скачать книгу бесплатно
– Нi, нам нема про що з нею говорити! – я швидко доiдаю, заливаю в себе каву ще швидше, виходжу до дверей, нi, зупиняюсь та повертаюсь до тата…
– Пап, доречi, я теж тебе люблю! – i образно показую маленьку вiдстань мiж двума зведеними пальцями. Нiби моя любов маленька – маленька. І посмiшка за секунду з’явилась на його запухлому обличчю. Я знаю його як своi п’ять пальцiв.
Виходжу на двiр, Алекса немае. Ну почекаю п’ять хвилин. Я оглядаюсь по сторонам, його машини не видно. Минуло 5,8, 13 хвилин, а я все чекаю. Робити нiчого, беру свого,, харлея,, i iду до школи. В головi знову бардак. Можливо щось трапилось? Пiд’iхавши до школи дiстаю телефон, на екранi смс :
Алекс
Я
Алекс
Я
Алекс
Я
Алекс
Я
Алекс
Я
День як завжди пролетiв швидко, тим бiльше з подругами. По закiнченню урокiв ми рванули по магазинам. До центру розваг, як i планували. Ми вмiемо вiдпочивати, суттево по жiночому: пили смузi, мiряли новий одяг, хоча я нiчого не купила, взуття, зайшли в магазин парфумiв де, на наше здивування, був розпродаж та роздача безкоштовних пробникiв. Я звiсно ж зрадiла, можливiсть безкоштовно себе порадувати.
– Ну ходiмо! – не задоволено промовляе Кетрiн.
– Мiя? – пiдiйшовши до мене звертаеться якась жiнка. Красива, висока, одягнена з-за останнiми колекцiями свiту моди. Блондинка з iдеальним волоссям, макiяжем. Одягнена у сiрий класичний костюм: брюки, бiла сорочка, пiджак. Чорнi лобутени та супер крута з крокодиловоi шкiри сумка. Я одразу зрозумiла, що дамочка з вищого класу. Елiта. Цiкаво, звiдки вона мене знае?
– Прошу вибачення! Ви до мене? – здивовано запитую я. Їi оцiнюючий погляд мене просто розiзлив. Вона не соромлячись оглядае мене, з нiг до голови. Лише одна секунда знайомства i я розумiю що ми неполадимо.
– Хм! – скривившись шипить вона.
– Що значить, хм? – так i хочеться вирубити ii з голови.– Ми здаеться не знайомi!
– Одже – це з тобою проводить свiй час, мiй син?
– Ви мати Алекса? – я остовпiла.
– Хм, я, так, я мати, а ти хто? З якоi причини вiн з тобою проводить час до самого ранку? Хм, хоча… – вона знову мене оцiнюе поглядом -… тут все ясно!
– Що Ви сказали? Вiн мене кохае, тому i проводить час зi мною! Хоча з впевнiстю скажу, що Ви не розумiете значення слово,,Кохання,,! – я як йожик, одразу висовую колючки. Хто вона така, що вона мене ображае. Я не дозволю iй цього.
– Хм, мила, я таких як ти, бачу на скрiзь! Вiн з тобою не буде, ти нерiвня йому, ти обiрванка! Кинь його сама, доки вiн того не зробив! – я роблю крок до неi, не здаючи своеi захисноi позицii.
– Не вам вирiшувати, будемо разом ми чи нi! Зрозумiло Вам, дамочко! – вона теж робить крок до мене, i нашi обличчя в 30 см одне вiд одного.
– Це ми ще побачимо! – вiдповiдае вона, розвертаеться, одягае чорнi окуляри та йде геть у натовп. Я стою, слiз нема – лише пустота. Я знала, знала що будуть проблеми. Як я могла залiзти в таке лайно?
Як легко вимовити слово прощавай i як же боляче його почути!
На автопiлотi дiстаю телефон i строчу смс:
Я
Алекс
Я
Алекс
Я
Алекс
Я вимикаю телефон та кладу його до сумочки. Швидко попрощавшись з подругами iду додому.
– Я ж казала що вiн та його сiмейка мудаки! – вслiд менi ричить Кетрiн.
– Не кажи так, вiн ii кохае, це все його мати! – огризаеться Лiлi.
Дорогою додому я знову замислилась про життя, буття, минуле, майбутне. Менi здаеться що проблеми в життi безкiнечнi. Можливо це i е доросле життя? А можливо це просто, як кажуть,,чорна полоса,,. Ранiше я думала, що все що твориться в моему житi е як випробування за щось. Думала що я не така! Ненормальна! Зараз менi спадае на думку що всi цi екзамени життя можливо для чогось, бiльшого, вищого!? Можливо я маю чомусь навчитись? Щось зрозумiти? Хм, менi потрiбен час, все це обдумати!
Пiдходячи до будинку помiчаю свiтло та гучну музику. Ех, заходжу, тато сидить уже такий як потрiбно, з ним якась жiнка. Я бачила ii пару разiв.
– Що ти робиш? Ти обiцяв не пити! – на пiднятiй нотi звертаюсь я до тата.
– Іди до себе в кiмнату, розкричалась тут! – бовкнуло те стерво, ще й махнула рукою в мiй бiк нiби я пусте мiсце.
– Що ти сказала? Ти взагалi рот свiй закрила, я з татом розмовляю, а не з тобою! – я кидаю на пiдлогу пiдбори що несла в руцi, та сумку. Я йшла босою. Охота розтовкти iй пику об стiл, ще один звук з ii посохлих, пропалених дешевим спиртним губ i вона свое отримае. Вона стукае тата по руцi.
– Мiя, не говори так зi своею мачухою, з сьогоднiшнього дня, це моя дружина, вона буде жити з нами.
– Через мiй труп! Менi вистачае одного алкаша! – спокiйно Мiя, спокiйно. Кров так i бурлить, серце колотиться, повертаю голову до цiеi сучки, а вона посмiхаеться, закинула ногу на ногу, нiби цю вiйну вона виграла. Я iду до своеi кiмнати, заходжу та замикаюсь з середини, пiднявши голову в гору надiюсь розгледiти …не знаю, що я там хочу розгледiти, там стеля i все. Що робити? Куди пiти? Це капець, я навiть не маю куди пiти, нi тiтки, нi бабусi. Потрiбно зняти це плаття. Швидко одягаю джинси, рванi на колiнах, майку рожевого кольору, бiлi кросiвки, спортивку, як у групи пiдтримки. Вмикаю телефон та пишу Лiлi:
Я
Лiлi
Я
Лiлi
Я
На екранi висвiчуеться 31 пропущений вiд Алекса, 9 смс. Я вирiшую не читати, тому знову швидко вимикаю телефон. Хватаю до сумки: запаснi трусики, духи, косметичку. Беру небагато коштiв зi своеi схованки та вилажу через вiкно. Сiдаю на,.харлея,,, рюкзак кидаю до корзини, наушники у вуха i iду. Як зазвичай музика пробивае мене до кiсточок, грае спокiйна пiсня. Вечiрнiй прохолоднiй вiтер обдувае мое змочене каплями дощу обличчя.
Не хочу думати за тата, за його нову пасiю, за Алекса та його сучку – маму. Хочеться забутись. Тому швидко iду до Лiлi. Не вистачало ще менi зустрiти по дорозi цього брехуна. А можливо вiн сидить дома? Зi своею iдеальною мамою в бездоганному будинку, з успiшним татом. Пiшли вони всi…
Проiжджаю клумбу квiтiв, не знаю що за вид але вони бездоганнi. Бутон крупний рожевий. Зупиняюсь, швидко зриваю невеличкий букет. Мати Лiлi, дуже мила та добра до мене. Вона справжня мати: кохае своiх дiток, турботлива, вона готова на все заради Лiлi та ii молодшого брата Макса. Але вона причудлива, як i ii донька. В хорошому значенi цього слова. Розкладае одяг по кольорам, завжди на 100% опрятна. Вона неймовiрна жiнка. А головне, чудова мати.
Алекс
Пiсля останнього смс вiд Мii я просто пiдiрвався вiд яростi. Тато був дома, тому Мiю зустрiла мати. Де? Де вони могли зустрiтись? Що мама iй наговорила? Чому ця жiнка постiйно суе свого носа у мое життя? Я хватаю на столi ланцюг з ключами вiд машин.
– Тату! Тату!!! – кричу я.В цю ж секунду телефоную матерi, вона не бере слухавку. Спускаюсь на перший поверх, швидко проходжу по кiмнатах, шукаючи тата, це не дiм а музей.– Тату! – нiхто не вiдповiдае. Я швидко вибiгаю на подвiр’я, заплигую до машини та знову набираю матiр. Ставлю на гучний звук, iдуть гудки.– Вiзьми слухавку! Вiзьми … – промовляю я сам до себе. Я iду не знаю поки що куди, б’ю пальцями по керму, завжди так роблю коли нервую.
– Алло, синок!
– Ти де? – грубо запитую я.
– Сину, щось сталось? – от ненормальна, робить вигляд нiби вона не знае, не розумiе що саме сталось.
– Ти де? – уже з криком запиту я.
– Я у подруги, Жасмiн. Ти ii знаеш!
– Я зараз буду! – виключаю телефон не дочекавшись вiдповiдi. Телефоную Мii 1,2,7,16 разiв, телефон постiйно вимкнений. Пишу смс. Кидаю телефон на сидiння поруч. Ось i дiм тiеi мадами. Не люблю ii. Вона худа, висока, огняно рижа. Груди накачанi, губи накачанi. Ще й майстер по брехням та поливанням бруду людей, номер один у всiй цiй хернi. Виходжу з машини, гнiв аж душить мене, тому я покашлюю. А якщо Мiй не захоче бути зi мною, що тодi? Я так кохаю ii! Вона повна протилежнiсть всiх з ким я знався, зустрiчався, протилежнiсть моiй матусi. Вона щира, добра, сповнена сонця. Так, у ii житi е складнощi, але вона здаеться навiть сама того не розумiе – наскiльки вона сильна i не дивлячись на все, що твориться, оптимiстична, незламна. Вона надихае мене. Вона моя спорiднена душа! І так – ми знайомi мало, але вiдчуття що вiчнiсть. Вона менi як найкращий друг, але ще бiльше. Це едина людина у свiтi, яка знае мене краще нiж хтось iнший, мене справжнього. Вона та, хто робить мене кращим. Фактично вона не робить, я сам це роблю, тому що вона надихае мене. І не важливо, що станеться, вона завжди буде мое перше справжне кохання. Нiхто i нiколи не зможе змiнити цього.
Вiдкриваю дверi не стукаючи. Дiм звiсно здоровенний, все з мрамору, вишукана мебель, скрiзь живi квiти, дорогi картини.
– Як ти могла? – кричу я вказуючи пальцем на матiр.– Де ти зустрiла Мiю, що ти iй сказала? – вона сидить як залiзна ледi, п’е вино з великого бокалу. Боже вiд неi так i вiе високомiрям, грубiстю, холодом.
– Хм, синочок! Я ж казала тобi, що вона не пiдходить нам! Вона бiднячка. Я одразу зрозумiла, що то була вона, миле личко вкладене в дешеве лахмiття. А коли я почула, що вона хоче набрати безкоштовних пробникiв, у дорогому магазинi парфумiв, менi стало ще смiшнiше. І я вирiшила продовжити собi розвагу. Тому i пiдiйшла.
– Не кажи так! Ти не маеш права судити людей по iх одягу чи статусу!
– Я думала ти пограешся, переспиш з нею декiлька разiв i все. Але вона бойова дiвка, мае левину хватку. Не знаю, чи можливо, це ти – тюхтiй! – вона вiдпивае глоток вина.
– Не смiй говорити так про неi! – попереджую я.– Я люблю ii, i твоя думка мене не цiкавить. Я сам творю свою долю!
– Це тобi навiяла твоя обiдранка? Так, вона сама творить свою долю, а ти, залежний вiд нас, всi твоi достатки: машини, будинок, навчання в коледжi- залежить вiн нашого з татом рiшення! Тому думай кому i що ти говориш!
– Менi не потрiбнi твоi грошi! Менi потрiбна вона! Кошти мають можливiсть зникати та закiнчуватись, а кохання нi.
– Ахаха, кохання? Милий кохання – це фантом. Кохання немае!
По з-задi мене виходить Жасмiн, я не одразу зрозумiв що ii не було у кiмнатi. Вона проводить пальцем по моему обличчю i я рiзко вiдштовхую ii руку. Вона посмiхаючись проходить до кiмнати у руцi теж бокал з вином. Волосся розпущене, губи та плаття на нiй як i волосся червоного кольору. Мене аж воротить вiд неi. Я роблю декiлька крокiв назад…
– Менi соромно, що ти моя мати. Колись ти була для мене прикладом, тепер ти стала першокласним стервом, що визивае в менi лише ненависть. Знаеш при всiй повазi до тебе, хочу сказати лише одне:,, В життi все бувае, i можна допомогти кожнiй людинi витягнувши ii з болота, але матусю, витягти болото з людини не вдасться.,, Шкода що грошi тебе так змiнили. Надiюсь моя мати, справжня, а не ось це … – я вказую пальцем на неi… – повернеться до нас з тотом! Хоча шансiв дуже мало! – вона вiдриваеться вiд вина i не дивлячись на мене промовляе…
– Ти правий синок, хтось змiнюеться i стае першокласним багатим стервом, а хтось iз обiдранки, стане лише повiею та алкоголiчкою, як i ii татусь. Ти не будеш з неi! Я все сказала!
Я виходжу на двiр, берусь за голову. Що, що робити? Я повинен ii знайти, пояснити все! Я знову сiдаю до машини i лечу зi швидкiстю 180 км. На шкiльному стадiонi ii немае, лечу до неi додому, будинок пустий я хвилин п’ять стукав нiхто не вийшов. По заглядаючи у вiкна розумiю, що це дiм спустошений та одинокий, як мое серце. Де ж вона? Де моя дiвчинка? Я не можу ii втратити! Я так довго ii чекав. Зло так i ллеться з мене i я не витримуючи ударяю кулаком у дверцi машини. Просто клас, з’являеться вм’ятина. Зiрвався холодний вiтер i падае перша крапля дощу.
Мiя
Стало прохолодно, в мить розпочався дощ. На дворi на мое здивування тиша, лише вiтер посвистуе.
Стук – стук. Чую рух в домi. Макс вiдмикае дверi, вiн ще такий малий, але вже мае переваги перед iншими хлопчинами свого вiку: вiн дуже вродливий, шкiра смуглява, чорне волосся та брови, пухлi губи та ямочки на щоках. А головне у нього добре,,пiдвiшений язик,,. Хоча вiн лише у сьомому класi мае вигляд вiн на пару рокiв старше, як дев’ятикласник. Вони з Лiлi не схожi, тому що у них папи по кровi не рiднi. Рiдний тато Лiлi, покинув iх з мамою давно, здаеться iй було всього декiлька рокiв. Меган – мати, була ще молодою, тому вийшла замiж в друге i народила Макса.
– Привiт гарненька! – з посмiшко вiтае мене цей нi разу не сором’язливий хлопчина.
– Привiт Масiк! Де твоя сестра?
– На кухнi, зараз ще Кетрiн приiде! Мамуся заколотила супер вечерю. Ти ж знаеш, вона любить коли ти приходиш.
Я роззуваюсь та проходжу. На кухнi все кипить. Дiвчата бiгають, шуршать по кухнi.
– Доброго вечора Меган! – вiтаючись протягую букет.
– Доброго! Це менi? – здивовано пищить вона.
– Ага! – ii радiсть не може не викликати в мене посмiшку. Вона пiдходить та крiпко обiймае мене, бере з рук квiти та нюхае iх. Вона сповнена сяйва повiдомляе нас, що йде по вазу пiд квiти. Ми всi трое посмiхаемось. За хвилину пiсля мене, прибувае Кетрiн. Ну ось ми i в повному складi, немае лише тата Макса вiн у вiдрядженi. Тому у нашому жiночому колективi один чоловiк – Масiк.
Вечеря була прекрасна. Ми смачно та ситно поiли, насмiялись до схочу, Меган просто iдеальна мати та хазяйка. Прибравши за собою ми з дiвчатами пiднялись до кiмнати Лiлi. Наше сьогоднiшне сховище. Кiмната ii звiсно як з картинки, оформлена дизайнером: шпалери, кольори, iнтер’ер. Все нiжно рожеве, з бiлими полосами, квiточками та метеликами. Ми кинули велику ковдру на землю, застелили постiль, накидали подушок, швидко повдягали майки, взяли теплу ковдру i повкладались одне бiля одного. Свiтло було вимкнене, тихо грала музика i я не втрималась вiд розпитiв дiвчат i розповiла iм за тата, за те, що здаеться кохаю Алекса, за бiль в грудях, за порiзанi руки. За все. Не знаю чи правильно я зробила, але менi так необхiдна була пiдтримка. І тут Кетрiнн …. ну як завжди…
– У мене е подарунок! – вона вилiтае пулею iз нашого королiвського лiжка, риеться у своiй сумцi що схожа на мiшок, менi здаеться що вона в нiй мае все навiть казку на випадок вiйни.– Опа! – кричить вона дiставши пластиковi стакани та пляшку вина. Лiлi встае на ноги, одягае халат i мовчки виходить. За мить вона повертаеться зi штопором в однiй руцi, яблуко та нiж в iншiй. Всi зайнялись справами. Кетрiн вiдкорковувала вино, я схватила яблуко i почала його обчищати та нарiзати, Лiлi пiшла до комп’ютера i увiмкнула свiй плей-лист :
1.Louis Armstrong – a kiss to build the dream on
2. Louis Armstrong – la vie en rose
3. Louis Armstrong – what a wonderful world
4. Louis Armstrong – let my people go
Я вiдчуваю обiйми та запах карамельного спрею, це Лiлi. Вона така мила. Неочiкувано вона хватае гребiнець для волосся та образно починае спiвати, кривлятись, ми ловимо ритм та пiдтанцьовуемо, просто дуркуемо.
Вечiр реально був нереально чудовим.
Життя частiше схоже на роман, нiж роман – на життя. (Жорж Санд)
Я прокинулась зовсiм за рання, сонце ще не встало. Вирiшую не гаяти часу та приготувати всiм снiданок, собi звiсно зварити кави. Заклавши не обережно волосся в пучок спускаюсь до кухнi. Кухня дуже простора, все теж пiдiбрано зi смаком, колiр слонова – кiстка, все по сучасному, дуже витончено. Коли входиш до кiмнати в очi кидаеться стiл, що стоiть по центрi з шафами в низу але з мраморною столешнею зверху. По центрi стоiть прозора скляна ваза, в нiй три гiлки бамбука. Все обладнано самою новiтньою технiкою. Я чесно кажу i половиною з неi не знаю як користуватись. Оглядаюсь по сторонам, кiмната така свiтла через бiлi стiни та широкi вiкна.
– О, кавоварка! – пiдiйшовши ближче я розумiю що кава вже зварена. Напевно Меган теж не спить. Я беру чашку та наливаю каву, знов оглядаюсь та примушую себе згадати де холодильник, вiн вмонтований в стiну i не одразу кидаеться у вiчi, точнiше вiн реально непомiтний. Цiкаво чи е в них молоко? Я люблю каву з молоком та цукром.
– Ти молоко шукаеш? – звучить голос з-за моеi спини.
– Так! Доброго ранку! – я була права це мати, поправляю себе – мати Лiлi.
– Вибач мила, я тебе розбудила? – стривожено запитуе вона.
– Нi, Ви що! Я завжди рано встаю, звикла так з лiтку, робота рано розпочиналась, а зараз, мммм… – вiдчуваю себе дещо некомфортно, опускаю погляд … – а зараз, тато та його друзi часто заважають спати! – я стараюсь посмiхатись.
– Сонце ти ж знаеш що моi дверi завжди тобi вiдкритi? – вона налаштована на серйозну розмову.
