скачать книгу бесплатно
«Де в бiса ця швидка?» – Власта роззиралася, сподiваючись побачити в темрявi проблисковi маячки.
По рацii колеги передавали один одному iнформацiю, та патрульна лише вiдсторонено вислухала: нiчого, що стосувалося б iхнього з Андрiем екiпажу. Напарник продовжував розмовляти з хлопцем, намагаючись звеселити й вiдволiкти вiд болiв у серцi. Власта ж зосередилася на обличчi невiдомого. Щось змiнилося. Вона не могла зрозумiти, що саме, та могла заприсягтися: його обличчя зараз iнше. Бiльш блiде? Бiльш скривлене вiд болю? Вiн так i не вiдняв руку вiд серця. «Тримайся, малий».
– Швидка вже iде. Маеш якiсь серцевi хвороби?
Хлопець заперечно похитав головою. І знову щось нерозбiрливе пробурмотiв. Раптом на пiв словi юнак замовк, легенько нахилився вперед, заплющив очi. Дихання його стало гучним i важким.
Патрульнi напружилися: щось точно не так.
* * *
Харкiв. Середа, 6 листопада 2019 року. 01:01
Анна нiяк не могла збагнути: речi в шафi висiли iнакше. Свою спортивку на фiтнес вона завжди вiшала окремо вiд iншого одягу, аби швидше знайти в спортзал потрiбне. Невже вранцi настiльки поспiшала, що повiсила речi як-небудь? Насупилася, намагаючись пригадати.
Об ноги потерся Джой, привертаючи до себе увагу. Анна схопила його на руки й мiцно притиснула до грудей. Кiт заборсався.
– Сам прийшов до мене, – усмiхнулася й вiдпустила тварину.
Пiсля вечiрнього вiзиту до будинку лишився неприемний осад. Навiщо вона взагалi пiшла туди? Що сподiвалася знайти? Полiцiя вже все обнишпорила. Хто вона така, що могла б працювати краще за них?
Анна зачинила шафу й заходилася впорядковувати робочий стiл. Сьогоднi вона весь час пригадувала зустрiч зi слiдчим. Усе ii дратувало. Вiктора вони не знайшли. Не врятували й Сашу. Останнiм часом ii огортало нестерпне почуття безвиходi.
Кожного дня Анна обмiрковувала своi шанси знайти вбивцю брата та невiстки. Нещодавно заiкнулася про це батьковi, вчинилася сварка. Той забороняв навiть думати про це. Вона ж зi свого боку i хотiла, i боялася, iнстинктивно розумiючи, як це небезпечно.
Пiсля дурнуватого задуму побачити дiм, де знайшли тiло Сашi, дiвчина так i не спромоглася заснути. Натомiсть пiв ночi просидiла над новим проектом. Потiм, як завжди, продумала гардероб на наступний день. Ну а тепер все ж варто спробувати заснути.
Анна вимкнула свiтло й визирнула у вiкно. Вiтер зривався все бiльше, i дiвчина подумала, чи не принесе вiн, бува, дощ. Для снiгу ще затепло. На подвiр’i порожньо: тiльки припаркованi машини та свiтло лiхтарiв. Серед них старенький форд, якого вона ранiше не бачила.
«Певно, Влада. Треба буде розпитати», – усмiхнулася. Хлопак-другокурсник iз шостого поверху роками марив про власне авто. Цю машину у дворi своеi багатоповерхiвки вона помiтила ще кiлька днiв тому.
«Недорога й непоказна. Чия ж iще це мае бути, окрiм як не його?» – у думках порадiла за хлопця.
Вiдтак пiдiйшла до ноутбука, закрила його, перед цим вийнявши флешку й вклавши до сумки: завтра знадобиться на роботi. На душi знову стало сумно: ця рiч свого часу належала Сашi. У темрявi пройшла до лiжка й вмостилася бiля кота, що вже зачекався на неi.
Спати Анна лягла з важким серцем.
* * *
Рiвне. Середа, 6 листопада 2019 року. 01:15
Юнак голосно захрипiв i завалився на бiк.
– Власто!
Патрульнi кинулися до нього.
– Стабiльне положення[18 - Стабiльне положення – бокове положення, в яке помiщаеться людина в несвiдомому станi, але з наявнiстю дихання, в очiкуваннi приiзду швидкоi.]! – скомандувала патрульна.
– Вулиця Кавказька. Будь ласка швидку, термiново! Термiново! – вiдчайдушно закричав у рацiю Андрiй, поки Власта розстiбала куртку невiдомого, аби полегшити йому дихання. У вухах у неi гуло, перед очима тiльки блiде обличчя хлопця.
– Термiново! Вулиця Кавказька. У людини погано з серцем! Як чуете?
– Дихай! – тим часом наказувала Власта. Їй геть не подобалося його слабке дихання.
І недаремно.
Хрип рiзко припинився. Юнак спробував пiдвести голову, проте вона вiдразу ж обм’якла й опустилася на землю. Хлопець затих. Власта тремтячими руками перевiрила пульс: немае. Андрiй тим часом перевiрив дихання.
– Власто, качай!
Патрульнi квапливо перевернули хлопця на спину, Власта вiдразу кинулася робити непрямий масаж серця. Пошепки вона вела рахунок, щосили натискаючи на грудну клiтину. Нiби здалеку чула вона голос по рацii, що сповiщав про те, що швидка вже «рухаеться до мiсця подii». Усе, нiби в туманi.
– Азов термiново! – пiдганяв Андрiй. – У людини зупинка серця! Робимо непрямий масаж.
– Друже, дихай! – пiдбадьорював поряд Андрiй. Але для Власти навiть його голос звучав нiби звiдкись з iншого свiту. Чи з iншого життя.
Здаеться, минула цiла вiчнiсть, коли хлопець нарештi хрипко переривчасто задихав.
Патрульнi саме перевернули молодика в стабiльне положення, коли вдалинi нарештi помiтили проблисковi маячки швидкоi. Полiцейськi важко дихали, вiдчуваючи, як гучно гупають у грудях власнi серця. Андрiй кинувся назустрiч машинi. Власта перевела погляд на хлопця й обережно знову перевiрила дихання.
Живий.
* * *
Харкiв. Середа, 6 листопада 2019 року. 15:32
Кiлька годин тому до полiцii звернулися двi заплаканi жiнки й заявили, що зникла двадцятишестирiчна дiвчина. Однiй з них вона доводилася донькою, iншiй – онукою. За словами родичiв, дiвчина вiд недiлi не дае про себе знати. Сполошилися вони ще першого дня й намагалися своiми силами розшукати. Лiля, так звали нещасну, була наркоманкою, тож спершу ii зникнення не надто iх здивувало. Проте коли вони почали спiлкуватися з приятелями дiвчини, дехто бовкнув, що чув, нiби ii вбили. Родичi написали заяву в полiцiю, тепер Бовтун iз колегами перевiряли iнформацiю.
Оперативник Леонiд Бовтун не здивувався б, якби дiзнався, що ii справдi вколошкали. Не хто iнший, як людина з власного оточення. Це часто трапляеться. То такий тип людей: небезпечний та неадекватний.
Перш за все полiцiя вирiшила поспiлкуватися з хлопцем зниклоi. Юнак виявився молодшим за неi на цiлих десять рокiв. Але вiн надав беззаперечне алiбi. Мовляв, у суботу ввечерi був у кiно. Навiть квиток показав. Недiлю весь день провiв вдома з батьками.
Камер спостереження в кiнотеатрi не виявилося. Полiцiя поспiлкувалася з працiвниками, проте тi не згадали, що бачили пiдозрюваного. Та, зрештою, суботнi вечiрнi сеанси вiдвiдуе надто багато людей, аби можна було когось запам’ятати. Тож поки що полiцii не вдалося анi пiдтвердити, анi спростувати свiдчення малого. Бовтун (та й iншi його колеги) терпiти не могли, коли в справах залученi неповнолiтнi. З ними завжди чимало «геморою». А що найбiльше не сподобалося Бовтуну, то це те, що свiдки, вiд яких родичi дiзналися, що дiвчину вбили, несподiвано виiхали з мiста.
На дзвiнки нiхто з них не вiдповiв, тож допитати iх не вдалося.
* * *
Харкiв. Середа, 6 листопада 2019 року. 16:01
Єгор вклав до рота останнiй шматок кебабу й допив свое лате. Сьогоднi цей кавовий напiй для нього своерiдний консенсус – з одного боку це не американо, до якого привчила колишня наречена, з iншого не чай, до якого вiн так i не змiг повернутися. Вкотре впiймав себе на думцi, що так, як Таня, не готуе нiхто. Шаурма зi свининою в цьому новомодному закладi Харкова геть не сподобалася.
Свiдок запiзнювався. У таких ситуацiях Єгор починав страшенно нервувати: ану ж не прийде? Скляр набрав номер такого собi Андрiя Буянкiна, чоловiк вiдхилив дзвiнок. Слiдчий насупився й захвилювався ще бiльше. Проте вже за пiв хвилини дверi маленького закладу, що спецiалiзуеться на стрiт-фудi, вiдчинилися, i вiн побачив низенького на зрiст повного чоловiка.
«Схожий», – швидко вирiшив.
Багато часу свiдковi не знадобилося, аби вирiзнити серед вiдвiдувачiв рудого полiцейського. Чоловiк махнув рукою й закрокував до Єгора.
– Извините за опоздание. Задержался в больнице, – поправив окуляри й присiв навпроти. – Это ведь вы Егор Скляр?
Єгор похитав головою. Його нi з ким не сплутаеш. Чоловiк iз цiкавiстю роздивлявся слiдчого. І до цього Єгоровi теж не звикати.
– То розкажiть, як все було, – вiдразу перейшов до справи Єгор, не бажаючи гаяти час на порожнi балачки. А найголовнiше – зупинити це безцеремонне споглядання. Так, рудий. Так, дуже. Ну то й що?
Буянкiн знiтився. Вiн не чекав такого початку розмови. Єгор не усмiхався, натомiсть спопеляв недоброзичливим поглядом. «Типичный мент», – подумалося. Несподiвано йому захотiлося якомога швидше завершити цю зустрiч. Та й насправдi вона зi самого початку не передбачала нiчого приемного. Адже подii, про якi вони мали спiлкуватися, – бiль усього життя.
– То як це трапилося?
Буянкiн зiтхнув. Давноминулi подii з’явилися перед очима так, немов все трапилося тiльки вчора.
– На самом деле, очень быстро и непонятно. Мы ненадолго оставили Игоря во дворе в коляске. А когда жена вышла к нему, ребенка уже не было.
– У вас на подвiр’i немае собаки? – здивувався Скляр.
– Отравили как раз за несколько дней до этого. Еще не успели завести новую.
– Хто отруiв? Ви знаете?
– Ну, уверен, тот, кто украл ребенка. Сначала мы думали на кого-то из соседей. Ну, знаете, бывают ведь вредные, – вiн поправив окуляри й нервово погладив вуса. – Только после похищения ребенка мы поняли, что к чему.
Єгор замислився. Гарно продумано: до викрадення готувалися.
Напередоднi вони з Льонею заiжджали до сиротинця, в якому виросла Олександра Альтман. Учора вiн довго сушив мозок, i едине, що спало на думку, – довiдатися бiльше про загиблу. Виявилося, у притулку не мають жодноi iнформацii про пiдопiчну. Кiлькамiсячну дитину пiдклали пiд дверi. Дешевий одяг, соска, маленька ганчiр’яна лялька, – усе, що мала при собi Олександра Альтман.
Настрiй Скляра впав до найнижчоi позначки. Єдине, що вдалося довiдатися про жертву, – лише iмена ii друзiв iз сиротинця. Двое з них покинуло мiсто вiдразу пiсля випуску. З двома жiнка продовжувала спiлкуватися й у дорослому вiцi. Та цi люди виявилися серед тих, з ким Бовтун особисто спiлкувався. Принаймнi поки жодних пiдстав пiдозрювати в чомусь цих людей.
Сьогоднi ж вранцi Єгоровi спало на думку перевiрити, чи не зникали дiти в перiод, коли народилася Олександра Альтман. Хтозна, можливо, зникнення подружжя пов’язане iз загадковим минулим саме дружини? За роки служби Єгор бачив чимало несподiваного.
Бовтун знехотя перевiрив iнформацiю про зникнення дiтей у перiод народження Олександри. Сам вiн скептично сприйняв версiю приятеля. Оперативник дуже здивувався, коли довiдався, що такий випадок справдi вiдбувся. Щоправда, викрали кiлькамiсячного хлопчика. У селi поблизу Харкова.
– Дитину так i не знайшли? – бiльше констатував, нiж запитав Скляр.
Вiн встиг ознайомитися зi справою багаторiчноi давнини, тож прекрасно знав, чим все завершилося.
Чоловiк похитав головою. Думками вiн полинув у минуле, пригадуючи подii дня, який назавжди змiнив життя його та дружини. Їхнiй шлюб не пережив трагедii, i ось уже майже двадцять рокiв, як вони розлучилися. Дружина так i живе в селi з двома старшими синами, вiн же ж перебрався до обласного центру майже сiм рокiв тому.
– Нам сказали, что это могли быть цыгане. Забрали ребенка для попрошайничества. Ну, или кто-то украл на… – чоловiк запнувся, та врештi знайшов у собi сили доказати, – органы.
Єгор стиснув кулаки. Усерединi закипала кров: несправедливiсть у свiтi нiколи не буде подолана.
– Ну а ви не чули, щоб зникали дiвчатка? – обережно поцiкавився.
Роздратування, яке опанувало через спiзнення свiдка, поступилося спiвчуттю. Слiдак навiть не сумнiвався, що сьогоднi цей чоловiк iз поцяткованим вiспою обличчям та сумними очима так i не зможе забути iхню розмову. Не зможе навiть через тиждень чи два.
– Пропадали, – ствердно похитав головою. – В то же время, когда и наш ребенок.
Єгор вiдчув, як серце вiд хвилювання несамовито застукало в грудях: вiн спитав, аби спитати, не очiкуючи позитивноi вiдповiдi.
– Но ребенка быстро нашли.
Єгор боляче впав iз сьомого неба на землю.
– Знаю, нам следователь рассказывал. Думали, что похищения связаны, но потом оказалось, нет.
– Дитину повернули батькам?
– Думаю, да, – стенув плечима свiдок.
* * *
Харкiв. Середа, 6 листопада 2019 року. 20:25
Єгор перевiрив iнформацiю, надану свiдком, i виявив, що в перiод, коли зник його син, справдi викрадали дiвчинку. Дитину швидко повернули батькам, тож Бовтун не звернув увагу на цю справу. Проте увагу звернув Скляр.
Дiвчинку на iм’я Елiна Самборська викрали в липнi 1993 року й повернули за три тижнi. Скляр поцiкавився родиною дитини та як склалася iхня доля. Багато часу йому не знадобилося, аби встановити, що сiм’я Самборських – партнери Альтманiв по бiзнесу.
Дiзнавшись цей факт, слiдчий вiдразу поiхав iз ними поспiлкуватися. Валерiй Самборський та його дружина Вiра Самборська пiдтвердили iнформацiю. От тiльки дитину повернули хворою на запалення легень, Елiна не вижила.
Розчарованим Скляр поiхав до себе в готель. Десь у душi пiдозрював, що в цiй iсторii не може бути все так просто. Зникнення дитини Самборських, а за деякий час поява однолiтки iхньоi доньки в сиротинцi. Така собi Олександра Альтман з’явилася нiзвiдки, без жодноi iнформацii про батькiв та мiсце появи на свiт.
«Щось тут не так», – переймався слiдчий.
У збiги Єгор Скляр не вiрив.
* * *
Харкiв. Четвер, 7 листопада 2019 року. 15:14
Власта Коваль прибула до Харкова напередоднi, оселилася в готелi й вiдразу ж почала знайомство з новим мiстом. На сходi Украiни патрульна опинилася вперше, тож iй страшенно цiкаво було побачити якомога бiльше. Вона передчувала цiкавий досвiд. Без сумнiву, канадськi колеги мають, що розповiсти.
Свою службу Власта дуже любила, проте iнколи вона здавалася iй нудною. Надто в спокiйнi змiни. Хотiлося бiльше гострих моментiв. Та в тихому провiнцiйному мiстечку годi на них чекати. Інколи життя здавалося занадто прiсним. Вона згадала про доньку, завдяки якiй зараз тут перебувала. Зателефонувала Катi й перепитала, що мала? хоче отримати в якостi сувенiру.
– Придумала вже? – з сяючими очима Власта роздивлялася вулицi великого мiста.
– Ой, мамусю, що привезеш, – те й буде, – запевнила дiвчинка.
– Ну дивись, у тебе ще е час подумати, поки я не привезла тобi щось, що буде потiм пилитися в шафi, – посмiхаючись, попередила доньку.
Вони ще трохи побалакали, вiдтак патрульна продовжила прогулянку мiстом. Скоро зателефонував Артем, i вона зi запалом подiлилася новими враженнями. У Харковi вiн бував кiлька разiв, тож мав змогу чимало порадити. Зокрема, де смачно повечеряти. Що Власта залюбки й зробила пiсля довгоi розмови з ним.
Зранку в четвер пройшла реестрацiю, i стажування розпочалося. Ще першого дня в готелi вона познайомилася з колегами, якi прибули до колишньоi столицi Украiни з тiею самою метою, що й вона, тому нинi почувалася спокiйнiше й впевненiше. За пiдвищення квалiфiкацii Власта взялася з величезним ентузiазмом.
Пiднесення не тривало довго. Пiсля закiнчення навчання першого дня група патрульних зiштовхнулася з групою iнших колег. Власта зрозумiла, що це слiдчi, коли побачила помiж них Єгора Скляра. Слiдак здивовано вп’явся поглядом у патрульну, привiтався кивком голови, вiдтак пройшов повз, гукаючи когось з одногрупникiв. Власта i досi пам’ятала, з якою зневагою вiн ставився до неi тiльки тому, що вона патрульна. А ще, вiн вважав, що жiнкам не мiсце в полiцii.
Власта ще довго цього дня не могла повiрити своему «щастю».
* * *
