скачать книгу бесплатно
Дякую тобi
Daria Moroz
Роман «Дякую тобi» – це не лише цiкавий сюжет. Це поеднання двух iсторiй, рiзних поколiнь. Незвичайна розповiдь життя звичайних людей. Твiр, що змусить Вас полинути у свiт: страждань та щастя, болю та надii, втрати та зародження чогось нового. Історiя справжнього кохання, вiри та мотивацii. Твiр сповнений життевих цiнностей про якi ми, живучи в 21 столiттi, на превеликий жаль, часто iгноруемо. Скiльки сходiв життя потрiбно пройти, щоб дiйти до свого,,хеппi енду,,? Книга содержит нецензурную брань.
Дякую тобi
Daria Moroz
© Daria Moroz, 2023
ISBN 978-5-0060-1527-2
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
Подяка
З Великим коханням та подякою до кожного хто вiрив в мене та нi. Ви надавали менi сили та натхнення рухатись лише в перед. Дякую Вам
Змiст
* Дii переможуть страх
* Чоловiк хоче бути у жiнки першим, а жiнка хоче бути у чоловiка останньою. * Жiнка вiрить слову,,кохаю,, лише тодi, коли воно сказане тихо i просто.
* Як легко вимовити слово прощавай i як же боляче його почути.
* Життя частiше схоже на роман, нiж романи на життя.
* Любов – це не вибiр, а доля.
* Бувають такi забороненi удари в коханi – не те що крикнути, дихнути потiм не можливо.
* Життя – це те, що трапляеться з нами саме тодi, коли у нас iншi плани.
* Інколи, люди не е тими, ким здаються на перший погляд.
* Як байка, так i життя, цiнуеться не за довжину, а за змiст.
* Деяким психологам, теж потрiбнi психологи.
* Кохання, як вiйна: легко розпочати та важко зупинити.
* Життя, то поеднання меду i жовчi.
* Ми в життi кохаемо лише раз, а пiсля шукаемо лиш схожих.
* Смерть не е кiнцем, а е початком чогось нового.
* Почни життя з чистого аркушу, але залиш копiю старих помилок.
*,,Хепi енд,,…
Вiд автора
Момент. Доки ти спиш, час минае. Доки ти iси, час минае. Доки ти думаеш, час минае. Рiк, як мiсяць. Мiсяць, як недiля. Недiля, як день. День, як година а година, як хвилина. Це означае, що твiй час минае. І вiн бiльше нiколи не повернеться. Головна валюта нашого життя – це час. Доки ти думаеш про ризик, хтось ризикуе та добиваеться успiху. Доки ти займаешся безкорисними справами, хтось займаеться корисними. Кожного дня тебе розчаровують деякi люди. Забудь про них. Не сприймай близько до серця. Воно фокусуеться на цьому i не дае тобi думати про кориснi речiБувають днi, коли тебе можуть турбувати поганi думки, вiдкинь iх. Кожного дня ти можеш спiлкуватись з безтолковими людьми та толковими. Спiлкуйся з усiма i ти знатимеш толк в людяхЧас не повернеш нiколи, а головне ти не знаеш скiльки часу саме в тебе. Не ризикнеш сьогоднi, можеш залишитись нi з чим завтра. Хм, зрозумiй. Кожин новий день може принести в твое життя те, що змiнить його на завжди. Чому ми вiдступаемо? Переносимо справи, розмови, важливi вчинки на завтрашнiй день!? Хочу сказати тобi те, що ти й так знаеш. Цей свiт – це не лише сонечко, радуги i хмарки. Вiн дуже мерзенний i брудний. І не важливо на скiльки ти крутий, якого ти статусу чи хто твоi батьки. Вiн просто зiб’е тебе з нiг. І все. Нiхто не зможе так сильно врiзати по пицi, нi я, нi ти, нiхто. Лише життя. Тай головне не це, головне те, скiльки ударiв ти витримаеш та не здасишся. Так народжуються лiдери, чемпiони. Не просрiть свiй шанс стати: багатим, щасливим, коханим, люблячим чоловiком, хорошим батьком, вдячним сином чи донькою…
Задумайтесь!
На що Ви витрачаете щоденно свое життя? Як Ви провели цю недiлю?…
Логлайн
Роман,,Дякую тобi,, – це не лише цiкавий сюжет. Це поеднання двух iсторiй, рiзних поколiнь. Незвичайна розповiдь життя звичайних людей. Твiр, що змусить Вас полинути у свiт: страждань та щастя, болю та надii, втрати та зародження чогось нового. Історiя справжнього кохання, вiри та мотивацii. Твiр сповнений життевих цiнностей про якi ми, живучи в 21 столiттi, на превеликий жаль, часто iгноруемо. Скiльки сходiв життя потрiбно пройти, щоб дiйти до свого,,хеппi енду,,?
Дii переможуть страх
Я просинаюсь вiд того, що болить нове тату. Сонце свiтить з вiкна так, що я нiчого не бачу. Прижмурююсь, потирю бочину. Ах, як болить. Дивлюсь на тату – квiтка на все бедро. Ще одна нова фреска (тату) нанесена на мiй храм (тiло).
Вона набита чорними фарбами але з зеленими вiдтiнками на листах та бiлими краплинами в серединi. Здаеться що в чорнiй квiтцi е бiла iзюминка – пильця. Класно вийшло, при денному свiтлi, вона немов оживае. Взагалi то у мене шiсть тату. Хоча я впевнена що це поки що, з часом буде бiльше малюнкiв на моему тiлi. Тату – свого роду наркотик, якщо першого разу сподобалось то потiм вже не зупинитись. Дещо задумуючись перераховую тату: Перша – зiрка (на лiвiй руцi, на середньому пальцi.). Вона означае успiх. Я умовила своiх подруг, Кетрiн та Лiлi, теж набити, як клятва нашоi дружби та вiрностi одне одному. Розумiю звучить по дитячому але для нас все саме так i е. Вони звiсно не фанати тату тому довго ламались, але у мене левина хватка, у них просто не було вибору. Ще я вперта як вiслюк, а ще добра. Люблю тату, спорт, мотивацiйнi фiльми, музику та батька. Ну i звiсно, своiх подруг безмежно люблю. Друга – надпис на серцi,,DAD,,. Третя – надпис на правому боцi, по вертикалi,,A woman’s heart is like an ocean, such as deep and full of secrets!,, (Серце жiнки як океан, таке ж глибоке та сповнене таемниць). Четверта тату – надпис на зап’ястi на лiвiй руцi, магiчнi руни. Для захисту вiд порчi. П’ята – нова, квiтка. Шоста – хрест мiж грудьми (Простий чорний, в знак того, що вiра завжди зi мною). До церкви ходжу дуже рiдко. Моя думка така:,,справжня вiра, вона в душi, а не на показ людям,,.Я маю одну знайому дiвчину, яка ходить до церкви щотижня, але при цьому працюе в ескорт послугах (для мене це проституцiя). Одного разу я не витримала ii янгольського вигляду на службi, знаючи що вона творить протягом всiеi недiлi, i я ii сказала в обличчя: – Ти знаеш, що до церкви ходять щоб вiдмолити прощення та бiльше не грiшити? – на що вона вiдповiла.– Так спокiйно моiй совiстi! – ну чесно кажучи, таке щось. Це е не нормально. Цей момент перевернув мое розумiння до слова,,вiра,,.
– Мiя!… Мiя! – лунае крик. Це батько.– Доню, давай iсти та в школу! Швидко! – кричить вiн.
– Бiжу, бiжу! – пiдiймаюсь з лiжка та за секунду стою коло шафи. Одягаю чорнi легiнси, чорну рубашку з малюнками червоних троянд i босонiжки на квадратних високих пiдборах, теж чорнi. Хоч i живемо ми з татом бiдно, це не заважае менi ходити по дешевим магазинам: секонд, сток та купляти собi гарнi, навiть моднi речi. І менi до одного мiсця хто що, з цього приводу думае. Я, як крiт, як зариюсь у глубинку магазину то знайду навiть тi речi про якi самi продавцi забули. Це весело. До того ж, тато завжди вчив, що жiнка, дiвчина, повинна бути вихованою, охайною а ще вона мае гарно пахнути та любити пiдбори.,, -Це робить жiнку – жiнкою!,, – його слова. Ось це i стало моiми фiшками. Є лише у мене декiлька мiнусiв, через недостачу уваги, до себе, я постiйно нецензурно висловлююсь, але подумки. Я нiкому недовiряю та постiйно в хороших вчинках шукаю пiдступ.
Можливо речi моi були дешевими, але вони були випранi, вигладженi та надуханi. Страстю стало тату, довге доглянуте волосся, книги.
Дивлюсь у дзеркало. Дiвчина 170 зросту, 65 кг ваги. Волосся нижче плечей: вiд корiнцiв золотистий блонд а кiнчики бiлi. Форми у мене теж нiчого: груди другого розмiру, вузька талiя, спорт виточив мою фiгуру як потрiбно. От i добре. Шкода, що менi нiхто не подобаеться з нашоi школи. Однi козли. Мене бiсять самозакоханi люди, а iх пiв школи. 50% тих хто любить сам себе, та 45% тих хто вклоняеться таким, ми з подругами входим в 5% людей яким все одно до iнших.
Снiданок у татовому розумiннi – це гаряча кава з молоком, печиво чи канапка. Всi моi ровесницi сидять на бiлкових дiетах, пiдраховують калорii, а менi начхати. Офiцiйна об’ява: – Я солодкоiжка!
Забiгаю на кухню пахне табаком та звареною кавою. Бiля столу стоiть тато, уже 7.30 ранку, а вiн ще непрохмелiв. Татусь останнiм часом зачастив з випивкою. Але мене це не тривожить, доки я в нього на першому мiсцi, все,,гуд,,. Можливо це егоiстично з моеi сторони, але думаю поки вiн сам не матиме бажання закинути чарку в темний вугол, моi слова чи домисли, нiчого йому не донесуть. Вiн мене любить а я його, i це е головним. Поглядом зависаю на парi що йде з кружки з кавою. Нiби дзвiн в головi, звучить питання: Чому ми проживаемо лише вдвох? Де моя, так звана матуся? Вiдповiдь проста, я не знаю. Нiхто не знае де в даний час ця жiнка, жiнка що дала менi життя. Вона розвелась з татом та залишила мене, коли менi було приблизно 5—6 рокiв. І то був важкий час для мене, я страшно сумувала за нею. В 13 рокiв я знайшла ii номер телефону, у батька в блокнотi, та набрала ii i мiй свiт знову перевернувся з нiг на голову. Вона мов чужа, незнайома менi людина. У голосi вiдчувався могильний холод а у повiтрi зависала похоронна тиша. Я не почула запрошення вiд неi, тому я настояла на своему приiзду до неi на вихiднi. Це були найгiршi вихiднi в моему життi. Цiлий день я просидiла одна у квартирi, мати була на роботi (ну, так вона менi казала-що на роботi). А в вечерi ми майже не розмовляли. Єдине, що я отримала в тi днi – повне розчарування та розбитiсть своеi душi. Ненавиджу ii! Останнiми ii словами, перед тим як я сiла до автобуса та мала вирушати додому, стали:,, – Знаеш чому я нiколи тебе не любила? Ти схожа на них! Вибач, але я не могла залишитись з вами, колись ти мене зрозумiеш. І прошу бiльше не розшукуй мене. Прийде час, я сама тебе знайду.,,
Пiшла вона, стерво.
– Ау..! – тато махае рукою перед моiм обличчям.– Що завтикала? – я посмiхаюсь. Вiн завжди казав, що вiн у мене,,молодiжний,,. Вiдпускав на дискотеку, пригощав друзiв пивом. Переводжу погляд на нього.
– Ага, завтикала. Милуюсь тобою! Може досить бухати? Я тебе звiсно люблю, але якщо я ще хоч раз знайду тебе п’яним на пiдлозi, я витягну тебе на двiр i залишу там!
– Ти мене нiколи не залишиш! – впевнено вiдповiдае тато.
– Знайду свого коханого, прекрасного принца i звалю з цього нещасного мiстечка! – удар у вiдповiдь.
– Не залишиш, ти знаеш що я без тебе не зможу, помру з голоду чи зiп’юсь! – два один, вiн виграв. От старий та хитрий манiпулятор. Коли мати мене майже вигнала, ну… пiсля останньоi нашоi зустрiчi, вiн навiть не задумався про те щоб не прийняти мене знов додому. Звiсно вiн був дуже ображений через мiй вчинок, але я ж його кохана донька. Тому я винна йому. Я навiть в коледж не йду навчатись. Хоча понад усе хочу поiхати з цього нудного мiстечка.
– Бувай Андрiйко! – нiжно кажу татовi, в знак чого вiн показуе кулак, не любить коли я звертаюсь до нього по iменi. Мене його реакцiя забавляе. Виходжу на двiр та сiдаю в свiй транспорт – велик. Мiй,,харлей,, рожевого кольору, я сама його фарбувала, з переду плетена з лози корзина.
Сьогоднi в школi перший день останнього року мого навчання. Я в одинадцятому класi. Аж не вiриться, я випускниця. Дорога минае швидко пiд музику.
Маю в телефонi двi папки, в однiй веселi пiснi,,Супер,, а в iншiй,,Сомплi,, :
,,Супер,,
1. Tventi one pilots – heat hens
2.Black Veil Brides – knives and pens
3.On Direction – the story of my life
4.On republic – secrets
5. Alan Walker – faded
6.The chainsmokers feat Daya – don’t let me
7.Sia – cheap thrills
8.Ed Sheeran – shape of you
9.Maroon 5 – girl like you
10.Panic! At the disco —high hopes
11.Mabel – med love
12.Ariana Grande – 7 rings
13.Miley Cyrus – mather’s daughter
14.Jonos Brothers – only human
15.Mabel – don’t call me up
16.Lil Nas X – old town
17.Ariana Grande – side to side
18.Maruv – sinen song
19. Agunda – луна не мае покою
20.Rihanna —we found love
21.Rihanna —pour it up
22.Rihanna – only girl
23.Major Lazer – light it up
24.Dua Lipa – new rules
26.Dan Balan – allegro ventigo
27.Alvaro Soler – sofia
28.David Guetta – play hard
29.Matrang – Медуза
30.Макс Корж – малий подорослiшав
На порозi школи бачу свою банду. Ми в школi не те щоб самi популярнi але десь бiля п’ятистолу. На нього, ми з подругами нiколи не претендували. Нас всi любили, нiхто не займав i ми були самi по собi.
Я сплигую з свого,,харлея,,,хватаю сумку, що була в корзинi, та лечу до подруг що вже чекають на мене. Вони як променi сонця що прориваються скрiзь сiрi хмари. Виплигую iм на руки i ми валимось на землю. Ми обiймаемось, одаряемо поцiлунками одне одного i хохочемо у все горло. Не знаю скiльки хвилин ми лежали i дуркували.
– Допомогти? – тихо промовляе чоловiчий голос. Солодкий, сексуальний, грубий тембр. Я пiдiймаю погляд, але через яскравi променi сонця, бачу лише чорний силует. Смiшно сказати в голос але,,чувак,, реально виглядав як янгол.
– Ну якщо у тебе е можливiсть то допоможи менi. Звози мене на море, я ще там не була. Зустрiнь зi мною в схiд сонця! – я жестикулюю рукою мов додаю серйозностi моiм словам.
– Домовились! Так i зробимо! – дещо не очiкувано для мене вiдповiв незнайомець. Поки ми встали, привели себе до ладу, янгол пропав. Дивлюсь на подруг, вони загорiлi. Класно напевно валятись на пляжi, дивитись на море чи океан, вiдчувати запах та полинати у безкрайнi горизонти. Я рада що iх предки нормальнi, не такi як моi: мати – зозуля та тато – алкоголiк.
Пiсля моiх розпитувань про iхне проведене лiто, ми йдемо до класу на перший урок. В класi я сиджу поруч з Лiлi, Кетрiн поруч, на двi парти вище.
– Дiти! Зазвичай на останнiй рiк випускного класу новеньких немае, цей рiк буде вийнятком, знайомтесь Алекс! – як я могла проморгати що вiн зайшов до класу. Інколи я сильно полинаю в своi думки, стаю нiби вiдiрвана вiд свiту. Приглядаюсь. Ох, а вiн милий. Десь метр вiсiмдесят зросту, свiтловолосий, широкоплечий, тонкi губи, голубi очi, супер скули. Боже, та вiн як з картинки. На ньому темнi джинси та бiла майка, не розумiю, чому мене кинуло в пiт? Вiн iде в мiй ряд, я застигла. Я що вiдключилась? Внутрiшнiй чортик:,, – Мiя прийди в себе!,,. Через декiлька секунд розумiю, що я безстидно витрiщилась на нього ще й рот привiдкрила. Клiпаю очима по класу облизуючи вуста, що пересохли як в саме засушливе лiто. Дивлюсь на право, Кетрiн махае рукою привертаючи мiй погляд. Концентруюсь на нiй, вона – негiдниця знущаючись, показуе щоб я образно витерла слину по вуглам рота, що нiби потекла вiд побаченого. От же стерво. Алекс пройшов та сiв за сусiдню парту по моiй сторонi i ми тепер в метрi одне вiд одного. Я принципово не дивлюсь на нього. Можна сказати, що урок було зiрвано. Марiя Петрiвна щось там говорила про синуси, косинуси але ii звiсно вже нiхто не слухав. По перше тому, що це перший навчальний день, а по друге тому, що е краща тема для обговорення – Алекс. Новенький сидiв з високо пiднятою головою, вiн 100% знав собi цiну, до цього ж видно що хлопець при грошах, ну не вiн особисто, його батьки. Напевно вважае, що вiн тут краще всiх. Козел.
– Ей..ей..пс! – новий сусiд штовхае мене в руку.
– Що ти хочеш? – рiзко та грубо вiдповiдаю я.
– Ти не забилась? – я пiдiймаю брови не розумiючи його питання. – Ну, з ранку з подругами ти впала! – продовжуе вiн.– Чи то щоденнi ранковi процедури? – оу, вiн хоче поязвити менi, не раджу грати зi мною у цю гру. Перемога буде за мною.
– Якщо ти завтра одягнеш знову цю майку i джинси то допомога потрiбна буде тобi! – вказую пальцем на дiвчат в класi.– Акули роздеруть тебе на частини.
– Вони мене не цiкавлять!
– Хм, хочеш сказати, що ти граеш за iншу команду? Зрозумiло тодi чому ти такий гарненький! – я аж нiби розслабилась.
– Ти що? Я не гей! Вибач принцеса, якщо моя вихованiсть та стриманiсть, порiвняно з тобою, сприймаеться за гейство. Доречi, ти вважаеш мене гарненьким? Дякую! Не дивлячись на те, що ми знайомi лише декiлька хвилин, комплемент прийнятий. Як тебе звати?
– Не кажи на мене принцеса, придурок пихатий! Не тобi мене навчати вихованостi.– я встаю, збираю сумку, вiддвигаю з грохотом стiлець. В цей час лунае дзвiнок на перерву. Я вилiтаю, зла, як пуля. Бачу рiк буде цiкавий. Коли я злюсь, я стаю нестримана, агресивна i тому за порадою Google я займаюсь бiгом на шкiльному стадiонi. Цей раз я роблю так само, десять хвилин i я готова. Кладу наушники до вух та вмикаю iх на всю гучнiсть. У головi звучить пiсня Skillet – feel invincible. Це хоч i рок, але вiн пiд стать моiм емоцiям. Я нiби розтворяюсь у звуках пiснi, вiдчуваю як б’еться в ритм серце. Виходжу на бiгову дорiжку. Теплий вiтер обдувае мое уже спiтнiле обличчя. Коло за колом, мiй гнiв улiтучуеться. Це виснажуе мое тiло, але заспокоюе мою душу.
Сиджу на лавочцi на стадiонi, поруч подруги, вони знають де мене шукати в моменти нападу гнiву. Тиша, пахне свiжо скошеною травою, на душi спокiй. На iншi уроки ми вирiшили з подругами не йти. Сидiли пили каву, розмовляли. День минув швидко, попрощавшись iз своiми курочками iду додому. Я дуже голодна, не встигла поiсти в обiд, була в бiблiотецi, брала новий роман до прочитання. Люблю читати, в книгах все закiнчуеться гарно: добро, кохання, всi разом. Жаль що в справжньому свiтi все не так.
У головi вирiй нецинзури, вириваеться одне слово:,, – якого бiса?,,. Краще я б залишилась на стадiонi, тато п’яний, меле незрозумiло що. Ранiше вiн випивав та лягав спати. Зараз йому цього мало. Вiн сперечаеться, кричить. Наш дiм став схожий на псих лiкарню. Я заскочила у свою кiмнату, швидко переодяглась: зiбрала коси у кiнський хвiст, одягла кремовий сарафанчик у рожеву мiлку квiточку та взула бiлi кеди. Добре, що мое вiкно виходить на заднiй двiр. Я взяла кошти з копiлочки, вилiзла через вiкно, мов супер герой що летiв спасати безневинних. Вскочила на свiй Audi A8,рожевого кольору. І вирушила на нову мiсiю. Правда була лише в тому, що спасати потрiбно було мене, а мiсiя моя – поiздка до супермаркету за круасанами та молоком.
Їдучи, я звернула увагу на те, як прекрасно свiтят зорi в чистому, безкорйньому небi. Цiкаво, що в дану секунду вiдбуваеться за горизонтом неба? Чи е там така ж самотня дiвчина? Надiюсь що нi!
Ось i супермаркет,,Великий кошик,,. Заходжу, беру корзину. Людей не багато, тому можна погуляти. Не люблю товпитись, тай до того згаю трохи часу, можливо до мого приходу тато засне. Так… вiддiл спиртного, крупи..
– О пластiвцi! – обожнюю iх, вiзьму на ранок + пачка молока + круасани зi згущеним молоком. Скоро будуть цi днi, беру пачку прокладок. Іду до каси. Розглядаю по сторонам може ще щось куплю, в рядi з овочами та фруктами, помiчаю сiмейну пару, я iх вже бачила в нашому мiстечку. Чоловiк прикутий до iнвалiдного крiсла, з ним жiнка. Їм приблизно за сорок п’ять рокiв. Зустрiвшись з незнайомим поглядом в пам’ятi спливае момент нашоi першоi зустрiчi. Це було цим лiтом, я втекла з дому тому що тато там пив з чоловiками яких я не знаю, i вони були реально неадекватнi, один навiть почав приставати, в парку було безпечнiше нiж дома. Я просто сидiла пiд деревом читала книгу i як завжди розглядаючи всiх навколо помiтила цю сiмейну пару. Для мене це було так неймовiрно, жiнка сидiла на покривалi iла виноград, а ii чоловiк прикрiплений спецiальними пасками до крiсла, i тримаючи в ротi пензля, малював ii. Перед ним стояв мольберт, фарби. Напевно вiн вiдчув мiй пристальний погляд i повернувся до мене. Вiн виглядав таким щасливим, в його поглядi було щось таке щире, а посмiшка такою невимушеною. Я пам’ятаю ту мить, думки як торнадо мене закрутили: Чому вiн в крiслi? Чому не здався? Чому це стало саме з ним? Як вiн залишаеться таким щасливим?,i тисячi iнших питань на якi я не мала вiдповiдi. Перед очима склалась картина мов пазл з двох половинок, на однiй половинцi зображення тата з компанiею, що просто просирають свое життя промiнявши все на бутилку горiлки, а на iншому пазлi, чоловiк з пензлем в ротi, прикутий до вiзка i при цьому такий щасливий. Люди стають тими в що вони вiрять. Я так боюсь помилитись в життi, не здатись як тато, не втiкати вiд проблем як мати. Але без помилок не мае можливостi навчатись. Я завжди беру щось вiд людей якi зустрiчаються на моему шляху, адже я вважаю що всi вони приходять не просто так. Тому вкравши цю мить щастя у незнайомого чоловiка я збережу ii собi на майбутне.
