Епоха слави і надії

Дітару хотілося чим швидше повернутися в Монастир, побачити друга живим. Зараз, сидячи біля багаття, він дивився на Тарсішу, милувався нею, слухав оповідання, її пісні і, здавалося, був навіть щасливий. Але це тільки здавалося. Попереду була незавершена справа.

Глава 20

"Чернець знає чого він чекає і поки він чекає, насичує свої очі світлом. Чернець приймає свою долю, якою б вона не була".

Заповідь Двадцята. Кодекс Братства тибетських ченців.

– Що ж ви нам пропонуєте? – Уточнював Адвар.

– Все просто! – Відповіли йому ченці. – Найближчим часом, буде велика війна. Якщо ви битиметеся на нашому боці, ми заплатимо стільки золота, скільки зможете донести на собі. Командири отримають вдвічі більше, а ти – стільки, скільки важиш.

– Цікаво і заманливо говориш, чернець. Я згоден.

– Мало того. – Дітар знизив голос. – Як тільки стінам Монастиря нічого не загрожуватиме, ми допоможемо вам, відправимося разом у ваші землі, дізнатися, що там відбувається і хто за всім цим стоїть.

– Добре. Такі воїни нам згодяться.

– Що ж, домовилися.

Воїни вирушили в дорогу. Ченці йшли попереду, а германці-мисливці утворювали довгу лінію за їх спинами. Розчарування було не в тому, що дракони не існують, а в тому, що мисливці на них виявилися простими найманцями. Але ті тварюки в печері з'явилися неспроста.

Знаючи Aвраала, Дітар припускав, що той може відмовитися платити германцям, але зараз це питання відійшло на задній план. Важливо, що три сотні найманців цілком замінять зрадників ченців. До того ж – вони відмінні стрілки, з гарною зброєю.

Ксилон вже знав про події, що сталися вночі біля стін замку і в лісі. Фалькара і Тарсішу без будь-яких перешкод пропустили в цитадель, ченці зайшли слідом. Проте чекати новоявленого короля їм припало довго. У центрі залу стояв масивний дубовий стіл і високі крісла, там могло розміститися не більше сотні людей. Приміщення було замалим у розмірі, але обставлено багато. На столі безладно були навалені різних розмірів свити, листи, карти. Нарешті, у супроводі чисельної охорони, до них вийшов Ксилон.

– Ви вже пробачте, але справи. Все ж король. – Крива посмішка тонких темно-червоних губ спотворила бліде обличчя.

Це був довгоногий і довгорукий худий чоловік, з великою головою і коротким тулубом, його фізичну потворність доповнювали глибоко посаджені очі і маслянисто-чорне пряме волосся. Він незручно сів на відсунуте крісло, а кілька чоловік охорони встало між ним і ченцями. Не запрошуючи нікого за стіл, Ксилон вимовив якимось старечим голосом:

– Я чув про вас. Ви прийшли за еліксиром. Помирає твій друг.

– Ось, ми принесли залишки того "чудиська", що вбивало мешканців. – Дітар кинув обрубки крил перед собою на кам'яні плити. По всьому залі рознісся сморід. Він одразу помітив, як перелякано здригнувся Ксилон – Мисливці покидають місто. "Місяць Некромантів" має бути в бібліотеці Никромасана, ми прийшли за цією книгою.

Не відводячи погляду від скривавлених шматків чудовиська, Ксилон якось поспішно сказав:

– Добре, добре… Я не хочу псувати стосунки з Агарією, а еліксир для порятунку твого друга я можу зробити і сам. Це буде швидше для вас і краще для нього.

Дітар подивився на Фалькара, той лише потиснув плечами.– Роби, як знаєш!

З колоди карт "Тора", що лежали на столі по його праву руку, Ксилон витягнув навмання карту і показав її всім. – Це мандрагора. Вона наділена величезною магією. Корінь її схожий на людське тіло. Якщо її змішати з вином, то можна зробити сильну отруту або протиотруту, залежно від пропорцій кореня. А якщо додати туди ще і "Кров Дракона", що ви зібрали в лісі, то можна врятувати твого друга.

– Де нам шукати мандрагору?

– Знайти її можна тільки під шибеницею. Волога, що стікає з повішеного, дає життя і силу цій рослині.

– Де знаходиться шибениця?

– Немає у нас більше шибениць. Були раніше в місті, але їх спалили. Ми використовуємо інші способи страти. – Криво посміхаючись, Ксилон провів нігтем великого пальця собі по тонкій шиї. – Але залишилася остання, в підземеллі цього замку. Її затопило підземними водами, але тобі це не складе труднощів.

Король пройшов через зал і відкрив у підлозі невеликий люк. Звідти було видно кілька східців, інші ховалися під водою. Дітар засумнівався. Вода в темному підвалі могла таїти багато небезпек, та і вірити на слово такому, як Ксилон він не збирався.

– Всього три-чотири людських зростання, максимум п'ять, вниз по гвинтових сходах, далі кругла кімната з шибеницею по центру.

Дітар зняв одяг і лише з ножем підійшов до люка.

– Я не запитуватиму, навіщо вона вам була потрібна під землею. – Майже без сплеску чернець пішов під воду. Він став, як би дертися вниз по східцях, благо вони були із старого потрісканого каміння і не дуже заросли мохом.

Ксилон, піднявшись, підійшов до невеликого поглиблення в стіні. Там стояв великий пісочний годинник. Пішла перша хвилина. Піщинки швидко висипалися. Охоронці короля винесли останки дракона. І раптом Есін згадав, що в такій же печері він вже був.

– Там були такі ж сходи, що ведуть в зал з тварюками. – Подумав чернець. – Так от хто за всім стоїть? Цей Ксилон страшніше чудовисько, ніж знищені нами в печері. Він їх творець!

Пісок невблаганно відлічував секунди, що переходили в хвилини. І ось король-некромант підійшов до люка і закрив його на засув.

– Іноді так буває, коли хочеш когось врятувати, можеш загинути сам. Я люблю відкривати і закривати ці двері особисто. Найсильніші нирці не могли навіть до шибениці доплисти, не то щоб корінь дістати.

Есіну не треба було озиратися, щоб побачити вістря копій, приставлені до грудей Тарсіши і Фалькара.

– Це було твоє чудовисько. Ти і не намагався надавати нам допомогу, правда? Якщо ми загинемо тут, ніхто нічого і не дізнається. – Есін вже був готовий напасти, але пропустив відповідний момент. Сильний удар по голові заглушив усі його думки, і коваль впав на кам'яну підлогу, впустивши наполовину оголений меч.

З кожною сходинкою чернець опускався все нижче і нижче, поки не наштовхнувся на дерев'яну опору. Напрочуд було, що від стін виходило слабке мерехтливе світло, і Дітар добре бачив куди плисти. Ось вже і поперечна балка шибениці. Запліснявілий мотузок з порожньою петлею колихався у воді. Внизу під нею – купа кісток і людський череп – все, що залишилося від шибеника. Поряд з останками виднілася необхідна рослина, щільно вросла своїми коренями в підлогу. Ще мить, і ніж ченця встромився в щілину між камінням підлоги. На щастя, камінь піддався зусиллю, виштовхуваний знизу великим білим кореневищем рослини. Ще два удари ножем, і з коренем у руці він почав підйом. Тепер тиск тягнув ченця на дно, здавалося, невидимі руки впиралися йому в голову, не даючи спливти.

Коваль лежав з розбитою головою на кам'яній підлозі. Тарсіша плакала, відмовляючись вірити, що все може закінчитися тут. Фалькар, схрестивши руки на грудях, опустив голову і стояв абсолютно нерухомо.

– Не плач, красуня, – заговорив з нею некромант – твоє життя поза небезпекою. Ксилон не вбиває людей, а лише насолоджується їх стражданнями.

Пролунав глухий удар знизу. Через кілька митей другий – дещо слабший, третій – зовсім ледве чутний. Дітар став завдавати ударів по старезних дошках люка, щоб пробити перешкоду. З першим ударом він випустив майже все повітря, але не здавався та продовжував. І тільки на п'ятий раз він проломив дошки, поранивши руку в декількох місцях.

Циганка підбігла до люка і відкрила засув. Її тут же відштовхнула варта. Всі побачили, як тіло Дітара стало повільно занурюватися углиб. По знаку короля один зі стражників кинувся в воду і виштовхнув ченця нагору. Того відразу ж підхопили під руки і витягнули назовні. В руці був затиснутий дорогоцінний корінь. Ксилон, був здивований неменше інших. Він підбіг до Дітара і, наступивши тому чоботом на передпліччя, вирвав мандрагору з його руки. Зі своєю здобиччю він пройшов знову до свого столу.

Тарсіша рухнула на коліна у тіла коханого і стала намагатися його відкачати. Фалькар прийшов до неї на допомогу. Стражники подивилися на короля і той дозвільно махнув рукою. Зусиллями двох, з рота ченця скоро хлинув потік води, він вдихнув повітря, надривно закашлявся і розплющив очі.

– Десять хвилин під водою. Дякую за мандрагору, і особливо – за драконівську смолу. Раз ти не помер, тоді продовжимо. – Ксилон взяв карти і став їх перемішувати. До залу ввійшли охоронці.

– Ми впіймали жінку. Вона намагалася проникнути в замок.

– Добре, буде веселіше, і у мене з'являться не одна, а дві пантери. – Старечий сміх віддавався луною від високих зведень замку. – Приведіть її і всіх інших учасників нашої гри. Дізнаємося, що їй треба. Не щодня жінки самі просяться до нас. Раз всі чудовиська вбиті – потрібно робити нових.

Він дістав з колоди карту з витіюватим знаком "13", що означала смерть. Щоб воскресити твого друга треба заплатити ціну, розумієш?

– Ні! – Дітар вже майже віддихався і тепер спідлоба, повільно повертаючи голову, оглядався навколо.

– Щоб Агіас жив, ти повинен віддати своє життя. По-іншому еліксир зробити не вийде. Баланс має бути відновлений. Один помирає, інший – оживає, але я б сказав, прокидається. Що ти вирішив?

Дітар давно знав відповідь на це питання. Ось тільки чи можна довіряти слову такої підступної істоти, як Ксилон?

– Я згоден.

Тарсіша рукою закривала йому рот:

– Він вб'є нас усіх.

У цей момент кілька охоронців ввели Некромасана і Мірану.

Настало мовчання. Всі лише переглядалися один на одного і намагалися знайти відповіді. Ксилон, здавалося, отримував насолоду, спостерігаючи за тим, що відбувається. Він упивався своєю владою над людьми.

Дітар зробив крок до Ксилона. На його шляху відразу виявилися четверо охоронців, які виставили вперед списи. В інший час та в іншому місці, це не стало би перешкодою для такого воїна, як Дітар, але тут знаходилося багато близьких йому людей.

– Я згоден віддати життя. Готуй еліксир.

– О-о. Це не займе багато часу. Все дуже просто: трохи соку мандрагори, стільки ж "драконівської крові"… так… нагріваємо у долонях. Вино… ще трохи. Що ж! – Ксилон переможно подивився на Некромасана. – Навіть ти не зміг би зробити еліксир краще! Залишилося лише додати крові! Зараз ми випробуємо силу еліксиру, щоб ви всі могли переконатися в моїх здібностях!

Фалькар підійшов до столу і розбив пісочний годинник. Скло розсипалося і розлетілося убоки. На піску він написав лише одно слово: "Винен"? Цей напис призначався для Некромасана, він тут же його прочитав, і підняв голову на Фалькара. Їх погляди зустрілися, і некромант негативно похитав головою. Цієї відповіді Фалькару було досить. Тарсіша підійшла до Дітара, простягла долоню, в якій був вкладений ланцюжок. Дітар подивився на її обличчя. Циганка почервоніла. Йому все стало зрозуміло.

– І все-таки вона злодійка – сказав собі Дітар, він пішов до Ксилона і почав знімати сорочку, але як тільки брехливий король відвернувся, чернець накинув її йому на голову. Той оступився до Тарсіши, і тоді вона вдарила його по очах ланцюжком. Ксилон намагався зупинити кров руками і кричав, але всі зрозуміли, що він осліп. Він відступив до вікна і наштовхнувся на Мірану. Вона вихопила у нього кинджал, перерізала йому горло і штовхнула в вікно. Стражники накинулися на неї, але дівчина перетворилася на холоднокровного вбивцю.

Вона чудово ухилялася від ударів, і працювала своєю зброєю, як жалом, завдавала точних і сильних ударів. Стражники навіть не встигли покликати на допомогу, за пару хвилин вони всі були мертві.

– Мірана допоможи іншим, охорона може прийти будь-якої хвилини. – Сказав Есін, але дівчина лише розсміялася.

– Я не Мірана, мене звуть Магуран. – Зізналася дівчина. – Я дякую вам за допомогу.

– Що це все означає? – Голос Дітара звучав дзвінко, і він був здивований черговому повороту в цій історії.

– Все просто. – Посміхнулася вона. – Я працюю на Книготорговця, а ви допомагаєте мені виконати його доручення.

– І що ж ти для нього повинна зробити, невже вбити Ксилона?

– Смішно! Я знайшла місцерозташування Агарії! Туди я і повинна доставити жертву. – І дівчина показала карту, ту саму, яку їм дав Серафім.

У цю єдину ніч, коли вона віддалася Есіну, вона і змогла її викрасти.

– Щоб вкрасти карту, тобі не обов'язково було лізти в моє ліжко. – Грубо відповів Есін, почуваючи себе обдуреним і використаним. – Карта була в Дітара, а не у мене.

– Я була з тобою, але не стала твоєю! Я отримала те, що було треба мені. Все справедливо.

– Звичайні люди називають це …

– Я не звичайна людина! Я одна з кращих вбивць у світі! Та і взагалі, що ти знаєш про…?

Есіну було важко стримувати свої емоції:

– Зовсім не боляче коли почуття не взаємні.

– Коли вони взаємні – дуже боляче.

– Що ти тепер з нами зробиш, вбивця, га?

– Ви мені не потрібні. Я зараз зізналася, щоб ви були готові до наступної зустрічі зі мною. – Магурана зробила кілька кроків до Есіна і блискавичним ударом кинджала зробила йому невеликий розріз над лівою бровою. – Шрам тебе прикрасить, будеш частіше мене згадувати.

Есін зрозумів – вона не бреше, і тепер знав, що потрібно робити. Мірана не повинна забрати карту. Тепер можна знову ризикнути всім. У цей момент вона закричав на все горло: "Аа-а", ніби від болю. Він знав, що зараз увірвуться стражники. Так і сталося, ось тільки коли двері відкрилися, в них забіг тільки один охоронець. Магурана кинулася до вікна, Тарсіша стрибнула на нею, щоб затримати. Тоді вона схопила Тарсішу за волосся і відштовхнула настільки сильно, що та, пролетівши половину зала, впала на підлогу. І тут охоронець заніс меч над циганкою.

Дітар знову став перед вибором. Рятувати карту або кохану. Він схопився на стіл і, відштовхнувшись ногами, накинувся на нападника. Чернець вдарив його лобом у голову з такою силою, що той впав без свідомості. Фалькар кинувся до його меча і почав звільнятися від мотузок. Тарсіша підняла осколок годинника і накинулася на Мірану, порізала їй обличчя, так і не дала їй вистрибнути в вікно. За дверима були чутні кроки охорони. Дітару і Есіну довелося їх затримати. Магурана, із скривавленим лицем, раптом сховалася за вікном.

Охорона почала виламувати двері. Есін переглянувся з Дітаром і, отримавши схвалення, схопив Тарсішу за руку і вони вистрибнули слідом за Міраною. Дітар стримував натиск охорони, а Фалькар звільнив Некромасана, і сказав, що вже можна впустити охорону.

– Ксилон мертвий! І я знову ваш король! Тільки що, через це вікно, втекла дівчина, вона небезпечна злочинниця, її потрібно негайно зупинити. Виконувати! – І охорона сховалася так само швидко, як і з'явилася.

Некромасан напрочуд швидко підійшов до столу, взяв ніж, яким був вбитий Ксилон. На ножі була кров:

– Цього вистачить. Ти був здібним учнем Ксилона. – Повільно говорив Некромасан, збираючи в посудину кров, що все слабкіше стікала з ножа. – Учнем некроманта, але не короля. Ти правильно приготував еліксир.

Некромасан додав бракуючий елемент у суміш, вилив усе в невелику пляшечку, а залишки рідини виплескав собі на долоню і притиснув її до рани охоронця, що помер. Через мить той поворушив рукою, потім ногою…

– Еліксир у нас, знак "13" спрацював, підійшла і смерть Ксилона, точніше – його кров. Життя – за життя! Дякую тобі, Дітар, без твоєї допомоги я не повернувся би на трон.

Пошуки Магурани не дали результатів. Варта продовжувала обшукувати кожен будинок. А ченцям був час повертатися. Усі четверо осідлали коней і виїхали за ворота.

Не проїхав і пари кілометрів, вони зупинилися відпочити. Останні події зовсім вимотали їх. Тарсіша і Фалькар постраждали менше за всіх, тому зайнялися упорядковуванням поспішно зібраного спорядження і зброї. Добре, що не забули мисливські арбалети. А тут і самі германські бродяги завітали!

Про їх наближення дав знати гучний спів. Мелодія була проста, груба, але дуже відповідна. На галявину, по троє в ряд, виїжджали вершники. Кожен на поводі вів одного – двох коней, з великими мішками особистих речей. Всі вони добре випили і були щасливі.

– А ось і наші нові друзі. – Язик Адвара трохи заплітався. – Ми знали, що скоро вас наздоженемо.

Тільки зараз Дітар і Есін помітили вдалині стовп чорного диму, що розсіювався. Простеживши за їх поглядом, Адвар розреготався.

– А?! Гніздо дракона. Спалили ми тих чудовиськ, вирішили їх не забирати. Мерзенне було місце, але вогонь його очистить. Місту нічого не загрожує.

Рішення повернутися з найманцями далося Дітару нелегко. Рада дванадцяти кантрі ченців може не схвалити цього, і тоді вже нікого живим з Агарії не випустять. Дітар поспішав у Білокам'яний. Його рішучість і сила духу, якщо не переконали, то змусили германців не відставати. В джунглі загін увійшов з сутінками. Адвар порівнявся з Дітаром і сказав:

– Ми почали втрачати людей! Вже четверо провалилися кудись, і ми не можемо їх знайти! Давай зробимо привал і розпалимо вогнища.

Дітар розумів, що мисливці, не звичні до джунглів Агарії, не зможуть пройти їх без втрат навіть вдень. А тим більше вночі.

– Добре. Але скажи людям, що ми виступаємо, як тільки небо стане сірим.

До вечора наступного дня, вони увійшли до Білокам'яного. Дітар віддав розпорядження щодо мисливців, що ніч ті проведуть на Центральній площі, а пізніше влаштуються біля старої покинутої шахти Тигрового селища. Есін взяв усе необхідне, і разом з Фалькаром пішов до некромантів.

– Ти розумієш, що від цього еліксиру залежить життя не лише Агіаса, але і всіх вас.

Замість відповіді Фалькар лише накинув капюшон на голову, взяв торбинку з еліксиром, залишками мандрагори, "драконівської крові" і попрямував вперед.

По дорозі до кладовища Есін занурився у важкі думки. Жахлива втома після такого довгого походу, біль від ран і недосип валили його з ніг.

– Чому я не помітив фальші? – Корив себе чернець. – Невже через те, що давно не був з жінкою? Вона просто використала мене, і я їй це дозволив. Вона мене не вбила, їй не потрібна була моя смерть, тільки карта.

Ритуал почався на заході. Агіаса поклали головою на схід. Тепер усе було в руках Фалькара і Маліса. Некроманти всі одягнулися в похоронний одяг, явно знятий з трупів. Стоячи навколо Агіаса, вони читали заупокійні молитви по самих собі, потім змастили його рану еліксиром. Залишалося тільки чекати.

– Почуй мене, о бунтівний дух. Згадай сенс життя. Наказую тобі, повернися до світла, залиш пітьму. Я слуга темної і холодної смерті, дозволяю тобі, живи. Я повертаю тобі тепло, дихання, почуття, пам'ять. Я наказую тобі жити! Я наказую тобі, встань і піди! – Він затамував подих.

Раптом Агіас розплющив очі, і некроманти зітхнули. У них вийшло. Але чернець став кричати від болю. Крик переходив у стогін, він скреготав зубами і звивався всім тілом. Здавалося, Агіас ось – ось помре остаточно.

– Тобі боляче тому, що ти живий. – Вимовив Фалькар і посміхнувся. – Мене радує твій біль. Він живить нас. Ми насолоджуємося болем інших. Я знаю, що він нестерпний.

"Бережи себе для мене"- слова Ханоя до Ануш.

Дітар відправив трьох вартових до Авраала, потрібно скликати раду кантрі ченців.

Лікар, перев'язуючи рани Дітара, сказав:

– Життя ченця повне крові, але тобі Дітар, пора припинити проливати свою.

Лікар пішов, залишивши їх з Дітаром наодинці. Тепер їм ніхто не заважав. Дітар зняв пов'язку з плеча, яку він не дозволив змінити. Під нею виявився маленький мішечок. Чернець взяв руку Тарсіши і повернув її долонею вгору. Золоте кільце з п'ятьма дорогоцінними сапфірами блиснуло чарівним світлом.

– За кожен рік розлуки по каменю. Будь моєю, як раніше та назавжди.

Тарсіша прийняла кільце, зі сльозами.

– Пробач мене. Я дійсно злодійка. Моє життя без тебе було…

Дітар приклав палець до її губ.

– Я буду завжди за тебе, навіть якщо ти не права. Головне, що ми разом, і тепер тобі не доведеться так вчиняти. – Він поцілував її.

Тарсіша зняла ланцюжок і відкинула його убік. Потім наділа кільце і замилувалася ним. Дітар обійняв її і поклав на ліжко. Тепер їм слова були не потрібні, тільки почуття. Щирі, правдиві, справжні.

Легко обдурити очі, але важко обдурити серце. Спогади. Чому ми їх зберігаємо в своїй пам'яті, і чому вони для нас такі важливі? Одні епізоди ми пам'ятаємо, як кращі в нашому житті, а інші проклинаємо.

– Так. Одного разу ми будемо щасливими.

– Я кохаю тебе. Закриваю очі і бачу тебе. Розплющую очі і хочу бачити. Якщо тебе немає поруч, то все одно відчуваю твою присутність кожну хвилину, кожну мить. Називай це любов'ю, божевіллям чи биттям мого серця, для мене це одне і те саме. Багато людей люблять, але так, як люблю я, не може ніхто. Я любитиму тебе все життя, до самої смерті і навіть після неї.

Зараз він був такий рідний. Так спокійно, коли він поруч, циганці дуже його бракувало. Дітар міцніше обійняв і поцілував м'яке волосся, яке зводило його з розуму, він відчував, що втома проходить. Тіло Тарсіши прекрасне в напівтемряві, хлопець ще раз переконався, він вибрав саму кращу дівчину. Вони не зможуть жити один без одного. Двоє закоханих знову разом. Чернець вдячний Ханою, за повернення коханої.

Тарсіша лягла на ліжко і поманила його рукою, його очі спалахнули, він був щасливий. Посмішка, що слизнула по їх губах, була красномовніша за будь-які слова. Це була неймовірна близькість, яку вони так довго чекали, коли біль і втома змішувалися з шовковими нитками неземної насолоди. Вона була близько тисячі разів близька до екстазу, але він не давав їй можливості торкнутися тієї височини. Кожного разу він залишав її на міліметр від прірви, і з кожним разом вона все гостріше відчувала, що відстань скорочується.

Стогони задоволення, які зривалися з їх вуст, могли розбудити навіть полонених "Пекла". У якийсь момент вони перестали себе стримувати, і дівчина подряпала йому спину. Його кров на кінчиках її пальців була сильніша за будь-яку інтимну клятву, ніж будь-які любовні ласки.

Належати.

Для них це початок довгого життя.

Глава 21

"Щастя, біль, радість, захват любові і мука смерті – все це лише грані коштовного каменю, під назвою – ЖИТТЯ". Заповідь Двадцять перша. Кодекс Братства тибетських ченців.

Небо ще не почало сіріти, коли чуйне вухо ченця вловило тихий глухий стук. Зовні стояв Серафім.

– Я за тобою. Батько збирає раду. І ще – сьогодні повернувся загін з походу. Вони втратили семерих, але привели когось з мішком на голові.

Дітар пам'ятав, що майже рік тому загін бійців був відправлений з таємною місією. Семеро загиблих – це багато! Враховуючи півтора десятки вбитих зрадників, Агарія зазнала значних втрат своїх братів. Цінність найманців – германців росла з кожною годиною!

–Так швидко пройшов час! Вони виконали завдання? – Це швидше були міркування вголос, ніж питання.

– Вони скоро доповідатимуть. Всі збираються на площі біля старої шахти. Там же призначена "Сутичка".

Тарсіша продовжувала солодко спати, а ченці вже були біля таверни "Тінь Лотоса". Місцева таверна, яка славилася своїми "кривавими" історіями, її частенько відвідували для таємних зустрічей. До самого ранку таверна приймала тих, хто бажав скоротати час за хмільними напоями. І тільки коли сонце освітлювало площу, двері закривалися до закінчення польових і ремісничих робіт.

Іраель – красуня, яка тримала таверну і керувала практично всіма справами. Всі чоловіки Білокам'яного, навіть ті, хто в хмелю вважали себе "чарівними" завойовниками жіночих сердець, лише з побоюванням дивилися на цю струнку богиню "Лотоса" і згадували сумні часи, коли наважилися дозволити собі паскудну вільність. А зараз, після загибелі брата, Іраель особливо різко і жорстко реагувала на будь-який безлад.

Небо яснішало, вулиці ще були пустинні, лише пізні відвідувачі "Лотоса", підтримуючи один одного, нетвердими кроками розбрідалися по будинках. Троє лежали зовні, прямо під дверима. Разом їм явно було тепліше. Ще один, з розбитою головою, сидів недалеко від них і витирав кров з обличчя шматком своєї розірваної сорочки.

– Чому ми сюди прийшли? – Запитав Дітар, таверна була їм не по дорозі.

– Мені доповіли, що тут Надіша і не одна. – Серафім гидливо поморщився, оглядаючись навкруги.

– Мені треба дещо дізнатися.

Дітар не переживав теплих почуттів до Серафіма, знаючи його характер і відношення Агіаса до Надіши. Проте, той був сином Авраала, спадкоємцем влади в Агарії, і варто було відноситися до нього з повагою. Чернець різко відчинив двері і, не озираючись, відразу пішов до стійки в глибині темного залу. Агіас був трохи напідпитку, він розмовляв з Надішею.