скачать книгу бесплатно
Ворог народу
Генрiк Ібсен
Зарубiжнi авторськi зiбрання
Генрiк Ібсен (1828–1906) – норвезький письменник, творчiсть якого набула свiтового значення. Своi п’еси автор створював у Нiмеччинi й Італii. Персонажi Ібсена, загнанi в жорсткi рамки сюжету, завжди були живими.
П’еса «Ворог народу» була написана 1882 року, але ii сюжет i героi актуальнi й у наш час.
Лiкар мiсцевого курорту – iдеалiст, який занурений у свою справу й абсолютно не звертае уваги на те, якi iнтриги плете його оточення. Проте одного разу вiн виявляе, що на iх курорт надходить заражена вода. Лiкар Стокман вирiшуе через мiсцеву газету надати розголосу цiй обставинi й примусити владу курорту змiнити ситуацiю. Ось тут-то все i почалося…
До збiрки також увiйшла п’еса «Пiдпори громадянства».
Ранiше у видавництвi «Фолiо» вийшли друком збiрки Г. Ібсена «Пер Гiнт», «Ляльковий будиночок» i «Росмерсгольм».
Генрiк Ібсен
Ворог народу
Серiя «Зарубiжнi авторськi зiбрання» заснована у 2015 роцi
Переклад з англiйськоi Веронiки Гладкоi, Катерини Корякiноi
Художник-оформлювач Олена Гугалова-Мешкова
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2015
Ворог народу
Комедiя на 5 дiй
ДІЙОВІ ОСОБИ
Лiкар Томас Стокман – курортний лiкар
Фру Стокман – його дружина
Петра – iхня донька, учителька
Ейлiф, Мартен – iхнi сини
Петер Стокман – старший брат лiкаря, бурмiстр, начальник полiцii, голова Курортноi управи тощо
Мартен Кийл – названий батько Фру Стокман, власник чинбарнi[1 - Кустарне пiдприемство (майстерня) для чинення, обробки шкiри (прим. ред.).]
Говстад – редактор «Народного Вiсника»
Бiлiнг – працiвник газети
Капiтан Горстер
Друкар Аслаксен
Люди на сходi, чоловiки всякого стану, кiлька жiнок i юрба школярiв. Дiя вiдбуваеться в приморському мiстi, у пiвденнiй Норвегii.
Дiя перша
Вечiр. Вiтальня в будинку лiкаря. Не багато, але гарно прибрана й мебльована кiмната. У боковiй стiнi праворуч – двое дверей. Першi дверi до кабiнету лiкаря, а другi – до передпокою. На протилежнiй стiнi навпроти дверей до передпокою дверi до iнших кiмнат. Посеред стiни – грубка. Ближче до авансцени – канапа, над нею – люстро. Перед канапою – овальний стiл, застелений килимом. На столi горить пiд абажуром лампа. У глибинi сцени вiдчиненi дверi до iдальнi. Видно накритий стiл, посеред столу – лампа. Бiлiнг iз серветкою за комiром сидить за столом, Фру Стокман стоiть i простягае йому тарiль з великим кавалком ростбiфа. За столом бiльше нiкого нема. Посуд на столi розкиданий без ладу, як бувае пiсля того, як скiнчили iсти.
Фру Стокман. Ви спiзнились на цiлу годину, пане Бiлiнгу, i тепер вам доведеться задовольнитись холодним м’ясом.
Бiлiнг. Чудове м’ясо, смачне просто надзвичайно!
Фру Стокман. Ви знаете, як точно Стокман дотримуеться певних годин для iжi.
Бiлiнг. А для мене це не мае значiння. Менi навiть здаеться все смачнiше, коли я сиджу отак i iм зовсiм один, i нiхто менi не заважае.
Фру Стокман. Так, так, якщо вiд цього вам здаеться смачнiше, то… (Дослухаеться). А от, мабуть, i Говстад також.
Бiлiнг. Може бути.
Заходить бурмiстр Стокман. Вiн у пальтi, форменому кашкетi й iз палицею.
Бурмiстр. Добридень.
Фру Стокман(заходить до вiтальнi). А, доброго здоров’я? Це ви! Дуже приемно, що ви зазирнули до нас.
Бурмiстр. Ішов повз вас i… (кинувши погляд у iдальню). Але у вас, я бачу, гостi.
Фру Стокман(трохи знiяковiвши). Нi, зовсiм нi. Це випадково. (Поквапливо). Може ви зайдете туди й також з’iсте кавалочок?
Бурмiстр. Я? Нi, дуже вдячний. Гаряча страва увечерi! Нехай бог боронить!.. це не для мого шлунку.
Фру Стокман. Ну, один раз…
Бурмiстр. Нi, нi, дякую! Я не зраджу свого чайку з бутербродом. Зрештою, воно здоровiше так, так i… ощаднiше.
Фру Стокман(усмiхаючись). Не думайте, будь ласка, що ми з Томасом якiсь марнотрати.
Бурмiстр. Ви, братова, нi. Я собi цього i в голову не кладу. (Показуе на кабiнет лiкаря). Його, мабуть, нема дома?
Фру Стокман. Нi, вийшов iз хлопцями трохи проходитись, поiвши.
Бурмiстр. Думають, що це добре для здоров’я? (Прислухаеться). А ось i вiн!..
Фру Стокман. Нi, це не вiн. (Стукають у дверi). Прошу. (З передпокою входить редактор Говстад).
Фру Стокман. А, це пан Говстад, що?..
Говстад. Прошу вибачити. Мене затримали в друкарнi. Добрий вечiр, пане бурмiстре.
Бурмiстр(вiтаеться холодно). Пан редактор. У справi, мабуть?
Говстад. Почасти. Дещо мусить пройти в газетi.
Бурмiстр. Можу собi це уявити. Мiй брат, кажуть, надто ретельний працiвник «Народного Вiсника».
Говстад. Так, вiн iнодi дозволяе собi написати у «Вiснику», якщо йому треба сказати правдиве слово про те чи про те.
Фру Стокман(до Говстада). Може, зайдете?.. (Показуе на iдальню).
Бурмiстр. Та нi, я зовсiм не закидаю йому, що вiн пише для такого кола читачiв, де можна сподiватись знайти вiдгук. А крiм того, я особисто не маю нi найменшоi пiдстави почувати якусь неприязнь до вашоi газети, пане Говстаде.
Говстад. Менi здавалось би, що так.
Бурмiстр. Проте загалом у нашому мiстi пануе прекрасний дух толерантностi… справжнiй здоровий громадянський дух. Видима рiч, це через те, що всiх нас еднае одна велика спiльна справа – справа, що однаково високою мiрою торкаеться всiх добродумних громадян.
Говстад. Водолiкарня, так?
Бурмiстр. Якраз вона. Наша велика, нова, розкiшна водолiкарня. Зачекайте! Вона стане головною життьовою умовою для мiста. Немае сумнiву!
Фру Стокман. Те саме каже й Томас.
Бурмiстр. Яке, справдi, надзвичайне пiднесення в наших мiсцях уже за цi два роки! У людей завелися грошi, почалося життя, рух. Будiвлi та земельнi дiлянки йдуть у грошi щодня.
Говстад. Безробiття меншае.
Бурмiстр. Так, i це також. Тягар опiки над бiдарями, що лежав на заможних класах, став далеко легший, i далi чимраз легшатиме – якщо тiльки цей рiк випаде справдi добре полiття й прибуде багато приiжджих, багато хворих, що рознесуть славу про наш курорт.
Говстад. Я чув, що е чималi надii на це.
Бурмiстр. Авжеж, уже можна помiтити дуже сприятливi ознаки. Щодня приходять запити про примiщення тощо.
Говстад. Ого, то виходить, що стаття лiкаря саме на часi.
Бурмiстр. Вiн знов щось написав?
Говстад. Нi, вiн писав зимою. Вiн рекомендуе курорт i спиняеться на сприятливих гiгiенiчних обставинах тутешньоi мiсцевостi. Але тодi я затримав ii.
Бурмiстр. Так? Мабуть, якась перешкода?
Говстад. Нi, нi, нiчого подiбного. Я тiльки подумав, що краще почекати до кiнця весни, коли люди починають думати про те, як i де вiдпочити влiтку.
Бурмiстр. Дуже розумно. Надзвичайно розумно, пане Говстаде.
Фру Стокман. Коли справа йде за курорт, то Томас стае справдi невтомний.
Бурмiстр. Ну, на те вiн тут служить за лiкаря.
Говстад. Звiсно, а до того ще вiн же перший i утворив його.
Бурмiстр. Вiн? Он як! Та й менi не раз доводилось чути, що деякi люди такоi самоi думки. Проте я все-таки гадав би, що й менi належить скромна частина участi в цьому пiдприемствi.
Фру Стокман. Томас це завжди говорить.
Говстад. Хто ж може це заперечувати, пане бурмiстре? Ви пустили в рух усе дiло й провели його в життя. Це ми всi знаемо. Я хотiв тiльки сказати, що перша iдея йшла вiд лiкаря.
Бурмiстр. Так, щодо iдеi, то iх колись було чимало в мого брата, на жаль. Але щоб пустити будь-що в дiло, потрiбнi люди iншого гатунку, пане Говстаде, я гадав би, що тут, у цьому домi, принаймнi…
Фру Стокман. Але, милий брате…
Говстад. Як може пан бурмiстр?..
Фру Стокман. Ходiть но попоiжте чого-небудь, пане Говстаде, а тим часом i мiй чоловiк надiйде.
Говстад. Дякую. Хiба маленький шматочок. (Іде до iдальнi).
Бурмiстр. Дивна рiч!.. Цi люди з селян нiяк не можуть позбутись своеi нетактовностi.
Фру Стокман. Ну, чи варто звертати на це увагу? Хiба ви не можете подiлити з Томасом цю честь по-братерському.
Бурмiстр. Здавалось би, що так, але видимо не кожен погоджуеться на це.
Фру Стокман. Ну, що там казати? Ви з Томасом надзвичайно сходитесь у всьому. (Прислухаеться). А ось i вiн. (Іде й вiдчиняе дверi до передпокою).
Лiкар Стокман(зi смiхом i галасом). Дивись, ось тобi гiсть, Катрiн. Хiба не приемно? Ну? Прошу, капiтане Горстер, вiшайте свое пальто. Що? Без пальта?.. Так?.. Подумай, Катрiн, я забрав його на вулицi… йти не хотiв.
Горстер заходить i вiтаеться з господинею.
Лiкар Стокман(на порозi). Заходьте ж, хлопцi. Що ти думаеш? Знову голоднi. Ходiть сюди, капiтане Горстере, покуштуйте зараз ростбiфа… (Тягне Горстера до iдальнi. Ейлiф i Мартен iдуть також туди).
Фру Стокман. Томасе, чи ж ти не бачиш?
Лiкар Стокман(обертаеться на порозi). А, це ти, Петере! (Пiдходить i простягае йому руку). Дуже, дуже приемно!
Бурмiстр. На жаль, менi треба за хвилину йти…
Лiкар Стокман. Дурницi. Зараз подадуть на стiл пунш. Ти не забула за пунш, Катрiн?
Фру Стокман. Ну, звiсно, нi. Вода вже й кипить. (Виходить до iдальнi).
Бурмiстр. І пунш також?
Лiкар Стокман. Ти тiльки сiдай, i тодi побачиш, як у нас буде добре.
Бурмiстр. Дякую. Я нiколи не беру участи нi в яких бенкетах iз пуншем.
Лiкар Стокман. Та це ж зовсiм i не бенкет.
