скачать книгу бесплатно
– Адже це вiн здiйснить обряд, – усмiхнулась Анiта.
– Який обряд?
– Стародавнiй, найправильнiший весiльний обряд… Щоб не тiльки у вчинках ми не могли зраджувати одне одного, але не зробили б цього i в помислах – вiн увiйде кожному з нас у душу i залишить там червоний шовковий прапорець.
* * *
По першому снiгу Юстина вистежили. Вiд неминучоi загибелi його врятувала муха-аговкалка, заговорена дiдом, яка спочатку заманила переслiдувачiв за собою. А коли мисливцi зрозумiли свою помилку – дичина була вже далеко; Юстин бiг, розсипаючи за собою останне насiння-обманки, чуючи, як iз трiском уростае у промерзлу землю корiння дерев-одноденок, як пiднiмаеться частокiл стовбурiв, ачей, не проберуться кiннi…
Потiм обманки скiнчилися. Вiн бiг, вибираючи яри глибшi та хащi густiшi. Йшов, не зупиняючись нi на хвилину, не вiдпочиваючи навiть уночi, нiби i не знаючи, що таке втома. Вiн iшов крiзь забутий людьми лiс, це була важка робота – але робота куди важча вiдбувалась у нього всерединi.
«Чому, – вражено питала Анiта. – Хiба ти збираешся зраджувати мене?»
«Нi, – твердив вiн крiзь зуби. – Саме тому, що не збираюся. Саме тому, що люблю тебе i довiряю тобi… І ти менi довiряй! Без будь-якого прапорця в душi!»
«Але ж це традицiя, – говорила Анiта i здавалася при цьому такою розгубленою, що навiть тепер, згадуючи, Юстин скрипiв зубами вiд жалю. – Це – як клятва, – говорила Анiта. – Адже в усi часи i в усiх народiв майбутнi чоловiк i дружина дають одне одному клятву… Ти скажеш, що не треба давати, адже i так зрозумiло, що вони люблять одне одного?»
«Клятву я можу дати i без допомоги твого батька», – твердив Юстин.
«Значить, ти просто боiшся, – з полегшенням смiялась Анiта. – Ну що ти, це не боляче i не страшно. Це взагалi непомiтно, ось побачиш…»
