скачать книгу бесплатно
– А тепер?
– Таки краще.
– А тепер?
– Майже добре.
Але сказавши це, вiн знову скривився i заявив, що праве око ще й досi йому рiже.
Лiкуючи те око, Сексон нараз скрикнула, наче з болю. Бiллi сполохнувся.
– Що сталося? Тобi щось болить?
– Очi… Пече, мов ножем!
Тепер уже Бiллi став за лiкаря, а Сексон за пацiентку. Коли процес лiкування закiнчився, вона повела його до вiтальнi; там вони разом угнiздилися у великому крiслi бiля вiдкритого вiкна. То була найкоштовнiша рiч у хатi. За крiсло заплачено сiм з половиною доларiв, i Сексон до самого вечора вiдчувала докори сумлiння, хоч крiсло було таке вигiдне та м’яке, що годi й мрiяти.
Солонуватий вiтер, пiсля денноi спеки такий благословенний для всiх приморських мiст, дихнув на них вечiрньою прохолодою. До них долiтали свист паротягiв, чахкання примiських потягiв iз Сьомоi вулицi, якi сповiльнювали швидкiсть межи молом i Захiдно-Оклендським вокзалом; долинав гомiн дiтей, що бавилися лiтнiми вечорами на вулицi, а зi схiдцiв сусiднього ганку чулося цокотiння говорливих господинь.
– Ну, хто б повiрив! – тихо промовив Бiллi. – Коли згадаю свою мебльовану шестидоларову кiмнату, просто жаль бере!.. І нащо я змарнував стiльки часу? Мене потiшае тiльки те, що якби я ранiше був виiхав звiдти, то не здобув би тебе. Адже ж я ще кiлька тижнiв тому й гадки не мав про твое iснування.
Вiн провiв пальцями по ii голiй руцi i аж пiд рукав.
– Твоя шкiра така свiжа-свiжа, – сказав вiн. – Не холодна, а саме свiжа. Так приемно торкатися до неi рукою.
– Незабаром ти назвеш мене своiм холодильником, – засмiялася вона.
– І голос твiй свiжий – вiн дихае прохолодою, – провадив вiн. – Коли ти говориш, у мене таке вiдчуття, немов твоя рука торкаеться мого чола. Дуже дивне вiдчуття! Не знаю, як його пояснити. Твiй голос проймае мене всього з голови до нiг, – такий вiн свiжий i чистий. Вiн зовсiм як вечiрнiй вiтерець… Вiн схожий на морський бриз, що зриваеться часом пiсля пекучого паркого дня. А коли ти говориш тихо, вiн бринить так м’яко й солодко, як вiолончель в оркестрi театру Макдане. Нiколи вiн не рiже, не шарпае вуха, не лящить, як у багатьох жiнок. Коли вони злостяться або збудженi, то верещать, мов несамовитi, нагадуючи менi заграну платiвку. А твiй голос проймае мене так, що я ввесь починаю тремтiти, наче вiд прохолоди. Це така розкiш! Мабуть, такi голоси у небесних янголiв, якщо вони тiльки живуть на небi.
Сексон була така безмежно щаслива, що не мала слiв, а тiльки голубила волосся Бiллi й притискалася до нього ближче. Минуло кiлька хвилин; тодi вiн почав iзнову.
– Знаеш, що ти менi нагадуеш? Чи бачила ти коли чистокровну кобилу, – знаеш, бувають такi нервовi, гарячi кобили? На сонцi шерсть iхня вилискуе, як шовк, а шкiра така нiжна, що найлегший дотик батога залишае на нiй слiд. Є такi кобили: наймiцнiшому коневi не мiрятися з ними силою, а проте як легко вони можуть порвати собi сухожилки або на смерть застудитися, переночувавши бодай одну нiч без попони! Нема нiчого кращого за таку тварину. Якi ж бо вони стрункi, сильнi, шляхетнi! Доглядати iх треба дуже дбайливо, – шанувати як шкляний посуд. Знаеш, ти нагадуеш менi отаку конячку. Я мушу подбати, щоб коло тебе все було як слiд. Ти так вiдрiзняешся вiд iнших жiнок, як расова кобила вiд биндюжних шкап. Ти чистокровка. Ти й струнка, i запальна, а що вже статурна… Знаеш, у тебе чудова постать, а стан який!.. Вiзьмiм хоча б Анету Келерман. Та можеш iй навiть фори дати, i однак вона за тобою не потягне. Вона австралiйка, а ти американка – тiльки фiгура твоя не американська. Ти зовсiм не така, ну, зовсiм iнакша – я тiльки не вмiю цього пояснити… Інших жiнок збудовано не так, як тебе. Ти наче не з нашоi краiни. Чисто, як француженка. Постава в тебе цiлком французька, i навiть хода. Чи сiдаеш, чи пiдводишся, чи нiчого не робиш – усе в тебе виходить iнакше, нiж у наших жiнок.
