скачать книгу бесплатно
КАТЕРИНА задихаеться – вершник не послабляе аркана, щоби дiвчина не могла розпустити зашморг. КАТЕРИНА рветься на волю – у нiч, у степ. Зашморг тягне ii слiдом за вершником. Вершнику добре знайома ця весела гра – приборкати дике перелякане лоша, яке ледь тримаеться на ногах. Лише КАТЕРИНА падае на землю, зашморг пiдiймае ii на ноги. Вершник смiеться – то попускае аркан, то натягуе його.
На якусь мить зашморг послаблюе свiй тиск. КАТЕРИНА кидаеться за кущ. Їй вдаеться заплутати аркан в колючих гiлках. Вершник повертаеться. Слухняний кiнь долае останнi кроки до КАТЕРИНИ.
Вершник бачить дiвчину крiзь листя i лише тодi помiчае, що це не дiвчина, а хлопець.
Але пiзно – у мiсячному сяйвi блимае лезо коси, прошивши вершника наскрiзь…
Гупае в траву мертвечина, i знову тихо в степу…
ВАСИЛЬ
Катерино…
Не вiрить КАТЕРИНА, але вiдгукаеться шепотом на шепiт:
КАТЕРИНА
Василю…
ВАСИЛЬ
Катерино…
КАТЕРИНА
Василю…
Нарештi знаходять один одного в темрявi, кидаються в обiйми.
На свiтанку КАЙСАК-БАБАЙ допомагае мертвому рушити в далеку подорож.
КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч iз мертвим край могили. Покiйник обгорнутий саваном.
Поруч КАЙСАК-БАБАЯ ШАМАН, перед яким зi землi стирчить коса.
По той бiк ями рухаеться череда дiвчат, якою керують двое вершникiв та кiлька охоронцiв. На однiй з дiвчат у вишиванцi КАЙСАК-БАБАЙ зупиняе чергу, вказуе ятаганом на дiвчину.
Охоронцi тягнуть дiвчину до ШАМАНА, який безжалiсно перевiряе, чи не була вона вже чиеюсь? Чи буде покiйник першим у неi?
«Наречений» може не хвилюватися: незаймана – кивком пiдтверджуе ШАМАН.
Двi пари рук приймають «наречену» в ямi. ШАМАН передае в яму нiж. КАЙСАК-БАБАЙ дивиться, чи все в ямi вiдбуваеться як слiд, мовчки скеровуе дii скупими жестами.
ШАМАН приймае з ями скривавлений нiж i вишитий хрестом, вiдiрваний вiд вишиванки з «м’ясом», комiр.
ШАМАН прив’язуе до держака коси скривавлений комiр.
Тепер черга «нареченого» – лягти в холодне лiжко. Двi пари рук приймають його мертве тiло. Земля ховае «молодих» вiд зайвих поглядiв.
Купа землi на могилi росте. Купу землi прикрашае зашморг аркану.
ШАМАН поливае водою зашморг аркану, …з центру якого росте держак коси.
Держак прикрашений комiром з вишивкою.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Коса, що з’являеться як знаряддя вбивства, перетворюеться на магiчний iнструмент кревноi помсти. Коса встановлюе мiж жертвою i вбивцею мiстичний зв’язок. Ритуальне вбивство дiвчини закiнчуеться Знаком (скривавленим комiром вiд вишиванки), що закрiплюе магiчну силу коси.
ШАМАН поливае зашморг водою з чашi.
КАЙСАК-БАБАЙ пiдводить погляд на лезо коси.
ШАМАН залишаеться з КАЙСАК-БАБАЄМ бiля могили.
З ними залишаються ще двое. Вони починають спiвати на схiд сонця.
Коса, пов’язана скривавленою шматиною, нерухомо височiе над могилою.
А ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ вже одне цiле. Кiнь летить степом.
Навiть злива не може зупинити втiкачiв. Хiба що втомлений кiнь сам переходить на крок.
Але двох вершникiв скоро знову несе берегом рiки.
…несе лiсом…
… i знову берегом. І вночi несе…
…i вдень не зупиняеться.
Лише одного разу трапляеться iм на березi озера людина – РИБАЛКА з вудкою. ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ не помiчають його за стiною очерету. Ледь чутно дзвенить глиняний дзвоник, що чатуе на рибку.
Стара ХАТА. Нiч.
Сплять миски в миснику. Спить вода у вiдрi. Спить ухват поруч з вiником. Вкривши квiтами iкону, заснув рушник. Не спить вогник лампадки на пiдвiконнi.
У печi потрiскують жаринки та ще чути тихi голоси. Один голос знайомий – КАТЕРИНА. Інший – голос ii ХАТИ.
ГОЛОС КАТЕРИНИ
Тiкали з Василем без дороги, днi й ночi не рахували, аж поки не натрапили на якийсь хутiр. Двiчi скликали з Василем толоку, двiчi пiдiймали ХАТУ, третя пiднялася вже без Василя i без маленькоi Ганусi. Не пам’ятаю, як воно було…
ГОЛОС ХАТИ
Як було? Я тобi нагадаю: як завжди – зiбралася люди, обплели лозою сусiдське горе, обмазали глиною – перезимувати можна. Толока.
ГОЛОС КАТЕРИНИ
То була моя… четверта ХАТА?
ГОЛОС ХАТИ
Для тебе, Катерино, четверта, а для мене… Забувати стала… останнiй раз, коли рахувала, було менi… сiм тисяч рокiв.
ГОЛОС КАТЕРИНИ
Ну… виглядаеш ти, як на твiй вiк, непогано. Трошки кривенька, а так – на Трiйцю тебе побiлю, стрiху поправлю, долiвку пiдмажу – будемо жити!
ГОЛОС ХАТИ
Будемо, але… вiк украiнськоi ХАТИ короткий – вiд вiйни до вiйни.
Не забувай про це.
Хутiр. Вечiр. Сонце хилиться до обрiю. ВАСИЛЬ зупиняе коня. КАТЕРИНА бачить: за горбочком довга шия колодязя-журавля. Пiд тополями – стрiха. ВАСИЛЬ дивиться в бiк хутору.
Спiвае жайворон. Перед соняшниками вже зiбралося душ дванадцять мешканцiв, один кiнь, двi кози, корова. ВАСИЛЬ, не заважаючи спiву жайворона, чемно вiтаеться до незнайомцiв словами, гiдними в цей лихий час визначити – чужий ти чи свiй?
ВАСИЛЬ
Чорнi очка, чорнi очка, як терен…
Вiдгукаеться – дитячий голос.
ГОЛОС
Чорнi очка як терен, як терен, як терен…
ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ пiдхоплюють пiсню голоснiше.
ВАСИЛЬ, КАТЕРИНА
Коли ми ся поберем-поберем?
Степ. Вечiр. Коса нерухомо височiе над степом.
КАЙСАК-БАБАЙ не квапиться полишити мiсце своеi скорботи та пiсню. Пiсня звертаеться не до того, хто пiд землею, i не до того, хто над хмарами. Пiсня звертаеться до коси. На землi навколо держака коси – зашморг аркану. ШАМАН поливае зашморг водою.
Коса починае обертатися. КАЙСАК-БАБАЙ бачить: коса робить майже повний оберт i зупиняеться, наче вказiвник – пiдказуе дорогу.
Не перепитуе КАЙСАК-БАБАЙ – кидаеться наздогiн верхи, куди вказала коса. Помста.
Перша ХАТА Катерини
Ранок. Пiсня ВАСИЛЯ i КАТЕРИНИ вплiтаеться у спiльне дiйство.
ПІСНЯ
Поберемся, поберемся навеснi.
Поберемся навеснi, навеснi-навеснi,
Як зацвiтуть черешнi-черешнi…
ВАСИЛЬ i КАТЕРИНА дивляться, як чоловiки встановлюють кривенькi опори для стiн.
ВАСИЛЬ i КАТЕРИНА бачать, як двi сусiднi опори жiнки обв’язують вiнками з лугових квiтiв i рiзнокольорових стрiчок. Скрипка з бубоном береться до своеi роботи. Пiсня продовжуеться.
До чоловiкiв, якi встановлюють опори одну за одною, приеднуються жiнки. Вони заплiтають стiни лозою, починають закидати лозу глиною. Лозу в’яжуть мiж опорами, наче плетуть величезний кошик з вiкнами та дверима.
У долинi мiж двома пагорбами пiдiймаеться перша хата Катерини i Василя.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Два пагорби, що неодноразово з’являються протягом фiльму, символiзують жiночi груди, жiночу силу середовища, частиною якого е толока.
Пiсня задае спiльний темп i ритм роботи. Щойно дiвчата попiдтикали спiдницi, а тут вже й парубки на допомогу. Хто з водою – ближче до дiвчат. Черга передае глинянi ковалки. Жiнки обмазують лозу глиною. Чоловiки пiдносять снопи очерету. Передають очерет ушивальникам, що в’яжуть стрiху.
Двi сусiднi опори, прикрашенi вiнками, вже готовi бути одвiрком.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Два вiнки, що позначають майбутнiй одвiрок – вигаданий ритуал. Символiзуе захист хатнiх дверей (входу) вiд проникнення непроханих гостей.
Ще й сонце не сiло – нова ХАТА, у два вiконця, готова. ВАСИЛЬ i КАТЕРИНА, а тепер вже господар i господиня, вiтаються до своеi ХАТИ. Вони цiлують ii порiг.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Поцiлувати порiг новоi хати – вигаданий ритуал. Встановлюе родинний зв’язок мiж людиною i хатою.
Поруч зi справжньою ХАТОЮ на гiлках вишнi – маленькi, iграшковi ХАТИНКИ – iдальнi для птахiв. Дiти насипають всередину зерно. ГОЛОСИ КАЗКАРІВ-ВЕРТЕПНИКІВ:
ГОЛОДАНЬ
У тiеi Катерини…
ГОЛОТА
ХАТА на помостi…
Вертеп-вистава. Казкарi-вертепники запрошують селян до вертепу.
ГОЛОДАНЬ
У тiеi Катерини…
ГОЛОТА
ХАТА на помостi…
