скачать книгу бесплатно
Молодь та старi з дiтьми гуртуються бiля вертепу, де починаеться казка. Дерев’янi ляльки пiдкорюються Голосу з вертепу.
ГОЛОДАНЬ
У тiеi Катерини ХАТА на помостi, Із славного Запорожжя наiхали гостi…
Глядачi збiгаються до вертепу. Зсередини дерев’яного механiзму лунае голос.
ГОЛОТА
Один Семен Босий, другий Іван Голий…
У вiконцi вертепу – iграшкова ХАТИНКА, iграшкова Катерина та трое iграшкових козакiв.
ГОЛОДАНЬ
Третiй славний вдовиченко Іван Ярошенко.
Перед вiконцем вертепу – зачарованi селяни.
ГОЛОТА
З’iздили ми Польщу i всю Украiну,
А не бачили такоi, як се Катерина.
Позаду вертепу – двое артистiв: ГОЛОДАНЬ та ГОЛОТА – латка на латцi. На двох – сiм зубiв, одна посмiшка.
ГОЛОДАНЬ
Один каже: «Брате, якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцiй Катеринi за одну годину».
Дивуються селяни.
ГОЛОТА
Другий каже: «Друже, якби я був дужий.
То оддав би я всю силу…
Оцiй Катеринi…
На цьому вистава зупиняеться.
ГОЛОСИУ НАТОВПІ
Тiкаемо! Ховайся!
Не ворушаться ГОЛОТА i ГОЛОДАНЬ. Погляди не вiдриваються вiд вершникiв…
Казка зупиняеться. Не зупиняеться життя. Конi перетворюють ХАТУ на уламки (макет ХАТИ – iграшкова ХАТА мае три фази руйнацii: друга фаза – ХАТА без даху, третя фаза – купа уламкiв).
Крiзь вiкно вертепу ми бачимо: до решток ХАТИ пiдходить ВАСИЛЬ i КАТЕРИНА. КАТЕРИНА схиляеться над купою смiття, пiдiймае глечик.
ВАСИЛЬ розгрiбае уламки, знаходить стiл. Стiл на долонi ВАСИЛЯ.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Порушення масштабiв, – в цьому випадку спiввiдношення розмiрiв людини й хати, людини та коня – один з основних способiв встановити «правила гри», що будуть надалi керувати у фiльмi силами природи та iсторичних законiв, будуть рухати сюжет, iнколи зменшуючи значення звичних величин, iнколи збiльшуючи iх.
Василь i Катерина навiть налякатися не встигають. Вони здивованi.
В руках у КАТЕРИНИ глечик, на долонi у ВАСИЛЯ – стiл.
Стоять ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ де стояли, а ХАТИ вже немае.
Друга ХАТА
День. Прокидаеться пiсня – жiночим голосом.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС
Чорнi очка, чорнi очка, як терен…
Заюрбилася толока вдруге.
ГОЛОСИ
Чорнi очка, як терен, як терен, як терен,
Коли ми ся поберем-поберем?
Великий плетений кошик пiдсуваеться пiд хвiст телятi. Чекають не довго. Теля ляпае в кошик з-пiд хвоста. Двое чоловiкiв додають наляпане до замiсу толоки.
ЧОЛОВІК
Пiдходьте на толоку!
Двiчi запрошувати не доводиться. Дорослi й молодь починають свiй звичний танець у глинi.
Дiти починають свою власну толоку: придивляючись до того, як робиться «доросла» ХАТА, вони невмiло беруться i до своеi – «дитячоi» ХАТИНКИ: хтось ставить кутовi опори з гiлочок, хтось заплiтае стiни лозою, хтось пiдiймае крокви, перев’язуе iх жердинами…
Дитяча ХАТКА виходить кривенька, незграбна. Дiти продовжують, поспiшаючи за дорослими. Хтось в’яже солому для стрiхи, хтось закидае стiни глиною – добре, що поруч, як зразок, товчеться справжня толока… Ось вже видно i кiнець «дитячоi» толоки – кривенька ХАТИНКА для собаки ЛАТКИ.
Обдивилися дiти, а доросла ХАТА вже стоiть там, де й стояла. Стоiть друга ХАТА у два вiконця для Василя i Катерини на тому ж мiсцi, де стояла перша, наче й не вiдлучалася.
Дитяча ХАТКА також мае свого хазяiна: зсередини виглядае ЛАТКА.
Вечiр. І знову вертеп! Знають артисти: де толока – там i вечеря. Або снiданок. Вiдкриваються ставнi верхнього поверху вертепу – у двох вiконцях з’являються ГОЛОТА i ГОЛОДАНЬ.
ГОЛОТА
Один каже: «Брате, якби я багатий,
То оддав би все золото
Оцiй Катеринi за одну годину».
Другий каже: «Друже…
На нижньому поверсi вертепу – дерев’яна КАТЕРИНА. Сама в ХАТІ. Геть гола – а хто ж вдягненою купаеться? Пiд кожним вiконцем – нахаба козак з дерев’яними безсоромними очима. Мабуть, в артистiв позичили.
ГОЛОДАНЬ
Другий каже: «Друже, Якби я був дужий,
То оддав би я всю силу
За одну годину оцiй Катеринi».
Хлопцям та дiвчатам вистава до вподоби. Батькам – не дуже.
ГОЛОСИ У НАТОВПІ
Оксано! Не дивись туди!
Але дивиться Оксана, дивиться Надiйка, Уляна, Маруся…
ГОЛОТА
Третiй каже: «Дiти, нема того в свiтi,
Чого б менi не зробити
Для цiеi Катерини за одну годину».
А до вертепу вже суне обурений ЧЕНЕЦЬ-чорнорясник. Артисти поспiхом закривають ставнi вертепу, а декорацiю першого поверху прибрати не встигають. Поки ЧЕНЕЦЬ суне крiзь натовп до джерала розпусти, i глядачам перепадае. Очi ЧЕНЦЯ горять вогнем – негайно припинити соромiцьке дiйство!
Гуркоче грiм – на небi, здаеться, теж гнiваються.
Удар чернечим костуром в iграшкову ХАТИНКУ збiгаеться з ударом справжньоi блискавки у справжню ХАТУ. ЧЕНЕЦЬ аж присiдае – лякаеться. Не кажучи вже про решту присутнiх.
На мiсцi новоi ХАТИ – вогняний стовп. Полум’я охоплюе вишню з iграшковим хутором.
Третя ХАТА
Нiч. Але знову, наче й не припинялася, товчеться толока…
Поруч – згарище. Язики полум’я лiниво облизують рештки ХАТИ, висвiтлюють сусiдiв, що товчуть i передають один одному глину. На плечi одного з сусiдiв спить дитина.
ГОЛОС
Чорнi очка, чорнi очка, як терен.
Коли ми ся поберем…
Ранком поруч зi згарищем стоiть нова ХАТА. Стоiть як i стояла, пiд двома пагорбами.
Артисти лялькового театру лагодять свою декорацiю. Дiти долiплюють свою iграшкову ХАТУ для вертепу. Вони встановлюють ХАТИНКУ на сценi iграшкового театру. Артисти вкотре згадують завчений текст.
ГОЛОТА
У тiеi Катерини…
ГОЛОДАНЬ
ХАТА на помостi…
Обережно пiдтримуючи свiй важкий живiт, КАТЕРИНА сiдае на призьбу, стогне. Сусiдки пiдхоплюють ii пiд руки, ведуть до дверей. Перед ВАСИЛЕМ дверi закриваються.
СУСІДКА
А ти, Василь, iди, iди. Ми тут самi.
ВАСИЛЬ шукае собi мiсця, але не знаходить. Вiн сiдае на призьбу, дослухаеться до голосiв з ХАТИ.
Вночi ВАСИЛЬ блукае навколо ХАТИ. Падае дощ.
Василь вкривае ХАТИНКУ своею свиткою. Вiн стае на колiна, заглядае у вiкна, припадае вухом до зачинених дверей, та ще й з бокiв пiдтикае, аби не протягло. З хатинки лунае крик немовля.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Порушення масштабiв, – у цьому разi спiввiдношення розмiрiв людини й хати, – один з основних способiв встановити «правила гри», що будуть надалi керувати у фiльмi силами природи, будуть рухати сюжет, iнколи зменшуючи значення звичних величин, iнколи збiльшуючи iх.
Зима. День. Снiг тихо сiеться з неба. З сусiднього яру лунають голоси вовчоi зграi. ВАСИЛЬ виглядае з дверей i кричить у порожню дiжку щось погрозливе. З-пiд його нiг виглядае i гарчить ЛАТКА.
Нiч. Взимку снiг вкривае стрiху, тин, поле.
Весна. Ранком прочиняються дверi. На порозi – КАТЕРИНА з немовлям на руках (маленька ГАНУСЯ). КАТЕРИНА вперше показуе дитинi те, на що ХАТА дивиться своiми вiкнами щодня i щоночi.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Катерина з немовлям з’являеться в просторi одвiрку – виходить з темряви, з лона хати на Божий свiт, символiзуючи одну з основних тем фiльму: людина лiпить хату, а хата створюе людину.
Берег озера. Сонце висвiтлюе своiми останнiми променями берег озера, висвiтлюе РИБАЛКУ, його вудку з глиняним дзвоником на кiнцi. Тiнь КАЙСАК-БАБАЯ нечутно наближаеться до РИБАЛКИ. Мисливця веде тiнь коси на пiску. Не знае РИБАЛКА, що смерть поруч… Тiнь КАЙСАК-БАБАЯ вiдпускае в полiт тiнь стрiли з лука.
Падае РИБАЛКА зi стрiлою в серцi. Дзвенить глиняний дзвоник на кiнцi вудки.
КАЙСАК-БАБАЙ прив’язуе дзвоник до держака коси.
КАЙСАК-БАБАЙ дивиться на мертвого РИБАЛКУ. Лезо коси вказуе на небiжчика, який лежить на пiску. КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч. Коса, що була весь цей час нерухомою, починае вiдвертатися вiд РИБАЛКИ – вказуе протилежний напрямок.
КАЙСАК-БАБАЙ оцiнюе поглядом напрямок продовження свого шляху.
Його кличе помста. КАЙСАК-БАБАЙ рушае за вказiвкою коси.
Хутiр. День. Вiдпочивае ВАСИЛЬ, вiдпочивае його гончарний круг. У дворi поважно ходять гуси, мiж ними, як злодii на ярмарку, нишпорять кури. Байдужа до всiх, пасеться поруч iз ХАТОЮ коза на мотузцi. З хлiва виглядае теля. Пригрiвся хутiр пiд двома пагорбами. Бездонний простiр зоряного неба вкривае лiтнiй день. Хатинка, Василь з Катериною i Ганусею, коза та гуси летять крiзь космiчний простiр.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
