скачать книгу бесплатно
Вже зайнялася зоря, коли татари отаборилися в байрацi. Вони спутали ноги коням i пустили iх пастися, всiх коней було вiсiм. На чотирьох була зброя та вбрання бранцiв, а iншi чотири були пiд татарами.
Байрак шумiв над головою подорожнiх, струмок дзюрчав, перестрибуючи через камiння. Тут, у байрацi, було затишно, але досить холодно й сиро.
Дорош, Глек та Стрешньов були зв’язанi одним арканом: спереду москаль, потiм Глек, а хлопець був зв’язаний вже кiнцем аркана. У всiх бранцiв руки були скрученi назад, тiльки руки Дороша були зв’язанi спереду. Коли татари годували бранцiв, то по черзi розв’язували iм руки i, нагодувавши, знову скручували назад. Останнього разу, поiвши кашi, Дорош сам простягнув руки татариновi, i той зв’язав iх, не звернувши уваги на те, що вони у хлопця не ззаду, а спереду. Та й взагалi вони мало звертали уваги на такого малоi хлопця.
Лежати, коли руки перекрученi назад, можна було тiльки на боцi. Бранцi першi часи страждали вiд цього, але потiм призвичаiлися, хоч руки й терпли в них.
Татари повиймали з торб невеличкi килимки i вузькогорлi високi глечики. Набравши води у глечики, вони змили ноги, руки й обличчя, посiдали на килимки i почали молитися на схiд сонця, прикладаючи до лоба долонi й уклоняючись до землi. Вони кiлька разiв приймалися молитися на день i це завжди лютувало Глека.
– Намаз роблять! – злiсно сказав вiн.
– Попадiсь онi мне, показал би я iм намаз! – пiддержав запорожця Стрешньов.
