скачать книгу бесплатно
Бiлий Зуб випадково дiзнався про своi новi взаемини з собачим свiтом. Це сталося тодi, коли iндiанцi розбатовували щойно забитого лося. Вiн потягнув собi копито й кусок ноги, на якiй було ще трохи м'яса. Вiдбiгши вiд собак, що гризлися за кожну кiстку, вiн заховався в кущах i взявся було iсти, коли раптом на нього накинувся Безiк. Недовго думаючи, Бiлий Зуб двiчi куснув його й вiдскочив геть. Безiк був украй здивований зухвальством i швидкiстю атаки. Вiн стояв i спантеличено дивився на Бiлого Зуба й на сиру червону кiстку, що лежала мiж ними.
Безiк був старий пес i вже зазнав на своiй шкурi силу молодих собак, з яких вiн так любив знущатися. То була гiрка пiлюля, але вiн через силу ковтав ii, прикликаючи на помiч усю свою мудрiсть. Коли б з ним трапилось отаке в минулi днi, вiн у поривi справедливого гнiву вмить насiв би на Бiлого Зуба. Але тепер сили вже зраджували його i вiн не смiв собi цього дозволити. Вiн тiльки люто наiжився i грiзно, поверх жаданоi кiстки, подивився на Бiлого Зуба. А той, охоплений ураз знайомим страхом, знiтився, зiв'яв, мов маленьке щеня, i вже подумував, як би утекти, не зазнавши ганьби.
І тут Безiк схибив. Коли б вiн обмежився грiзним поглядом на ворога, все було б гаразд. Бiлий Зуб, надумавши вiдступати, таки вiдступив би, i м'ясо дiсталося б старому. Але Безiк не схотiв чекати.
Вiн був певний, що перемога за ним, i ближче пiдiйшов до кiстки. Коли вiн нахилив голову й безжурно обнюхав здобич, Бiлий Зуб злегка настовбурчився. Навiть i тодi ще для Безiка не пiзно було врятувати становище. Коли б вiн просто став над кiсткою з пiднятою мордою i ще раз гнiвно глянув би на Бiлого Зуба, той неодмiнно утiк би. Але свiже м'ясо шибонуло йому в нiс: вiн не стерпiв i вiдкусив шматочок.
Це вже було занадто. Бiлий Зуб ще не забув, як кiлька мiсяцiв вiн верховодив цiлою упряжкою собак, i йому не пiд силу було мовчки дивитися, як хтось жере його м'ясо. Вiрний звичцi, вiн без нiякого попередження накинувся на загарбника i враз роздер йому вухо. Безiк остовпiв з несподiванки, але так само несподiвано зазнав ще бiльшого лиха. Вiн раптом упав на землю з прокушеною шиею. Поки вiн силкувався звестися на ноги, Бiлий Зуб устиг двiчi рвонути його за плече. І все це робилося з неймовiрною швидкiстю.
Старий спробував вчепитися в ворога, та тiльки люто клацнув зубами. Ще мить, i вiн вiдскочив вiд м'яса з розкраяним носом.
Тепер уже над кiсткою, грiзно наiжившись, пильнував Бiлий Зуб, а Безiк стояв осторонь, готовий вiдступити. Вiн не наважувався битися з юним, швидким як блискавка, псом i зайвий раз мусив вiдчути всю гiркоту старечого безсилля. Вiн зробив героiчну спробу зберегти свою гiднiсть. Спокiйно повернувшися спиною до молодого ворога, немов нi сам ворог, нi його кiстка не вартi були його уваги, вiн велично пiшов собi геть. І тiльки зiйшовши з очей Бiлого Зуба, спинився i став зализувати своi кривавi рани.
