скачать книгу бесплатно
– Так, наче сидiв. Але, наскiльки я розумiю, жодних злочинiв вiн не вчиняв, а просто чогось не подiлив iз мiсцевими фiнансистами та полiтиками.
– І йому всього лиш сорок рокiв?
– Щось близько цього. А чому це вас цiкавить?
– Та так. Достатньо смiливий у нього план – обдерти старi газовi компанii. Гадаете, йому це вдасться?
– Ну, цього я не знаю. Адже менi вiдомо тiльки те, що я прочитав у газетах, – обережно вiдповiв Едiсон. Йому взагалi не хотiлося продовжувати цю розмову. Ковпервуд через пiдставних осiб намагався якраз цiною певних поступок дiйти згоди й об’еднати всi компанii. Але справа поки не дуже клеiлася.
– Гм! – вимовив Шрайхарт, сам дивуючись iз того, що нi вiн, нi Меррил, нi Арнiл, нi iншi функцiонери не додумалися досi зайнятися виробництвом газу або скупити акцii у старих компанiй.
Із цiею думкою вiн i пiшов iз клубу, а наступного ранку у нього вже виник власний план. Як i Ковпервуд, Шрайхарт був хитрий, холодний i розважливий пiдприемець. Вiн твердо вiрив у майбутне Чикаго й усi починання, пов’язанi з ростом мiста. Коли дiяльнiсть Френка привернула його увагу до газових пiдприемств, Шрайхарт хутко зметикував, якi можливостi в них закладенi. Мабуть, i зараз ще не пiзно вступити в боротьбу. Якщо дiяти достатньо спритно, то не виключено, що вдасться вихопити з-пiд носа супротивникiв цей ласий шматок. А якщо нi, то можна спробувати перетягти на свiй бiк Ковпервуда.
Людина владна, Шрайхарт не любив брати участь у справах як молодший компаньйон або дрiбний вкладник. Якщо вже вiн за щось брався, то бажав розпоряджатися та керувати. Вiн вирiшив запросити до себе Френка i побесiдувати з ним. Секретар написав за його вказiвкою лист, в якому Ковпервуда достатньо зрозумiлими виразами просили зайти «у важливiй справi».
Френк нинi вважав свое становище у фiнансовому свiтi Чикаго достатньо мiцним, однак вiн ще не забув, як зовсiм нещодавно його чорнили всi кому не лiньки. Усе це разом узяте змушувало чоловiка ставитися з неприхованим презирством до всього людства – як до бiдних, так i багатих. До того ж вiн добре пам’ятав, що Шрайхарт, котрому вiн був представлений, нiколи ранiше не вiдзначав його навiть найменшою увагою.
«Пан Ковпервуд просить повiдомити, – писала пiд його диктовку секретарка Антуанетта Новак, – що вiн зараз дуже зайнятий, але буде щасливий бачити пана Шрайхарта в будь-який час у себе в конторi».
Самовпевнений i владолюбний Шрайхарт лютував, отримавши цей лист, але потiм розсудив, що вiд побачення з Ковпервудом шкоди не буде, а користь воно принести може, й якось пiд вечiр пiшов до нього в контору, де був прийнятий дуже люб’язно.
– А, пан Шрайхарт, як ся маете? – привiтав його Ковпервуд, простягаючи руку. – Дуже радий вас бачити. Ми, наскiльки я пам’ятаю, зустрiчалися з вами лише раз, кiлька рокiв тому.
– Так, так, пригадую, – вiдповiдав Шрайхарт, широкоплечий, з квадратним обличчям, коротко пiдстриженими вусиками над упертою верхньою губою та жорсткими, пронизливими чорними очима. – Судячи з газет, якщо тiльки iм можна вiрити, – приступив вiн безпосередньо до справи, – вас цiкавлять мiсцевi газовi пiдприемства, так?
– На газети нiколи не слiд особливо покладатися, – чемно заперечив Ковпервуд. – Але, можливо, ви будете ласкавi спершу пояснити менi, що змушуе цим цiкавитися вас?
– Бачите, правду кажучи, – вiдповiдав Шрайхарт, дивлячись упритул на Френка, – я сам цiкавлюся газом. Це достатньо вигiдна сфера для вкладання капiталу, а крiм цього, до мене нещодавно звернулися дехто з членiв правлiння старих компанiй i просили допомогти iм об’еднатися (Шрайхарт брехав). Загалом менi хотiлося б знати, невже ви справдi розраховували домогтися таким шляхом якогось успiху?
Ковпервуд посмiхнувся.
– Перш нiж обговорювати це питання, я хотiв би отримати вичерпнiшу iнформацiю про вашi намiри та зв’язки. Ви кажете, що до вас звернулися акцiонери старих компанiй i просили допомогти iм дiйти якоiсь згоди. Я правильно вас зрозумiв?
– Так.
– І ви думаете, що вам вдасться iх об’еднати? А на яких умовах?
– Менi здаеться, що найпростiше було б заснувати компанiю тримачiв, i за кожну стару акцiю видати акцiонерам по двi або три нових. Тодi можна було б обрати одне правлiння, мати одну контору та припинити всi цi позови, вiд чого всi тiльки виграли б.
Вiн промовляв недбалим, поблажливим тоном, немов i не пiдозрюючи, що все це було давно обдумано самим Ковпервудом, i той не мiг не надивуватися спокiйному нахабству, з яким цей вправний чиказький махляр, котрий ще недавно навiть не вважав за потрiбне з ним вiтатися, тепер пiдносить йому його ж власний план.
– А на яких умовах думаете ви залучити до цiеi справи новi компанii? – обережно поцiкавився Ковпервуд.
– Та на таких же, як i всi iншi, якщо тiльки капiтал у них – не дуже розпорошений. Про подробицi я ще не думав. Гадаю, що двi або три акцii за одну, залежно вiд того, який реально вкладений капiтал. Треба ж узяти до уваги i претензii старих компанiй.
Ковпервуд мiркував. Варто чи не варто обговорювати цю пропозицiю? Випадала оказiя швидко i без особливого клопоту заробити купу грошей, продавши своi акцii старим компанiям. Але тодi левова частка зиску вiд всiеi цiеi комбiнацii дiстанеться вже не йому, а Шрайхарту. А вичекавши, може, й удасться домогтися вiд старих компанiй вигiднiших умов, навiть якщо Шрайхарт i зумiе iх об’еднати. Важко сказати. Нарештi вiн спитав:
– А який пакет акцiй залишиться у вас на руках чи на руках засновникiв – пiсля того, як ви розрахуетеся зi старими та новими компанiями?
– Вiдсоткiв тридцять п’ять, може, сорок вiд усiх акцiй. Треба ж щось отримати за свою працю, – з люб’язною посмiшкою пояснив Шрайхарт.
– Цiлком справедливо, – пiдтвердив Ковпервуд i посмiхнувся, – але оскiльки я зрiзав палицю, якою ви тепер збираетеся збити це соковите яблучко, левова частка мае дiстатися i менi, як вважаете?
– Що ви хочете цим сказати?
– Нiчого, крiм того, що сказав. Новi пiдприемства, без яких нi про яке об’еднання не могло бути й мови, заснував я. Ваш план нiчим не вiдрiзняеться вiд того, що вже давно був запропонований мною. Правлiння та директори старих компанiй злi на мене, вони вважають, що я зазiхаю на якiсь iхнi особливi права та привiлеi. Якщо лише з цiеi причини вони вважають за краще мати справу з вами, а не зi мною, це зовсiм не означае, що менi не належиться значна частка засновницького прибутку. Моi особистi капiталовкладення в новi компанii не такi вже й великi. Я швидше виступаю тут у ролi фiнансового агента.
Це не вiдповiдало iстинi, але Ковпервуд волiв, аби Шрайхарт думав саме так. Гiсть усмiхнувся.
– Але ви забуваете, шановний, – пояснив вiн, – що я забезпечу майже весь необхiдний капiтал.
– А ви забуваете, – перебив його Ковпервуд, – що я – не новачок в дiловому свiтi. Якщо хочете, то я сам гарантую весь капiтал i дам вам додатково хорошу премiю за послуги. Заводи та концесii старих i нових компанiй чогось та й вартi. Ви випускаете з поля зору, що Чикаго росте.
– Усе це менi вiдомо, – ухильно вiдповiв Шрайхарт, – але знаю також, що вас чекае ще тривала боротьба, на яку ви змарнуете силу-силенну грошей. Обставини склалися так, що у вас немае жодних шансiв домовитися зi старими компанiями. Наскiльки я розумiю, вони не бажають вести з вами справи. Об’еднання ж може провести тiльки котрась незацiкавлена особа на зразок мене, i неодмiнно людина впливова або, вiрнiше, та, котра давно живе в Чикаго й особисто знайома з усiма цими людьми. А у вас же немае нiкого, хто б мiг це зробити краще, нiж я.
– Чому ж, дуже можливо, що менi й удасться когось знайти, – чемно заперечив Ковпервуд.
– Навряд чи. Принаймнi не за таких обставин, що склалися зараз. Старi компанii не пiдуть вам назустрiч, а зi мною вони готовi мати справу. Чи не краще вам погодитися на мою пропозицiю i скорiше з усiм цим покiнчити?
– На таких умовах – нi, – вiдрубав Ковпервуд. – Ми занадто глибоко проникли на територiю противника та забагато вже зробили. Три або чотири акцii за одну – хоч скiльки б там отримали акцiонери старих компанiй, – це найменше, на що я можу погодитися щодо нових акцiй. А потiм половина того, що залишиться, мае пiти менi. Адже менi доведеться дiлитися з iншими (це також не було правдою).
– Нi, – Шрайхарт вперто захитав великою головою, – неможливо. Ризик – дуже великий. Я б мiг ще, мабуть, дати вам четверту частину. Та й то треба все зважити.
– Половина або нiчого, – рiшуче наполiг Ковпервуд. Шрайхарт пiднявся.
– Це ваше останне слово?
– Останне.
– Боюся, що ми з вами не домовимося. Шкода. Боротьба може виявитися тривалою й обiйдеться вам дуже дорого.
– Я це передбачив, – вiдказав фiнансист.
12. Новий союзник
Незабаром пiсля того, як Ковпервуд так рiшуче вiдмовив Шрайхарту, йому довелося переконатися, що той, хто з мечем прийшов, вiд меча i загине. Справдi, не минуло й кiлькох днiв, як його всюдисущий адвокат, старий генерал Ван-Сайкл, котрий пильно стежив за всiм, що дiялося в законодавчих зборах штату, де рееструвалися новi акцiонернi компанii, в мiському та примiських мунiципалiтетах, у судах та iнших людних мiсцях, провiдав про серйозний контрудар, який готував супротивник. Вiн перший i повiдомив Ковпервудовi, що компанiя на Пiвнiчнiй сторонi щось затiвае. Якось надвечiр Ван-Сайкл з’явився до Френка у своiй засмальцьованiй розхристанiй шинелi та м’якому капелюсi, настовбурченому на кущистi брови, i, не вiдповiдаючи на привiтання останнього: «Доброго дня, генерале, чим можу служити?», з похмурим виглядом опустився в крiсло.
– Готуйтеся до шторму, капiтане! (Так вiн завжди називав Ковпервуда.)
– А що сталося? – запитав той.
– Поки що нiчого, але може трапитися. Хтось, не знаю ще хто, хоче об’еднати всi три старi компанii. Засновуеться нова компанiя «Чиказька об’еднана газова та паливна». У законодавчi збори вже надiйшла заява про реестрацiю, а в кредитнiй спiлцi «Дуглас» директори радяться мало не щодня. Менi про це розпатякав Дьюнiвей, а вiн дiзнався про це вiд своiх приятелiв.
Френк за своею старою звичкою розмiрено постукував кiнчиками пальцiв один об iнший.
– Кредитна та позикова спiлка «Дуглас», кажете? Головуе там пан Сiмс. Ну, вiн недостатньо хитрий, аби вигадати таку штукенцiю. А хто ж засновники?
Генерал простягнув йому записку з чотирма iменами. Жоден iз цих людей не мав нi найменшого стосунку до правлiнь старих компанiй.
– Всi – пiдставнi особи, – коротко сказав Ковпервуд i, помовчавши, додав: – Але ж я, здаеться, знаю, хто там орудуе. Але ви не турбуйтеся, генерале, хай об’еднуються, нiчого вони з нами вдiяти не можуть. Рано чи пiзно iм усе одно доведеться або продати нам своi акцii, або купити нашi.
Проте вiн був дуже роздратований, що Шрайхарт зумiв переконати газовi компанii об’еднатися. Вiн сам якраз збирався пiдiслати до них Едiсона з аналогiчною пропозицiею. Мабуть, Шрайхарт почав дiяти вiдразу ж пiсля розмови з ним. Френк негайно вирушив у «Лейк-сiтi Нейшнл», аби здибатися з Едiсоном.
– Чули новину? – озвався банкiр, ледь Ковпервуд переступив порiг його кабiнету. – Вони об’еднуються. Це все Шрайхарт. Якраз те, чого я боявся. Сiмс iз кредитноi спiлки «Дуглас» буде у них фiнансовим агентом. Я дiзнався про це десять хвилин тому.
– Й я також, – з холодним серцем вiдповiв Ковпервуд. – Нам слiд було дiяти рiшучiше, але що про це тепер балакати. А на яких умовах вони об’еднуються?
– Вони отримують три нових акцii за одну стару. Близько тридцяти вiдсоткiв акцiй компанii тримачiв залишаеться Шрайхарту, котрий мае право продати iх або залишити собi на власний розсуд. Вiн гарантуе iм певний вiдсоток на вкладений капiтал. І це ми для нього все пiдготували – загнали йому дичину прямо в пастку.
– Так чи iнак, йому все одно доведеться мати справу з нами, – мiркував Френк. – Я ось що думаю: треба зараз же звернутися в мiський мунiципалiтет i просити концесiю на все мiсто. Цього можна домогтися. А якщо ми таку концесiю отримаемо, то поставимо iх на колiна. Ми будемо в кращому становищi, нiж вони, оскiльки у нас е компанii в передмiстях. А самi з собою ми вже зумiемо об’еднатися.
– Це нам обiйдеться недешево.
– Але не так уже й дорого. Швидше за все, нам зовсiм не треба буде нi прокладати труби, нi будувати заводи. Цi джентльмени вiдразу ж прибiжать з пропозицiею скупити нашi акцii, продати своi або об’еднатися. Тодi й будемо диктувати iм своi умови. Дозвольте менi дiяти. До речi, ви часом не знайомi з цим Мак-Кентi, вiд котрого тут у вас у Чикаго так багато залежить, Джоном Дж. Мак-Кентi? Гравець, власник широкоi мережi будинкiв розпусти, таемний пайовик численних пiдрядних контор i спiввласник пивних закладiв, без участi котрого не обирався жоден мер i жоден депутат, Мак-Кентi був янголом-охоронцем i захисником рiзномастого кримiнального наброду Чикаго, негласним ватажком полiтичних лаштункiв, i природно, що у всiх справах i починаннях, де була потрiбна санкцiя мунiципалiтету та законодавчих зборiв штату, з ним хочеш не хочеш – доводилося рахуватися.
– Нi, я з ним не знайомий, але можу дiстати вам листа до нього, – вiдповiв Едiсон. – А що ви надумали?
– Поки що не питайте. Дiстаньте тiльки солiдну рекомендацiю.
– Я це зроблю сьогоднi ж i пришлю вам, – пообiцяв Едiсон.
Ковпервуд розпрощався i пiшов, а банкiр став зважувати цей новий маневр. На Ковпервуда можна покластися. Вiн уже зумiе викопати яму конкуренту. Едiсон часто дивувався винахiдливостi цього спритника i не сперечався, коли той робив щось дуже смiливе та зухвале.
Чоловiк, про котрого в цю важку хвилину згадав Френк, був вельми барвистою та цiкавою фiгурою, типовою для Чикаго та захiдних штатiв того часу. Завжди усмiхнений, люб’язний, ввiчливий i вкрадливий, Мак-Кентi чарiвнiстю та пiдступнiстю нагадував Ковпервуда, але вiдрiзнявся вiд нього вiдомою брутальнiстю та примiтивiзмом, що не позначалося, правда, на його зовнiшностi. Вирiзнявся грубiстю, невластивою i навiть чужою Ковпервудовi. Щось у натурi Мак-Кентi вабило до нього людський гомiн великого мiста, весь цей темний злочинний свiт, що був схожий на його душу. Є такi люди, без художнiх нахилiв i духовних iнтересiв, котрi не мають потягу до чутливостi i ще менше – до фiлософii. Та все ж завдяки своiй життевiй силi вони володiють якоюсь дивною привабливiстю. Вони самi е наче згустком життя, не свiтлого, не дуже темного i багатошарового, як агат. Мак-Кентi потрапив в Америку трирiчною дитиною – батьки його емiгрували з Ірландii пiд час голоду. Дитинство хлопчика минуло на пiвденнiй околицi Чикаго, в жалюгiднiй халупi з глиняною долiвкою, яка стояла бiля перехрестя залiзничних колiй, що сплiталися тут у густу мережу. Батько Мак-Кентi працював на залiзницi чорноробом-поденником i лише пiд старiсть був призначений десятником. Дiтей у сiм’i було восьмеро, i Джону з раннiх рокiв довелося самому здобувати собi кусень хлiба. Спочатку його помiстили хлопчиком у крамницю, потiм вiн служив розсильним на телеграфi, пiдмiняв офiцiанта в корчмi i, нарештi, влаштувався барменом. З цього, власне, i почалася справжня кар’ера Джона Мак-Кентi. На нього звернув увагу один прозорливий полiтичний дiяч, порадив йому вивчити закони i з часом висунути свою кандидатуру в законодавчi збори штату. Ще зовсiм хлопчиськом Мак-Кентi багато чого дiзнався – вiн був свiдком i фальшування виборчих бюлетенiв, i купiвлi голосiв, i розкрадання бюджету, i всевладдя полiтичних лiдерiв, котрi розподiляли теплi мiстечка, а також хабарництва, кумiвства, використання людських слабкостей – словом, усього, з чого в Америцi складаеться (або складалося) полiтичне та фiнансове життя.
У горiшнiх шарах суспiльства iснуе якась упереджена думка, нiби на соцiальному днi не можна чогось навчитися. Якби можна було зазирнути в душу Мак-Кентi, що так багато в себе вмiстила i навiть органiзувала в певну гармонiю, нас передусiм вразили б своерiдна мудрiсть i ще своерiднiшi нашарування його природи – жорстокiсть i нiжнiсть, помилки та вади, що служили йому не тiльки джерелом страждань, але i насолод. Ми побачили б жадiбне, суворе життя первiсноi iстоти, що керуеться тiльки своiми iнстинктами та потребами. І при всьому цьому у нього були манери та зовнiшнiсть джентльмена.
Тепер, у сорок вiсiм рокiв, Джон Дж. Мак-Кентi був вельми впливовою особою. У його великому особняку на розi Гаррiсон-стрит та Ешленд-авеню можна було в будьякий час зустрiти фiнансистiв, пiдприемцiв, чиновникiв, священикiв, шинкарiв – словом, всю ту рiзношерсту публiку, з якою неминуче бувае пов’язаний кожен дiяльний i хитрий полiтикан. У скрутних випадках всi вони йшли до Мак-Кентi, знаючи, що той порадить, вкаже, влаштуе, виручить, i платили йому за це хто чим мiг – iнодi навiть тiльки вдячнiстю та визнанням. Полiцейськi чиновники й агенти, котрих вiн частенько рятував вiд заслуженого звiльнення. Матерi, котрим вiн повертав синiв i доньок, визволяючи iх iз в’язницi. Власники будинкiв розпусти, котрих вiн захищав вiд надмiрних апетитiв хабарникiв iз мiсцевоi полiцii. Полiтикани та шинкарi, котрi боялися розправи розгнiваних городян. Усi вони з надiею дивилися на його гладке, майже натхненне обличчя, що сяяло вiдкритiстю. В скрутну хвилину вiн здавався iм якимсь променистим посланцем небес, таким собi чиказьким напiвбогом, всемогутнiм, всемилостивим i всеблагим. Але були, звiсно, i невдячнi, були непримиреннi або моралiсти та реформатори, котрi бажали здобути собi популярнiсть, були суперники, котрi копали пiд нього i замислювали пiдступи. Для таких вiн ставав жорстоким i нещадним супротивником.
До послуг Мак-Кентi була цiла зграя пiдлабузникiв, котрi товпилися навколо трону свого володаря i за першим же словом кидалися виконувати його накази. Мак-Кентi одягався просто, смаки мав дуже невибагливi, був одружений i, мабуть, щасливий у сiмейному життi, вважався зразковим католиком, хоча нiколи особливоi побожностi не виявляв. Коротко кажучи, це був якийсь Будда, зовнi спокiйний i навiть м’який, могутнiй i загадковий.
Ковпервуд уперше зустрiвся з Мак-Кентi весняного вечора у нього вдома. Затягнутi сiтками вiкна великого особняка були прочиненi навстiж, i завiси ледь-ледь похитувалися вiд легкого вiтерця. Разом iз ароматом паросткiв, що розпускаються, у кiмнату часом вривалося смердюче дихання чиказьких скотобоень.
Френк попередньо вiдправив Мак-Кентi два рекомендацiйних листи – той, що дiстав Едiсон, та iнший, видобутий Ван-Сайклом в одного вiдомого суддi, – i отримав вiдповiдь iз запрошенням приiхати. Коли той з’явився, Ковпервудовi запропонували вина, сигару, представили панi Мак-Кентi, котра нiде не показувалася i рада була хоча б хвилиннiй зустрiчi зi знаменитiстю з вищого, недоступного для неi свiту, а потiм провели в бiблiотеку. Дружина Мак-Кентi, огрядна бiлявка рокiв п’ятдесяти, чимось дуже нагадувала Ейлiн, але тiльки Ейлiн вже в роках i дуже перезрiлу, що, ймовiрно, не забув би зауважити Ковпервуд, якби думки його не були зайнятi iншим. Вона зберегла, проте, слiди давньоi викличноi краси i для колишньоi повii трималася доволi тактовно. Сталося так, що Мак-Кентi цього вечора був у чудовому настроi. Жоднi полiтичнi турботи не хвилювали його. Стояли першi днi травня. На вулицi вже зазеленiли дерева, горобцi та зорянки цвiрiнькали та заливалися на всi лади. Фiолетовий серпанок огортав мiсто, i кiлька раннiх комарикiв билися об сiтки, що захищали вiкна та балконнi дверi.
Френк, незважаючи на його турботи, що переймали його, також був налаштований доволi позитивно. Вiн любив життя з усiма його труднощами та складнощами, можливо, навiть бiльше за все любив саме цi перепони та проблеми. Природа, певна рiч, гарна, часом прихильна до людини, але перешкоди, якi треба подолати, iнтриги та пiдступи, якi треба передбачити, розгадати, зруйнувати, – ось заради чого справдi варто було жити!
– Отже, пане Ковпервуд, – почав Мак-Кентi, коли вони увiйшли в прохолодну, затишну бiблiотеку, – чим можу бути корисним?
– Бачите, пане Мак-Кентi, – сказав Френк, зважуючи кожне слово i пускаючи в справу всю свою спритнiсть i ввiчливiсть, – мое прохання не таке вже й суттеве, але для мене те, про що буду вас просити, мае велике значення. Менi потрiбна концесiя вiд чиказького мунiципалiтету, й я хочу, щоб ви допомогли менi отримати ii. Ви спитаете, чому я не звертаюся безпосередньо в мунiципалiтет. Я б так i вчинив, але боюся, що знайдуться люди, котрi будуть намагатися використовувати ваш вплив проти мене. А я впевнений, що ви не заперечуватимете, якщо я скажу, що вважаю вас свого роду арбiтром у всiх скрутних справах, пов’язаних iз полiтикою чиказького мунiципалiтету.
Мак-Кентi посмiхнувся.
– Дуже слушна думка, – сухо зауважив вiн.
– Я людина нова в Чикаго, – чемно продовжував Ковпервуд, – i живу тут тiльки другий рiк. Я – з Фiладельфii. Як фiнансовий агент i як пайовик пов’язаний iз кiлькома газовими компанiями, що були заснованi в Лейк-В’ю, Гайд-парку й iнших мiсцях за межами мiста, про що ви, ймовiрно, знаете з газет. Чесно кажучи, я – не власник цих компанiй. Значна частина вкладеного в них капiталу належить не менi. Я навiть не керiвник, бо здiйснюю лише загальне керiвництво. Швидше мене можна назвати iнiцiатором цiеi справи й ii поборником. Так на це дивляться моi компаньйони й я сам.
Мак-Кентi розумiюче кивнув головою.
– Так ось, пане Мак-Кентi, незабаром пiсля того як я зробив кроки, щоб отримати концесii в Лейк-В’ю та Гайд-парку, менi довелося вiдчути спротив з боку осiб, котрi очолюють старi компанii. Їм, як ви самi розумiете, було дуже небажано, щоб ми отримали дозвiл на прокладку газогонiв будь-де в межах округу Кук, хоча, по сутi, ми не зазiхаемо на iхню територiю. З того часу вони дошкуляють менi судовими переслiдуваннями, приписами, звинуваченнями в пiдкупi та таемнiй змовi.
– Так, я дещо чув про це, – вставив Мак-Кентi.
– Не сумнiваюся, – вiв далi Ковпервуд. – Зустрiвши таку протидiю, я запропонував iм злити старi та новi компанii в одну, отримати нове свiдоцтво й об’еднати все газопостачання мiста в одних руках. Вони на це не пiшли – менi здаеться, головним чином тому, що я в Чикаго – людина прийшла. Через якийсь час iнша особа, а саме пан Шрайхарт (Мак-Кентi знову кивнув), чоловiк, котрий газовими пiдприемствами мiста нiколи не цiкавився, звернувся до них iз такою ж пропозицiею. Його план нiчим не вiдрiзняеться вiд мого, якщо не брати до уваги те, що в подальшому, об’еднавши старi компанii, вiн явно мае намiр проникнути на нашу територiю й очистити нашi кишенi або ж, отримавши нарiвнi з нами концесii в передмiстях, змусити нас продати своi акцii. Як ви знаете, ведуться розмови про те, щоб злити цi передмiстя з мiстом Чикаго, а тодi мiськi концесii будуть дiйснi там поряд iз нашими. Що ж нам залишаеться робити? Або маемо негайно продати iм нашi акцii, спробувавши вигадати якнайбiльше, або продовжувати боротьбу з достатньо значними для себе витратами, або, врештi, звернутися в мiський мунiципалiтет i просити концесiю в самому мiстi – загальну концесiю на постачання газом Чикаго поряд iз старими компанiями – виключно з метою самозахисту, як каже один iз моiх службовцiв, – з посмiшкою додав Френк.
Мак-Кентi також усмiхнувся.
– Розумiю, – сказав вiн. – Але ж це – нелегка справа, пане Ковпервуд, клопотати про новi концесii. Невiдомо, як подивляться на це нашi виборцi. Багато хто може i не втямити, навiщо мiсту потрiбна ще одна газова компанiя. Правда, старi компанii не дуже балували споживачiв. Я б не сказав, наприклад, щоб у мене в будинку газ був особливо хорошоi якостi.
І вiн невизначено посмiхнувся, приготувавшись слухати далi.
– Так ось, пане Мак-Кентi, я знаю, що ви – людина дiлова, – продовжував Френк, не звертаючи уваги на зауваження спiврозмовника, – й я також людина дiлова. І прийшов до вас сюди не за тим, аби просто подiлитися своiми бiдами у сподiваннi, що ви зi спiвчуття захочете менi допомогти. Я чудово розумiю, що звернутися до мунiципальноi ради Чикаго з цiлком законною пропозицiею – це одне, а домогтися, щоб вона була прийнята i затверджена мiською владою, – зовсiм iнше. Менi потрiбнi порада та пiдтримка, але я не прошу благодiйностi. Загальномiська концесiя, якщо я ii отримаю, дасть менi дуже хорошi грошi. Адже з таким козирем на руках я можу вигiдно продати акцii нових компанiй, в життездатностi яких нiхто не сумнiваеться, та й старим компанiям мене тодi вже не проковтнути. Словом, концесiя менi необхiдна, щоб мати можливiсть боротися та захищати своi iнтереси. Я чудово знаю, що нiхто з нас не займаеться полiтикою або фiнансами заради розваги. Концесiя на мiй погляд варта того, щоб заплатити за неi тисяч триста, може, чотириста, тобто чверть або навiть половину тiеi суми, яку я сподiваюся на нiй заробити (тут Ковпервуд знову дещо кривив душею), безумовно, в разi, якщо план iз об’еднанням старих i нових компанiй здiйсниться. Менi нема чого вам пояснювати, що в моему розпорядженнi буде достатнiй капiтал. Це забезпечуеться вже самим фактом отримання концесii. Коротко кажучи, менi хотiлося б знати, чи згоднi ви надати менi пiдтримку, пустити в хiд свiй вплив i брати участь зi мною в цьому пiдприемствi на тих умовах, якi я тiльки-но вам виклав. Я повiдомлю вам заздалегiдь, хто моi компаньйони. Розкрию перед вами всi карти, викладу всi данi, щоб ви самi могли судити, як iдуть справи. І якщо вам видасться, що я ввiв вас в оману, то, звiсно, ви будете вiльнi в будь-який момент розiрвати нашу угоду.
Повторюю, – сказав на закiнчення Ковпервуд, – не прошу благодiйностi. Менi нема чого приховувати або про щось замовчувати, применшуючи значення, яке мае для нас ця концесiя. Навпаки, хочу, щоб ви знали все. Хочу, щоб ви погодилися допомогти менi на таких умовах, якi вважаете прийнятними для себе та справедливими. Адже я потрапив в таке становище тiльки тому, що до тутешнiх, так би мовити, вершкiв товариства я не належу. Будь я напомадженим фертиком, усе давно було б залагоджено. Цi джентльмени охоче погоджуються на реорганiзацiю, якщо проводити ii буде Шрайхарт, а мене вони i знати не бажають, тому що я – людина порiвняно нова в Чикаго i не прийнята в iхне коло. Якби я був з iхнього кола, – тут Ковпервуд розвiв руками, – не думаю, щоб менi довелося сидiти тут сьогоднi i просити вашого сприяння, хоча я дуже радий нашому знайомству й узагалi щасливий був би з вами працювати. Просто обставини склалися так, що нам дотепер не довелося зустрiтися.
Усю цю розлогу промову Ковпервуд виклав, дивлячись на Мак-Кентi уважно з найпростодушнiшим виглядом. А господар, слухаючи вiдвiдувача, думав, який же це непересiчний, спритний i сильний чоловiк. Вiн не виляв, не лицемiрив, як iншi, i разом iз тим у кожному його словi вiдчувався тонкий розрахунок, i це найбiльше подобалося Мак-Кентi. Кинуте Френком нiби мимохiть зауваження про «вершки товариства», якi не бажали з ним знатися, i потiшило Мак-Кентi, i лестило йому. Вiн чудово зрозумiв, що хотiв сказати Ковпервуд i з якою метою це було сказано, Ковпервуд уособлював собою новий i ближчий йому за духом тип фiнансиста. Очевидно, його пiдтримують впливовi люди, якщо вiрити тим, хто так палко його рекомендував. Френк знав, що Мак-Кентi особисто не зацiкавлений у старих компанiях, i пiдозрював, що вiн нiякоi особливоi симпатii до них не мае, хоча Мак-Кентi i не обмовився про це жодним словом. В його очах вони були звичайними фiнансовими корпорацiями, що приносили данину полiтичнiй машинi й очiкували замiсть цього вiдомих послуг. Мало не щотижня iхнi представники були в мунiципалiтетi, випрошували концесii на прокладку то однiеi, то iншоi лiнii (наполягаючи на особливих привiлеях при прокладцi труб певними вулицями), домагалися прибутковiших контрактiв на вуличне освiтлення, всiляких пiльг на рiчкових пристанях, зниження податкiв тощо. Такого роду «дрiбницями» Мак-Кентi, здебiльшого, сам не займався. Для цього у нього в мунiципалiтетi сидiв вельми впливовий помiчник, такий собi Патрик Даулiнг, здоровенний i вельми енергiйний iрландець, справжнiй сторожовий пес партiйноi машини, котрий наглядав за дiями мера, мiського скарбника, податкового iнспектора, та й узагалi всiх чиновникiв мунiципалiтету, пильно стежачи за тим, щоб i справи вирiшувалися, i хабарi розподiлялися як належиться. За винятком двох директорiв «Пiвденноi компанii», з котрими Мак-Кентi доводилося iнодi зустрiчатися, вiн нiкого з правлiння газових компанiй не знав. А цi двое не викликали в нього жодних симпатiй. На чолi старих компанiй стояли махлярi, котрi вважали полiтикiв такого типу, як Мак-Кентi та Даулiнг, мало не породженням пекла, що не заважало iм, однак, користуватися послугами цих людей i платити iм вiдступнi – iншого виходу у них не було.
– Що ж, – вiдповiдав Мак-Кентi, задумливо перебираючи тонкий золотий ланцюжок вiд годинника, – це ви непогано вигадали. Безперечно, старим компанiям ваше прохання про паралельну концесiю навряд чи сподобаеться, але пiсля того, як ви ii отримаете, заперечувати вже буде важко.
Вiн усмiхнувся. Мак-Кентi промовляв дуже чисто, нiщо в його говiрцi не видавало iрландця.
– В одному тiльки ця справа може виявитися не дуже приемною. Вони неодмiнно здiймуть галас, хоча самi про iнтереси населення турбуватися нiколи не вважали за потрiбне. Втiм, якщо ви пропонували iм об’еднатися, якi ж можуть бути тепер образи? Згодом вони на цьому зароблять не менше за вас. А вам це дасть можливiсть iз ними поторгуватися.
– Цiлком справедливо, – погодився гiсть.
– І ви кажете, що у вас е достатньо коштiв, щоб прокласти труби по всьому мiсту та боротися з компанiями за клiентуру, якщо вони не пiдуть на поступки?
– Так, достатньо, а якщо забракне – я знайду ще, – заявив Ковпервуд.
Пан Мак-Кентi схвально поглянув на Френка. Обидва вони вже розумiли один одного i вiдчували взаемну приязнь, але егоiстичнi iнтереси змушували кожного до пори до часу приховувати власнi почуття. Ковпервуд зумiв зацiкавити Мак-Кентi: не часто зустрiнеш пiдприемця, котрий, пропонуючи хабар, не прикриваеться пишномовними фразами, не фарисействуе та не викручуеться.
– Ось що я вам скажу, пане Ковпервуд, – сказав вiн нарештi. – Я про це подумаю. Заждiть хоча б до понедiлка. Розумiю, що зараз е пiдстави просити про загальномiськi концесii, бо пiзнiше це буде вже важче зробити. Ви наразi складiть проект i надiшлiть його менi. Подивимося, як поставляться до нього iншi джентльмени з мунiципальноi ради.
При словi «джентльмени» Френк насилу стримав посмiшку.
– Проект концесii у мене з собою, – сказав вiн.
Така дiловитiсть здивувала Мак-Кентi та сподобалася йому. Рiшучiсть i наполегливiсть цього махляра припали йому до душi, тим бiльше, що сам Мак-Кентi трудився не в фiнансах, а в полiтицi, i бiльшiсть дiячiв, iз котрими йому доводилося стикатися, були боязкi та зарозумiлi.
– Залиште менi це, – сказав вiн, беручи у Ковпервуда папку. – А наступного понедiлка, якщо вас влаштуе, ласкаво прошу.
Френк устав.
– Я вирiшив, що найкраще зустрiтися та перебалакати з вами особисто, пане Мак-Кентi. І тепер дуже радий, що зробив це. Якщо ви вiзьмете на себе обов’язок розглянути мiй проект, то переконаетеся, що все вiдбуваеться саме так, як я вам виклав. Справа ця, загалом кажучи, дуже прибуткова, але для ii реалiзацii потрiбен час, i вiдразу вона, звiсно, грошей не дасть.
Мак-Кентi чудово зрозумiв, для чого це було сказано.
– Так, певна рiч, – з готовнiстю погодився вiн.
