скачать книгу бесплатно
– Себто, ми розбили клумби пiд вiкнами баракiв i зайнялися городами зовсiм не для того, щоб позамилювати союзному командуванню очi. Ми просто хочемо жити так, як звикли, невже не зрозумiло?
Лейтенант кивнув, обернувся до майора i заговорив англiйською, докладно переповiдаючи змiст вiдповiдi Порфирiя Андрiйовича на поставленi запитання. Майор зосереджено кивав, сержант знову взявся за ведення протоколу.
А Силенко мiж тим обмiрковував натяки щодо свого минулого. Вiн навмисно вiдволiк увагу американцiв, аби отримати цю паузу. І врештi-решт, дiйшов висновку, що в його минулому союзникiв могли зацiкавити хiба що певнi епiзоди боротьби за утвердження самостiйноi Украiнськоi держави або УНР. Але ж вiдтодi минуло вже чверть столiття, в якi вписалася Друга свiтова вiйна! Навiщо ж згадувати настiльки давнi справи…
– Мiстере Силенко!
– Так?
– Давайте не будемо заглиблюватися в стороннi питання, а нарештi почнемо розмову по сутi…
– Згоден, не варто заглиблюватися в пустопорожнi питання. Просто ваш же майор iх пiдняв. Не я, зауважте, а ваш майор.
– Добре, добре, забули про це. Адже е проблема, набагато бiльш суттева особисто для вас: то як, згадувати нам про ваше бiльш вiддалене минуле чи нi? Чи ви самi розповiсте нам все, що нас цiкавить?
«Овва, як же цi американцi загострюють допит!.. Можливо, я помиляюся, але дуже схоже, що мене зараз спробують схилити до таемного спiвробiтництва», – подумав Силенко. Але вголос мовив наступне:
– Перепрошую, лейтенанте, але я всiляко намагаюся зрозумiти вашi натяки, та все одно не розумiю. Кажiть вже прямо, як воно е… Себто, перекладайте те, про що там бажае дiзнатися ваш майор.
Американцi ще трохи порадилися, сержант надрукував щось в протоколi, тодi перекладач запитав:
– Що ви можете розповiсти про ваше життя в передвоеннiй Польщi?
– А що там розповiдати… – Силенко знизав плечима. – Волею долi опинившись у цiй краiнi, закiнчив Аграрно-лiсовий iнститут в Дублянах, пiсля цього пiшов працювати лiсничим. Начебто все.
– А в особистому планi?
– Одружився. У нас народився син Микола. Життя як життя, – вiн знову пересмикнув плечима.
– І нiчого прикметного?…
– Зовсiм нiчого! Та й життя те вже димом пiшло: Польщу встигли завоювати, роздiлити i знов передiлити, дружина померла, син загинув.
– Як загинув ваш син?
– Як i багато iнших – на вiйнi. Ми разом пiшли служити в украiнську дивiзiю. От тiльки я став iнтендантом, щоб годувати, одягати i взувати людей, тодi як мiй Микола… а-а-а…
Силенко проковтнув клубок, що пiдкотив до горла, примружив очi та прохрипiв через силу:
– Перепрошую, менi трохи зле…
– Чому?
– Бо вiн там згинув. Там, пiд Бродами, маю на увазi. Вибачте, менi завжди важко про це говорити, i я не розумiю, чому мое особисте горе настiльки вас цiкавить. Тому… давайте краще облишимо цю тему. Менi зле, так i пояснiть своему майоровi.
Лейтенант кивнув i почав щось переказувати iншим. Цвiркнула друкарська машинка.
– Only one question,[22 - Тiльки одне запитання (англ.).] – майор щось сказав (при цьому прозвучав зрозумiлий географiчний термiн «Brody»), i лейтенант переклав:
– Наскiльки нам вiдомо, ваш син загинув не пiд Бродами. Смерть наздогнала його набагато пiзнiше. Пiсля того бою, i справдi важкого для дивiзii «Галичина», ваш син разом з iншими бiйцями оточеного пiдроздiлу влився до лав антикомунiстичного партизанського руху. Наскiльки нам вiдомо, тодi стався такий масовий перехiд бiйцiв дивiзii «Галичина» в партизани, що нiмцi поспiшили видалити рештки розгромленого вiйськового пiдроздiлу з Польщi, звiдки можна було швидко дiстатися до Захiдноi Украiни. Чому ви не розповiли про все це, мiстере Силенко?
– Не вважав за потрiбне говорити, отож i не сказав. Мiй син загинув. Як на мене, питання вичерпано, бо все зрозумiло.
– Що саме?
– Ви цiкавилися, що змусило мене пiти на спiвпрацю з такою органiзацiею, як ваффен-СС. Все дуже просто й очевидно! Якщо ти голий i босий, де взяти кошти, щоб озброiти армiю? Найпростiший шлях пройти бойовий вишкiл, отримати годящу зброю, амунiцiю i взагалi все необхiдне для ведення вiйни – це вступити до армiйських лав, а вже звiдти перейти до Украiнськоi повстанськоi армii.
Лейтенант кивнув.
– Ви були дивiзiйним iнтендантом, отже, особисто сприяли…
– Абсолютно вiрно. Я робив все вiд мене залежне, щоб УПА поповнювалася не тiльки добре вишколеними бiйцями, але також отримувала всi матерiальнi ресурси, необхiднi для ведення вiйни проти бiльшовицького режиму, – парирував Порфирiй Андрiйович.
– Як ви гадаете, мiстере Силенко, чи здогадувалося про таке ваше самоуправство вище керiвництво СС, а можливо, i Третього рейху також?
– Все це стало очевидним лише пiсля масовоi втечi бiйцiв нашоi дивiзii у лiси з-пiд Бродiв. Саме тому наш пiдроздiл переформували, а опiсля загалом прибрали подалi вiд Польщi й Украiни.
– Але ж ви, по сутi, вчинили посадовий злочин! Дезертирство у военний час, крадiжка вiйськового майна… Однак керiвництво СС чомусь нiкого не покарало, – в голосi лейтенанта вiдчувалося здивування.
– На той час вище керiвництво не тiльки СС, але i Третього рейху також нарештi усвiдомило свою грандiозну помилку, допущену трьома роками ранiше: якби влiтку сорок першого року самостiйна Украiна все ж таки утворилася, то з цим союзником Нiмеччина завдала би бiльшовицькiй Росii нищiвноi поразки. На жаль, цього так i не сталося. Отже, щоб бодай якось залагодити настiльки непростимий промах, керiвництво Третього рейху заплющило очi на наш внесок у справу змiцнення УПА.
Американцi знову почали радитися. Силенко ж намагався зрозумiти, чому iх так цiкавить дана тема. Або справа зовсiм в iншому?…
– Мiстере Силенко! Те, що ви повiдомили нам про зв’язки з антикомунiстичним партизанським рухом на територii Украiни, надзвичайно цiкаво. Дякуемо вам, цi вiдомостi внесенi до протоколу. А що ви можете розповiсти про вашу спiвпрацю з польською розвiдкою?
От!!! От воно що, подумав Порфирiй Андрiйович. От у чому криеться справжня причина сьогоднiшнього допиту… себто, по сутi, спектаклю. Американцi якимось чином пронюхали про його зв’язки з польськими спецслужбами i тепер вирiшили зiграти на цьому. Адже коли офiцер ваффен-СС, який мае украiнське походження, зраджуе нiмецькiй присязi заради Украiни – це одна рiч. І зовсiм iнша рiч, коли лiсничий украiнського походження спiвпрацюе зi спецслужбами Польщi – краiни, де становище його спiввiтчизникiв було далеко не найкращим. Але звiдки американцi про це дiзналися?! Звiдки?…
– Отже, мiстере Силенко, ми чекаемо на вашу вiдповiдь.
Пiсля цього нагадування Порфирiй Андрiйович не став i далi затягувати час, а вiдповiв швидко, не замислюючись:
– Все надзвичайно просто: я спiвпрацював з польськими спецслужбами з тiею ж метою, що i з ваффен-СС.
– Себто?…
– Себто, в лiсах дуже зручно створювати прихованi вiд стороннiх очей таемнi бази зi зброею, вiйськовою амунiцiею та продовольством. Менi запропонували – отож я й погодився.
– Хто запропонував – польськi спецслужби?
– Так, звiсно.
– Але ж ви пiшли на спiвпрацю…
– Так, пiшов. Для Украiни це було вигiдно – отож я й пiшов. У даному випадку я розглядав Другу Рiч Посполиту в якостi окупанта,[23 - У мiжвоенний перiод Польща взяла активну участь в розчленуваннi Чехословаччини, окупувавши восени 1938 року Тешинську Силезiю (Заользя). Напередоднi – навеснi 1938 року Польща висунула ультиматум про кордони Литвi. А наприкiнцi 1938 року спiльно з угорськими спецслужбами поляки розгорнули терористичну дiяльнiсть в Закарпатськiй Украiнi, намагаючись не допустити створення т. зв. «украiнського П’емонту».] нiчим не кращого нi вiд бiльшовицького СРСР, анi вiд нiмецького Третього рейху. Проконтролювати, хто саме користуеться таемними «лiсовими» складами, дуже важко. Практично неможливо. А брати-украiнцi в Закарпаттi дуже-дуже потребували зброi, причому в великiй кiлькостi.
– Отже, мiстере Силенко, ви визнаете, що, погодившись працювати в iнтересах передвоенноi Польщi, насправдi посприяли…
– Так, я всiляко сприяв тому, щоби частина зброi та амунiцii з пiдвiдомчих менi таемних складiв переправлялася в Закарпаття, де на цi речi дуже чекали тамтешнi брати-украiнцi. От заради iхнього озброення я й пiшов на спiвпрацю з польськими спецслужбами.
Пiсля такоi заяви американцi радилися особливо довго. Судячи з усього, вони навiть дещо виправили в протоколi допиту: сержант вийняв з друкарськоi машинки i переробив наново останнiй аркуш, оригiнал же розiрвав i сховав обривки до спецiальноi течки.
Силенко ж дивився на цю зосереджену метушню i намагався уявити iхне розчарування. Справдi, спочатку майор i лейтенант спробували приспати пильнiсть iнтернованого гауптштурмфюрера, потiм намагалися остаточно вибити його з колii, змусивши згадати про загиблого сина. Нарештi розраховували приперти до стiни, порушивши делiкатну тему спiвпрацi з польськими спецслужбами. Але гауптштурмфюрер не пiддався – викрутився!.. І як же тепер дiятимуть американцi?!
– Отже, мiстере Силенко, ви тiльки-но навели нам безлiч доказiв своеi вiдданостi украiнськiй справi, – мовив перекладач.
– Сподiваюся, у вашого майора бiльше немае до мене запитань?
Порфирiй Андрiйович трохи нахилився вперед, приготувавшись пiдвестися й пiти, однак лейтенант зупинив його:
– Не поспiшайте, мiстере Силенко. Запитань до вас i справдi бiльше не лишилося, зате е вельми неприемне повiдомлення. Для вас неприемне, себто.
– Яке ще повiдомлення?! – Порфирiй Андрiйович знову напружився.
– Найближчим часом ми будемо змушенi передати вас в руки представникiв радянського вiйськового командування.
– Що-о-о?! – вiд несподiванки Порфирiй Андрiйович навiть пiдскочив.
– Ми зобов’язанi це зробити…
– Але чому?!
– Мусимо передати вас радянським комiсарам, як того, хто народився на територii Росii… Ви ж самi пiдтвердили, що з’явилися на свiт в Черкасах – мiстi, що на той момент знаходилося в межах Киiвськоi губернii Росiйськоi iмперii. Це територiя сучасноi комунiстичноi Росii, мiстере Силенко.
– Ну то й що?!
– А те, що радянське керiвництво найвищого рiвня вимагае, аби всi вiйськовополоненi й iнтернованi особи, що е в розпорядженнi союзного командування i народженi на територii колишньоi Росiйськоi iмперii або комунiстичноi Росii, були негайно виданi радянським комiсарам для подальшого повернення на батькiвщину. Тим паче, повиннi бути виданi всi тi, хто спiвпрацював з полiтичними режимами, ворожими комунiзму. Ви ж спiвпрацювали як з нiмецькими нацистами, так i з польськими авторитаристами. Вас же ще за часiв Пiлсудського[24 - Пiлсудський Юзеф Клеменс (1867–1935 роки) – польський вiйськовий i державний дiяч, якого називають творцем ІІ Речi Посполитоi.] завербували, хiба ж не так, мiстере Силенко?
– Це кiнець!.. – пробурмотiв Порфирiй Андрiйович тихим тремтячим голосом. – Мене ж просто вб’ють!.. Розстрiляють без суду…
– Ми все розумiемо, однак вдiяти нiчого не можемо. Зрозумiйте i ви нас, мiстере Силенко: радянськi комiсари жадають вашоi кровi. Якщо iхню спрагу не задовольнити, то з такими зусиллями й жертвами завойований мир не буде стiйким. Народи ж втомилися вiд вiйни, половина Європи лежить в руiнах… Тому хоч як це неприемно, проте союзне командування найближчим часом передасть всiх вiйськовополонених, а також iнтернованих осiб згаданих категорiй радянським комiсарам. Така цiна миру в Європi, що поробиш…
– А втiм… робiть що хочете, лейтенанте! – Силенко змiряв перекладача презирливим поглядом. – Ви занадто добре володiете украiнською мовою, як для американця. Напевно, ваш рiд…
– Маете рацiю, мiстере Силенко, мое походження безпосередньо пов’язане з Украiною. Однак я е громадянином Сполучених Штатiв. Я не воював в лавах ваффен-СС i не спiвпрацював з польською розвiдкою.
– Послухайте, лейтенанте! Вислухайте мене, як земляк земляка… Якщо менi доведеться повернутися туди… Тодi наша сьогоднiшня розмова закiнчена, й я повертаюся в свiй барак до хлопцiв. Менi необхiдно попрощатися з усiма i дати тим, хто уникне моеi долi, певнi настанови. Я вже пожив достатньо i зробив багато, iм мiй досвiд згодиться. Також маю до них певнi прохання… Отже, вибачайте, але вiдпустiть мене, бо перед вiдправкою на вiрну смерть менi необхiдно дещо владнати.
– Що ж, iдiть.
Силенко пiдвiвся, i тут лейтенант весело вигукнув:
– До речi, про вашу племiнницю з Харкова – Олександру Тимченко, яка зараз перебувае в Австрii пiсля тривалого лiкування… Майте на увазi, що ii ми також передамо радянським комiсарам!
Немовби блискавка прошила все тiло Порфирiя Андрiйовича i миттево випалила душу зсередини. Вiн застиг на мiсцi, скарлючившись вiд нестерпного душевного болю, i тихо простогнав:
– Як менi врятувати Сашуньку?…
Лейтенант перекинувся кiлькома англiйськими фразами з майором, потiм важко зiтхнув:
– Ех, мiстере Силенко, мiцний же ви горiшок!.. Ми розраховували, що ви швидко зламаетеся, що впадете нам до нiг i благатимете нас про те, щоб ми вас не висилали до СРСР.
– Не дочекаетесь такого, – крiзь зцiпленi зуби просичав вiн.
– Ну, чому ж… Багато хто з ваших вчинив саме так, повiрте.
– Не вiрю!
– Що ж, не вiрите, то й не треба… Я про iнше. Ви спочатку виявили неочiкувану стiйкiсть, аж раптом просто взяли та й здалися! І ще ця ваша заява: робiть що хочете… А як же Олександра?! Це ж ви зiштовхнули дiвчину з ii шляху.
– Навпаки, я врятував ii…
– Ну, як це – врятували?… Ви ii вбили, мiстере Силенко, давайте будемо чесними й вiдвертими! Ми знаемо, що вона е балериною, що потрапила пiд артобстрiл, перебуваючи на пiвденному сходi Польщi у складi фронтовоi концертноi бригади, а потiм ii, поранену, пiдiбрали нiмцi. Ви пiддурили горопашну дiвчину, спочатку налякавши ii перспективою потрапляння до нацистського концтабору, а на додачу повiдомивши, що всi ii родичi в рiдному Харковi загинули пiд час окупацii.
– Як?! Ви навiть про це знаете?!
– Ми все знаемо, мiстере Силенко. І навiть те, що ii рiднi в Харковi живi та здоровi, теж знаемо. Але повернiмося до вашоi племiнницi: потiм ви домоглися, щоб пiсля кракiвського вiйськового шпиталю ii вiдправили на лiкування до Австрii…
– У Сашуньки з легенi витягли два осколки! Тому я й домiгся ii вiдправки на лiкування до Австрii з подальшим проходженням вiдновлювального курсу в одному з альпiйських санаторiiв. Для балерини дуже важливо вiдновити дихання, дуже!.. Якби я тодi не втрутився, вона лишилась би у Краковi, а пiсля звiльнення мiста бiльшовиками потрапила б до сибiрських таборiв. Що сталось би з нею – невiдомо. Тож скажiть, заради Бога, де тепер Сашунька?! Що з нею станеться?! І чи можу я для зробити щось для неi?
Американцi знов порадилися, пiсля чого лейтенант мовив:
– Мiс Тимченко дотепер перебувае на альпiйському курортi. Ми неодмiнно подбаемо про неi. Але лише в тому разi, якщо ви, мiстере Силенко, вiдпрацюете нам i за себе, i за вашу племiнницю.
– Що треба робити? – очi Порфирiя Андрiйовича заблищали. – Я готовий на все, тiльки б Сашунька залишилася живою i здоровою! Сина я вже втратив, то нехай хоч би вона…
Раптом Порфирiю Андрiйовичу дещо спало на думку, й вiн мовив:
– Одружiться з нею, лейтенанте! Ви ж обидва е украiнцями… Моя Сашунька стане громадянкою Сполучених Штатiв. Вона молода, красива i не зрадлива… Та ще й до того ж балерина – людина мистецтва!..
Лейтенант променисто посмiхнувся i швидко переклав слова Силенка майоровi. Той хитнув головою, мугикнув i зробив знак сержанту, щоб останнi фрази до протоколу допиту не заносили. Потiм щось тихо сказав лейтенантовi. Той хитро примружився i звернувся до iнтернованого:
– А ви винахiдливi, мiстере Силенко! Одружуватися з вашою племiнницею я не стану, але гадаю, що дiвчина ще знайде свое щастя. Якщо ви, звiсно, погодитеся спiвпрацювати з нами…
Порфирiй Андрiйович мовчки кивнув. В кiмнатi повисла напружена тиша, потiм майор iз задоволеним виглядом пробурмотiв:
– Wery well! He has matured.[25 - Дуже добре! Вiн достиг (англ.).]
Тодi перекладач знову звернувся до iнтернованого:
– Мiстере Силенко, я пояснив майоровi вашi намiри. Обговоривши ситуацiю, ми вирiшили пiти вам назустрiч i спробувати допомогти. Щоправда, з одним застереженням: ви щойно зiзналися, як обдурювали i керiвництво СС, i польську розвiдку. До певноi мiри це можна вибачити – адже в обох випадках ви дiяли заради блага свого народу. Ми цiнуемо ваш патрiотизм, мiстере Силенко. Але якщо ви так само надумаете зрадити iнтереси Сполучених Штатiв, тодi ми будемо змушенi виконати свою погрозу. Ви й оком моргнути не встигнете, як разом iз племiнницею опинитеся в руках заклятих ворогiв – червоних комiсарiв. Зрозумiло?
– Цiлком зрозумiло. Але…
– Якi ще можуть бути «але», мiстере Силенко?
– Але маю одну умову.
– Мiстере Силенко, невже ви серйозно хочете виставляти якiсь умови?!
