скачать книгу бесплатно
– Загалом, з огляду на все, що сталося в Киевi за останнi пiвтора мiсяцi, ми з батьком ухвалили дуже непросте для всiх нас, але необхiдне в подiбнiй ситуацii рiшення. Не далi як найближчого понедiлка ви всi маете поiхати до Одеси…
– До Одеси?! Як, себто, до Одеси?…
– Даниле!..
Недоречнiсть його схвильованого запитання на цей раз була надто вже очевидною, тому пiдлiток присоромлено замовк. Олександра Петрiвна оглянула решту дiтей, якi напружено мовчали. Ну що ж, схоже, можна продовжувати:
– Отже, ви поiдете до Одеси. Як довго пробудете там – сказати не можу. Ми з батьком думали, що всi випробування, якi випали на долю нашоi родини, залишилися позаду. На жаль, дуже схоже, що ми помилилися.
Дружина гетьмана прекрасно уявляла, про що зараз подумали дiти: ясна рiч, про померлого нещодавно братика Павла i про хворобливий стан матерi. Ах, якби все обмежувалося лише цими двома сумними подiями!.. Тiльки ж воно далеко не так. І знати про решту нещасть дiтям абсолютно нi до чого. Особливо про те, що на iхнього батька готуеться замах.[38 - Рiшення про пiдготовку замаху на гетьмана Павла Скоропадського ухвалила група терористiв, пов’язана з росiйськими бiльшовиками, 15 вересня 1918 року (див. Хронологiчну таблицю).]
Самiй Олександрi Петрiвнi про це пiд великим секретом повiдомив чоловiк. Беручи до уваги ii стан, вiн довго вагався, чи варто взагалi говорити про це. Тiльки ж вiд дружини нiчого не сховаеш! Керуючись лише iй самiй вiдомими знаками, а ще бiльше iнтуiцiею, яка гранично загострилася внаслiдок хвороби, жiнка безпомилково вiдчула насування загрози. Вона настiльки гаряче благала Павла Петровича розповiсти всю правду, що гетьман почав справедливо побоюватися, як би через приховування таемницi його коханiй Олександрi Петрiвнi не стало зле. Тому розповiв все те, що знав сам: з надiйного джерела гетьманська контррозвiдка отримала достовiрнi вiдомостi про пiдготовку замаху. У свiтлi жахливоi загибелi нiмецького головнокомандувача фон Айхгорна, до даних вiдомостей слiд було ставитися з усiею можливою серйознiстю.
І оскiльки цiною помилки могло бути життя глави Украiнськоi держави – нi в якому разi нiчого нiкому не повiдомляти.
Анi пiвслова! Навiть жодного натяку!!! Особливо дiтям.
До речi, саме офiцери контррозвiдки порекомендували гетьману вислати дiтей з Киева кудись у провiнцiю. Вiд грiха подалi, так би мовити.
– Себто, в Одесу… – замислено мовила Єлисавета. – А як же ви самi, матiнко?
– Я залишуся з вашим батьком, – Олександра Петрiвна трохи помовчала i, зважуючи кожне слово, повiльно додала: – Ти маеш розумiти ситуацiю, донечко. Моя пiдтримка дуже потрiбна вашому батьковi, бо я – його дружина перед людьми та Господом. Водночас, якщо я поiду разом з вами, менi без нього буде ще гiрше, нiж йому без моеi пiдтримки…
– Ми з сестрою розумiемо вас, матiнко! Авжеж, розумiемо.
– Марiко! Чи доглядатимеш за братами? – звернулася Олександра Петрiвна до старшоi дочки.
– Звiсно, матiнко! – охоче вiдгукнулася Марiя, але Данило знов не втерпiв i вигукнув ображено:
– А чому це раптом Марiка повинна за мною доглядати?! Хiба я безпомiчний малюк i тому потребую нагляду старших, чи що?…
