скачать книгу бесплатно
К
Канiв
У нас люблять iкони. Шевченко занадто сконцентрував у собi всi прагнення та бажання.
Але Шевченка треба брати в контекстi дивовижних людей, якi його оточували. Це прекрасний iсторик Костомаров, це суперечливий i несподiваний Пантелеймон Кулiш, це Микола Гулак, який став одним iз дослiдникiв «Витязя в тигровiй шкурi» i написав до Лобачевського французькою мовою про неевклiдову геометрiю.
Шевченко – не «дуб среди долины ровныя». Вiн iснував у оточеннi цiкавих людей. Якби ми це все густiше сприймали, то iнакше ставилися б i до Шевченка.
Кого ще можна додати до украiнського iконостасу?
Франка, звичайно. Це людина величезних потужностей i величезноi трагiчноi долi. Так само – Лесю Украiнку. Я дуже ii люблю. Я мрiю – якщо в моему вiцi ще можна мрiяти – написати про останнi роки життя Лесi Украiнки та поставити фiльм разом iз Мащенком.
Кого з цих трьох можна було б запропонувати на роль iкони для наймолодшого поколiння украiнцiв?
Шевченка нiким не можна замiнити. Можна додати ще Вернадського.
Чому саме Шевченко?
Тут еднiсть високого таланту чи генiя з вiдповiднiстю життевоi долi. Десятилiття солдатськоi каторги та знущання зробили Шевченка таким чоловiком.
Є цiкаве дослiдження Назаренка – цей дослiдник росiйськоi лiтератури зробив книжку про Шевченка не як про поета, а як про людину в оточеннi мiфiв. Вiн пише про ножi на могилi, що стала мiсцем поклонiння пророковi, про претензii до Шевченка, який не все зробив iз того, що мiг.
Коли таке пише дослiдник Салтикова-Щедрiна та Свiфта, цьому бiльше вiриш, нiж прописним шевченкознавцям.
А чи не забагато тут страждань?
Страждань вистачае. Я проти голосiнь.
Є такий надзвичайний музичний iнструмент, як трембiта. Вона асоцiюеться насамперед iз похоронами. Але ж вона не тiльки для похоронiв! Вона для народження, хрещення i так далi.
Одну iпостась ми знаемо – голосимо. Голосiння в модi. А момент веселий i свiтлий зовсiм не використовуемо. Тут для мене чудовим прикладом завжди був Параджанов – вiн у всьому мiг знайти щось смiшне, парадоксальне, викличне, епатажне.
Параджанов був гомосексуалiстом. Пам’ятаю, вiн постiйно надi мною знущався: «Когда ты мне отдашься? Вот видишь, стоит Толя-милиционер? Вот он мне уже отдался. А ты когда?» І тiшився, що я не знаходжу собi мiсця од незручностi.
Навiть коли його кидали в тюремнi тортури, вiн все одно знаходив щось, ставав центром уваги. Люди його шанували, бо вiн мав надiю. Вiн нiколи не любив голосiння.
Ми занадто любимо плакучу вербу – це наш герб…
Л
Лiтература
Щойно в мене була 9-класниця – вона пише роботу для МАН про мене. Розпитувала, як я почав писати вiршi, як до моiх вiршiв ставилися.
То ви живий класик лiтератури?
Нiколи про це не думав. Завжди звертаю на жарт, кажу, що я «клацик», клацаю на машинцi…
Як ви ставитеся до сучасноi украiнськоi лiтератури?
Вона собi нормально розвиваеться. Я зазвичай читаю в лiтаку, коли iду до доньки, – вона завжди просить привезти те, що зараз в Украiнi читають.
Ось прочитав «Таемницю» Андруховича, «Чорний ворон» Шкляра i «Музей покинутих секретiв» Забужко. Менi сподобалося. Правда, я не зрозумiв, чого Забужко так настропалилася на Лiну Костенко. Та й у Андруховича «Московiада» бiльш цiкава, нiж «Таемниця».
Украiнському лiтературному контексту чогось бракуе?
Бракуе того ж, чого бракуе i журналiстицi. Бракуе гостроти думки, парадоксальностi. Бракуе Едгара По…
М
Молодь
Мойсей водив людей сорок рокiв. У нас пройшло всього двадцять. Треба ще двадцять.
Яке буде поколiння через двадцять рокiв?
Воно буде цiкавiшим за мое поколiння, що виросло при каганцi чи при свiчцi. Це буде поколiння, що може краще сприймати свiт у всiх його проявах, користуватися новими набутками.
Хоча i старше поколiння цiкаве, бо новi поколiння нiколи не знатимуть, що таке земля пiд босими ногами, що таке вiтер в полi, – вони не матимуть цього особливого досвiду.
Нове поколiння буде бiльш рацiональне, буде перегущене iнформацiею, що нам нiколи навiть не снилася.
Як можна виховати це нове поколiння?
Про це не треба думати. Їх виховае саме життя. Молодь мае цiкавитися всiм життям – концертами у фiлармонii, виставками…
Ось Янукович поiхав до Ангели Меркель пiсля концерту Кобзона, а Меркель у Бейретi за два днi перед тим була на концертах Вагнера. Зустрiчаються два представники двох народiв – i дуже важко говорити, що дiалог мiж ними вiдбуваеться в одному регiстрi.
У Бейретi збережений театр з крiслами Рiхарда Вагнера, а парик Йосипа Кобзона нагадуе менi теж минуле столiття…
Н
Нетерпимiсть
Це стосуеться передовсiм полiтики, де люди одного мислення не можуть приймати людей iншого мислення. Рiзноманiття мусить бути всiляким.
Я намагаюся бути толерантним. Але до зради я не можу ставитися толерантно.
О
Обiсралися
Ваша цитата: «Стою за те, щоб щось залишилось iз того, про що ми так давно мрiяли i як так дуже всi обiсралися».
Передовсiм це стосуеться керiвникiв помаранчевого руху – Ющенка та Юлi. Ми ж iх носили на руках, шанували та любили. В 2004 роцi я дiстав запалення легенiв… Але виннi i всi ми.
Якщо вже Ющенко був лiдером, то мав зробити, щоб усе було одностайно та вiдповiдально. Найменше для себе, найбiльше для людей.
П
Поразка
Ваше обличчя було на обкладинцi одного часопису iз заголовком «Провiдники украiнських поразок». Чому?
Я не бачив того часопису, але якщо там серед авторiв поразок е Грушевський, то я радий бути в такому товариствi. Я шаную Грушевського, Винниченка, Петлюру – вони зробили, що могли. Я не приймаю iхньоi суцiльноi критики.
За що вас зарахували до цiеi категорii?
Думаю, за те, що Украiна не приведена до того стану, в якому мала би бути. Можливо, також через те, що гуманiтарii, як Грушевський, довели Украiну до такого стану.
Але ж гуманiтарii з’явилися в полiтицi тiльки через те, що не було iнших. У 1990 роки в Украiнi письменники мали певнi знання iсторii… Вони поедналися з дисидентами, що прийшли з тюремного свiту, i створили Рух, створили незалежнiсть.
Часто вас не люблять за певний опортунiзм. Рух, потiм Ющенко, потiм Тимошенко, тепер Янукович. Таку поведiнку асоцiюють зi зрадою.
Я не можу собi в цьому дорiкнути. Я зробив усе, щоб Ющенко i надалi був президентом. Як голова Конгресу украiнськоi iнтелiгенцii я iздив i агiтував. Хоча я формально жодним чином не належав до його команди.
Навпаки – Ющенко був на мене ображений, бо я свого часу присвятив йому вiрша з книжки «Противнi строфи». Я привселюдно цей вiрш прочитав.
Славнi моi дiти, ми гермафродiти,
А наш вождь-бухгалтер все ж носить бюстгальтер,
Любить мiфи-мiфчики i мiняе лiфчики.
Це я читав йому в очi. Вiн образився i сказав: «Сам ви бухгалтер». Ющенко не мiг мене любити.
Коли Ющенко отримав своi 5 % голосiв, то ми зiбралися та вирiшили, що треба Юлi допомогти. Вона залишилася з його командою. І я допомагав, iздив.
Але коли цього всього не сталося, а вона дiстала свою поразку, а Янукович вручив премiю Андрусяку, то я подумав, що хочу, аби Янукович став президентом всiх украiнцiв. Тодi я увiйшов у Громадську гуманiтарну раду i залишився в Шевченкiвському комiтетi.
Думаю, що я правильно зробив, бо так отримав можливiсть хоч щось робити – щодня якiсь реальнi речi. Я iх робитиму i надалi.
А хто мене називае опортунiстом чи конформiстом… то його справа. Я вважаю, що повинен робити те, заради чого живу – живу заради украiнськоi культури та украiнськоi мови. Менi байдуже, як хто мене називатиме.
Бертольд Брехт казав: «Правди на свiтi рiвно стiльки, скiльки кожен винесе ii на своему горбi».
Р
Рух
Тодi iснував всеевропейський рух. Вiн iшов з Європи через Берлiнську стiну, через польську «Солiдарнiсть», через прибалтiйськi рухи. Москва тодi теж ворушилася – там був Афанасьев, який керував московським рухом. Ясно, що все те мало бути i в Украiнi.
Я не вiдразу став таким гострим чоловiком, хоча я висловлював своi погляди. Я зацiкавив «рухiвцiв». Мабуть, через те, що був першим секретарем киiвськоi органiзацii Спiлки письменникiв, а ще недавно дiстав державну премiю Союзу.
Вони шукали якусь таку постать, яка могла б ходити по верхах i iх обстоювати. Я пам’ятаю, як у залi Спiлки письменникiв, де е 167 мiсць, сидiли представники Інституту математики, сидiли представники заводу «Бiльшовик» i заводу «Ленiнська кузня».
Були перемiшанi вченi з письменниками та робiтниками. І всi вони вимагали: «Іван, скiльки ти будеш сидiти в тому кабiнетi? Веди нас! Щось роби!»
Амбiцiй вождiвських у мене нiколи не було. Я мав амбiцii чисто письменницькi… Досi в мене дуже багато ненаписаного та несодiяного.
Але це сталося. Найдивнiше було те, що я як поет, людина небесна та далека вiд реальних речей, змiг побачити набагато бiльше реалiстичних деталей того життя, стосункiв рiзних середовищ – письменницьких, мистецьких, артистичних…
Патрiотизм чи нацiоналiзм?
Це не тотожнi поняття. Я стою на позицiях Липинського. А от Олег Тягнибок i мiй колега Дмитро Павличко стоять на позицiях Донцова, так менi видаеться.
С
Спiлка письменникiв Украiни
Зараз Спiлка письменникiв уся опозицiйна, бо Володимир Яворiвський входить у партiю Тимошенко. Спiлка письменникiв, яка б вона не була, не може бути всуцiль опозицiйною. Вона мае бути всеобiйменна, рiзноманiтна… Сiм пар чистих, сiм пар нечистих.
Але найприкрiше те, що Спiлка перестала бути важливим культурним явищем.
Чому так сталося?
Їi вбила заполiтикованiсть. Це особиста провина Володимира Яворiвського.
Мае прийти нове поколiння – хтось типу Василя Шкляра чи Марii Матiос. Вони прийдуть i багато що помiняють.
Якщо раптом прийшли ви, то що б помiняли?
Десять рокiв назад я вже хотiв прийти. Я б не дозволив того, що Спiлка розбилася на саму Спiлку та на Асоцiацiю письменникiв. Навiть якби тi рiзнi гiлки були, то всi вони iснували б разом, в одному примiщеннi.
Ну а ще, я б урiзноманiтнив творче життя Спiлки. Треба робити творчi вечори, цiкавi зустрiчi з ученими, бо зараз те, що вiдбуваеться – це животiння.
Т
Телiжинцi
Там похований мiй син i моi батьки. Я хочу туди повернутися пiсля свого життя.
Багато речей походять саме з Телiжинцiв. Коли в Телiжинцi прийшов комп’ютерний клас, то я привiтав тодiшнього мiнiстра освiти Кремiня.
У
Украiнська справа
Це утвердження мого народу в гуманiтарному та гуманiстичному контекстi свiтових нацiй. Моя мрiя про утвердження вiльноi украiнськоi людини у вiльнiй украiнськiй державi ще не збулася.
Вiльна людина – це як?
Ну, ми з вами вiльнi люди. Ми можемо цитувати «Свободу» Поля Елюара як основу основ i розумiти, що свобода дуже багато значить у життi людини. Найбiльше.
Ф
Фiнансування
На жаль, держава не може всього фiнансувати. Чикаленко колись казав, що Украiну треба любити не до глибини серця, а до глибини кишенi.
