiтае» крiзь iсторiю Украiни, вiдтворюе ii драматичнi та героiчнi епiзоди. У центрi сюжету – Катерина i ii хата, що також мае свою пам’ять, свою душу.
Вiк украiнськоi хати короткий – вiд вiйни до вiйни. Кожне випробування руйнуе хату Катерини. Але вона вперто, як i багато поколiнь украiнцiв, знову й знову пiдiймае ii з руiн.
Михайло Ілленко
Толока. Краевид з вiкна хати
Малюнки з режисерського сценарiю Михайла Ілленка
В оформленнi обкладинки використано ескiз художника фiльму «Толока» Романа Адамовича.
Художник-оформлювач М. Мендор
© М. Ілленко, текст, iлюстрацii, 2020
© М. Мендор, художне оформлення, 2020
Вiд Автора
Кiноповiсть «ТОЛОКА. КРАЄВИД З ВІКНА ХАТИ», що Ви зараз гортаете, не е стенограмою фiльму «Толока», це його розширена, чотирисерiйна версiя:
«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ПЕРША»
«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ДРУГА»
«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ТРЕТЯ»
«ТОЛОКА – ПОДОРОЖ ЧЕТВЕРТА»
У кiноповiстi е епiзоди, якi не побачили глядачi в кiнотеатрах. Цi епiзоди довелося скоротити до стандартiв кiнопрокату (120 хвилин). Кiноповiсть е результатом продовження роботи над фiльмом – заготовкою для чотирьох телевiзiйних серiй.
У кiноповiстi ви знайдете епiзоди, яких немае в прокатному двогодинному варiантi фiльму. Майже всi цi епiзоди вже iснують як вiдзнятий матерiал. Вони позначенi в текстi курсивом.
Кiноповiсть дозволяе зупинитися на несподiваних поворотах сюжету, розставити акценти, уповiльнюе рух екранного часу, а головне – до контексту фiльму додаеться дуже важлива складова: кiлька нiчних розмов ХАТИ з КАТЕРИНОЮ. За жанром цi розмови – спiлкування двох жiнок, одна з яких побачила в життi набагато бiльше, нiж iнша. Інколи КАТЕРИНА обговорюе з ХАТОЮ iсторичнi, навiть фiлософськi проблеми, бувае, вони розмiрковують про побут, часом взаемини загострюються до суперечок «свекруха – невiстка».
Нiчнi розмови мiж ХАТОЮ i КАТЕРИНОЮ надають ХАТІ право голосу, змiнюють статус ХАТИ з нерухомостi на живе створiння, що мае свою пам’ять, свою душу.
Запрошення на толоку
До 1991 року я не мiг сподiватися зняти «Толоку» через гостру несумiснiсть з канонами радянськоi iдеологii. Пiсля 1991-го з’явився шанс, але наш кiнематограф почав гальмувати й на середину дев’яностих примерз до рейок на довгi пiвтора десятилiття. Час вiд часу його вдавалося пiдштовхнути, але невдовзi вiн знову зупинявся перед червоним свiтлом. «Толока» не була винятком.
Перший раз розпочати роботу над екранiзацiею балади Тараса Шевченка «У тiеi Катерини хата на помостi» на студii iменi Олександра Довженка вдалося у 2004 роцi. До зйомок не дiйшло – фiльм зупинили.
Не подумайте, що я скаржуся. Менi нема на що. Пiсля 1991 року я зняв, крiм короткометражних, чотири повнометражнi фiльми – «Фучжоу», «Сьомий маршрут», «ТойХтоПройшовКрiзьВогонь» i «Толоку».
Всi цi фiльми для мене – окремi й дуже особливi сторiнки. «Фучжоу» – 20 рокiв життя вiд задуму до реалiзацii (1975–1995), «Сьомий маршрут» – 22 роки (1975–1997), «ТойХтоПройшовКрiзьВогонь» – 45 (1967–2012), «Толока» – 53 роки життя (1967–2020).
Цi чотири фiльми е для мене принциповими не тому, що довгоочiкуванi, а тому, що iх неможливо було зняти до 91 року. А дуже хотiлося.
Довелося мрiяти. Намрiяв 140 рокiв. Я не можу роздiлити на чотири частини роки очiкування, бо для мене це один фiльм – квартет, що складаеться з рiзних музичних iнструментiв, але об’еднаний спiльною мелодiею. Навiть «Сьомий маршрут», що мае вигляд несподiваноi електрогiтари помiж бандури, кобзи й флейти-дубельцiвки, пiдтримуе спiльний ритм. У кожному з цих фiльмiв е репетицiя «Толоки»: у «Фучжоу» – хата, що пливе посеред моря разом з хазяiном, який не може ii покинути; у фiльмi «ТойХтоПройшовКрiзьВогонь» – натуральна украiнська толока поруч з iндiанськими вiгвамами. Навiть у цiлком урбанiстичному «Сьомому маршрутi» поранений боець посеред пустелi за лiченi секунди будуе хату, вiк якоi вiд народження до смертi – лiченi хвилини. Феномен украiнськоi хати – таемниця толоки – починаючи з 1967 року проростала епiзодами в iнших задумах, сценарiях, фiльмах.
Хата народжуеться пiд час толоки
Фiльм народжуеться багато разiв – пiд час виникнення задуму, потiм коли пишеться сценарiй, а далi – на кожному новому етапi, з кожним новим членом знiмальноi групи, з кожним затвердженим актором, з кожним знiмальним днем, пiд час монтажу i створення музики… Але справжне народження фiльму – у глядацькiй залi. Так само, як народження хати пiд час толоки.
Кажуть: «Як човна назвали, так вiн i попливе». Здаеться, це так само стосуеться i фiльмiв. «Толоку» ми знiмали толокою – знесли докупи очерет, глину, реквiзит, операторську технiку, костюми, зiбрали знiмальну групу, пiсля зупинки фiльму зiбрали ще одну, запросили акторiв, одного крука, одну козу, одного собаку, коней запросили, чорнобильську пожежну машину, парочку нiмецьких штурмовикiв «Юнкерсiв», дванадцять вагiтних жiнок, кульову блискавку, не забули секретаря сiльського партосередку, один ураган, одного Героя Радянського Союзу з золотою зiркою на грудях, один загiн польських гусарiв проти татарськоi кiнноти, три десятки украiнських бранок, озброiли й вдягли два вiйська – Карла ХІІ (25 000 воякiв) i Петра І (42 000 воякiв)…
Звичайно, ми не змогли б це зробити, якби не iснувало Магii Тараса Шевченка.
А також Магii Дзеркала Екрану.
Саме цi магiчнi сили допомогли об’еднати в одному фiльмi далекi часи iз сьогоденням: XVII сторiччя – з подiями, що передали естафету далi вiд 1709 року до 1918, вiд 1933 до 1941, 43, 54, 84, 86, 88 року i поступово дiсталися наших днiв.
Власне, саме тут вiдповiдь на запитання: «Чому героi фiльму (включно з собакою) живуть так довго?» Шевченко взагалi розглядав всi поколiння украiнцiв як одне ество, своi слова присвячував «І мертвим, i живим, i ненародженим».
Наш фiльм – це чотирьохсотрiчна подорож хати Катерини просторами ризикованого землеробства за умов, несумiсних з життям, у пошуках таемницi толоки. Толока мае багато таемниць. Толока – не лише будiвельний процес. Це стратегiчний ресурс iснування Украiни. Цей ресурс невичерпний, вiн вiдновлюеться кожного разу, коли зимовим морозним свiтанком виходять на кригу ставкiв, озер i рiчок чоловiки з косами й починають косити очерет, щоби вкрити цим очеретом своi майбутнi хати.
Очерет, всiм вiдомо, – це душi померлих. Хто, як не вони, зможуть захистити хату вiд холодних осiннiх дощiв, вiд лiтньоi спеки?
Очерет бережно, стеблина до стеблини, везуть до новоi хати, де на кроквах вже лежать жердини в очiкуваннi, коли до роботи вiзьмуться ушивальники, щоби вшити снопами очерету дах. Хати, власне, ще немае. Є лише дерев’яна конструкцiя. Можна було б назвати ii кресленням хати, що спираеться на землю й займае частину небесного простору. Але креслення малюеться пiд лiнiйку, а де була лiнiйка, коли вибирали з трьох кривеньких акацiй двi рiвнiшi? Інших поблизу й не було.
Єдине, що тесалося пiд струну – сволок (центральна балка). Вiн робився з липи, iнколи передавався вiд староi хати до новоi, бо знайти потрiбне дерево було непросто. Решту конструкцii «креслили» без лiнiйки та циркуля: «Два пальцi вiд сонця». Очерет вкладали так, щоби жодна краплина дощу не знайшла дороги мiж стеблинами. Передбачливо випускали дармовис за межi стiн, аби захищав iх вiд зимовоi крижаноi крупи, не давав дощам розмивати глину, зберiгав малюнки-обереги. До речi, глину хазяiн копав якнайближче, щоби яма була потiм ставком для гусей та качок. Залишалося пiдвезти до хати лозу й лiщину, аби було чим заплiтати стiни й головне – зiбрати толоку. Вiдмовитися вiд толоки вважалося грiхом i вимагало сповiдi, каяття i спокути.
Нарештi – толока!
Все вiдбувалося одночасно: сусiди несли зi ставка воду, родичi заплiтали стiни, товкли глину, додавали до замiсу полову, солому та кiзяк (для мiцностi), збирали всiх наявних дiтей (для пустощiв), жiнки починали готувати вечiрнiй «фуршет» (для настрою) i спiвали. Коли хата перетворювалася на величезний плетений кошик з вiкнами та дверима, починали замазувати кошик глиною. Стiни пiдiймалися протягом дня – живiть!
Але вiк украiнськоi хати короткий – вiд вiйни до вiйни.
Швидко руйнувалася хата, але й воскресала ще швидше, бо поруч завжди була глина, очерет, горбатилася степова акацiя, а головне – толока!
Якось я почув цi думки уголос вiд брата. Ми з Юрою сидiли перед старою хатою в селi Бучак, де лiтом 1967 року вiдбувалися зйомки його фiльму «Вечiр напередоднi Івана Купала». Протягом наступних рокiв я залишався i досi залишаюся причарованим цiею версiею призначення украiнськоi хати, але одна справа – версiя, а iнша справа – сюжет фiльму. Менi (студенту) одразу захотiлося перетворити версiю на сюжет, але сюжет вперто не складався. Я фантазував, вигадував, шукав про толоку в лiтературi, у живописi, у казках – нiде нiчого знайти не мiг. Навiть в украiнських пiснях, у яких е про все, про толоку – анi звуку (мораторiй на спогади про толоку – ще одна ii таемниця).
Дуже захотiлося порушити цей мораторiй, тож я продовжував своi спроби та пошуки. Не змiг знайти про толоку навiть у Тараса Шевченка, але гортаючи сторiнки «Кобзаря», прочитав: «У тiеi Катерини хата на помостi». Подумав: Нарештi! Це, мабуть, про хату!
Виявилося – про любов. І про вiйну.
Далi сюжет склався сам: Продаеться незавершена вiйна. Не дорого i в хорошому станi.
В якийсь момент знадобилася допомога Івана Миколайчука (згадалася розповiдь Івана про свое дитинство, яка мене свого часу вразила). Коли я почув цю розповiдь, спитав, чи записана вона в Івана як сценарiй, чи збираеться вiн екранiзувати цю сторiнку своiх спогадiв. Почув, що не записана. До екранiзацii не дiйшло – невдовзi Іван помер.
Сценарiй, що почався з розмови з братом, розшукав свiй сюжет у рядках балади про Катерину, звернувся по допомогу до спогадiв легендарного украiнського актора: Ілленко, Шевченко, Миколайчук – у цьому трикутнику я складав сюжет фiльму, а тепер продовжую шукати таемницю толоки в кiноповiстi «ТОЛОКА. КРАЄВИД З ВІКНА ХАТИ».
Була ще одна важлива грань – добровольцi та волонтери АТО, до яких я iздив протягом 2014–2016 рокiв, показував «ТойХтоПройШовКрiзьВогонь» у блiндажах, на блокпостах i просто неба. Возив з собою також фрагменти незавершеноi «Толоки». Показував, коментував, слухав.
Поступово силуети дiйових осiб почали виростати до неочiкуваних масштабiв, пропонувати менi своi мiфи, символи, забобони. Один iз персонажiв став батьком дванадцятьох синiв, iнший (божевiльний) почав виписувати божевiльним довiдки, що лiкували краще за пiгулки, хтось полював на кульову блискавку, хтось тiкав вiд неi, хтось попереджав учасникiв драми про наслiдки, раз по раз розповiдаючи казку про Катерину, хтось порушував Закони Запорiзькоi Сiчi, хтось захищав цi Закони, хтось вбивав, хтось народжував…
«Той муруе, той руйнуе,
Той неситим оком
За край свiта зазирае,—
Чи нема краiни,
Щоб загарбать i з собою
Взять у домовину».
Цi гiганти – героi, монстри, символiчнi персонажi, велетнi та гноми, лихi люди, а також добрi сусiди, знайомi та незнайомi оточували Катерину в сценарii з усiх бокiв, а вона вперто скликала толоку за толокою – кожен виконував свое призначення.
Михайло Ілленко,
автор кiноповiстi «Толока. Краевид з вiкна хати»,
сценарист i режисер фiльму «Толока»
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Головним символом фiльму, безумовно е толока.
У наш час на екранах було вже все. Сьогоднi почути обiцянку: «Вперше на екранах!» майже нереально, але, як не дивно, не було на екранах толоки. Принаймнi так, як були представленi iншi людськi справи, захоплення та обов’язки.
І у вiршах не було толоки, i в прозi! Не було толоки в живопису. Немае толоки навiть в народних пiснях! В украiнських пiснях було про все – про любов, про вiйну, про розлуку, про рушник i врожай, про батькiв i дiтей, про козакiв i про iхнiх коней… а про толоку, що рятувала украiнцiв протягом вiкiв, не було.
Толока, власне, не чекала визнання. На толоку збиралася пiсля кожного нещастя, – хто з очеретом, хто з водою, хто з глиною… iнших будiвельних матерiалiв в степу не знайти, – приходили, щоби перетовкти бiду.
Толока просила мало – жменю глини, ковток води, жмут соломи, а гарантувала багато – шанс на продовження життя.
Вперше на екранах – толока, як генетичний код еднання i виживання нацii.
Украiнська толока завжди перемагала бiду. Жодна хата в Украiнi нiколи не була «с краю». Завжди у центрi громади: толока.
Толока – подорож перша
Пролог
Бориспiльська траса. Вечiр. Сучасна автомобiльна траса. У двох напрямках летять машини. Шум машин поступаеться звукам танго (у виконаннi старенького патефону). Високо над автомобiльною трасою серед дубового листя, …не помiтна з землi, прилаштувалася маленька ХАТИНКА.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Хата (iграшкова хатинка) над Бориспiльською трасою вiдсилае глядача до спiву, який вважаеться украiнською народною баладою. «Ой горе тiй чайцi небозi, що вивела чаеняток при битiй дорозi» (слова i музика Гетьмана Украiни Івана Мазепи).
Тема гнiзда при дорозi часто повторюеться у фольклорi, а також у вiршах, вiдтворюючи образ чайки, ii гнiзда i чаенят, яким доводиться жити «пiд копитами iсторii», так само, як Украiнi на межi мiж захiдною та схiдною цивiлiзацiями.
Далеко на обрii – силует мiста. Вiкна ХАТИНКИ свiтяться. Дверi вiдкритi. Всерединi рух.
ГОЛОС КАТЕРИНИ
Перша ХАТА прожила недовго. Їi пiдпалила блискавка. Ти бачив. Друга загинула випадково. Просто виросла не на тому мiсцi i не в той час. Третю ХАТУ забрав вiтер. У рiзних мiсцях пiдiймалися моi ХАТИ. Всi не пригадаю. Навiть в Криму довелося збирати толоку. Це вже пiсля Чорнобиля… Сам знаеш: вiк украiнськоi ХАТИ короткий – вiд вiйни до вiйни, але зараз про iнше… Хочу попросити тебе…
Хата Катерини. Нiч. КАТЕРИНА пiдходить до iкони в кутку кiмнати. КАТЕРИНА в кiмнатi сама, якщо не звертати уваги на собаку ЛАТКУ. Звичним, безпомилковим рухом КАТЕРИНА дiстае з кутка за iконою маленьку книжечку.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
У лiтературi назва «Захалявна книжечка» вживаеться для означення книжечок- збiрникiв творiв Шевченка. Один з вiршiв «Захалявноi книжечки» написаний 1848 року пiд час перебування поета на островi Кос-Арал. Вiдоме видання вiршiв Тараса Шевченка «Мала книжка» за форматом дуже схоже на кишеньковий молитовник. Зберiгання книжки за iконою i зачитування з неi вiрша Шевченка «Молитва» ототожнюе рядки Шевченка з Богоданим текстом (Бiблiйний мотив).
КАТЕРИНА розгортае «Захалявну книжку», але читае, не пiдглядаючи в текст – напам’ять. КАТЕРИНА звертаеться до iкони Божоi Матерi.
КАТЕРИНА
Зло начинающих спини,
У пута кутii не куй,
В склепи глибокi не муруй.
У кiмнатi порожньо. Лише лiжко i стiлець. Звучать слова вiршу Тараса Шевченка «Молитва». Нiч. Собака ЛАТКА не заважае КАТЕРИНІ, не порушуе тишу.
КАТЕРИНА
А доброзиждущим рукам
І покажи, i поможи,
Святую силу ниспошли.
З iкони на КАТЕРИНУ i ЛАТКУ дивиться Божа Матiр з немовлям.
КАТЕРИНА
А чистих серцем? – Коло iх
Постави ангели своi
І чистоту iх соблюди.
А всiм нам вкупi на землi
Єдиномислiе подай
І братолюбiе пошли.
Степ
Нiчний степ стереже кам’яний скiфський воiн. Гурт жiнок i дiвчат стережуть собаками, наче отару або табун.
Охоронцi чекають команди вiд двох вершникiв, якi у свiтлi вогнищ вибирають собi на втiху пару красунь з трьох десяткiв бранок. Охорона батогами пiдiймае отару. Жiнки та дiвчата не вiдривають поглядiв вiд вершникiв. Жiнки ховають дiвчат, але марно. Вершники кружляють навколо отари, вибираючи собi здобич.
КАЙСАК-БАБАЙ нарештi вказуе на одну з дiвчат. У вiдповiдь на опiр охоронець заспокоюе дiвча шкiряним ногаем, а разом нею – i старшу жiнку, яка не вiддае доньку охоронцям. КАЙСАК-БАБАЙ перекидае дiвча через гриву коня, заламуе руки.
Другий вершник тим часом вже «хрестить» арканом iншу неслухнянку – КАТЕРИНУ.
КАЙСАК-БАБАЙ смiеться i розвертае коня. Вiн зникае в темрявi разом iз бранкою.
Другий вершник, накинувши зашморг на шию КАТЕРИНИ, тягне ii з кола, окресленого вогнищами, у нiч.
