скачать книгу бесплатно
Ейлiн на мить зам’ялася, проте швидко опанувала себе. До таких випадковостей треба бути завжди готовою, iй можуть зустрiтися й гiршi несподiванки.
– Чим же поганий Чикаго? – поспiшила вона продовжити розмову. – Менi подобаеться це мiсто. Життя тут вируе, не те що в Фiладельфii.
– Радий це чути. Я сам закоханий у Чикаго. Може, тому, що менi тут вiдкрилося широке поле дiяльностi.
«Для чого такiй красунi освiта», – мiркував Лорд, милуючись розкiшним волоссям i плечима Ейлiн. Вiн одразу ж визначив, що вона не належить до розвинутих i розумних жiнок.
Дворецький доповiв про нових гостей, i подружжя Едiсон увiйшло в залу. Едiсон, не замислюючись, прийняв запрошення Ковпервуда: становище його в Чикаго було достатньо мiцним, i тому вони з дружиною могли приходити, коли iм заманеться.
– Як справи, Френку? – спитав вiн по-дружньому, кладучи руку на плече господаря будинку. – Дуже мило, що запросили нас. Чи вiрите, панi Ковпервуд, ось вже скоро рiк, як я кажу вашому чоловiковi, щоб вiн привiз вас сюди. Вiн не казав вам?
Едiсон ще не посвятив свою дружину в iсторiю Ковпервуда й Ейлiн.
– Ну, певна рiч, казав, – весело вiдповiдала Ейлiн, бачачи, що ii врода справила враження на Едiсона. – А як я рвалася сюди! Це його провина, що я так довго не приiжджала.
«Дивовижно гарна, – думав тим часом Едiсон, розглядаючи Ейлiн. – Так ось що стало причиною розлучення Ковпервуда з першою дружиною. Нiчого дивного. Чудове створiння». Вiн мимоволi порiвнював ii зi своею дружиною i, звiсно, не на користь останньоi. Панi Едiсон нiколи не була така гарна, так ефектна, зате здорового глузду у неi набагато бiльше. Ах, дiдько забирай, якби i йому обзавестися такою кралею! Життя знову заграло б яскравими барвами. В Едiсона бували любовнi пригоди, але вiн ретельно iх приховував.
– Дуже рада познайомитися з вами, – провадила тим часом панi Едiсон, гладка ледi, обвiшана коштовностями, звертаючись до Ейлiн. – Нашi чоловiки вже встигли стати друзями, нам також треба буде частiше зустрiчатися.
Панi Едiсон продовжувала невимушено базiкати про рiзнi дрiбницi, й Ейлiн здавалося, що вона непогано справляеться зi своею роллю господинi. Безшумно увiйшов дворецький i поставив на столик у кутку тацю з винами та закусками. За обiдом розмова стала ще жвавiшою, заговорили про зростання мiста, про нову церкву, яку будував Лорд на тiй же вулицi, де жили Ковпервуди. Потiм Рембо розповiв кiлька кумедних iсторiй про шахрайство iз земельними дiлянками. Товариство розвеселилося. Ейлiн докладала всiх зусиль, аби зблизитися з обома жiнками. Панi Едiсон здавалася iй приемнiшою, ймовiрно, тому, що з нею було легше пiдтримувати розмову. Ейлiн не могла не розумiти, що панi Рембо i розумнiша, i сердечнiша, але якось побоювалася ii. Втiм, дуже скоро Ейлiн видихалася i мала вдатися до допомоги Лорда. Архiтектор iз лицарською галантнiстю прийшов iй на допомогу i став базiкати про все, що йому спадало на гадку. Всi чоловiки, крiм Ковпервуда, думали про те, яку досконалу фiгуру мае Ейлiн, яка у неi слiпуча шкiра, якi округлi плечi, яке розкiшне волосся!
7. Газовi пiдприемства Чикаго
Старий Лафлiн, помолодiлий i натхнений смiливими задумами Ковпервуда, посилено сприяв процвiтанню фiрми. Вiн повiдомляв своему компаньйоновi бiржовi чутки та плiтки, а також власнi, часом дуже тонкi, здогади про те, що затiвае та чи iнша група або той чи iнший бiржовик. І Френк обертав на свою користь цю iнформацiю.
На ранок пiсля майже безсонноi ночi в своему самотньому лiжку стариган нерiдко казав Ковпервудовi:
– Я, здаеться, здогадався, куди цi молодики гнуть. Це все та ж банда зi скотобоень орудуе. (Пiд бандою вiн мав на увазi впливових бiржових спекулянтiв на кшталт Арнiла, Генда, Шрайхарта й iнших.) Знову всю кукурудзу скупити хочуть. Або я бiльше вже нiчого не тямлю, або нам також потрiбно негайно купувати про запас. Як ви на це дивитеся, Френку?
Ковпервуд уже осягнув багато невiдомих йому ранiше вивертiв мiсцевих пiдприемцiв i з кожним днем набував усе бiльшого досвiду, зазвичай тут же приймав рiшення.
– Ну що ж, ризикнемо на сотню тисяч бушелiв. Менi здаеться, що залiзничнi «Нью-Йорк сентрал» впадуть пунктiв на два найближчими днями. Давайте продавати iх на пункт нижче курсу.
Лафлiн дивувався, як це Ковпервуд ухитряеться так швидко орiентуватися в мiсцевих справах i не менш хутко, нiж вiн сам, приймати рiшення. Коли справа стосуеться акцiй та iнших цiнностей, що котируються на схiдних бiржах, – це зрозумiло, але як вiн примудрився так стрiмко осягнути всi тонкощi бiржi чиказькоi?
– Звiдки ви це знаете? – спитав вiн якось у Френка, дуже заiнтригований.
– Та дуже просто: вчора, коли ви були на бiржi, сюди заходив Антон Вiдер (один iз директорiв хлiботоргового банку), вiн усе й розповiв менi, – вiдверто пояснював Ковпервуд, i зi слiв Вiдера змалював Лафлiну бiржову кон’юнктуру.
Лафлiн знав Вiдера, багатого, пiдприемливого поляка, котрий за останнi роки помiтно пiшов угору. Просто вражае, як Ковпервуд легко сходиться з багатiями, як швидко здобувае iхню довiру. Лафлiн розумiв, що з ним Вiдер нiколи не був би таким вiдвертим.
– Гм! Ну, якщо Вiдер сказав – то це справдi так. Треба дiяти.
І Лафлiн дiяв, а фiрма «Пiтер Лафлiн i К
» виявлялася у виграшi.
Та хоча хлiботоргова i комiсiйна справи й обiцяли кожному компаньйону тисяч двадцять рiчного доходу, Ковпервуд дивився на це лише як на джерело iнформацii. Боячись розпорошувати кошти, щоб не опинитися в такому ж скрутному становищi, як у часи чиказькоi пожежi, Френк пiдшукував собi справу, яка з часом могла б приносити вiдчутний i постiйний прибуток. Йому вдалося зацiкавити своiми планами невелику групу чиказьких функцiонерiв – Джуда Едiсона, Александра Рембо, Мiларда Бейлi й Антона Вiдера. Хоча це були не бозна-якi магнати, але всi вони мали вiльнi кошти. Ковпервуд знав, що вони охоче вiдгукнуться на будь-яку серйозну пропозицiю.
Найбiльше цiкавили Френка газовi пiдприемства Чикаго. Тут була можливiсть захопити нишком невичерпне джерело наживи – заволодiти нiким ще не зайняту галузь i встановити там свое безроздiльне панування. Отримавши концесiю (яким шляхом, читач здогадаеться сам), вiн мiг так само, як Гамiлькар Барка, котрий проник у саме серце Іспанii, або Ганнiбал, котрий пiдступив до ворiт Риму, постати перед мiсцевими газопромисловцями та зажадати капiтуляцii й роздiлу награбованого.
У той час освiтлення мiста перебувало в руках трьох газових компанiй. Кожна з них обслуговувала свiй район або, як казали в Чикаго, «сторону» – Пiвденну, Захiдну та Пiвнiчну. Найбiльшою та процвiтаючою була «Чиказька газова, освiтлювальна та коксова компанiя», заснована 1848 року в пiвденнiй частинi мiста. «Загальна газова, освiтлювальна та коксова», що забезпечувала газом Захiдну сторону, виникла на кiлька рокiв пiзнiше i зобов’язана була своею появою на свiт дурнуватiй самовпевненостi засновникiв i директорiв «Пiвденноi компанii», котрi вважали, що вони повсякчас зумiють отримати дозвiл мунiципалiтету на прокладання газогону в iнших частинах мiста. Та вони нiяк не очiкували, що захiдний i пiвнiчний райони почнуть так хутко заселятися. Третя компанiя – «Пiвнiчно-чиказька газова» – була заснована майже одночасно iз «Захiдною» i в силу таких же причин, бо тi виявилися настiльки ж завбачливими, як i «Пiвденна». Втiм, при отриманнi концесiй всi засновники заявляли, що припускають обмеження своеi дiяльностi лише тiею частиною мiста, де вони проживають.
Спочатку Ковпервуд мав намiр скупити акцii всiх трьох компанiй i злити iх в одну. З цiею метою вiн став з’ясовувати фiнансове та суспiльне становище акцiонерiв. Пiдприемець вважав, що, запропонувавши за акцii втричi або навiть вчетверо бiльше, нiж вони коштували за курсом, вiн зумiе заволодiти контрольними пакетами. А потiм, пiсля об’еднання компанiй, можна буде випустити новi акцii на величезну суму, розплатитися з кредиторами i, знявши багатий урожай, залишитися на чолi справи самому. Передусiм Френк звернувся до Джуда Едiсона, вважаючи його найбiльш пiдходящим партнером для здiйснення свого задуму. Втiм, Едiсон був потрiбен йому не стiльки як компаньйон, скiльки як вкладник.
– Ось що я вам скажу, – уважно вислухавши його, заявив Едiсон. – Ви напали на блискучу iдею. Навiть дивно, як це досi нiкому таке не спало на гадку. Але якщо не хочете, щоб вас хтось випередив, то тримайте язика на припонi. У нас у Чикаго не бракуе спритникiв. Менi ви iмпонуете, ви це знаете, на мене можете розраховувати. Правда, вiдкрито брати участь у цiй справi менi не годиться, але я подбаю, щоб вам вiдкрили кредит. Дуже непогана думка – заснувати компанiю-тримача або трест пiд вашим головуванням. Впевнений, що ви з цим впораетеся. Але повторюю: буду брати участь у справi винятково як вкладник, а вам доведеться пiдшукати ще двох-трьох достойникiв, котрi б разом зi мною гарантували потрiбну суму. Є у вас хтось на прикметi?
– Так, безумовно. Просто я насамперед звернувся до вас, – вiдповiдав Ковпервуд i назвав Рембо, Вiдера, Бейлi й iнших.
– Ну що ж, буде дуже добре, якщо зумiете iх залучити, – закивав головою Едiсон. – Але я навiть i в цьому випадку ще не впевнений, що вам удасться вмовити акцiонерiв i директорiв старих компанiй розлучитися зi своiми акцiями. Це – не звичайнi акцiонери. Вони дивляться на свое газове пiдприемство, як на родинну справу. Вони його створили, звиклися з ним. Вони будували газгольдери та прокладали труби. Все це не так просто, як вам здаеться.
Едiсон мав рацiю. Ковпервуд скоро переконався, що не так легко змусити директорiв i акцiонерiв старих компанiй пiти на якусь реорганiзацiю. Бiльш пiдозрiлих i незговiрливих людей йому ще не доводилося зустрiчати. Вони навiдрiз вiдмовилися вiдступити йому своi акцii, навiть за цiною, що втричi i навiть вчетверо перевищувала iхнiй бiржовий курс. Акцii газових компанiй котирувалися вiд ста сiмдесяти до двохсот десяти доларiв, i в мiру того, як мiсто росло i потреба в газi збiльшувалася, зростала i вартiсть акцiй. До того ж пропозицiя об’еднати компанii виходила вiд нiкому невiдомоi особи, i вже це здавалося всiм пiдозрiлим. Хто вiн такий? Чиi iнтереси представляе? А Френк хоча i мiг довести, що мае в своему розпорядженнi значний капiтал, але розкрити iмена тих, хто дiяв iз ним заодно, не хотiв. Директори та члени правлiння однiеi фiрми пiдозрювали в цих порухах пiдступи iнших директорiв i членiв правлiнь, а також вважали, що все це пiдлаштовано з единою метою: домогтися контролю, а потiм витiснити всiх конкурентiв. З якого дива продавати своi акцii? Навiщо гнатися за великими прибутками, коли iм i так не бракуе? Ковпервуд був новачком у Чикаго, зв’язкiв iз тутешнiми великими пiдприемцями ще не встиг зав’язати, отож йому не залишалося нiчого iншого, як вигадати новий план наступу на газовi товариства. Вiн вирiшив створити для початку кiлька компанiй у передмiстях. Такi передмiстя, як Лейк-В’ю i Гайд-парк, мали власнi мунiципалiтети, якi користувалися правом надавати акцiонерним компанiям, зареестрованим вiдповiдно до законiв штату, концесii на прокладку водогону, газових труб i лiнiй мiських залiзниць. Френк розраховував, що, заснувавши окремi, нiбито незалежнi одна вiд одноi компанii в кожному з таких передмiсть, вiн зумiе роздобути концесiю i в самому мiстi, а тодi вже старi акцiонернi товариства впадуть на колiна i вiн почне диктувати iм своi умови. Все зводилося до того, щоб отримати дозвiл та концесii до того, як схаменуться конкуренти.
Складнiсть полягала ще й у тому, що Ковпервуд був абсолютно незнайомий iз газовими пiдприемствами, не мав нi найменшого поняття про те, як виробляеться газ, як забезпечуеться ним мiсто, i нiколи ранiше цими питаннями не цiкавився. Інша рiч – конка, цю галузь мiського господарства вiн знав, як своi п’ять пальцiв, i до того ж вважав найприбутковiшою. Однак тут, у Чикаго, поки що, мабуть, не було нiякоi оказii прибрати до рук це найспокусливiше для нього джерело прибуткiв. Усе це Ковпервуд ретельно обмiркував, зважив, почитав певну лiтературу про виробництво газу, а потiм йому, як зазвичай, пощастило – пiдвернулася потрiбна людина.
З’ясувалося, що поряд iз «Чиказькою газовою освiтлювальною та газовою компанiею» на Пiвденнiй сторонi колись, дуже недовго, iснувала iнша, не така велика компанiя, заснована таким собi Генрi де Сото Сiппензом. Цей Сiппенз за допомогою якихось складних махiнацiй роздобув концесiю на виробництво газу та постачання ним дiловоi частини мiста, але його так допiкали всiлякими позовами, що, врештi-решт, вiн був змушений покинути цю справу. Тепер у нього була контора з продажу нерухомостi в Лейк-В’ю. Пiтер Лафлiн його знав.
– Ну, це акула! – вiдгукнувся про нього дiдуган. – Був час, коли я думав, що вiн на газi статок зробить, та ось схопили його за горло, i довелося йому таки випустити цей ласий шматочок. Тут у нього на рiчцi газгольдер пiдiрвали. Гадаю, вiн хутко втямив, чиiх це рук справа. Та хоч би там як було, але вiд своеi затii вiн вiдмовився. Щось давненько я про нього не чув.
Ковпервуд послав старого до Сiппенза дiзнатися, що той зараз робить, i спитати, чи не хоче вiн знову зайнятися газом. І ось через кiлька днiв у контору «Пiтер Лафлiн i К
» з’явився Генрi де Сото Сiппенз власною персоною. Вiн виявився маленьким чоловiчком рокiв п’ятдесяти, у височенному жорсткому фетровому капелюсi, куцiй коричневiй маринарцi (яку вiн улiтку змiнював на полотняну) i в черевиках iз тупими носками. Вiн був схожий чи то на сiльського аптекаря, чи на букiнiста, але було в ньому щось i вiд провiнцiйного лiкаря чи нотарiуса. Манжети пана Сiппенза вилазили з рукавiв дещо бiльше, нiж слiд, краватка була, мабуть, занадто довгою, а капелюх занадто зсунутий на потилицю. В iншому ж вiн мав вигляд хоча i своерiдний, але цiлком пристойний i навiть не позбавлений шарму. Обличчя Сiппенза прикрашали рудувато-каштановi бачки, шо войовничо стовбурчилися, i кущистi брови.
– Ви начебто займалися свого часу газом, пане Сiппенз? – ввiчливо звернувся до нього Ковпервуд.
– Так, i вже принаймнi я не менше за iнших тямлю в цiй справi, – дещо зухвало вiдповiдав Сiппенз. – Я з ним возився не рiк i не два.
– Так ось, пане Сiппенз, я надумав вiдкрити невелике газове пiдприемство в одному з тутешнiх передмiсть. Вони так швидко ростуть, тож менi здаеться, що ця справа може стати доволi прибутковою. Сам я мало петраю у технiцi газового виробництва i хотiв би запросити хорошого фахiвця, – при цих словах Ковпервуд багатозначно та дружелюбно поглянув на Сiппенза. – Я чув про вас як про досвiдченого експерта, котрий добре знае тутешнi умови. У разi, якщо менi вдасться створити компанiю з достатнiм капiталом, може, ви погодитеся зайняти в нiй посаду керiвника?
«Тутешнi умови менi навiть занадто добре вiдомi. І нiчого з цього не вийде», – хотiв було вiдповiсти Сiппенз, але передумав.
– Що ж, якщо менi запропонують пристойну винагороду, – сказав вiн обережно. – Ви ж, мабуть, уявляете, з якими труднощами вам доведеться зiткнутися?
– Приблизно уявляю, – з посмiшкою вiдповiв Ковпервуд. – Але що ви називаете «пристойною винагородою»?
– Тисяч шiсть на рiк i певна частка в прибутках компанii. Скажiмо, половина або близько до того – тодi ще можна було б подумати, – вiдповiдав Сiппенз, маючи намiр, мабуть, вiдлякати Ковпервуда своiми непомiрними вимогами. Контора з продажу нерухомостi приносила йому близько шести тисяч на рiк.
– А якщо я вам запропоную по чотири тисячi в кiлькох компанiях – це складе загалом тисяч п’ятнадцять – i, скажiмо, десяту частку вiд прибуткiв?
Сiппенз подумки зважував зроблену йому пропозицiю. Цiлком очевидно, що сидить перед ним не якийсь там легковажний гультяй. Вiн кинув допитливий погляд на Ковпервуда i по всьому його вигляду зрозумiв, що цей махляр готуеться до серйозноi сутички. Ще десять рокiв тому Сiппенз розгадав, якi величезнi можливостi ховають у собi газовi пiдприемства. Вiн уже пробував своi сили на цiй нивi, але його затягали по судах, замучили штрафами, позбавили кредиту й урештi-решт пiдiрвали газгольдер. Вiн не мiг цього забути i завжди гiрко шкодував, що не в силах помститися своiм супротивникам. Сiппенз уже звик вважати, що час боротьби для нього минув, а тут перед ним сидiла людина, котра замислила план грандiозноi битви. Слова Френка прозвучали для нього, як заклик мисливського рогу для старого гончака.
– Що ж, пане Ковпервуд, – вже з меншим запалом i дружелюбнiше вiдповiв вiн, – непогано було б познайомитися з вашою пропозицiею ближче, бо у газових справах я – тертий калач. Усе, що стосуеться машинного обладнання, прокладки труб, отримання концесiй, я знаю назубок. Я будував газовий завод у Дайтонi, штат Огайо, i в Рочестерi, штат Нью-Йорк. Приiхати б менi сюди трохи ранiше, i я був би тепер заможною людиною, – в його голосi прозвучала нотка жалю.
– Ось вам, пане Сiппенз, i чудова нагода надолужити згаяне, – спокушав Ковпервуд. – Мiж нами кажучи, в Чикаго створюеться нове та дуже велике газове пiдприемство. Старим компанiям скоро доведеться поступитися своiми iнтересами. Ну як? Це вас не вабить? У грошах у нас нестачi не буде. Та й не в них зараз справа: нам потрiбен органiзатор, пiдприемець, фахiвець, котрий мiг би будувати заводи, прокладати труби й усе iнше.
Френк раптом пiднявся на повний зрiст – звичайний його виверт, коли хотiв справити на когось враження. Тепер вiн стояв перед Сiппензом, як уособлення сили, боротьби та перемоги.
– Тож вирiшуйте!
– Я згоден, пане Ковпервуд! – здався Сiппенз. Вiн теж схопився й одягнув капелюх, сильно зсунувши його набакир. У цю мить вiн був дуже схожий на задерикуватого когута.
Ковпервуд потиснув простягнуту йому руку.
– Приводьте до ладу справи у себе в конторi. Ваше першочергове завдання – виклопотати менi концесiю в Лейк-В’ю i приступити до будiвництва заводу. Необхiдна допомога та пiдтримка вам будуть наданi. Через тиждень, щонайбiльше за десять днiв, я все для вас пiдготую. Нам, очевидно, буде потрiбен хороший адвокат, а може, навiть i двiйко.
Виходячи з контори, Сiппенз усерединi радiв, i на обличчi його сяяла торжествуюча посмiшка. Хто б мiг подумати, що зараз, через десять рокiв… Тепер вiн покаже цим шахраям! Тепер вiн не сам: iз ним поруч справжнiй боець, такий же загартований, як i вiн сам. Ну, а бiйка буде – тiльки тримайся. Але хто ж цей чоловiк? Давно вiн таких не зустрiчав. Треба якось дiзнатися про нього. Проте Сiппенз уже зараз готовий був за Ковпервуда йти i у вогонь, i в воду.
8. Вiйськовi дii розпочалися
Коли Френк, зазнавши невдачi в своiх перемовинах iз газовими компанiями, виклав Едiсону новий план – органiзувати конкуруючi компанii в передмiстях, – банкiр глянув на нього з неприхованим захопленням.
– Добре придумано! – вигукнув вiн. – О, та у вас добра хватка! Ви iх здолаете.
Едiсон порадив Ковпервудовi заручитися пiдтримкою найвпливовiших посадовцiв у примiських мунiципалiтетах.
– Щодо чесностi – всi вони там один одного вартi, – сказав вiн. – Але е два-три запеклих шахраi, на котрих можна розраховувати бiльше, нiж на iнших. Вони i роблять погоду. Адвоката вже запросили?
– Нi. Я ще не знайшов вiдповiдну людину.
– Це, як ви самi розумiете, дуже важливо. Є тут один старий, генерал Ван-Сайкл. Вiн добре набив руку на таких справах. На нього, мабуть, можна покластися.
Поява на сценi генерала Джадсона Ван-Сайкла кинула тiнь на все пiдприемство. Старий вояка, – тепер йому було за п’ятдесят, – Ван-Сайкл у Громадянську вiйну командував дивiзiею. Як правник вiн набув слави тим, що фабрикував фiктивнi документи на право володiння на землю в Пiвденному Іллiнойсi, а потiм, щоб узаконити шахрайство, подавав до суду, в якому засiдали його друзi та спiльники, i вигравав справу. Тепер вiн був бiльш-менш успiшним адвокатом, котрий стягував iз своiх клiентiв достатньо вагомий гонорар, але до процвiтання генералу все ж було далеко, бо до нього зверталися тiльки у сумнiвних справах. Своiми звичками вiн нагадував барана-провокатора на скотобiйнi, який вiв перелякане стадо своiх побратимiв, що вперто впиралися, пiд нiж, i доволi тямущого, щоб завжди вчасно вiдстати й урятувати власну шкуру. Старий крутiй i пройдисвiт, на чиiй совiстi лежало багато пiдроблених заповiтiв, порушених зобов’язань, двозначних контрактiв та угод, котрий пiдкупив на своему вiку стiльки суддiв, присяжних, членiв мунiципалiтету та законодавчих зборiв, що й не злiчити. Вiн постiйно вигадував щоразу новi юридичнi виверти та каверзи. Вважалося, що у генерала е мiцнi зв’язки серед полiтикiв, суддiв, адвокатiв, котрим вiн надавав добрi послуги в минулому. Брався вiн за будь-яку справу – головним чином тому, що це було якесь заняття, що позбавляе його вiд нудьги. Взимку, якщо хтось iз клiентiв наполягав на зустрiчi з ним, генерал натягував на себе стару пошарпану шинель сiрого сукна, знiмав iз вiшалки засмальцьований, що втратив будь-яку форму, фетровий капелюх i, низько насунувши його на тьмянi сiрi очi, пускався в дорогу. Влiтку його костюм завжди мав такий вигляд, нiби вiн тижнями спав у ньому не роздягаючись. До того ж генерал майже безперестану курив. Ван-Сайкл обличчям трохи нагадував генерала Гранта: така ж скуйовджена сива борiдка та вуса, таке ж розхристане сиве волосся, що звисае пасмами на чоло. Бiдолашний вояка! Вiн не був нi дуже щасливий, нi дуже нещасний. Фома Невiрний, вiн байдуже ставився до долi людства, не покладав на нього жодних надiй i нi до кого не був прив’язаний.
– Ви й не уявляете, що таке мунiципальнi ради в передмiстях, пане Ковпервуд, – багатозначно зауважив Ван-Сайкл, коли з попереднiми перемовинами було покiнчено. – Мiський мунiципалiтет – поганий, а цi i того гiршi. Без грошей до таких дрiбних шахраiв i ходити нiчого. Не суджу людей строго, але ця братiя… – i вiн скрушно похитав головою.
– Розумiю, – вiдгукнувся Ковпервуд. – Вони не вмiють бути вдячними за надану iм послугу.
– Так, на них покластися не можна, – продовжував генерал. – Здаеться, про все домовилися, все вирiшили, а у них на гадцi одне: як би дорожче тебе продати. Їм нiчого не варто переметнутися на бiк тiеi ж «Пiвнiчноi компанii» i вiдкрити iм усi вашi карти. Тодi знову плати, а конкурент ще накине, i пiшло-поiхало… – тут генерал зобразив на своiй фiзii крайнiй смуток. – Втiм, i серед цих панiв е один-два таких, iз котрими можна домовитися, – додав вiн. – Певна рiч, якщо iх зацiкавити. Маю на увазi пана Дьюнiвея i пана Герехта.
– Бачите, генерале, менi зовсiм не важливо, як це буде зроблено, – приемно посмiхаючись, зауважив Ковпервуд. – Головне – щоб усе було зроблено хутко i без зайвого галасу. У мене немае нi часу, нi бажання вникати в усi подробицi. Скажiть, чи можна отримати концесii, не привертаючи до себе особливоi уваги, i у що це обiйдеться?
– Треба розкинути мiзками, бо так одразу сказати важко, – задумливо вiдповiв генерал. – Може обiйтися i в чотири тисячi, може i в усi сорок чотири, а то й бiльше. Бог його знае. Треба гарненько роздивитися, дещо розвiдати, – старому хотiлося випитати у Ковпервуда, скiльки той мае намiр витратити на цю справу.
– Гаразд, не будемо наразi цього торкатися. Я не жадiбний. Я запросив сюди Сiппенза, голову «Газово-паливноi компанii Лейк-В’ю», вiн скоро мае прийти. Вам iз ним разом доведеться працювати.
За кiлька хвилин з’явився Сiппенз. Отримавши розпорядження всiляко пiдтримувати один одного i в дiлових перемовинах у жодному разi не згадувати iменi Ковпервуда, вони разом покинули кабiнет свого нового боса. Дивна це була пара: досвiдчений старий флегматик-генерал, до всього байдужий, опустився i нi в що не вiрить, i чепурний, бадьорий Сiппенз, котрий мрiяв помститися своему давньому вороговi – могутнiй «Пiвденнiй газовiй компанii» – i використати як знаряддя помсти скромну на перший погляд компанiю, що створювалася на пiвнiчнiй околицi мiста. Хвилин через десять вони вже були заодно: генерал посвятив Сiппенза в те, який скнара та нечупара у своiй громадськiй дiяльностi радник Дьюнiвей i, навпаки, який обов’язковий е Джейкоб Герехт, звiсно, аж нiяк не задарма. Але що вдiеш – таке життя!
Узявши собi за правило не ставити все на одну карту, Ковпервуд вирiшив запросити для «Газовоi компанii Гайд-парку» ще одного юриста, а як ii голову залучити ще одну пiдставну особу. Це зовсiм не означало, що вiн мае намiр вiдмовитися вiд послуг де Сото Сiппенза, котрого передбачалося залишити технiчним консультантом всiх трьох або навiть i чотирьох компанiй. Френк якраз пiдшукував потрiбних людей, коли такий собi Кент Берроуз Мак-Кiбен, молодий правник, единий син колишнього члена верховного суду штату Іллiнойс Маршалла Скеммона Мак-Кiбена, привернув до себе його увагу.
Мак-Кiбену виповнилося тридцять три роки. Вiн був високий на зрiст, атлетичноi тiлобудови i загалом дуже статечний. Вiн напрочуд вправно вiв своi справи, але при цьому був людиною цiлком свiтською i часом тримався навiть дещо гордовито. У нього була власна контора в одному з кращих будинкiв на Дiрборн-стрит, куди вiн, замкнутий i холодний, бiльше схожий на багатого дендi, нiж на пiдприемця, приходив щоранку о дев’ятiй годинi, якщо тiльки якась важлива справа не вимагала його присутностi в дiловiй частинi мiста ще ранiше. Сталося так, що компанiя з продажу нерухомостi, в якiй Ковпервуд придбав земельнi дiлянки на Тридцять сьомiй вулицi i на Мiчиган-авеню, доручила Мак-Кiбену скласти угоду про купiвлю-продаж. Приготувавши документи, вiн вирушив у контору Френка дiзнатися, чи не забажае той внести у них якiсь доповнення. Секретарка запровадила Мак-Кiбена в кабiнет. Ковпервуд окинув гостя гострим допитливим поглядом, i адвокат одразу йому сподобався: вiн був у мiру стриманий i в мiру вишуканий. Френковi сподобалося, як вiн одягнений, сподобався його скептично-непроникний вигляд i свiтська невимушенiсть. Мак-Кiбен, своею чергою, вiдзначив костюм Ковпервуда, дорогу обстановку кабiнету та зрозумiв, що мае справу з фiнансистом великого польоту. На Ковпервудовi був свiтло-коричневий iз iскрою костюм i витримана в таких же тонах краватка. В манжети замiсть запонок були протягнутi двi маленькi камеi. Покритий склом письмовий стiл виглядав суворо та переконливо. Панелi та меблi були з полiрованого вишневого дерева, на стiнах у строгих рамах висiли гарнi гравюри, що зображували сцени з iсторii Америки. На чiльному мiсцi стояла друкарська машинка – тодi вони ще були новинкою, а бiржовий телеграф, також новинка, невгамовно вiдстукував останнi бiржовi курси. Секретаркою у Ковпервуда слугувала молоденька полька, Антуанетта Новак, симпатична брюнетка, стримана i, мабуть, дуже метка.
– До речi, якi справи ви зазвичай ведете, пане Мак-Кiбен? – нiби мiж iншим, запитав Ковпервуд. І, вислухавши вiдповiдь, недбало зауважив: – Зазирнiть до мене наступного тижня. Може, у мене знайдеться щось, що вам сподобаеться.
Пропозицiя, зроблена таким недбалим тоном, ймовiрно, зачепила б самолюбство Мак-Кiбена, якби вона виходила вiд iншоi людини, але тут вiн був навiть задоволений. Цей махляр так вразив уяву молодого юриста, що його зрадила звичайна безпристраснiсть. Коли вiн наступного разу прийшов до Ковпервуда i той розповiв йому, якого штибу послуг вiн чекае вiд нього, Мак-Кiбен миттево клюнув на приманку.
– Доручiть це менi, пане Ковпервуд, – бадьоро сказав вiн, – я хоч нiколи i не займався подiбними справами, але впевнений, що впораюся. Я живу в Гайд-парку i знаю майже всiх членiв мунiципальноi ради. Гадаю, що менi вдасться на них вплинути.
Ковпервуд у вiдповiдь схвально посмiхнувся.
Так була заснована друга компанiя, на чолi якоi Мак-Кiбен поставив своiх людей. До неi, без вiдома старого генерала Ван-Сайкла, залучили де Сото Сiппенза як технiчного консультанта. Потiм було написано клопотання про надання концесii, i Кент Берроуз Мак-Кiбен поволi повiв тонку пiдготовчу роботу на Пiвденнiй сторонi, поступово завойовуючи довiру одного члена мунiципалiтету за iншим.
Пiзнiше з’явився й третiй адвокат – Бертон Стiмсон, наймолодший i, можливо, найспритнiший з усiх трьох. Це був блiдий темноволосий юнак iз запальним поглядом, справжнiсiнький тобi шекспiрiвський Ромео. Вiн iнодi виконував певнi дрiбнi доручення Лафлiна. Френк запропонував йому працювати на Захiднiй сторонi, де загальне керiвництво було покладено на старого Лафлiна, а технiчними питаннями вiдав також де Сото Сiппенз. Стiмсон, однак, був аж нiяк не мрiйливим Ромео, а вельми енергiйним i заповзятливим молодиком iз дуже незаможноi сiм’i, котрий пристрасно прагнув вибитися в люди. Йому була властива та гнучкiсть розуму, що могла вiдлякати кого завгодно, та тiльки не Ковпервуда, бо останньому були потрiбнi розумнi слуги. Вiн давав iм роботу, вишукано та чемно поводився з ними i щедро винагороджував, але у вiдповiдь вимагав рабськоi вiдданостi. І Стiмсон, правда, зберiгаючи незалежний i самовпевнений вигляд, всiляко запобiгав перед Ковпервудом. Так уже складаються людськi стосунки.
І ось на пiвнiчнiй, пiвденнiй i захiднiй околицях Чикаго почалося якесь дивне пожвавлення, зустрiчi, таемнi перемовини. У Лейк-В’ю старий генерал Ван-Сайкл i де Сото Сiппенз радилися зi спритним членом мунiципалiтету, аптекарем Дьюнiвеем i районним босом – гуртовим гендлярем м’яса Джейкобом Герехтом, – люб’язними, але доволi вимогливими джентльменами. Цi панове приймали вiдвiдувачiв у заднiх кiмнатах своiх крамниць, де розмовляли з ними вiдверто, оцiнюючи мало не за прейскурантом власнi послуги i послуги своiх поплiчникiв.
У Гайд-парку Кент Берроуз Мак-Кiбен, напомаджений i вишукано одягнений, майже лорд Честерфiлд серед адвокатiв, а також Дж. Дж. Бергдол, довговолосий, неохайний наймит «iз благородних», пiдставний голова «Газово-паливноi компанii Гайд-парку», засiдали разом iз членом мунiципалiтету Альфредом Девiсом, фабрикантом плетених виробiв, i Патриком Джiлгеном, шинкарем, заздалегiдь розподiляючи акцii, зиски, привiлеi й iншi блага. У селищах Дуглас i Вест-парк на Захiднiй сторонi, бiля самоi межi мiста, довготелесий дивакуватий Лафлiн i Бертон Стiмсон укладали такi ж угоди.
Супротивник (три роз’еднанi мiськi газовi компанii) був захоплений зненацька. Коли до них дiйшли чутки, що в примiськi мунiципалiтети надiйшли клопотання про надання концесiй, компанii негайно запiдозрили одна одну в загарбницьких намiрах, зрадi та грабунку. Вони спорядили в найближчi мунiципалiтети своiх чiпких правникiв, але директори компанiй усе ще не здогадувалися, хто стоiть за маленькими примiськими компанiями i чим це iм загрожуе. Однак, перш нiж вони встигли заявити протест i надумали сунути кому треба пристойний хабар, аби зберегти за собою прилеглi до iхнiх територiй передмiстя, перш нiж встигли почати юридичну боротьбу, пропозицii про роздавання концесiй уже були внесенi на розгляд мунiципалiтетiв. І пiсля першого ж читання й одного вiдкритого, як того вимагае закон, обговорення, прийнятi майже одноголосно. Деякi дрiбнi примiськi часописи, яких обдiлили при подiлi нагород, спробували було зчинити гармидер. Але впливовi чиказькi газети поставилися до звiстки прохолодно, позаяк мова йшла про далекi передмiстя. Вони вiдзначили лише, що передмiстя, мабуть, успiшно йдуть слiдами мiського мунiципалiтету, який загруз у корупцii.
Прочитавши в ранкових газетах, що мунiципалiтети затвердили концесii, Ковпервуд усмiхнувся. А найближчими днями вiн уже iз задоволенням вислуховував повiдомлення Лафлiна, Сiппенза, Мак-Кiбена i Ван-Сайкла про те, що старi компанii пiдсилають до них своiх агентiв, пропонуючи купити у них контрольнi пакети акцiй або дати iм вiдступного за концесii. Разом iз Сiппензом вiн розглядав проекти майбутнiх газових заводiв. Треба було приступати до випуску та розмiщення облiгацiй, до продажу акцiй на бiржi, укладання угод на всiлякi поставки, будiвництва резервуарiв, газгольдерiв, прокладання труб. Не менш важливо було заспокоiти розбурхану громадську думку. В усiх цих справах де Сото Сiппенз виявився незамiнним. Користуючись порадами Ван-Сайкла, Мак-Кiбена та Стiмсона, котрi дiяли кожен у своему районi, вiн коротко доповiдав Ковпервудовi про своi плани й, отримавши у вiдповiдь схвальний кивок, купував дiлянки, рив котловани i будував. Френк був настiльки ним задоволений, що вирiшив залишити його при собi i на майбутне. Де Сото, своею чергою, був задоволений тим, що йому випала нагода звести старi порахунки i почати оборудки великими справами, i тому був вiд душi вдячний Ковпервудовi.
– Із цими шахраями матимемо ще чимало метушнi, – не без зловтiхи заявив вiн якось своему босу. – Ось побачите, вони почнуть нам дошкуляти всiлякими кляузами. Хто iх знае, вони можуть i об’еднатися. Того й дивись, завод у нас пiдiрвуть, як свого часу пiдiрвали у мене газгольдер.
– Нехай пiдривають, пiдривати i ми вмiемо i судитися також. Я – не проти. Ми iх так прикрутимо, що вони у нас вовком завиють, – в очах Ковпервуда заграли веселi вогники.
9. У гонитвi за успiхом
Тим часом i Ейлiн у новiй для себе ролi господинi будинку також де в чому досягла успiху. Бо хоча й усiм було ясно, що Ковпервуда в свiтi не вiдразу приймуть, але статки цих людей не дозволяли нехтувати знайомством iз ними. Прихильнiсть Френка до дружини змушувала багатьох поблажливо ставитися до Ейлiн. Їi вважали простакуватою та не досить вихованою, але погоджувалися, що з таким чоловiком i наставником, як Ковпервуд, можна всього досягти. Такою була, наприклад, думка панi Едiсон i панi Рембо. Мак-Кiбен i Лорд мiркували приблизно так само. Якщо Френк кохае Ейлiн, а це, мабуть, так i е, то вiн, природно, зумiе «просунути» ii в свiт. Ковпервуд справдi по-своему любив дружину. Вiн не мiг забути, що вона зовсiм ще дiвчинкою знайшла в собi сили знехтувати умовностями й усiм для нього пожертвувала, хоча знала, що вiн – одружений, що у нього е дiти, знала, який це буде удар для ii рiдних. Як палко, як вiддано вона його покохала! Вона не манiрилася, не хитрувала i не вагалася. Вiн iз самого початку був «ii Френком», та й тепер вона любила його не менше, нiж у тi давнi незабутнi днi iхньоi першоi близькостi. Ковпервуд завжди це вiдчував. Ейлiн могла з ним сваритися, вередувати, гнiватися, сперечатися, пiдозрювати, докоряти його в тому, що вiн заглядаеться на iнших вродливиць, але якесь швидкоплинне захоплення не стривожило б ii. Так, у всiлякому разi, вона переконувала. Правда, у неi не було пiдстав сумнiватися в ньому. Жiнка готова пробачити йому все, абсолютно все, запевняла вона, i сама в це щиро вiрила, якщо тiльки вiн буде, як i ранiше, кохати ii.
– Ах ти, халамиднику, – казала вона жартiвливо. – Я тебе наскрiзь бачу. Гадаеш, я не помiчаю, як ти заглядався на жiнок? Ця стенографiсточка у тебе в конторi – дуже непогана. Мабуть, ти вже до неi залицяешся.
– Чи я дурний, Ейлiн? – вiдмахувався Ковпервуд. – Ну, навiщо говорити вульгарностi? Ти чудово знаеш, що я нiколи не пов’яжу свое життя з якоюсь стенографiсткою. Контора – невiдповiдне мiсце для флiрту.
– Невiдповiдне? Не замилюй менi очi. Нiби я тебе не знаю. Для тебе будь-яке мiсце пiдходяще.
Ковпервуд смiявся, а за ним реготала й Ейлiн. Вона нiчого не могла з собою вдiяти. Надто вже його кохала. У нападках ii не було реальноi гiркоти. Часто, заколисуючи ii на колiнах, як дитину, i нiжно цiлуючи, вiн шепотiв iй: «Моя крихiтко! Моя руда лялько! Ти все ще мене любиш? Тодi поцiлуй мене». Вони обидва палали якоюсь первiсною пристрастю. І поки життя не вiддалило iх одне вiд одного, Френк навiть уявити собi не мiг кращого союзу. Вони не вiдали того холоду пересиченостi, що нерiдко переходить у взаемну огиду. Ейлiн завжди була бажаною для нього. Чоловiк кепкував над дружиною, пустував, лащився, знаючи наперед, що вона не вiдштовхне його вiд себе манiрнiстю або пiсною мiною ханжi та лицемiрки. Незважаючи на ii гарячий i химерний характер, Ейлiн завжди можна було зупинити та напоумити, якщо вона не мала рацii. Дружина ж, зi свого боку, не раз давала Ковпервудовi слушнi поради, пiдказанi ii жiночим чуттям. Усi iхнi помисли займало тепер чиказьке товариство i новий будинок, який вони вирiшили побудувати в сподiваннi змiцнити таким чином свое становище й увiйти в коло обраних. Майбутне являлося Ейлiн тiльки в рожевому свiтлi. Чи е в свiтi жiнка, щасливiша за неi? Френк такий гарний, такий великодушний i такий нiжний! У ньому немае нiчого дрiб’язкового. Нехай вiн навiть iнодi задивляеться на iнших жiнок, то й що з того? В душi вiн iй вiрний, i не було ще випадку, щоб вiн ii зрадив. Хоча Ейлiн знала Ковпервуда доволi добре, вона все ж навiть не уявляла, як спритно вiн вмiе викручуватися та брехати. Але поки що вiн справдi кохав ii i справдi був iй вiрним.
Френк вклав уже близько ста тисяч доларiв у газовi компанii i вважав свое майбутне забезпеченим. Концесii були виданi на двадцять рокiв, до кiнця цього термiну йому не виповниться й шiстдесяти, а за цей час вiн або придбае контрольнi пакети старих компанiй, або об’еднаеться з ними, або з великою вигодою перепродасть iм свою справу. Зростання Чикаго вiщувало йому успiх. Тому вiн вирiшив вкласти до тридцяти тисяч доларiв у картини, якщо знайде щось путне, i замовити портрет Ейлiн, поки вона ще така гарна. Ковпервуд знову став цiкавитися живописом. У Едiсона було чотири чи п’ять хороших полотен – Руссо, Грез, Вуверман i Лоуренс, якi той невiдомо де розкопав. Ковпервуд чув, що у такого собi Колларда, власника готелю та гендляра нерухомiстю та мануфактурою, е чудова колекцiя. Едiсон розповiв йому, що Девiс Траск, король залiзяччя, також колекцiонуе картини. І багато заможних родин у Чикаго вже почали збирати твори мистецтва. Отже, час почати i йому.
Як тiльки концесii були затвердженi, Ковпервуд посадив Сiппенза у себе в кабiнетi i тимчасово передав йому всi справи. У передмiстях, поблизу вiд заводiв, що будувалися, були вiдкритi маленькi контори з незначним штатом. Тепер старi компанii дошкуляли новим компанiям усiлякими позовами, вимагаючи, щоб суд «заборонив», «скасував», «присiк» тощо. Але Мак-Кiбен, Стiмсон i генерал Ван-Сайкл вiдбивали всi атаки ворога зi спокоем i хоробрiстю захисникiв Троi. Це було веселе видовище. Однак про Ковпервуда майже нiхто нiчого не знав. Вiн усе ще залишався в тiнi. У зв’язку з цими справами його iм’я навiть i не згадувалося. Газети щодня прославляли iнших людей, i в Ковпервуда це будило досаду i заздрiсть. Коли ж настане його черга? Тепер вже, мабуть, скоро.
У червнi Френк та Ейлiн, веселi та життерадiснi, вирушили до Європи, маючи намiр насолодитися вповнi своею першою великою мандрiвкою. Це була чудова поiздка! Едiсон, зi звичною для нього люб’язнiстю, телеграфував у Нью-Йорк, аби для панi Ковпервуд на пароплав були доставленi квiти. Мак-Кiбен надiслав путiвники. Френк, не знаючи напевно, чи згадае хтось про квiти, замовив два чудових кошики, тож коли Ейлiн пiднялася на горiшню палубу, на неi чекали там аж три кошики квiтiв, кожен iз приколотою до них карткою.
Дехто з присутнiх за капiтановим столом намагався зав’язати знайомство з Ковпервудами. Їх запрошували на аматорськi концерти або просили скласти партiю за картярським столиком. Але море було весь час бурхливе, й Ейлiн почувалася не надто добре. Гарно виглядати, коли страждаеш вiд морськоi хвороби, – нелегке завдання, i тому вона волiла здебiльшого залишатися в каютi. Трималася Ейлiн iз усiма гордовито, навiть холодно, а в розмовi з тими, для кого вона робила виняток, зважувала кожне слово. Панi Ковпервуд раптом вiдчула себе поважною ледi.
Перед вiд’iздом iз Чикаго Ейлiн майже спустошила ателье Терези Донован. Бiлизна, пеньюари, костюми для прогулянок, амазонки, вечiрнi сукнi – все це вона везла з собою у величезнiй кiлькостi. На грудях у неi був захований мiшечок, в якому вона зберiгала на тридцять тисяч доларiв рiзних коштовностей. А вже черевичкам, капелюшкам, панчiшкам та iншому причандаллю дамського гарнiтуру просто не було мiри. І це змушувало Френка пишатися Ейлiн. Скiльки в нiй енергii, скiльки в нiй життя! Лiлiан, його перша дружина, була блiдою анемiчною жiнкою, а в Ейлiн життя вирувало. Вона постiйно щось наспiвувала, жартувала, одягалася, кокетувала. Є такi особистостi, котрi живуть сьогоднiшнiм днем, не впадаючи у зайвi роздуми i не заглиблюючись у себе. Наша планета з ii багатовiковою iсторiею якщо й iснувала для Ейлiн, то як щось дуже туманне й абстрактне. Можливо, вона i чула, що колись на землi жили динозаври та крилатi потвори, але особливого враження на неi це не справило. Хтось там сказав, нiби ми походимо вiд мавп, – яка дурня! А втiм, може, так воно й е. Зеленуватi гори хвиль, що ревiли у просторах океану, вселяли в Ейлiн повагу та страх, але не той побожний трепет, який вони будять у душi поета. Пароплав – цiлком надiйний. Капiтан, у синьому мундирi з золотими гудзиками, такий люб’язний i шанобливий, сам повiдомив про це за столом. Ейлiн покладалася на капiтана. Крiм цього, бiля неi завжди був Ковпервуд, насторожений, але без страху, дивився вiн на величне видовище стихii i жодним словом не обмовився про те, якi думки вона йому накидала.
У Лондонi завдяки листам, якими iх надiлив Едiсон, Ковпервуди отримали кiлька запрошень в оперу, на званi обiди, в Гудвудi – провести кiнець тижня i побувати на кiнних перегонах. Вони iздили у фiакрах, фаетонах i кабрiолетах. На недiлю новi знайомi запросили Ковпервудiв у свiй плавучий будиночок на Темзi. Господарi-англiйцi, котрi дивилися на це знайомство як на спосiб встановити зв’язок iз фiнансовими колами Америки, були з ними чемнi, але й тiльки. Ейлiн цiкавило все: придивившись до манер людей, до порядкiв у домах, до слуг, вона вiдразу ж розчарувалася в Америцi. Там усе не так, все потребуе докорiнних змiн.
– Нам доведеться прожити з тобою в Чикаго ще багато рокiв, Ейлiн, тож не захоплюйся, – застерiгав ii Ковпервуд. – Невже ти не бачиш, що цi люди терпiти не можуть американцiв? Повiр, якби ми жили тут постiйно, вони б нас до себе i на порiг не пустили. В усiлякому разi, зараз. Ми тут проiздом, тiльки тому вони з нами такi люб’язнi.
Френковi це було абсолютно ясно. А у Ейлiн зовсiм замакiтрилося в головi. Вона тiльки й знала, що перевдягатися. У Гайд-парку, де вона iздила верхи та кермувала кабрiолетом, у «Кларiджi», де Ковпервуди зупинилися, на Бонд-стрит, де вона ходила по крамницях, чоловiки дивилися на неi пильно, а манiрнi, консервативнi, скромнi в своiх смаках англiйки тiльки здiймали очi до неба. Френк усе це бачив, але мовчав. Вiн кохав Ейлiн i поки що не бажав для себе кращоi дружини. Як не глянь, вона дуже приваблива. Якщо йому вдасться змiцнити ii становище в чиказькому свiтi, цього на перших порах буде досить.
Провiвши три тижнi в Лондонi, де Ейлiн вiддала данину всьому, чим здавна славиться i пишаеться стара Англiя, Ковпервуди вирушили в Париж. Тут Ейлiн опанував уже майже дитячий захват.
– Ти знаеш, – серйозно заявила вона Френковi наступного ж ранку, – я тепер переконалася, що англiйцi зовсiм не вмiють одягатися. Навiть найелегантнiшi з них тiльки наслiдують французiв. Вiзьми хоча б тих чоловiкiв, котрих ми бачили вчора в «Кафе дез Англе». Жоден англiець не зрiвняеться з ними.
– У тебе, люба, екзотичний смак, – вiдказував Ковпервуд, пов’язуючи краватку. Вiн покосував на дружину з поблажливою усмiшкою. – Французька елегантнiсть – це вже майже фiглярство. Пiдозрюю, що дехто з цих жевжикiв був у корсетах.
