Пентакль: Збірка

скачать книгу бесплатно


– Я хочу запитати. Зрозумiйте правильно, це дуже важливо для мене. Скажiть… Навiщо я вам знадобилася?

Валюха розсмiялася, як мати, що всоте вiдповiдае дитинi-чомучцi:

– Ви усi про це запитуете, Ганно Павлiвно. Усi, до единоi людини. А я, чесно кажучи, хотiла б довiдатися про iнше. Чому ви прагнете залiзти подарованiй iграшцi в нутро, розламати, зiпсувати i потiм щасливо заявити: «Я так i знала!» Навiть якщо при цьому з’ясуете, який дохiд одержав iз продажу iграшки магазин, який прибуток одержав завод-виробник…

– Нi, усе-таки… Грошi? Ви не попросили i копiйки з мого карбованця. Ідею розiграшу я давно вiдкинула. Що такого я принесла у ваш колгосп? У мене нiчого немае!.. У мене нiчого не було…

– Упевнена, Нюшо? – необразливо хмикнул Чернець. – Чи прибiдняешся?

– Упевнена. Я звичайна чесна дурисвiтка. Ну, чарiвнiсть. Натиск i контактнiсть. Досвiд спiлкування з найрiзноманiтнiшою публiкою… життевий досвiд…

При кожнiм ii словi Чернець кидав шматочок рафiнаду в кухоль з гарячою водою. Коли Нюрка закiнчила, вiн помiшав у кружцi ложечкою й сьорбнув приторно солодкоi води.

Блаженно замружився, немов нектару пригубив.

– У чан хутчiй вкидайте жабу, змiй болотяних жири, – замурмотiла Валюха божевiльним шепотом, i Нюрку прохопило холодом, – клюв сови, мiдянки око нам придасться до пори; хвiст вужа, собачий зуб… Тiльки варемо не суп…

Вона перервала монолог, голосно зiтхнула i пiдсумувала з безмежною нудьгою:

– Це для ков, пекельних чар вийде присмачний вiдвар. «Макбет», акт IV, сцена перша. Три вiдьми бiля казана. Нi, не лякайтеся, Ганно Павлiвно, вiдьми не за нашим профiлем. Що, кажете, у вас було? У вас, рядовоi спiвробiтницi «Харизми Ltd», товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю i безмежними амбiцiями? Що ви поклали в загальний казан? Разом, виходить, з п’ястунком жаб’ячим? Думаю, не так уже мало. От воно i повернулося стократ.

– Ви альтруiсти? Не вiрю.

– Правильно. Навiть усiеi харизми, що кипить у нашому спiльному казанi, не вистачить, щоб переконати вас у цьому. Але на iнше…

Блондинка нахилилася до спiвбесiдницi, i Нюрка ще раз вiдчула, як легко потрапити у владу до цiеi бегемотихи, якщо Валюха того захоче.

– На багато чого вистачить. Ви вже повiрте. На дуже багато чого. І вам, i нам, i щоб з кимось подiлитися, залишиться. Просто пам’ятайте: чарiвнiсть плюс чарiвнiсть – це не двi чарiвностi. Звичайно виходить набагато бiльше, нiж двi. Такий уже дивний товар. Чи, якщо завгодно, засiб виробництва.

– Можна ще кави? – запитала Нюрка.

* * *

– Моя лiкувальна практика проходить по тонкiй, ледь помiтнiй гранi мiж знахарством i офiцiйною медициною. Як народнi цiлителi в минулому, я знiмаю зурочення i пристрiт; як сучаснi професiонали-медики – ставлю дiагноз…

– У нас дзвiнок вiд слухачiв! – голос ведучоi радiоканалу «Сьогоднi» бринiв радiстю. – Назвiться, будь ласка! Ви хотiли щось сказати цiлителю Парамоновi?

– А ти азартний, Парамоша…

– Що? – бас цiлителя трiснув, зiрвався на нервовий шепiт, ледь не перекинувши другий мiкрофон. – Що ви маете на увазi? Чому ви мене переслiдуете?!

– У ковенi пропишися, доктор Айболить. За мiсцем проживання. І не тягни. Це тобi не радiо, у нас кожна пика на очах.

– У нас закiнчуеться час ефiру…

– Дiагноз ставиш, Парамон? А я клiзму ставлю. На два лiтри, з вазелiном i конопляною олiею. Дуже допомагае при сильних закрiпах. Ти цiлитель, ти в курсi. Ад’ю!

Нюрка Гаврош поклала слухавку i з задоволенням вiдкинулася на спинку крiсла. Парамон, звичайно, дурень i шарлатан. Але чарiвностi – безмiр. Убивча, можна сказати, чарiвнiсть. Вона хвилинку подумала, чи не переборщила з фiнальним «Ад’ю!», i нарештi вирiшила, що не переборщила.

Треба було гарненько вiдпочити.

Наближався тиждень важкоi роботи з Парамоном.

Продана душа

1

– Душу продай, га? – проникливо попросив чорт.

Клим тужливо подивився на монiтор. Кольорова рогата пика, що заповнила весь екран, ласкаво посмiхалася. Рука Клима потягнулася до кнопки Reset.

– Не допоможе, – тепер голос чорта був повний спiвчуття. – Усе одно з’явлюся. Навiть якщо диск вiдформатуеш. А викинеш комп’ютер, переселюся в холодильник. Влаштовуе?

Клим уявив собi подiбну перспективу i занудьгував. Чорт же, вiдчувши слабину, кинувся в атаку.

– У церкву можеш не ходити, попереджаю вiдразу. Свята вода через монiтор не дiе, хрест теж. А священику я просто покажу язика.

Язик був негайно продемонстрований самому Климовi. Того пересмикнуло.

– Добре тобi! – чорт чмокнув. – Ти ж дiлова людина, спiввласник фiрми. Оцiни ситуацiю! Тобi поталанило – купив не просто комп’ютер, а комп’ютер з виграшним лотерейним квитком.

– З тобою, чи що?

Клим прикинув, вiдкiля рогатий знае про його фiрму. Напевно, усi файли прочитав! А це вже зовсiм зле.

– Зi мною, зi мною! – зрадiв чорт. – Ну, як щодо душi?

Чорт i справдi був куплений разом iз комп’ютером. На минулому тижнi Клим спецiально заiхав в обласний центр, щоб вiдшукати – не чорта, звичайно, – машину до смаку. Вiдшукав – у величезному фiрмовому салонi, бiлому, немов згаданий чортом холодильник. Дiвчина у вiддiлi видачi, заповнюючи папери, нiби ненароком поцiкавилася: «З усiм купуете?» Природно, Клим почув «зовсiм», отож вiдповiв: «Так…»

Пояснюючи цi обставини, чорт ласкаво посмiхався. І чого б йому не посмiхатися? Клiент чесно вiдповiв на споконвiчне питання-пастку, iнше вже було справою його, рогатого, технiки.

На четвертий день це збагнув i Клим. Отже, тепер вiн спромiгся на чорта – персонального, як i комп’ютер. Рогатий не бешкетував, вiрусiв не напускав i навiть дозволяв працювати. Зате тепер кожне включення машини супроводжувалося все тiею ж дiловою пропозицiею.

– А що натомiсть? – поцiкавився Клим, вкладаючи в запитання весь свiй запас iронii. І вiдразу зрозумiв, що помилився, причому непоправно. Йому часто доводилося вести дiловi переговори, i Клим знав, як небезпечно виявляти будь-який iнтерес.

Чорт вiдгукнувся миттево:

– «Вiкна-мiленiум». Лiцензiйнi. Плюс безкоштовний Інтернет. Видiленку поставлю.

Палець Клима лiг на Reset, i рогатий одразу образився:

– Жартiв не розумiеш?

Клим збагнув, що влип. Переговори, здаеться, уже почалися.

2

Вiн повернувся до рiдного мiста два роки тому. Колеги по бiзнесу посмiювалися i

руками розводили, не розумiючи, як можна промiняти величезний мегаполiс на глухий райцентр iз його трьома школами й меблевою фабрикою. Прогулювати зароблене краще на Багамах, а серйознi справи в таких Тмутараканях не робляться.

Клим так не вважав. Почав вiн з того, що купив згадану фабрику. На паях, звичайно.

Через рiк глузувати з нього перестали.

Але грошi, не дуже великi, хоча i не маленькi, що дозволили Климовi швидко розгорнутися, усе-таки не були основною причиною його дивного вчинку. Вiн дуже любив свое мiсто, звiдки виiхав шiстнадцятирiчним вступати до унiверситету. Усi роки хотiв повернутися.

Повернувся. І дуже скоро зрозумiв, що помилився – точно так, як i з комп’ютером.

– «Феррарi» не пропоную, – уже цiлком серйозно заявив чорт. – Їздиш ти з шофером, сам не ганяеш. Але можна «бугаттi». Штучний, у свiтi всього п’ять екземплярiв. Твiй – п’ятий.

Клим подивився на рогату пику не без iнтересу. Вiд «бугаттi» вiн, скажiмо, не вiдмовився б…

Але не такою ж цiною!

З-пiд нижньоi межi екрана з’явилася волосата пазуриста лапа. Почувся скрип – чорт енергiйно шкрiб себе мiж рогами.

– Добре! Тепер без жартiв. Пакет акцiй двадцяти провiдних фiрм свiту. Про суму домовимося. Кажу вiдразу: чим вона бiльше, тим швидше завершиться угода. Розумiеш, про що я?

Клим кивнув, чим ще бiльше розохотив рогатого.

– Зараз вiдкрию директорiю, там файли з розцiнками. Економ-пакет – десять рокiв…

– Чекай!

Клим зрозумiв, що справи поганi, i натиснув одразу на Power.

Справи й справдi були так собi. Грошi йшли, бiзнес розширювався, але радостi не приносив. Точно так бувало i ранiше. Хлопець з далекого райцентру зi свiжим унiверситетським дипломом з головою занурився в Мальстрiм, що виник на мiсцi минулого навiки колишнього правильного життя. Першi «пiрамiди», першi акцii, першi безсоннi ночi з пiстолетом на туалетному столику. Вижили i випливли не всi. Климовi дуже поталанило.

Кiлька рокiв божевiльноi гонки – то у великому мiстi, то взагалi за кордоном, обернулися чорною депресiею i вiдчайдушними спробами вiдвести вiд скронi пiстолет. Рiдне мiсто здавалося Палестиною, землею обiтованою. Пам’ять дитинства: парк бiля маленькоi рiчки, гучна автостанцiя, запах весняноi землi…

Парк виявився на мiсцi, автостанцiя теж, квiтнева земля все так само запаморочливо пахла, i блакитне весняне небо, як i ранiше, зводило з розуму.

Але все стало iншим. І насамперед мiсто.

3

Клим вийшов у двiр, мерзлякувато повiв плечима, пошкодувавши, що не накинув куртку. Початок квiтня, вечiр, ще три днi тому лiтали бiлi мухи. Але повертатися в порожнiй будинок, де можна поговорити тiльки з чортом, не хотiлося.

Будинок дiстався Климовi у спадщину – батьки так i не дочекалися його повернення. Без них стало порожньо, як i без однокласникiв, рознесених житейськими вiтрами по всьому свiту. Тi, хто залишилися, дивилися скоса, зрiдка просячи в борг.

Мiста, знаного з дитинства, вже не було. Райцентр виявився таким же мегаполiсом, тiльки меншим, бруднiшим i нуднiшим. І люди тут були суголоснi мiсту. Навiть ще гiршi.

Клим прокрутив головою, вiдганяючи невеселi думки. Зазвичай чорти входять у комплект iз бiлою гарячкою, його варiант ще провальнiший. А може, якраз навпаки? Зрештою, переговори – ще не угода.

Крiм того, з нечистою силою можна спiлкуватися не тiльки за допомогою хреста.

Вiн посмiхнувся – уперше за цiлий день, вийшов на вулицю, зiрвав з найближчого дерева маленьку гiлочку з уже клейкими бруньками i швидко повернувся в будинок.

Гiлочка була прилаштована просто перед монiтором.

– Продовжуемо? – радiсно вигукнув чорт, тiльки-но з’явившись на екранi, але вiдразу зморщив пику.

– Ой…

Тепер можна було й розсмiятися. Дивно, у Клима рiзко покращився настрiй.

– Треба б професору написати, шкода, адреси не знаю. Досвiд in anima vili. Осику бояться не тiльки упирi. Доведено!

Рогатий пожував чорними губами, спробував усмiхнутися.

– Навiщо ж так?

– Вiзитна картка мiста! – весело пояснив Клим. – У Киевi – каштани, в Одесi – акацii, а в нас…

Вiн кивнув на гiлочку. Дiйсно, за давньою традицiею вулицi райцентру (колись – повiтового мiста, ще ранiш – козацького села) були засадженi саме осиками. До купiвлi нового комп’ютера Клима це дуже дивувало.

– Наче я не знаю, – так i не усмiхнувшись, буркнув чорт. – Усiм нашим у цих мiсцях, мiж iншим, день за три зараховуеться. Та й то добровольцiв не знайдеш… А ти про якого професора говориш?

Клим був задоволений. Здаеться, перший раунд залишився за ним.

4

Професор, що носив зовсiм неймовiрне прiзвище Химерний, викладав на iхньому факультетi iсторiю. Спецiальнiсть, заради якоi Клим прийшов в унiверситет, була далi вiд Клiо, нiж чорт вiд вiвтаря, але Химерний Професор, як прозвали його студенти, умiв змусити слухати себе. Величезний, гучний, неймовiрно iронiчний, вiн приводив першокурсникiв у справжнiй шок. Не розумiючи, навiщо це потрiбно, вони все-таки проводили вечори в бiблiотецi, конспектуючи «Повiсть временних лiт» i заучуючи напам’ять строфи «Енеiди» великого Івана Котляревського.