скачать книгу бесплатно
Бiльш того, адмiнiстрацiя табору йшла назустрiч деяким господарським iнiцiативам iнтернованих воякiв. До iнiцiатив цих, до речi, Силенко мав безпосереднiй стосунок. А почалося все з квiткових клумбочок пiд вiкнами…
* * *
Голоднi та втомленi, вони тiльки-но прибули в цей табiр. Сталося це навеснi, небо було безхмарним, сонечко ще не припiкало, але вже таки пригрiвало. Якось вранцi вони вийшли з бараку i побачили…
– Маки!.. Дивiться, дивiться, якi маки!.. Немовби у нас вдома!..
Всi завмерли й дивилися на чудовi червонi квiточки, як завороженi. Й тiльки тодi кожен з воякiв вiдчув, наскiльки скучив за землею: адже переважна бiльшiсть iнтернованих до вiйни жили або в селах, або на хуторах, або ж в невеличких мiстечках…
Не дивно, що весь день кожен згадував рiдну домiвку й неодмiнно додавав при цьому щось на кшталт:
– А у нас мальви цвiтуть. Якi ж гарнi мальви – нi в кого таких нема!
– Мальви пiзнiше розквiтнуть, – заперечували йому авторитетно.
– Сам знаю, що пiзнiше! Але ж розквiтнуть обов’язково…
– Спочатку посадити треба було, щоб розквiтли, – втручався в розмову ще хтось. – А як не посадиш, то й розцвiтуть у тебе будяки, о!..
– А у нас в мiстечку скрiзь були клумби, а квiтiв на них стiльки…
– І скiльки ж?
– Та хоч греблю гати!!!
– Квiтами – i раптом греблю?! Ото насмiшив…
– А я бiльше чорнобривцi полюбляю.
– А я барвiночок…
Звiсно, квiти на територii табору росли – тi ж таки маки… Щоправда, бiльшiсть iз них разом з iншою рослиннiстю (особливо з деревами, що значно погiршували огляд територii) нещадно винищували. Проте мiсцями квiти все ж таки встигали розростися.
І одного разу хтось iз iнтернованих бiйцiв викопав та дбайливо попересаджував цi непоказнi рослини на рукотворнi клумбочки попiд самiсiнькими вiкнами баракiв. Коли цi клумбочки побачило табiрне начальство, стався великий скандал. Насамкiнець так званi клумби було наказано прибрати, а землю бiля баракiв розрiвняти, щоб навiть спомину нiякого про рiзнобарвну красу не лишилося!
Споглядаючи голу чорну землю замiсть ошатних клумбочок, люди зажурилися й занудьгували. Коли терпець у Порфирiя Андрiйовича нарештi урвався, вiн вiдправився до табiрноi адмiнiстрацii. Його вислухали, але заборону все одно не скасували.
Мiж тим настав травень, тодi почалися перебоi з постачанням продовольства. Та й рацiон спочатку погiршився, а потiм бiльшу частину продуктiв стали видавати мiзерним сухим пайком. І знову Силенко вiдвiдав табiрну адмiнiстрацiю, але вже з iншою пропозицiею: а чом би не розбити на територii табору грядки з городиною?! І чом би представникам командування союзникiв не допомогти iнтернованим украiнцям в такiй, здавалось би, простенькiй справi?!
– Для цього потрiбнi лише насiння або розсада i бажання людей. Ми прагнемо жити нормально – отже, бажання у нас е. Не вистачае насiння або розсади. Тому ми i просимо допомогти дiстати все це. Зате вигода очевидна – насамперед, для союзного командування. Адже городи серйозно допоможуть вам забезпечувати iнтернованих якiсними продуктами харчування. Ви навiть зможете заощадити на цiй статтi витрат.
Насправдi ж Силенко дбав ще i про моральний стан своiх товаришiв. Робити iнтернованим було абсолютно нiчого, а як вiдомо, нероби морально деградують. Рано чи пiзно – проте неминуче… От нехай i працюють на городах! Цим можна займатися щодня, тодi бодай якийсь сенс з’явиться в нудному табiрному життi украiнських воякiв…
Американцi з англiйцями, якi й без того перебували в легкому ступорi вiд квiткових клумбочок пiд вiкнами баракiв, були вiдверто здивованi новим проханням енергiйного украiнця. Спочатку намагалися заперечити: мовляв, залучення iнтернованих бiйцiв до пiдневiльноi рабськоi працi е протизаконним з точки зору мiжнародного права. Силенко енергiйно (i навiть дещо гарячкувато) заперечував: що ж це за рабська пiдневiльна праця, коли люди самi хочуть на городах поратися?! Вони ж готовi голiруч землю рити!..
Доки Порфирiй Андрiйович намагався переконати адмiнiстрацiю, бiйцi дивiзii завзято й самовiддано наводили в бараках таку красу, немовби це був iхнiй рiдний дiм, а не тимчасовий притулок в чужiй краiнi. Якби iм вдалося дiстати фарбу – не виключено, що вiд непоказних баракiв взагалi неможливо було б вiдiрвати очей! Але навiть залишившись у нефарбованому станi, бараки засяяли, як на картинках з глянсових журналiв. Дiзнавшись про таке, табiрне начальство взяло два днi на роздуми. А коли цей термiн сплив, адмiнiстрацiя раптом погодилася на пропозицii Силенка.
Отже, тепер прекраснi свiжi овочi з табiрних городiв потрапляли просто на стiл не тiльки iнтернованим бiйцям, але також адмiнiстрацii. З економiчноi точки зору затiя себе виправдала повнiстю. Отже, Порфирiй Андрiйович збирався поставити питання щодо розширення пiдсобного господарства: наприклад, власний пташник iм би аж нiяк не завадив… Ясна рiч, не птахоферма, нi! Але бодай невеличкий курничок цiлком можна було завести.
* * *
Власне кажучи, ще одна причина сьогоднiшнього спокiйного, ба навiть лiричного настрою Силенка лежала на поверхнi: в «штабний будиночок» його могли викликати зовсiм не на допит, а на спiвбесiду щодо подальшого розширення пiдсобного господарства. Навiщо ж переживати заздалегiдь?! Все буде добре, просто чудово. Головне, що iхня дивiзiя здалася союзникам, а не бiльшовицькiй ордi. Якби не настiльки вдала обставина – ох, i скуштували б вони горя… А тепер все буде гаразд. Мае бути гаразд! Чогось особливо жахливого статися вже не може. Шкода тiльки, що його син Микола не дожив до сьогоднi. Втiм, як i багато-багато iнших славетних хлопцiв, справжнiх украiнських патрiотiв… О-о-ох!..
– No, come here, please![11 - Нi, йдiть сюди, будь ласка! (англ.)]
Силенко обернувся до сержанта-конвоiра, який з ввiчливою посмiшкою вказував зовсiм на iншi дверi «штабного будиночка». Якби Порфирiя Андрiйовича викликали до табiрноi адмiнiстрацii з приводу органiзацii курника, американець повiв би його в господарську частину, але тепер… Отже, викликають його все ж таки на допит. Ну що ж, хай так! Все одно це повинно було статися рано чи пiзно.
Отже, станеться сьогоднi. Гаразд.
Вони пройшли в не надто довгий коридор i за знаком конвоiра зупинилися бiля третiх дверей, в якi сержант негайно постукав. З кiмнати долинув гучний рiзкий окрик, дверi вiдчинилися. Конвоiр мотнув головою, немов баский кiнь, i рiзко мовив:
– Go![12 - Йдiть! (англ.)]
Силенко подумав, що при першiй-лiпшiй нагодi треба буде впритул зайнятися вивченням англiйськоi мови. Поки що без перекладача вiн розумiв сенс найпростiших фраз, до того ж супроводжуваних однозначними жестами – «туди не можна», «йди сюди», «стоп!» та iнших подiбних. Натомiсть провести перемовини з табiрним начальством щодо городiв без допомоги перекладача не вдавалося жодним чином! Отже, сьогоднi знов вiдбудеться бесiда через перекладача… Але одна рiч – табiрнi городи чи невеличкий курничок, i зовсiм iнша – його особистий допит як iнтернованого вояка. Тут справа значно серйознiша – вирiшуватиметься його доля… А хто ж зможе поручитися, наскiльки точно будуть перекладенi його вiдповiдi?
Втiм, все ще залишалась надiя, що допити iнтернованих доручили американцям, якi володiють бодай нiмецькою мовою. З такими можна було б спiлкуватися безпосередньо.
– Карошi ден, мiстер Сiльенко. Ідтi сюди, садiтися тут.
Кiмната була обставлена лише найнеобхiднiшими меблями. Насамперед в очi кидався величезний письмовий стiл, що стояв просто бiля великого незаштореного вiкна, звiдки линули потоки денного сонячного свiтла. З одного боку столу спиною до вiкна сидiли трое людей. До Силенка звертався той з них, який розташувався по центру, судячи з усього – найголовнiший:
– Я можу говорить нiмецькi мало, та наш справа ошьен сiрйознi. Ошьен! Того я говорить англiйськi. Та мнье будеть помагать…
Промовець ввiчливо кивнув тому, хто сидiв вiд нього праворуч. Цей чоловiк пiдтвердив чистiсiнькою украiнською мовою:
– Абсолютно вiрно, мiстере Силенко. Сьогоднi я перекладатиму запитання майора i вашi вiдповiдi на них. Ви не перший, кого викликали сюди на бесiду, тому поспiшаю заспокоiти вас, як i решту ваших спiввiтчизникiв: точнiсть перекладу в обидва боки я гарантую. До того ж, всi нашi слова ретельно протоколюються. Як i решту документiв, протокол найзручнiше вести англiйською. Тому я все перекладатиму дослiвно, прошу не перейматися.
Тепер начальник кивнув лiворуч. Третiй чоловiк, досi нерухомий, негайно заметушився, заправив папiр в друкарську машинку, що стояла перед ним, i знову завмер, немовби бiгун, який приготувався до старту.
– Take a seat![13 - Сiдайте! (англ.)] – не дуже люб’язно пробурмотiв начальник, i перекладач поспiшив пояснити:
– Майор вже запрошував вас присiсти, але ви чомусь i досi стоiте. Короткою наша бесiда не буде, тому сiдайте, мiстере Силенко.
– Перепрошую, мене заслiпило сонце, тому я не побачив, куди тут можна сiдати.
За кiлька хвилин перебування у кiмнатi очi трохи звикли до яскравого свiтла, що било з вiкна. Отже, тепер Силенко розгледiв вже не тiльки стiлець для викликаних на допит, але також жовту майорську «квiтку» на погонах американця, який сидiв по центру, i жовтий лейтенантський прямокутник на погонах перекладача.[14 - Це означае, що перекладач мав звання другого (молодшого) лейтенанта.]
– The sun is shining brightly now, so he did not notice the chair,[15 - Зараз сонце свiтить яскраво, тому вiн не помiтив стiльця (англ.).] – старанно пояснив перекладач майоровi. Той похмуро кивнув, декiлька разiв кахикнув i почав монотонним голосом задавати стандартнi запитання, присутнi в будь-якiй анкетi: прiзвище?… iм’я?… друге iм’я?… рiк народження?… краiна народження?… населений пункт, в якому народився?… І все таке iнше в тому ж дусi. Жваво цвiркотала друкарська машинка сержанта.
Здавалося, якщо допит пiде в тому ж дусi, нiяких пiдстав для побоювання i справдi немае. Однак Силенко розумiв, що розслаблятися не варто. А раптом американський майор навмисно присипляе його пильнiсть?!
– З якою метою ви вступили до лав такоi злочинноi органiзацii, як-от СС?
Ага, ось i вiн – той самий пiдступ!!!
– Прошу перекласти вашому начальнику наступне: я очiкував, що американцi, якi пишаються побудованою в iхнiй краiнi демократiею, не ризикнуть виходити за правове поле. Тому мене, перш за все, дивуе, чому пан майор називае СС злочинною органiзацiею, якщо питання про ii характер поки що не пiднiмалося союзним командуванням перед жодною судовою iнстанцiею? Для початку влаштуйте i проведiть по всiм правилам суд – там i там, в законному порядку мае бути вирiшено, яка органiзацiя е злочинною, а яка не е. Тiльки так i не iнакше!
Перекладач зробив крихiтну паузу, немовби обмiрковуючи зауваження допитуваного, потiм затараторив щось англiйською, стримано жестикулюючи. Машкара похмуроi байдужостi поступово сповзала з обличчя майора, тодi вiн заговорив роздратовано, а молодший лейтенант переклав:
– По-перше, немае пiдстав сумнiватися, що такий суд вiдбудеться найближчим часом.[16 - Нюрнберзький процес тривав з 20 листопада 1945 року по 1 жовтня 1946 року.] По-друге, також не пiдлягае сумнiву, що суд безумовно визнае СС злочинною органiзацiею. По-трете, запитання тут ставимо ми, натомiсть ваш обов’язок, капiтане, на них вiдповiдати. Тому будьте вже так ласкавi – не викручуйтесь, а просто i чесно скажiть: чи перебувала ваша дивiзiя в лавах вiйськ СС?
Вiдзначивши про себе, що перекладач принаймнi цього разу утримався вiд того, щоб назвати СС «злочинною», Силенко пояснив, кивнувши при цьому сержантовi, який старанно клацав на друкарськiй машинцi:
– Попрошу зазначити в протоколi сьогоднiшнього допиту, що я вступив не в абстрактнi СС, якi ще в недалекому минулому були своерiдною «армiею» НСДАП. Нi, я вступив до лав конкретноi дивiзii ваффен-СС «Галичина», яка згодом трансформувалася в Першу Украiнську дивiзiю УНА. В жоден iнший пiдроздiл ваффен-СС, а тим паче СС я би вступати не став. Отже, я обирав конкретний бойовий пiдроздiл ваффен-СС, що мае для мене суттеве, ба навiть вирiшальне значення.
– Гаразд. А в чому, власне, полягали вашi службовi обов’язки? – запитав перекладач незворушно.
– Ну, як би це простiше сказати… Людей годувати i вдягати.
– Вибачте, як ви сказали?…
– Подбати, щоб вояки дивiзii були завжди ситi й добре вдягненi, – Силенко посмiхнувся. – Хоч в СС, хоч у ваффен-СС, хоч будь-де, але люди мусять харчуватися. Отож я i зайнявся постачанням нашоi дивiзii продовольством, взуттям, одягом i всiм, що зазвичай необхiдно людинi.
– Well,[17 - Добре (англ.).] – мовив англiець, пiсля чого простягнув руку до портсигара, що лежав перед ним, видобув звiдти сигарету, трохи покрутив ii перед очима, недбало сунув в куточок рота i полiз в кишеню френча.
«А менi ж сигаретку не запропонував! Хоча мiг би… Принаймнi саме такi речi про цих американцiв i розповiдали», – з гiркотою подумав Силенко i одразу ж почав гадати, що означае подiбна поведiнка майора.
– О’кей, мiстер Силенко! Майор готовий допустити, що до лав СС ви вступили тiльки для того, щоб годувати людей – хоча при цьому мали б розумiти, в чому полягае рiзниця мiж постачанням полiцейського пiдроздiлу, який здiйснюе каральнi експедицii проти мирного населення, i постачанням продуктiв… скажiмо… загону бойскаутiв.
– Перепрошую, мiстер лейтенант… е-е-е… не знаю, як вас звати…
Порфирiй Андрiйович запитально дивився на перекладача, який спокiйно мовив:
– Називайте мене просто лейтенантом, без мiстера.
– Отже, лейтенанте, перепрошую, проте жодними каральними акцiями проти беззбройного мирного населення нi я, анi моя гренадерська дивiзiя «Галичина» нiколи не займалися. Якщо ви i ваш майор, а також союзне командування разом з вами не в курсi, то змушений пояснити: наша дивiзiя – це справжнiсiнький армiйський пiдроздiл, що брав участь в найрiзноманiтнiших, проте суто бойових операцiях. Почати хоч би з бою пiд Бродами минулого лiта: нашi вояки протистояли бiйцям Першого Украiнського фронту бiльшовикiв, якi прагнули пiдпорядкувати Польщу впливу Рад. Ми боролися проти бiльшовикiв! Проти тих, хто намагався поневолити мiй народ. Треба також пiдкреслити, що наша дивiзiя понесла в тому бою просто колосальнi втрати, тому згодом була вiдправлена на переформування… – вкрай емоцiйно вiдповiв Порфирiй Андрiйович.
– So you fought against communism?[18 - Таким чином, ви боролися проти комунiзму? (англ.)] – повiльно запитав майор, не виймаючи сигарети з рота. Перекладач поспiшив розтлумачити:
– Отже, мiстере Силенко, ви стверджуете, що вашим основним мотивом вступу в вiйська СС була боротьба проти комунiзму?
– Не тiльки моя особисто, але так само i всiх моiх товаришiв по службi, – уточнив Порфирiй Андрiйович. – Так, ми не хотiли, щоб в Польщi взяли гору тамтешнi комунiсти з Армiею Людовою, що абсолютно пiдкоряеться iхнiй волi… Хоча в пiдсумку все ж таки перемогли саме комунiсти.
– But in Yugoslavia?…[19 - А в Югославii?… (англ.)] – з флегматичним виглядом запитав майор. Силенко зрозумiв його i без перекладача, тому поспiшив пояснити:
– В Югославii наша дивiзiя також боролася з так званими комунiстичними партизанами маршала Тiто. До речi, як вам оця дивина: партизан очолюе маршал! Та що ж це таке?! Де, в якiй краiнi, в яку епоху вiдбувалося щось подiбне?! І що ж то за партизани такi, якщо iх веде в бiй маршал?… Пояснiть менi, будь ласка…
– Well, – майор флегматично зiтхнув, пихнув сизим сигаретним димком i щось не дуже виразно забурмотiв.
– Мiстере Силенко, майор змушений нагадати вам, що у нас тут допит. Запитуемо ми, а вiдповiдаете ви. Будь ласка, по можливостi дотримуйтеся цього порядку, а також стримуйте себе i не переривайте, будь ласка, нас. Прошу, не утруднюйте ведення протоколу!..
– Я спробую, – пообiцяв iнтернований.
– Well. But in Slovakia?…[20 - Гаразд. А в Словаччинi?… (англ.)]
Порфирiй Андрiйович спробував вiдповiсти на нове запитання якомога тихiше i стриманiше, хоча обраний американцями стиль допиту вже вiдверто дратував його.
– Минулоi осенi в Словаччинi ми захищали мiсцеве – словацьке населення вiд жорстокого червоного терору комунiстичних партизанiв, як i в сiчнi цього року в Югославii.
– Себто, на вашу думку виходить, що джерелом терору були словацькi та югославськi партизани-комунiсти, а нiяк не ваша дивiзiя ваффен-СС? – поспiшив уточнити перекладач.
– Зрозумiло.
– But in Austria?…[21 - А в Австрii? (англ.)]
– В Австрii ми вели боi в районi Гляйхенберзького замку, це також бойовi дii, а нiякi не каральнi. Справжня вiйна, одне слово.
– Well, – майор енергiйно вдавив недопалок в попiльницю i знов заговорив довго та невиразно.
– За участь у згаданих боях в Австрii декiлька ваших товаришiв по службi були нагородженi нiмецькими Залiзними хрестами першого класу. Водночас ви, мiстере Силенко, маете цiлих два Залiзнi хрести…
– Вибачте, лейтенанте, змушений знов перервати вас, хоча це i не дуже чемно. Просто не хочеться, аби в протокол мого допиту вкралася мимовiльна помилка… Адже я нагороджений всього лише одним Залiзним хрестом, та й то другого класу. Інша ж нагорода, вручена менi свого часу – це Хрест Вiйськових заслуг. Причому пiдкреслюю: також другого класу.
– А за якi такi вiйськовi заслуги дивiзiйний iнтендант отримав подiбну нагороду?
– За героiчне i, що найголовнiше – безперебiйне постачання наших бiйцiв усiм необхiдним. У важких фронтових умовах.
– Невже i таке бувае?
– І навiть таке бувае, лейтенанте. Перекладiть це майору, прошу.
На деякий час в кiмнатi запанувала мовчанка. Навiть друкарська машинка перестала скрекотати, а сержант, який вiв протокол, знов завмер у вичiкувальнiй позi.
«Невже все скiнчилося? Або майор навмисно затягуе паузу перед черговим каверзним запитанням, – подумав Силенко. – Ах, до чого ж добре було б, якби допит i справдi закiнчився на цьому!..»
Але…
Тiльки-но полегшення почало змiцнюватись, як майор вибухнув неймовiрно довгою промовою, яку виголосив у явно неприязному тонi. Лейтенант уважно вислухав його, потiм заходився перекладати:
– Мiстере Силенко, достатньо ймовiрно, що не тiльки вашi товаришi, якi вже побували у нас на допитi, але й ви самi вважаете нас, представникiв союзного командування, закiнченими дурниками. Будь ласка, не намагайтеся перебивати, але вислухайте нас уважно.
Так, ми розумiемо, що вiйна – це вiйна. Хтось нападае, хтось захищаеться. Вашi товаришi по службi – украiнцi, мiж iншим, зi зброею в руках воювали на боцi нiмецьких нацистiв проти украiнських комунiстiв. Всi вашi свiдчення на нинiшньому допитi зводяться до того, що, борючись iз комунiзмом у лавах вiйськ СС, ваша дивiзiя «Галичина» не брала участi в жоднiй каральнiй акцii проти мирного населення. А два бойових Залiзних хрести ви отримали, очевидно, знову ж таки за героiчне вирощування капусти, редису й огiркiв у фронтових умовах. Будь ласка, не вважайте нас настiльки наiвними, щоб повiрити в подiбну нiсенiтницю!
Силенко не витримав i спробував сказати щось на свое виправдання, проте лейтенант зробив застережливий жест i продовжив:
– Я ж просив не переривати мене… Отже, вам даеться останнiй шанс розповiсти всю правду про вашi так званi «подвиги» в лавах злочинноi нацистськоi органiзацii СС. В iншому разi ми будемо змушенi згадати про ваше бiльш вiддалене минуле… Що вiдповiсте на це, мiстере Силенко?
Вiн i справдi хотiв уже вiдповiсти, проте в останнiй момент прикусив язика. «Ми будемо змушенi згадати про ваше бiльш вiддалене минуле», – цiкаво, що означае ця фраза (з явним вiдтiнком прихованоi загрози) в устах представника союзного командування?! Наскiльки вiддаленим вiд сьогодення е те саме минуле, яке потрапило в сферу iнтересiв американськоi розвiдки?! І що такого вони в цьому минулому вiдкопали…
– Бачу, ви здивованi, – вдоволено констатував лейтенант, коли мовчання зробилося нестерпним.
– Якщо бути вiдвертим, то це правда, – пiдтвердив Силенко.
– Ну, що ж вiдповiсте на це?…
– Гадаете, що коли ми служили в дивiзii «Галичина», то всi до останнього е жорстокими пiдлими вбивцями? Що нам не знайомi жалiсть i спiвчуття? І ми не хочемо жити по-людськи, оскiльки едине наше бажання – катувати, вбивати i грабувати?… Такоi ви про нас думки?! Гадаете, що бiльшiсть з iнтернованих е вродженими солдатами? То можу вас запевнити, що це не так. Бiльшiсть iз них – це селяни. Перш нiж взяти в руки гвинтiвку, вони чудово орудували лопатою. Так що не варто смiятися з того, що, опинившись в полонi, люди захотiли попрацювати на землi. Не потрiбно сприймати цiлком нормальне, людське бажання бiйцiв нашоi дивiзii вирощувати капусту, огiрки й помiдори, як спробу обдурити вас. Це не так…
– Себто?…
