banner banner banner
Сатирикон. Поезії
Сатирикон. Поезії
Оценить:
Рейтинг: 0

Полная версия:

Сатирикон. Поезії

скачать книгу бесплатно

Сатирикон. Поезii
Іван Федорович Драч

Ім’я Івана Федоровича Драча (нар. 1936 р.) вiдомо не лише в Украiнi, а й далеко за ii межами. Поет, кiносценарист, драматург, перекладач, мислитель, громадський дiяч, перший голова Народного Руху Украiни (1989), лауреат Шевченкiвськоi i Державноi премiй СРСР, кавалер ордену князя Ярослава Мудрого V ступеня (1996), Герой Украiни (2006). Поезiя Івана Драча виразно сучасна, масштабна, iнтелектуальна, емоцiйно насичена, вона дозволяе читачевi повернутися в минуле, зазирнути в майбутне, спонукае перейнятися тривогами нашого часу.

До видання увiйшли поезii iз книжок «Противнi строфи» (2005), «Із майбутньоi книги» (2007), «Сивим конем» (2011), «SатирикоN. Pro i contra» (2015), в яких поет чуйно вловив найтоншi вiбрацii сучасностi.

Іван Федорович Драч

Сатирикон

Поезii

© І. Ф. Драч, 2016

© І. С. Рябчий, упорядкування, 2016

© Ірина Славiнська, iнтерв’ю, 2011

© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2016

Замiсть Передмови

Вiд А до Я

Чикаленко колись казав, що Украiну треба любити не до глибини серця, а до глибини кишенi. На жаль, до глибини кишенi Украiну люблять тiльки бомжi… Якби я зустрiвся з Богом, то я би вибачився за те, що я такий.

Іван Драч – неоднозначна фiгура украiнського культурного простору. В лiтературi доби «шiстдесятникiв» його поезiя наробила чимало галасу. В кiнематографi саме за сценарiями Драча було створено низку справдi культових фiльмiв – «Пропала грамота», «Криниця для спраглих», «Камiнний хрест».

Водночас письменниковi часто дорiкають надто рiвними взаеминами з будь-якою владою. За СРСР Драч отримав двi державнi премii – премiю УРСР iм. Тараса Шевченка та Державну премiю СРСР. За доби правлiння Кучми – орден князя Ярослава Мудрого, а за Ющенка – звання «Герой Украiни». В сьогоденному контекстi широко обговорювали участь Драча та iнших митцiв у Гуманiтарнiй радi при урядi Януковича.

«Украiнська правда. Життя»[1 - Проект «Вiд А до Я» стартував у сiчнi 2010 року на сторiнках iнтернет-видання «Украiнська правда. Життя». Інтерв’ю Ірини Славiнськоi з Іваном Драчем було вмiщено на сайтi цього iнтернет-видання 8.11.2010 р. Пiзнiше воно було опублiковане в книзi: Ірина Славiнська «33 героi укрлiт», що вийшла друком у видавництвi «Фолiо» (2011).] поставила Івану Драчу зо три десятки запитань, аби помандрувати в часi та спробувати розiбратися в усiх цих парадоксах. В результатi поговорили про живих класикiв, президентiв у лiфчиках, соняшники та Параджанова.

А

Авторитет

Народи визначаються за письменниками. Украiна – це вже держава, яка намагаеться стати державою з рiзноманiтним успiхом. Я колись не дуже вiрив, що за мого життя Украiна постане державою. Але вона таки постала – i я мав до того певну причетнiсть.

Яке ваше мiсце в становленнi Украiни?

Ну, раз абетка, то я скажу по абетцi. А, Б, В, Г, Д… От я – це «Д». Драч.

Б

Бажання

Хотiлося б, щоб украiнський народ, украiнська нацiя, украiнський етнос бiльше вiдповiдав би своiй сутi як народ, як нацiя – як поляки, росiяни, нiмцi, французи.

То нацiя тотожна етносу? Тодi що розумiти пiд «етносом»?

Якщо розумiти нацiю в сенсi полiтичному, то вона, звичайно, не тотожна етносу. Тут треба йти за Липинським, а не за Донцовим.

Коли казати про етнос, то цей час вимагае щось i вiд етносу. Ми бачимо, що Меркель, яка думала зiбрати докупи всiх нiмцiв, туркiв i сербiв, не вдалося цього зробити. Тепер вона закликае, що всi, хто хоче бути в Нiмеччинi, мають шанувати нiмецьку мову та культуру. Французи почали говорити про це ще ранiше. Поляки взагалi можуть бути взiрцем у цьому аспектi.

То що – украiнська Украiна, украiнське походження з дiда-прадiда?

Менi видаеться, що це не е основним. Коли я вишукую все, написане про Івана Гонту, то найкраще про нього написав Антонович, а це був напiвмадяр-напiвполяк. При цьому вiн вчитель Грушевського та один iз основоположникiв украiнського буржуазного нацiоналiзму, чи як там це тепер називають.

То що важить?

Важить мова та духовна наповненiсть – культура, вiдчуття своеi приналежностi до Украiни. Ще Леся Украiнка писала: «Послухаеш, як вони по-украiнськи говорять – то лiпше б вони говорили по-китайськи».

В

Влада

Коли йдеться про Маргарет Тетчер i Вiльяма Голдiнга, то було би дивно, якби Голдiнг займався полiтикою. Вiн писав своi романи, а Маргарет Тетчер займалася полiтикою.

Але така нацiя, такий народ, як в Украiнi, щойно стае на ноги. Коли тут лiтератори пiшли в полiтику, то це було те ж саме, що й Грушевський або Петлюра в полiтицi. Вони не були фаховими прописними полiтиками, але почали займатися полiтикою.

Чим краще буде розвиватися украiнська полiтика, тим далi будуть вiддалятися лiтератори вiд полiтики.

Як полiтика вплинула на вашу творчiсть?

Це треба читати. Одна з моiх останнiх книжок зветься «Противнi строфи». Там, звiсно ж, полiтика вплинула. Сама назва говорить, що вони противнi – це вплив полiтики.

Ви могли б творити зовсiм поза полiтичним контекстом?

Я й так багато творю поза полiтичним контекстом. Ось коли я пишу про Набокова, який прилетiв до мене метеликом, – то це не полiтика.

Сучасним украiнським лiтераторам варто було б iти в полiтику?

Думаю, що ми, люди старшого поколiння, вже приреченi на полiтику. До мене щодня багато людей iдуть, як до депутата на прийом, хоча я давно не в парламентi.

А молодше поколiння 50-лiтнiх – Юрiй Андрухович, Оксана Забужко – цього вже не потребуе. Олесь Донiй, Кость Матвiенко, iхнi ровесники – це полiтики.

Чому?

Бо Украiна вже вiдбулася як держава. Вже е надiя. Я чую, що щось творче i незворотне вiдбулося з етносом.

Г

Громадська гуманiтарна рада

Коли Янукович вручав Шевченкiвську премiю Михайлу Андрусяку за його трьохтомник про УПА, то я пiдiйшов i привiтав його з тим, що вiн переступив своi межi та вручив цю премiю. Президент повинен бути президентом всiх украiнцiв – i я привiтав його з тим, що вiн став на цей шлях.

Ось чому я не вiдмовився вiд участi в Гуманiтарнiй радi. Там я буду намагатися зберегти все, що можна зберегти. Зараз е багато речей, якi треба захищати.

Якi конкретно?

Музеi в Киево-Печерськiй лаврi – це речi дорогоцiннi. Киево-Печерська лавра не повинна бути осередком тiльки релiгiйноi духовностi. Вона мае бути осередком духовностi взагалi – все ж змiнилося.

Зараз iншi релiгii, наприклад католики у Ватиканi, намагаються впускати якомога бiльше людей до своiх пам’яток. А ми нiби намагаемося заховати те, що в нас е – Катерину Бiлокур, Марiю Приймаченко. А хай би тi, хто прийшли молитися, подивилися б i на живопис Бiлокур. А хто прийшов до Марii Приймаченко – помолилися.

Крiм музеiв, якi ще проблеми гуманiтарноi сфери бачите?

Гуманiтарна сфера не активна. Вона цiкава, але розпорошена. Я трохи знаю, що вiдбуваеться в лiтературi, малярствi, музицi, кiно. Там потрiбна концентрацiя людей. Також треба виставляти те, що маемо.

Треба пiдняти те, що лежить на поверхнi, але нiби не е основоположним, – украiнський спiв. Є прекрасний спiвак Анатолiй Мокренко. Вiн родом iз Сумщини i вже багато рокiв проводить там фестивалi народноi пiснi – шкiльнi, сiльськi, районнi.

Спiв i хори – велике багатство украiнського народу. Педагогiчний унiверситет iм. Драгоманова виношуе iдею про тезу «Заспiвае школа – заспiвае Украiна». Все це робитимуть майбутнi вчителi, якi там вчаться. Анатолiй Авдiевський – центр цього руху, ректор унiверситету – теж iз Сумщини.

Євгенiя Мiрошниченко колись менi жалiлася, що виховуе спiвакiв i спiвачок, якi iдуть у Москву, Варшаву, в Італiю. Вона носилася з iдеею Малоi опери в Троiцькому домi на Лук’янiвцi. Зараз я маю порозумiння з Новохатьком – i ми хочемо зробити Музичний дiм саме там, на Лук’янiвцi.

А ще е музей Бориса Гмирi. Ранiше таких людей набагато прицiльнiше шанували… І Козловського, i Гмирю, i Петрусенко…

Хто все це профiнансуе?

Я думаю, що просто треба розумно розпорядитися бюджетом. Не потрiбно великих грошей. А коли говорити про школу, то все це iде в системi освiти. Табачник стане самим спiвучим мiнiстром. Добрий парадокс.

Серед молодшого поколiння украiнцiв е думка, що в сферi культури надто часто звертаються до минулого, що бракуе погляду в майбутне. Що про це думаете?

Думаю, що вони мають рацiю. І тому треба велику та прицiльну лiнiю вести на освоення англiйськоi мови. Саме завдяки англiйськiй мовi пiднялися Індiя, Китай i Латинська Америка. Мусять англiйською вести дiалог нiмцi з французами, а iспанцi з iталiйцями. Мусимо i ми.

Сам Бог каже, що треба зосередитися на майбутньому. Треба вчити i росiйську, i англiйську – це не заважатиме патрiотизму. Та особливо треба зосередитися на англiйськiй. Росiйськомовний Юрiй Ілленко в Канадi та США одночасно вчив на кiнофестивалi обидвi мови. Зараз менi важко уявити бiльшого нацiоналiста.

Д

Дисидент

Я себе нiколи не вважав дисидентом. Я нiколи ним не був.

Я вважав себе людиною з патрiотичними поглядами. Я не прагнув виступати та голосно говорити про цi погляди – я хотiв iх втiлювати за допомогою своеi реальноi роботи. Я був, як робочий вiл, робоча бджола, я не був людиною, що б’е в барабан i кричить про себе.

Так само я дуже шанував Івана Дзюбу, котрий робив свою роботу та водночас голосно говорив про своi погляди. Також любив Аллу Горську та Вiктора Зарецького – вони були моiми друзями, iхнiй син та невiстка – також моi друзi.

Якщо ви не дисидент, то вас можна назвати конформiстом?

Звичайно. Я 30 рокiв був членом КПРС. Грiх було б не вважати мене конформiстом. Скрипник i Хвильовий були комунiстами i великими украiнцями.

Але «конформiст» для мене – не лайливе слово. Це людина, котра знае ситуацiю, розбираеться в ситуацii та робить тi кроки, якi вважае потрiбними.

Е

Енергiя

Менi вистачае енергii. Як казав Сталiн, посилаючись на Антея, можна притулитися до землi – i буде енергiя.

Я можу навiть пiдзаряджати iнших – я люблю своiх людей. Люблю також свое село, де черпаю енергiю. Люблю мiсто, в якому живу, попри те, що воно до мене жорстоко ставиться, попри те, що воно вбило мого сина. Я люблю Киiв-убивцю. Намагаюся зрозумiти за що. Це трагiчно i боляче.

Але так багато прекрасних речей навкруги. Я тiшуся, що живу.

У вас е життева цiль, сенс життя?

Це саме життя. Щодня я оточений радостями та печалями. І радостi, i печалi – це величезнi крила. В мене великий розмах крил – i в трагiзмi, i в радощах.

Не боiтеся смертi?

Боюся болю. Смертi не боюся.

Ж

Журналiстика

Я думаю про журналiстику краще, нiж вона сама про себе думае. Я вважаю ii четвертою владою. Вона наймолодша за вiком представникiв – журналiстами е переважно молодi люди. Це надзвичайно цiкаво – i Юля Мостова, i Сергiй Рахманiн, i журналiсти «Дня», i «Коментарi», i Анатолiй Стреляний, i Вiталiй Коротич.

Але журналiстицi бракуе гостроти, вiдваги та вiдчайдушностi. Трохи не вистачае iнтелекту. Взiрець – iталiйський журналiст Роберто Савiано та його репортаж «Гоморра» про iталiйсько-китайську корупцiю.

В Украiнi журналiстика справдi е четвертою владою? Чи це лише словосполучення?

Як i iншi влади. Як i законодавча, виконавча та судова влади, журналiстика мае своi плюси та мiнуси.

З

Забобони

Коли бачу кота перед собою, то намагаюся знайти гудзика. Чи, принаймнi, за пупчик тримаюся.

Але це таке. Я для себе вiдкрив справдi дивнi речi.

Колись мого сина переслiдували та шукали в Європi. Тодi ж до мого будинку злетiлися сови. Вночi вони не давали спати – пугутькали без кiнця. В якусь нiч я розiзлився, набрав камiнцiв i хотiв у них кинути. Але докинути не мiг, бо там високi сосни.

Так пройшло два-три днi. Потiм онучка Павличка покликала мене, i я побачив, як прилетiв лелека та почав клекотати на тих сов. І вони одна за одною одлетiли. Залишився тiльки один лелека. На той час син уже звiльнився вiд переслiдувань.

Я нiколи не думав, що бувають такi зв’язки мiж свiтом душевним i свiтом людським.

І

Інтелектуал

Я тiшився, коли моi друзi Мирослав Попович i Сергiй Кримський покликали мене писати разом iз ними книжку про Сковороду. Кожен писав своi роздiли. Думаю, вони не взяли б до себе найдурнiшого письменника.

У Захiднiй Європi «iнтелектуалами» називають людей, якi е публiчними представниками iнтелiгенцii, своерiдними рупорами. Ви безперечно вiдiграете цю роль. Як вам у нiй живеться?

Я не щодня задумуюся над усiм цим. Я не думаю про те, як мае себе почувати iнтелектуал.

Якби вам самому потрiбно було б якось окреслити свою роль в украiнському суспiльствi, то який «ярлик» ви б обрали?

Он соняшник перед вами сидить. І в пору цвiтiння. І в пору виробництва олii. Соняшник дуже виснажуе землю. Як i рапс…