скачать книгу бесплатно
– Менi вiн подобаеться, – щиро вiдповiла Сексон.
– Гляди, щоб часом далi не зайшло.
– Як захочу, то й зайде, – задирливо кинула Сексон.
– Краще нехай не заходить, – застерегла Мерi. – Тiльки голову собi заморочиш. Вiв не одружиться. Багато дiвчат уже пересвiдчилися. Вони всi до нього липнуть.
– Я не липну до нього, i взагалi не маю такого звичаю.
– Ти як собi хоч, а я тебе попередила, – закiнчила Мерi.
Сексон споважнiла.
– Хiба вiн… не… – почала вона, i в очах ii промайнуло запитання, якого вона не наважилася промовити.
– Та нi, зовсiм не те! Хоча – що могло б стати йому на завадi? Вiн хлопець такий, що пошукати б! Але не бабiй: потанцюе, покрутиться, погуляе, а далi – анiнi. Не одна вже облизня спiймала у нього. От i зараз – iй-бо, добрий десяток дiвчат закоханi в нього. А йому до всiх байдуже. Ну, хоча б Лiлi Сендерсон, ти ii знаеш. Ти ii бачила минулого лiта на слов’янськiй гулянцi у Шелмаундi – така висока, гарна, бiлявка, що все ходила з Батчем Вiлоузом.
– Так, пригадую, – сказала Сексон. – І що ж вона?
– Ну, в неi вже все було гаразд iз тим Батчем, аж тут Бiллi й собi почав з нею танцювати, коли побачив, яка вона метка до танцiв! Ну танцюе й танцюе… А Батч, звiсно, не полохливий. Вiн пiдскочив до Бiллi та при всiх почав йому вичитувати, а тодi – застерiг. Бiллi стоiть собi та слухае, знаеш, отак – напiвсонно та спокiйно, як то в нього бувае. А Батч усе розпаляеться, розпаляеться, й усi чекають, що ось-ось хлопцi зiтнуться.
Тодi Бiллi й питае: «Ти вже скiнчив?» – А Батч йому: «Так, скiнчив, а тепер, – що ти менi скажеш?» І, що б ти думала, вiн сказав, як усi на нього повитрiщалися, а Батчовi очi аж кров’ю налилися? «Та нiчого, – каже, – не скажу, Батче». Так i сказав. А Батч так остовпiв, що його можна було б пiрцем на землю звалити. «Ти з нею бiльше не танцюватимеш?» – каже Батч. «Звiсно, нi, як ти кажеш, що не можна», – каже Бiллi. Отак i сказав.
Якби це зробив хто iнший, усi б його мали за страхополоха, почали б зневажати. Але Бiллi – нi. Бачиш, вiн себе скривдити не дасть; всяке зна, що вiн боксер, i коли вiн поступився мiсцем i не помiрявся з Батчем силою, то, звичайно, не тому, що злякався. Просто йому до Лiлi було байдуже; це-бо вона втьопалася в нього по вуха!
Ця iсторiя дуже стурбувала Сексон. Дiвчина мала свою жiночу гордiсть, та вона не надто була певна у своiй здатностi скоряти чоловiчi серця. Бiллi залюбки танцював з нею, але, хто зна, – може, це й усе? Якщо Чарлi Лонг напосяде на нього, то, може, вiн вiдступиться i вiд неi, як вiд Лiлi Сендерсон вiдступився? Кажуть, йому за шлюб байдуже; але ж Сексон добре бачила, що для кожноi вiн добра партiя. Не диво, що дiвчата за ним бiгають. Вiн скоряе не тiльки жiнок, а й чоловiкiв. Чоловiки його люблять. Берт Вонгоп мало не закоханий у нього. Вона згадала п’яного рiзника в ресторанi Вiзл-парку, що пiдiйшов до iхнього столу й перепросив Бiла, згадала iрландця, що одразу притих, коли дiзнався, з ким мае справу.
«Певно, дуже розбещений хлопець», – не раз уперто наверталася iй думка, та Сексон вiдганяла ii: нi, це несправедливо! Вiн був такий м’який i гречний, але разом iз тим нестерпно загайний. Сам вiн нi до кого не чiплявся, хоч був найдужчий з усiх парубкiв. Сексон усе не могла забути iсторii з Лiлi Сендерсон. Лiлi його не цiкавила, тим-то вiн i не став мiж нею та Батчем i вiдразу вступився. Берт, наприклад, нiколи б так не повiвся, хоч би з простого зухвальства. Зчинилася б бiйка, хлопцi поворогували б, а Лiлi яка вiд цього полегкiсть? А ось Бiллi вчинив саме так, як слiд, i зробив це з притаманною йому незворушнiстю, аби нiкого не образити. Вiд цього вiн ставав для Сексон все бiльш жаданий i все менш приступний.
Кiнець кiнцем вона придбала ще одну пару шовкових панчiшок, якi кiлька тижнiв була вагалася купувати, а нiч проти середи просидiла, куняючи над шиттям новоi блузки, i раз у раз чула Сарине бурчання, що вона так багато переводить газу.
На Орiндорському балi у середу ввечерi далеко не все iй було приемне. Сексон прикро було дивитись, як безсоромно дiвчата запобiгали перед Бiлом, а його привiтнiсть до них аж дратувала ii. Проте вона мусила визнати, що Бiллi зовсiм не допiкав до серця iншим хлопцям так, як допiкали iй дiвчата. Вони мало не самi кликали його, щоб вiн потанцював з ними, i цього настирливого упадання вона не могла не помiтити. Сексон вирiшила, що сама вона нiзащо не кинеться Бiловi на шию, i вiдмовила йому в кiлькох танцях; незабаром стало ясно, що тактика ii правильна, Сексон зумисне давала йому наздогад, що вона подобаеться iншим чоловiкам, – адже ж вiн виявляв перед нею – хоч i несвiдомо – свiй успiх в iнших жiнок!
Для Сексон настала щаслива хвилина, коли Бiллi спокiйно знехтував ii вiдмовою i домiгся, щоб вона протанцювала з ним на два танцi бiльше, нiж обiцяла. Їi i врадувало, i розсердило те, що вона ненароком почула з розмови двох дебелих дiвчат iз консервного заводу. «Диви, як ця фiтюлька прив’язла до нього, – аж гидко!..» – сказала одна. І друга: «Бодай би вже бiгала за хлопцями свого вiку! А то полюе на недолiткiв…» І з цими словами дiвчата подалися далi, не маючи навiть гадки, що iх пiдслухано, хоч мова iхня шпигнула Сексон, а гаряча хвиля гнiву залила iй щоки.
Бiллi провiв ii додому i поцiлував бiля хвiртки, коли вона погодилась пiти з ним у п’ятницю ввечерi на танцi до зали «Джерманiя».
– Я, правду кажучи, туди не збирався… – сказав вiн. – Але якщо ви скажете слово… Берт там теж буде.
Другого дня за прасувальною дошкою Мерi повiдомила ii, що вони з Бертом умовилися пiти в п’ятницю до «Джерманii».
– А ти пiдеш? – спитала Мерi.
Сексон кивнула.
– З Бiллi Робертсом?
Сексон знову кивнула; i Мерi, тримаючи праску в повiтрi, кинула на подругу пильний i зацiкавлений погляд.
– Ну, а коли Чарлi Лонг устряне?
Сексон знизала плечима.
З чверть години вони прасували мовчки й хутко.
– А втiм, як вiн поткнеться, то, може, дiстане по заслузi, – вирiшила Мерi. – Ото б подивитись, як йому накладуть!.. Бо ж такий нахабник!.. Усе залежить вiд того, що почувае Бiллi… до тебе себто.
– Я не Лiлi Сендерсон, – обурено озвалася Сексон. – Я нiколи не допущу, щоб Бiллi Робертс дав менi вiдкоша.
– Допустиш. Нехай-но тiльки Чарлi Лонг устряне! Повiр менi, Сексон, вiн таки кепська людина. Згадай-но, що вiн утнув мiстеру Мудi! Як налупив його! А мiстер Мудi такий же смирний – води не сколихне… Ну, а з Бiллi Робертсом то, звiсно, так не пройде.
Того самого вечора пiд дверима пральнi на Сексон уже чекав Чарлi Лонг. Коли вiн привiтався й рушив обiч неi, серце Сексон болiсно стиснулось, як завжди, коли вона бувала близько вiд Чарлi. Зi страху вона пополотнiла. Їi лякала нецеремоннiсть цього кремезного здорованя; вона боялася його карих очей, свавiльних i самовпевнених; боялась його величезних ковальських рук i товстих волохатих пальцiв. Вiн неприемно вражав око, а ще дужче вражав ii тонку чутливу вдачу. Та не сама його сила вiдштовхувала ii, а характер тоi сили i те, що вiн нею зловживав. По тому, як вiн так побив тихого мiстера Мудi, Сексон цiлих пiвгодини була сама не при собi. Досить було згадати ту страхоту – i iй уже млiло серце. А ось коли Бiллi запекло бився у Вiзл-парку, – то не викликало нiякоi огиди, то було щось зовсiм iнакше. Вона вiдчувала рiзницю, хоч не могла б ii пояснити. Вона тiльки знала, що руки й душа в Лонга брутальнi.
– Щось ви така блiда й змучена, – почав Чарлi. – А чого б вам не кинути роботи? Адже однаково колись доведеться. Хоч би там що, кiзонько, а вiд мене не вiдкараскаетесь!
– А може, й вiдкараскаюсь? – заперечила вона.
Вiн зухвальне зареготався.
– Шкода й заходу, Сексон. Вам суджено бути мiсiс Лонг, i нiде ви не дiнетесь – покладiться на мене.
– Оце б менi таку впевненiсть! – вiдказала дiвчина з легким сарказмом, якого Лонг i не зауважив.
– Кажу ж вам, – провадив вiн далi, – одного ви можете бути певнi, що я свого певний. – Йому сподобався власний дотеп, i вiн зареготався ще голоснiше. – Чого я хочу, того досягаю, а коли щось на перешкодi – я його копняком. Зрозумiли? Нам судилося жити вкупi, – та й по всьому; тож вам нема чого комизитись – замiсть пральнi йдiть працювати до моеi хати. Та й роботи в мене, що не перетрудитесь. Я заробляю грубi грошi, матимете всього досхочу. Оце я й зараз дременув сюди з роботи – нагадати вам усе ще раз, аби вже не забули. Я ще й не iв сьогоднi, – усе тiльки про вас думаю!..
– То краще пiшли б та пiд’iли, – порадила Сексон, хоч добре знала, що його не так i легко позбутися.
Сексон майже не чула, що вiн казав. Вона раптом подумала, що дуже стомлена, дуже маленька i дуже квола поруч цього велетня. Невже вiн нiколи не дасть iй спокою? – розпачливо спитала вона сама в себе… І враз немовби все ii майбутне життя простелилося в неi перед очима: скрiзь i завжди за нею назирцем постать i вид цього волохатого коваля.
– Годi, кiзонько, не пручайтеся-бо, – провадив вiн далi. – Зараз славна лiтня пора, саме для весiлля.
– Але ж я зовсiм не збираюся йти за вас! – обурилася Сексон. – Я вже казала це вам тисячу разiв.
– Ет, забудьте! Викиньте цi дурощi з голови! Звiсно, ви пiдете за мене. Це факт. А зараз я скажу вам ще один факт. У п’ятницю ввечерi ми з вами чкурнемо до Фрiско. Там ковалi влаштовують бучну вечiрку.
– Я й не збираюся, – заперечила Сексон.
– Ну, то зберетеся, – вiдказав упевнено Чарлi. – Повернемося з останнiм пароплавом, i ви нагуляетеся досхочу. Я приведу вам найкращих танцюристiв. О, я не такий уже й зажерливий i добре знаю, що ви любите танцювати.
– Кажу ж бо вам, що я не можу, – знову промовила Сексон.
Вiн пiдозрiливо глянув на неi з-пiд кущистих брiв, що на перенiссi зрослися в суцiльну чорну смугу.
– Чому не можете?
– Я вже обiцяла, – вiдказала вона.
– Кому?
– Це вас не обходить, Чарлi Лонгу. Я не вiльна, i край.
– Дуже обходить! Пам’ятаете того нiкчемного блазнюка бухгалтера? Ну, то не забувайте, як йому перепало.
– Будь ласка, дайте менi спокiй! – з серця вирвалося в неi. – Невже ви й разу не можете бути поряднiший?
Коваль глузливо засмiявся.
– Якщо якийсь блазнюк надумав стати помiж нами, то я йому покажу, де раки зимують… Отже, в п’ятницю ввечерi? Еге ж? А де?
– Не скажу.
– Де? – спитав вiн удруге.
Їi губи були щiльно стиснутi, а на щоках виступили червонi плями гнiву.
– Чи ти ба! Нiби я й сам не вгадаю! Звичайно, в «Джерманii»! Гаразд, я буду там i проведу вас додому. Втямили? І краще скажiть вашому блазнюковi, нехай забираеться до дiдька, коли не хоче доброi прочуханки.
Сексон обурило це так, як тiльки може обурити жiночу гордiсть негречне поводження ii кавалера, i вона ледве стрималася, щоб не крикнути Чарлi в лице славне ймення свого нового оборонця. Але враз i злякалась: Бiллi проти кремезного Чарлi видаеться хлоп’ям. Принаймнi таким iй видаеться. Вона згадала перше враження вiд його рук i глянула крадькома на руки цього чоловiка. Вони наче вдвое бiльшi за Бiллинi, а ще ж i вкритi волоссям, вони свiдчать про величезну силу. Нi, Бiллi не здолае подужати таку здорову звiрину! І не треба, щоб вони мiрялися силами. А потiм у Сексон промайнула несмiлива надiя, що, може, таемнича, неймовiрна спритнiсть, притаманна боксерам, якось допоможе Бiллi провчити цього забiяку i визволить ii вiд нього. Вона зиркнула на Чарлi ще раз, i знову сумнiв узяв ii. Якi ж то широкi в нього плечi, не даремно ж розпирають пiджак дужi м’язи, а бiцепси горбом стоять пiд рукавами!
– Якщо ви тiльки здiймете руку на кого-небудь, iз ким я… – почала вона.
– Йому, звiсно, добре перепаде, – ошкiрився Лонг. – Котюзi по заслузi. Кожному блазнюковi, що стае мiж хлопцем та його дiвчиною, треба дати прочуханки.
– Але я не ваша дiвчина i, що б ви там не казали, нiколи нею не буду.
– Лютуйте, голубонько, – кивнув вiн схвально. – І це менi в вас до вподоби. – У-у, яка гаряча! Люблю жiнок з перцем! А то ж нащо чоловiковi якась гладка корова? Еге ж, колода мертвецька! А ви в мене жива, та ще й така запекла!
Сексон зупинилась бiля свого будинку й поклала руку на хвiртку.
– Прощавайте, – сказала вона. – Менi час додому.
– Виходьте пiзнiше, погуляемо в Айдор-парку, – запропонував вiн.
– Нi, я щось нездужаю. Повечеряю i одразу до лiжка.
– Ага, – глузливо прокоментував вiн. – Набираетеся сили, щоб завтра ввечерi гасати, еге ж?
Вона нетерпляче стукнула хвiрткою i ввiйшла на подвiр’я.
– Я вас попередив, – додав вiн, – Якщо ви пiдете завтра не зi мною, хтось буде битий.
– Сподiваюся, що ви, – дала вона йому вiдкоша.
Вiн закинув голову назад, зареготався i, випнувши могутнi груди, пiдважив своi ручиська. Цей рух нагадав iй бридку здоровезну мавпу, яку вона бачила колись у цирку.
– Що ж, бувайте! – сказав вiн. – Побачимося завтра ввечерi в «Джерманii».
– Я не казала вам, що буду саме в тiй залi.
– Але й не казали, що не будете. Дарма, – я однаково прийду i проведу вас додому, так i знайте. Та не забудьте залишити для мене якнайбiльше вальсiв. Оце так. А лютуватись – лютуйте собi на здоров’я, це вам личить!
Роздiл VIII
Коли музика змовкла, Сексон, спираючись на руку Бiллi, зупинилася з ним коло широких дверей до танцювальноi зали. Вони шукали вiльного мiсця сiсти. Аж раптом де не взявся Чарлi Лонг; очевидячки, оце тiльки прийшовши сюди, вiн заступив iм дорогу.
– То це ти – перечепа, га? – сердито вигукнув вiн, i його брови погрозливо стиснулись.
– Хто? Я? – спокiйно спитав Бiллi. – Помиляешся, молодче. Я нi до кого не чiпляюсь.
– Я тобi голову провалю, як зараз же вiдси не заберешся!
– Менi зовсiм не хочеться з головою розлучатися, – протяжно вiдказав Бiллi. – Ходiмо, Сексон. Це сусiдство аж нiяк нам не пасуе.
Вiн хотiв був пройти, але Лонг iзнов заступив iм дорогу.
– Ти ще занадто свiжий, хлопче! – гаркнув вiн. – Тра’ тебе пiдсолити. Второпав?
Бiллi почухав потилицю i, вдаючи здивованого, промовив:
– Нi, не второпав. Про що це ти?
Але здоровезний коваль презирливо вiдвернувся вiд нього й звернувся до Сексон.
– Ходiть-но сюди. Покажiть вашу картку.
– Ви хочете з ним танцювати? – спитав Бiллi.
Вона похитала головою.
– Вельми шкодую, молодче, нiчого не вдiеш, – сказав Бiллi, пробуючи знову пройти.
Та коваль утрете заступив iм дорогу.
– Слухай, манджай на своiх дво, – спокiйно сказав Бiллi. – Доки вони ще цiлi.
Лонг мало не кинувся на нього; руки йому стиснулись у кулаки, одну руку подав вiн назад, готуючись завдати удару, а плечi й груди випнув. Але тут мимоволi спинився, глянувши на Бiллi, що не зрушив iз мiсця: холоднi, мов затьмаренi, очi Бiллi дивились байдуже перед себе, жоден м’яз його не здригнувся. Здавалося навiть, що вiн не помiчае погрозливих замiрiв. Це було щось зовсiм нове в Лонговiй практицi.
– Може, ти не знаеш, хто я такий? – задерикувато вигукнув вiн.
– Нi, знаю, – незворушно вiдказав Бiллi. – Ти чемпiон усiх бiйок та скандалiв. (На Лонговому обличчi промайнуло вдоволення.) – «Полiцiйна газета» мала б дати тобi дiамантову вiдзнаку за напади на дитячi колясочки. Я певен, що якби ти змiг, то потрощив би iх до ноги.
– Облиш, Чарлi, – порадив один з хлопцiв, що обступили iх. – Це ж Бiл Робертс, боксер. Чув про нього? Здоровий Бiл.
– Та хай собi буде хоч i Джiм Джефрiз! Але чого вiн стае менi на перечепi?
Чарлi не зморгнув, проте навiть Сексон завважила, що вiн трохи збавив тону. Ім’я Бiллi неначе втихомирювало й найзапеклiших галабурдникiв.
– Ви його знаете? – спитав Бiллi в неi.
