скачать книгу бесплатно
– Перепрошую, що втручаюся, – Олег звертався до обох одразу, втiм, не дуже-то розраховуючи привернути iхню увагу.
– Що?… – вiдповiли обидва, не повертаючи голiв.
– Ви стежите за кимось, чи не так?
– Ви доволi здогадливi, пане журналiст, – мугикнув Арамiс.
– А наскiльки законним е ваше стеження?
– З вовками жити – по-вовчому вити.
– Що-що?…
– Якби ви знали, якi покидьки тут замiшанi, то одразу зрозумiли б, що iнакше з ними не можна, – пояснив з дивана Атос.
Та у цей момент синя цятка на картi досягла перехрестя й повернула праворуч.
– Ага! Зараз, зараз я тебе, паразита, вирахую, – пообiцяв Арамiс. Пальцi «мушкетера» знов забiгали по клавiатурi, на екранi виникла якась база даних, i наступноi митi генiй технiчних наук повiдомив з переможним виглядом:
– Номер другий, як i очiкувалося.
Атос i д’Артаньян одностайно зiтхнули, Портос похвалив спiльницю:
– Молодчина, хвацько ти iх нажухала!
Олегу вже достатньо набридли всi цi загадки, i вiн ризикнув нагадати про себе делiкатним запитанням:
– А можна менi нарештi довiдатися, про що йдеться?
– Одну хвилинку, – буркнув Арамiс, не дивлячись простягнув до д’Артаньян долоню й наказав: – Давай-но сюди.
Блондинка зняла й простягнула «мушкетеровi» сонцезахиснi окуляри, з нагоди сутiнкового часу доби пiднятi з перенiсся на тiм’я. На подив Олега, генiй технiчних наук вправно сколупнув розташовану на правiй дужцi непримiтну заглушку i вставив в отвiр, що вiдкрився, тоненький роз’ем, схожий на той, яким приеднують порт фотоапарата до USB-виходу комп’ютера.
– То це ж… – почав вiн, однак Арамiс не дав йому докiнчити:
– Ви цiлком вiрно здогадалися, нiякi це не сонцезахиснi окуляри, а прихована камера.
– І що, таке iснуе?!
– Як бачите, – мугикнула д’Артаньян.
– І досить непогано працюе, особливо з подачi нашого генiя, – Портос поплескав Арамiса по плечу й додав: – Щоправда, коштуе така дурня недешево, роздобути ii нелегко, але заради благоi справи можна й постаратися. Окрiм того, використання такоi штуки пiдпадае пiд 359-ту статтю Кримiнального кодексу Украiни – а це вiд двохсот до тисячi неоподатковуваних мiнiмумiв зарплати, або чотири роки за гратами.
– А не боязно?…
– Загримiти можна навiть за «маячки». А основний принцип вам уже пояснили: з вовками жити – по-вовчому вити.
Тим часом кандидат наук запустив копiювання вiдеофайлу з пам’ятi окулярiв в одну з тек на жорсткому диску, озирнувся й пояснив журналiсту:
– Якщо коротенько, то вiдбулося наступне. Наша хоробра панi д’Артаньян тiльки-но зустрiлася з одною мерзотницею, яку ми всi побачимо зараз о-о-он там…
І «мушкетер» зробив красномовний жест у бiк монiтора.
– Мерзотниця, про яку я сказав, зустрiлася з таким самим мерзотником i передала йому одну штучку, у якiй був захований крихiтний маячок. Вiдстеживши завдяки цьому маршрут пересування мерзотника, я змiг iдентифiкувати його за обраним маршрутом. Дуже навiть просто.
– А хiба не могло вiдбутися такого, що обидва вони перемiщувалися разом? – про всяк випадок запитав Олег.
– Виключено! – заперечив Атос. – Мерзеннi особи мають ту особливiсть, що мерзенностi своi волiють робити нарiзно.
– Подiбнi заряди взаемно вiдштовхуються, – кивнув Арамiс. – Зробивши мерзенну справу, мерзенна особа волiе залишитися на самотi. У всякому разi, пiти подалi вiд iнших мерзотникiв. Втiм, навiть якби вони залишилися разом… що малоймовiрно, але припустимо!.. Отож, навiть у цьому випадку ми б точно знали, хто з ким поiхав.
– Загалом-то так, – погодився Олег.
Зачекавши ще якийсь час, доки вiдеофайл остаточно перемiститься з пам’ятi окулярiв на вiнчестер, «мушкетер» увiмкнув вiдтворення запису. З динамiкiв комп’ютера долинув звичайний вуличний гамiр. Кадр на екранi хаотично засмикався, потiм стабiлiзувався.
