скачать книгу бесплатно
Г’ю ще не дiйшов до дверей, а Джоан уже друкувала щось iнше.
?
Легат квапливо пiднявся сходами й пiшов коридором особистого секретарiату. Коли вiн пiдходив до дверей приймальнi, з’явився Клеверлi. Схоже, йому потрiбна була найближча вбиральня.
– Що сталося з вашими записами на зустрiчi ПМ з начальниками штабiв?
Легат вiдчув, що зашарiвся.
– ПМ вирiшив, що записи наради йому не потрiбнi.
– А це що тодi?
– Промова для вечiрнього радiовиступу. Вiн просив занести ii, щойно вона буде надрукована.
– Добре. Гаразд. Давайте сюди. – Клеверлi простягнув руку. – Я сам занесу.
Легат неохоче вiддав сторiнки. – Перевiрте, як там Бi-бi-сi.
Клеверлi зайшов до зали засiдань. Дверi зачинилися. Легат дивився на бiлi фарбованi панелi. Значимiсть людини залежала вiд перебування в примiщеннi, де ухвалюють рiшення. Мало хто розумiв це правило краще за головного особистого секретаря. Г’ю чомусь вiдчув себе приниженим.
Раптом дверi вiдчинилися знову. Нижня частина лиця Клеверлi перекосилася вiд посмiшки, схожоi на гримасу.
– Йому потрiбнi тiльки ви.
Разом з прем’ер-мiнiстром за круглим столом сидiло десятеро чоловiк. Легат охопив iх поглядом: очiльники вiдомств, Велика трiйця, мiнiстри домiнiонiв, мiнiстр координацii оборони, а також Горес Вiлсон i постiйний заступник мiнiстра закордонних справ сер Александер Кедоген. Вони слухали виступ вiйськового аташе полковника Мейсона-Макфарлана.
– Отже, пiд час вчорашнього вiдвiдування Праги мене найбiльше вразив слабкий бойовий дух чехiв.
Говорив вiн уривчасто, але швидко. Здавалося, що йому подобаеться виступати.
Прем’ер-мiнiстр помiтив Легата на порозi й кивком наказав увiйти й сiсти праворуч вiд себе, де зазвичай сидiв секретар Кабiнету мiнiстрiв. Прем’ер саме читав текст свого виступу, ведучи пером по сторiнцi й iнодi пiдкреслюючи слово. Створювалося враження, що полковника вiн слухае неуважно.
– До минулого року чеський генеральний штаб планував вiдбивати нiмецький наступ на двох напрямках: на пiвночi – через Сiлезiю i на заходi – через Баварiю. Проте приеднання Австрii до рейху посунуло кордон з Нiмеччиною майже на двiстi миль на пiвдень, що негативно позначилося на оборонi чехiв. Вони цiлком зможуть битися, але щодо словакiв певностi немае. Прага також недостатньо захищена вiд бомбардувань люфтваффе.
Вiлсон, що сидiв з лiвого боку прем’ер-мiнiстра, докинув:
– Напередоднi увечерi я зустрiчався з генералом Герингом, i вiн висловив упевненiсть, що нiмецька армiя переможе чехiв не за кiлька тижнiв, а за кiлька днiв. Вiн дослiвно сказав так: «Бомбардування перетворить Прагу на руiни».
Кедоген з протилежного боку столу чмихнув:
– Зрозумiло, Герингу вигiдно подавати перемогу над чехами як якусь дрiбницю. Але насправдi в чехiв чимала армiя й потужнi обороннi споруди. Вони цiлком здатнi протриматися кiлька мiсяцiв.
– Лишень полковник Мейсон-Макфарлан дотримуеться iншоi думки, як ви зараз чули.
– При всiй повазi, Горесе, звiдки йому знати?
?
Кедоген був худорлявим i, зазвичай, неговiрким чоловiком. Але Легат бачив, що прерогативи Форин-офiсу вiн обстоюе з хоробрiстю бантамського пiвня.
– З не меншою повагою, Елiку, але, на вiдмiну вiд усiх нас, вiн там був.
Прем’ер-мiнiстр поклав ручку:
– Дякую, полковнику, що здолали увесь шлях з Берлiна заради зустрiчi з нами. Розмова була виключно корисною. Ми бажаемо вам безпечного повернення до Нiмеччини.
– Дякую, прем’ер-мiнiстре.
Коли дверi зачинилися, Чемберлен сказав:
– Я просив сера Гореса доправити полковника з собою до Лондона, щоб вiн особисто доповiв нам, бо менi це здаеться вкрай важливим. – Вiн обвiв учасникiв наради поглядом. – Припустiмо, чехи будуть завойованi до кiнця жовтня: як нам тодi переконати британську громадськiсть у необхiдностi продовжувати вiйну взимку? Ми зажадаемо вiд народу пiти на важкi жертви… i заради чого, власне? Адже ми вже погодилися, що вiд початку не треба було судетських нiмцiв переселяти до держави пiд контролем чехiв.
Галiфакс сказав:
– Саме така позицiя домiнiонiв. Вони абсолютно ясно дали зрозумiти, що iхнi народи не пiдтримають вiйну з такого специфiчного приводу. Америка до неi не вступить. Ірландцi зберiгатимуть нейтралiтет. Постають сумнiви, де нам шукати хоч якихось союзникiв.
Кедоген зауважив:
– Зрозумiло, е ж iще росiяни. Ми забуваемо, що вони теж мають договiр з чехами.
Довкола столу почулося тривожне бубонiння. Чемберлен промовив:
– Коли я востанне дивився на мапу, Елiку, там не було спiльного кордону Радянського Союзу й Чехословаччини. Єдиний для росiян спосiб втрутитися – це вторгнутися в Польщу або в Румунiю. Тодi обидвi цi краiни вступлять у вiйну на боцi Нiмеччини. Але ж, навiть попри географiю, залучати саме Сталiна союзником до хрестового походу на захист мiжнародного права! Це неможливо собi уявити.
Горт сказав:
– З погляду стратегii кошмар полягае у тому, що вiйна стане свiтовою, i зрештою нам доведеться битися з Нiмеччиною в Європi, з Італiею в Середземномор’i i з Японiею на Далекому Сходi. У цьому випадку, вважаю, саме iснування iмперii попадае пiд велику загрозу.
Вiлсон промовив:
– Ми опиняемось у страшнiй скрутi, з якоi я бачу лише один вихiд. Я пiдготував проект телеграми, де ми радимо чехам прийняти умови гера Гiтлера до завершення кiнцевого термiну – до другоi години завтра, – вiддати Судети й дозволити йому окупувати територiю. Це единий певний для нас спосiб уникнути втягнення у вiйну, яка хутко набуде величезних масштабiв.
– А якщо чехи вiдмовляться? – запитав Галiфакс.
– Вважаю, вони цього не зроблять. А якщо вiдмовляться, то принаймнi Сполучене Королiвство знiме з себе моральнi зобов’язання перед ними. Ми зробили все, що могли.
Залягла тиша. Прем’ер-мiнiстр промовив:
– Принаймнi заслуга цього плану в його простотi.
Галiфакс i Кедоген перезирнулися. Обое взялися хитати головами: Галiфакс – повiльно, Кедоген – енергiйно.
– Нi, прем’ер-мiнiстре. Це вiдразу перетворить нас на поплiчникiв Нiмеччини. Пропаде наш авторитет у свiтi, а з ним i iмперiя.
– А як же Францiя? – додав Галiфакс. – Ми поставимо ii у безвихiдь.
Вiлсон сказав:
– Їм слiд було думати, перш нiж давати Чехословаччинi гарантii, не порадившись з нами.
– О, дайте спокiй! – Кедоген пiдвищив голос. – Горесе, адже це не виробничий конфлiкт. Ми не можемо кинути Францiю напризволяще у вiйнi з Нiмеччиною.
Вiлсон лишився незворушним.
– Хiба лорд Горт допiру не сказав, що у Францii немае намiру воювати? За винятком якихось рейдiв, французи до лiта залишаться за лiнiею Мажино.
Очiльники вiдомств заговорили всi разом. Легат помiтив, як прем’ер-мiнiстр кинув погляд на годинник на камiннiй полицi та повернувся до тексту промови. Без його владного керiвництва нарада вмить перетворилася на гомiн розрiзнених голосiв. Залишалося тiльки дивуватися вмiнню Чемберлена зосереджуватися. Незабаром йому сiмдесят, але вiн працював як дiдiвський годинник у холi: цок, цок, цок…
За високими вiкнами почало сутенiти. Уже пiв на восьму. Легат вирiшив, що i йому годi мовчати.
– Прем’ер-мiнiстре, – прошепотiв вiн. – Бi-бi-сi час зайти i встановити апаратуру.
Чемберлен кивнув. Вiн обвiв поглядом присутнiх i неголосно сказав:
– Джентльмени! – Голоси вiдразу стихли. – Доведеться наразi закруглюватися. Ситуацiя, звичайно, украй складна. У нас лишилося менше двадцяти годин до набуття чинностi нiмецького ультиматуму. Мiнiстре закордонних справ, можливо, нам з вами слiд додатково обговорити цю телеграму чеському урядовi? Горесе, ми пiдемо до вашого кабiнету. Елiку, вам краще пiти з нами. Дякую всiм.
?
Кабiнет Вiлсона прилягав до зали засiдань i з’еднувався з нею дверима. Частенько, коли прем’ер-мiнiстр працював сам за своiм довгим, подiбним на труну столом, дверi не зачинялися, i Вiлсон мiг входити й виходити, коли йому заманеться. У пресi про нього писали як про Свенгалi стосовно до Чемберлена, але, на думку Легата, не варто було недооцiнювати самостiйнiсть ПМ: Вiлсон був радше надзвичайно корисним виконавцем. На Даунiнг-стрiт вiн стежив за роботою урядовоi машини на кшталт охоронця в крамницi. Кiлька разiв, працюючи за столом, Г’ю вiдчував раптом чиюсь присутнiсть i, обернувшись, бачив, як Вiлсон стоiть на порозi й нечутно спостерiгае за ним. Обличчя радника кiлька секунд залишалося безвиразним, а потiм з’являлася лукава, дражлива посмiшка.
Інженери з Бi-бi-сi розкрутили кабелi на килимах i встановили мiкрофон у самому кiнцi столу в залi засiдань, ближче до колон. Вiн пiдвiшувався до металевоi опори: ця чимала цилiндрична конструкцiя звужувалась i зiходила на нуль на зразок артилерiйського набою з вiдпиляним вершком. Поруч були розташованi гучномовець та iншi загадковi елементи обладнання. Саерс i Клеверлi прийшли подивитися.
– Бi-бi-сi запитувало, чи не можна iм влаштувати пряму трансляцiю завтрашнього виступу ПМ у парламентi, – сказав Саерс.
– Це не нам вирiшувати, – вiдповiв Клеверлi.
– Знаю. Це безперечно створить прецедент. Я переадресував iх до головного органiзатора парламентськоi фракцii.
За п’ять восьма прем’ер-мiнiстр вийшов з кабiнету Вiлсона у супроводi Галiфакса й Кедогена. Вiлсон з’явився останнiм. Вигляд у нього був роздратований. Легат припустив, що вiн знову посперечався з Кедогеном. У цьому полягала ще одна велика користь вiд Вiлсона: вiн служив громовiдводом для шефа. Прем’ер-мiнiстр використовував його для тестування своiх iдей: шеф мiг спостерiгати, як iх сприймають, не розкриваючи власних поглядiв i не пiддаючи ризику власний авторитет.
Чемберлен умостився перед мiкрофоном i розклав аркушi з текстом. Руки йому тремтiли. Один аркуш упав на пiдлогу, i вiн насилу нахилився, щоб пiдняти його.
– Мое хвилювання даеться взнаки, – пробурмотiв прем’ер i попросив води.
Легат взявся наповнити склянку з графина в центрi столу i вiд хвилювання перелив. На полiрованiй поверхнi застигли краплi.
Інженер Бi-бi-сi попросив усiх iнших зайняти мiсця в протилежному кiнцi зали. На вулицi на садок i Плац кiнноi гвардii впала темрява.
Бiг-Бен вiдрахував вiсiм ударiв.
З гучномовця почувся голос диктора:
– В ефiрi Лондон. Зараз ви почуете звернення прем’ер-мiнiстра, високоповажного Невiлла Чемберлена, з резиденцii уряду на Даунiнг-стрiт № 10. Його промова транслюватиметься на всю iмперiю, на американський континент, а також на багато зарубiжних держав. Прошу, мiстере Чемберлене!
Поряд з мiкрофоном спалахнув зелений вогник. Прем’ер-мiнiстр поправив манжети i взяв текст.
– Я хочу звернутися до вас, чоловiки й жiнки Британii та iмперii, а може, й iнших краiн.
Чемберлен виразно вимовляв кожен склад. Тон був милозвучний, меланхолiйний та натхненний, як панахида.
– Наскiльки жахливо, фантастично, неймовiрно те, що ми тут будемо рити окопи й примiряти протигази через сварку в далекiй краiнi мiж людьми, про яких ми нiчого не знаемо. Здаеться ще бiльш неймовiрним, щоб сварка, яка вже розв’язана в принципi, стала предметом вiйни. Я цiлком розумiю причини, з яких чеський уряд вважав за неможливе погодитися на умови, визначенi йому в нiмецькому меморандумi…
Легат поглянув через стiл на Кедогена. Той кивав на знак згоди.
– А проте я пiсля моiх перемовин з гером Гiтлером вiрю, що за наявностi часу мае з’явитися можливiсть органiзувати передачу територii, яку чеський уряд погодився вiддати Нiмеччинi, за умов, що гарантуватимуть справедливе ставлення до населення тих земель. Пiсля своiх вiзитiв до Нiмеччини я наочно усвiдомив, що гер Гiтлер вiдчувае себе захисником iнтересiв iнших нiмцiв. Вiн сказав менi особисто, а напередоднi увечерi пiдтвердив публiчно, що з приеднанням судетських нiмцiв питання буде вичерпано i що це кiнець нiмецьким територiальним домаганням у Європi…
Кедоген поморщився в бiк Галiфакса, але мiнiстр закордонних справ дивився просто перед себе. Його довгасте блiде благочестиве й водночас хитре обличчя не ворухнулося. У Форин-офiсi його називали Святим Лисом.
– Я не покину сподiватися на мирне врегулювання й докладатиму зусиль для досягнення миру, доки залишиться шанс зберегти мир. Я, не вагаючись, i втрете поiхав би до Нiмеччини, якби вважав, що це доцiльно…
Тепер кивав Вiлсон.
– Тим часом е речi, якi можна i треба зробити в себе в краiнi. Досi потрiбнi охочi для протиповiтряного захисту, для пожежних бригад i полiцейськоi служби, а також для пiдроздiлiв полiцii. Не лякайтеся, якщо чоловiкiв мобiлiзуватимуть для комплектування сил ППО або ВМС. Це усього лише запобiжнi заходи, яких уряд зобов’язаний ужити в такi часи…
Легат чекав на рядок, у якому оголошуеться мобiлiзацiя до ВМФ. Але не дочекався. Прем’ер-мiнiстр викреслив його. Замiсть цього вiн вставив цiлий абзац.
– Як би ми не симпатизували маленькому народовi в його конфлiктi з великим i могутнiм сусiдом, ми, враховуючи всi обставини, не можемо затягти всю Британську iмперiю у вiйну на його боцi. Якщо ми будемо битися, то привiд мае бути вагомiшим…
Якби я був переконаний, що якась нацiя вирiшила пiдпорядкувати собi свiт за допомогою зброi, то почував би себе зобов’язаним чинити опiр. В умовах такого панування життя людей, що вiрять у свободу, не мало б сенсу. Але вiйна – жахлива рiч, i, перш нiж вступити в неi, ми маемо бути повнiстю упевненi, що на кону дiйсно важливi ставки i що заклик захищати iх за всяку цiну, зваживши всi наслiдки, не виправданий.
Наразi я прошу вас дотримуватися спокою в очiкуваннi подiй кiлькох найближчих днiв. Поки вiйна не почалася, завжди е надiя, що ii можна уникнути, i вам вiдомо, що я працюватиму задля миру до останнього. Доброi ночi.
Зелений вогник згас.
Чемберлен глибоко зiтхнув й обм’як у крiслi.
Вiлсон схопився першим. Вiн iшов до прем’ер-мiнiстра й неголосно аплодував.
– Дозволю собi сказати, що це було справдi чудово: нi запинань, нi невпевненостi.
Досi Легат не бачив на обличчi прем’ер-мiнiстра усмiшки. Вона вiдкрила рiвний ряд жовтувато-сiрих зубiв. Вiн по-дитячому тiшився похвалою.
– Справдi все гаразд?
– Тон вибрано чудово! – сказав Галiфакс.
– Дякую, Едварде. Дякую всiм! – Загальна подяка включала i Легата, i технiчний персонал Бi-бi-сi. – Виступаючи по радiо, я завжди використовую один прийом: намагаюсь уявити, нiби звертаюся душевно, як до друга, лише до однiеi особи, що сидить у своему крiслi. Сьогоднi увечерi зробити це було важче, звичайно, бо я знав, що звертаюся ще до однiеi особи, яка сидiла в цьому примiщеннi в тiнi. – Чемберлен вiдпив ковток води. – До гера Гiтлера.
4
Вiдповiдальний службовець Мiнiстерства закордонних справ Нiмеччини, статс-секретар Ернст фон Вайцзеккер, висловив бажання отримати нiмецький переклад виступу прем’ер-мiнiстра через тридцять хвилин пiсля передачi. Вiдповiдальнiсть за це вiн поклав на Пауля фон Хартманна.
Хартманн вiдразу створив групу з трьох жiнок у примiщеннi радiомонiторингу на горищi будiвлi на Вiльгельмштрассе пiд розгiллям антен на даху. Стенографiстка нотувала слова Чемберлена англiйською (нелегке завдання, бо сигнал Бi-бi-сi досягав Берлiна, втративши велику частину потужностi, i голос прем’ер-мiнiстра в ефiрi то губився, то виринав зi статичних розрядiв, i його важко було розчути). Щойно стенографiстка заповнювала сторiнку, друга працiвниця – секретарка – роздруковувала нотатки на машинцi через три iнтервали. Хартманн вписував мiж рядками переклад i вiддавав аркушi третiй спiвробiтницi, яка друкувала остаточну, нiмецьку версiю.
Wie schrecklich, fantastisch, unglaublich ist es…
Його перо швидко бiгало по дешевому паперу, i брунатне чорнило трохи розпливалося на грубих волокнах.
