скачать книгу бесплатно
Я посмiхнулась незнайомцю, а вiн пiдморгнув менi у вiдповiдь. Мiй настрiй вмить пiднявся i я пiшла до каси.
– Доброго вечора! Вас вiтае маркет,,Великий кошик,,!Пакет? – запитуе касир.
– Ага, маленький будь ласка! – вiдповiвши знову полинаю у своi печалi. Так не хочеться додому. Останнiм часом я вiдчуваю себе так самотньо. Ну нiчого, я сильна дiвчина, пройду через все. Розрахувавшись знову рушаю в подорож, iду до шкiльного стадiону.
Беру пакет з продуктами, кладу велосипед на газонi i пiдiймаюсь на сходи. Ох, як хочеться iсти. Дiстаю круасани, вiдкриваю молоко, мммммм, райська насолода. Чому у моему життi не мае людей якi мене б любили, хвилювались за мене. Я сиджу тут одна i всiм байдуже. Дивлюсь на телефон 23.13, вмикаю телефон, цього разу папку,, Сомплi,, :
1.Sia -I fogive you
2.Sia – bird set free
3.Sia – freeze you out
4.Sia – eyes of the needle
5.Sia – unstoppable
6.Sia – helium
7.Ed Sheeron – perfect
8.Wiz khalifa – see you again
9.Zeyn – dusk till down
10.LP – lost on you
11.Dean Lewis – be alright
12.Imagine Drogons – birds
13.Halsey – without me
14.Lewis Capaldi – someone you
15.Billie Eilish – when the portys
16.Billie Eilish – lovely
17.John Legend – All of me
18.Eminem feat Rihanna – love the way
19.Adele – hello
20.Andro – нiчний рейс
21.Jony – ти мене полонила
22.Jony – love your voice
23.James Bay – us
24.Kina – can we kiss forever
25.Jomes Horner – a girl of a thistle
26.Pia Mia – bitter love
27.Lana Del Rey – blue jens
28.Ella – не заважай
29.Beyonce —I was here
30.Justin Timberlake – What goes around
З наушника в лiвому вусi починае бити пульсом звучання.
…
О, Боже, хто там? Лише про сидячи хвилин 20 я розумiю що я не одна. На полi фанарi але лавки для вболiвання в повнiй темрявi. Я бачу на iншiй сторонi стадiону тiнь, i вона двигаеться. Я поспiшно складаю все в пакет, серце колотиться. Блiн – блiн, я вскакую i швидко перебираючи ногами йду до велика. Чому вiн стоiть так далеко? Іду з такою швидкiстю, що здаеться ноги не торкаються землi. Вiдчуття, що душа покине мое тiло.
– Стiй… Мiя, стiй! – почувши уже знайомий менi голос я зупиняюсь, iнстинкт самооборони змушуе поставити мене пакет i стати в стiйку. Якщо вiн посмiе мене образити, я врiжу йому по яйцям. Битись менi доводилось, тому, постояти за себе я зможу. Вийшовши на газон де падають променi мiсяця я впевнююсь, що це Алекс.
– Ти що манiяк? Ти чого сидиш у темнотi? – з криком запитую я.-Ти налякав мене! – вiн що дурний, вiн регоче. Смiеться аж заходиться.– Алекс, перестань! – кричу я.
– Глянь на себе! Ти думала, що я манiяк i що, ти зможеш мене вирубити своiм бiлим кросiвком? Ну хiба не смiшно? – оглядаюсь на себе i починаю теж смiятись, я стою в одному тапочку, iнший у руцi. Коли я його зняла? Не пам’ятаю. Правду кажуть у страху великi очi.– Ти уже iдеш додому? – запитуе вiн мене доки я взуваюсь.
– Так, напевно досить нiчних прогулянок. А ти?
– А я напевно проведу тебе спочатку, а потiм теж додому. Звiсно якщо ти не проти?
– Нi, не проти. Ходiмо! – вiн пiдiймае мiй велик, кладе пакет в корзину. Тиша. Хвилина мовчання затяглась, чути лише свист вiтру та спiв свiрчкiв. Ми та луна, прекрасно, мов в кiно. От не люблю я такi моменти, в них люди забувають про реальнiсть.
– Можна питаннячко?
– Так! – з тривогою в голосi шепчу я.
– Чому ти тут одна сидiла, в темрявi?
– Я була не одна, там був i ти! А ти чому?
– Не змiг заснути дома, вирiшив прогулятись. Прийшов на стадiон, хотiв вже пiти, побачив тебе. І залишився, доречi не даремно.– вiн посмiхаеться.
– Чому ти знову смiешся?
– Не бачив щоб хтось, так як ти, поiдав круасани. Ти iх iла з такою пристрастю, кусочки випадали з рота, над губою молочнi вуса i при цьому всьому ти примудрилась ще й наспiвувати пiсню.
– Ахаха, у мене наушник був у вусi i я не iла так як ти розповiдаеш. Я просто люблю солодке i до того ж була нереально голодна. Звiдки ти приiхав? Чому?
– Я не вiдповiм! Ти ж не вiдповiла. Чому ти прийшла сюди так пiзно?
– Не твое дiло! – знову грубiше нiж потрiбно вiдповiдаю я, досить про це.
– Ти ще та злючка! Я хочу стати твоiм другом! Впевнений, ми могли б поладити.
– Я злючка? Ти з чого це вирiшив?
– Ну твоя поведiнка по вiдношенню до мене + навiв справки! – трохи подумавши вiдповiв вiн.
– Що, що? Навiв справки? Ти в нашiй школi лише один день i вже навiв справки? Цiкаво, i що ж про мене кажуть? Подiлись!
– Взагалi, то я тут з початку лiта. Бачив тебе разiв п'ятнадцять. Ти працювала в дитячiй залi в кав’ярнi, доречi ти дуже мила поруч з дiтьми. Бачив тебе у секонд хендi, це дае менi привiт думати що живеш ти не в багатiй родинi. А ще бачив як ти на машинi забирала свого п’яного тата з мiсцевоi забiгаловки, знаю що мати з вами не проживае. Знайомi сказали що ти дуже розумна але над навчанням не заморочуешся тому, що до коледжу не iдеш. Я так розумiю, що це через тата. А ще, ти неймовiрно вродлива. Ти нiколи не була на морi. І я впевнений, що нiжностi в тобi бiльше нiж злоби. Ти просто не вмiеш чи не хочеш ii показувати.
– Заткнись! – в грудях горить, дихання почастiшало. Як вiн може… – Заткнись, ти нiхрена мене не знаеш! – я хватаю велик у нього з рук.– Можливо все тобою сказане, е правдою, але це не твое дiло, козел.
– А менi здаеться знаю. Ти застигла в моiх думках з того моменту коли я тебе вперше побачив. Менi все одно хто твiй тато, де твоя мати, я просто хочу бути ближче з тобою.
– Пiшов ти менi нiхто не потрiбен. Я сама по собi! – очi повнi слiз. Я повертаюсь у повнiй панiцi i розумiю, що ми бiля мого будинку. Я в схлипую. Сльози ллються ручайком. Кидаю на газоновi велик, зла як чорт, стоп, повертаюсь…
– Алекс! – кричу я, вiн наводить погляд в мiй бiк i я тичу йому середнiй палиць.
– І тобi солодких снiв принцеса! – з усмiшкою та незрозумiлим менi задоволенням на обличчi вiдповiдае вiн. Як же вiн мене бiсить. Я закидаю через вiкно пакет та заладжу до кiмнати сама. За секунду скидаю сарафан, обув та зариваюсь пiд ковдру. Гнiв переливаеться у спокiй, пiзнiй вечiр у глибоку нiч.
Весь наступний мiсяць я тупо iгнорувала Алекса. Але вiн настирний i постiйно провокував мене то на розмову, то штовхав сидячи за сусiдньою партою, то записки писав, що я демонстративно рвала не читаючи. Сьогоднi п’ятниця а це означае, що попереду цiлi вихiднi i це е добре. Так бридко дивитись, як кожна дiвчина з нашоi школи прикладае максимум зусиль щоб заговорити до Алекса, по загравати. Вiн звiсно вступив до групи футболiстiв, а це ще додае йому плюси. (Дiвчата рахують плюси: вродливий +, фiгурний +,класна тачка +, спортсмен +, популярний + (5 балiв).) На тусовках його видно не було. Напевно вiн iх не любить. Я теж не люблю, але якщо вибирати дiм з п’яним татом чи туса, я пiду на тусу. Батько зайшов у запiй, дома постiйно незрозумiлi люди, жiнки легкоi поведiнки, чоловiки. Дiйшло вже до того, що дома немае що iсти. Менi здаеться, що за цей короткий промiжок часу, тато постарiв, став iнший. Обличчя мае синiй вiдтiнок, руки почали брякнути, здаеться навiть сiдини стало бiльше. Вiн постiйно кричить на мене, мов це я вина, що ми живемо так бiдно. Адже якби вiн мене не прийняв, а вiдправив до матерi, йому було б легше. Звинувачуе мене, що у нього немае постiйноi жiнки. Адже кому потрiбен чоловiк з таким тягарем (з дитиною – зi мною). А останнього разу, декiлька днiв тому я побилась з його новою пасiею. Дома пропали кошти, я впевнена, що це вона iх i взяла, а сперла стерво все на мене. Накрутила тата. А найболючiше це те, що вiн iй повiрив. От я i витрясла з ii тупоi башки все лайно. Я була така зла, що тато мене ледве зупинив. З одного удару я повалила ii на пiдлогу, сiла зверху та гуцала по ii непрохмелiвшiй пицi. Звiсно потiм тато мене вигнав з дому – це увiйшло у нього у звичку. І я пiшла, точнiше поiхала, до найближчого магазину, купила пляшку вина i полетiла на край мiста. Там красиво, тихо, природа мене заспокоюе. Мов гострi ножi, думки та бiль, рiзали мое тiло з середини. Чому я? Чому саме я маю пройти таке життя? Це не життя – це страждання в одинокостi! Нiхто i не зверне уваги, якщо мене не стане! Всiм начхати на мене! Повз мене пролiтають вулицi, машини, будинки чи то я пролiтаю повз них. Сльози залили мою видимiсть.
Ось я i на мiсцi. Сплигнувши з,,харлея,, з розмаху б’ю горлечком пляшки об бордюр, воно вiдлiтае. Я спускаюсь мiж деревами, добре що я була в кросiвках i спортивних лосинах. Не задумуючись про те, що я можу поранитись я залпом випила з пляшки вино. Вливаю в горло зi швидкiстю звука, не встигаю ковтати i воно виливаеться з рота змiшуючись з потоком солоних слiз. Випивши за один пiдхiд бiльше нiж пiв пляшки, я миттево п’янiю.
Лежучи в травi я любувалась зiрками, вони такi недосяжнi. Як моi мрii про нормальну родину. Про спокiй в моiй душi. В менi стiльки болю, що я навiть не знаю як ii не помiчати. Я тiльки зараз розумiю що я нiколи не мала повноцiнних батькiв, напевно будучи пiдлiтком я почала блокувати спогади з дитинства. Менi так хотiлось скорiше подорослiшати, все пiзнати. Але чим старше я стаю, тим важче менi жити у цьому загубленому свiтi. Цiкаво, що життя подаруе менi завтра?
На годину чи двi мене вирубило, вино добре споiло мiй органiзм. Проспавшись уже на свiтанку я повернулась додому. На столi мене чекала записка…
Прекрасно, нiби нiчого не трапилось. Ото iм’ячко – Клара.
– Клала я на вашу Клару! – промовляю я сама до себе. Моi ноги вiдразу понесли мене до ванноi кiмнати, потрiбно змити бруд з тiла та душi. Привiвши себе до ладу, а це було не легко бо похмiлля було сильним, я пiшла до школи. Алекс знову протягом всього дня загравав до мене. І я вирiшила вiдволiктись вiд сiмейних проблем та погуляти з ним. Вiн перiодично, постiйно, випливав у моiх думках. Не знаю чому, але коли ми не сваримось, менi з ним добре. Проблема в тому, що менi подобаеться це вiдчуття, але я не можу дозволити собi пiдпустити його близько. З ним будуть однi проблеми. Я це вiдчуваю. А болю менi хватае. Є i iнша проблема, я не хочу йти в дiм – пустоти, не хочу бути знову одна. Пiсля вибачень цього невгамовного хлопця, за минулу суперечку та його рiзкi висловлювання, я погодилась на зустрiч. Що мала вiдбутись сьогоднi, в п’ятницю.
Ми домовились на шосту вечора, але я мала одну умову чи то прохання до Алекса. Не заходити до мене. А зателефонувати за 2—3 хвилини, i я сама вийду. Вiн не задавав менi питань: Чому?, i я йому за це безмежно вдячна.
Пiсля школи я мала всього годину на зiбрання, тому не втрачаючи час ринула одразу додому. В будинку мене очiкувала вже так знайома менi атмосфера: незрозумiлi люди, п’янка, густий дим вiд дешевих цигарок, запах спиртного. Як же менi набридло все це. Я знову голодна, живiт зводить. Не хочу йти на кухню та пересiкатись з компашкою, менi здаеться що тато навiть не розумiе коли я е дома коли нi, коли день коли нiч. Важко дивитись, як людина яку ти любиш скочуеться до чорноi прiрви, в мiсце де немае свiтла. Тепер його життя – це горiлка та друзi. Ранiше там було i менi мiсце. Але то було ранiше. Хм, я пам’ятаю коли наша сiм’я жила разом: тато, мама, я. Як ми бiгали з батьком на вулицi по газонi i поливали одне одного водою з пляшки. Ми робили дiрочки у кришках i стрiляли з пляшок мов з космiчноi зброi. Пам’ятаю смiх матерi, красивi ямочки у тата на щоках. По вечорам ми виключали у домi свiтло та грали у схованки. Пам’ятаю нашi свята. Я обожнюю новий рiк i цю любов привили менi батьки. За мiсяць до нового року ми ставили, обов’язково, живу ялинку. Вмикали на всю гучнiсть рiздвянi пiснi, спiвали, наряджали iграшками ялинку, дiм, iли мандарини (шкурочки вiд яких клали пiд ялинку щоб тримався запах).У моiй кiмнатi вiшали святковi гiрлянди. Це була казка. Казка, що залишилась лише у моiй пам’ятi. Казка якоi нiби i не було.
Запершись в своiй кiмнатi, я швидко переодяглась: плаття в обтяжку, бежевого кольору, босонiжки на каблуках + сумочка. Волосся я розпустила, цiлий день на головi була скручена гулька, тому локони стали пiдкрученi i попадали на плечi дуже ефектно. На очах пiдвела чорнi стрiлки, нiжно рожева помада, улюбленi духи i все. Я готова. Виходжу з кiмнати, i опля….. передi мною стоiть,,готовий,, тато. Чому я не вилiзла через вiкно?
– Ти куди? – грiзно запитуе вiн.
– Гуляти! Іди на кухню, а то твоi друзi повипивають все з пляшок та вижеруть знову з холодильника! – махнувши рукою кажу я i двигаюсь до виходу. Алекс уже пустив декiлька гудкiв пару хвилин тому. Але нi, все не може бути просто, тато хватае мене за руку та сильно смикае повертаючи тiлом до себе.
– Ти чого ведеш себе як повiя? Дома сиди! Ти така як твоя мати. Хто тебе таку вiзьме в дружини? – починае кричати вiн.– Я тобi тисячу разiв казав, що ти окрiм мене нiкому не потрiбна! – я просто в шоцi, у мене взагалi вiдняло мову, я не очiкувала такого повороту. Його очi були iншi, вiн дивився на мене мов звiр.– Ти маеш слухати та робити як я сказав!
– Ти на свое життя дивився? Чому ти можеш мене навчити?
– Я тебе залишив, коли твоя матуся тебе покинула, а потiм вигнала, як непотрiб. Пам’ятаеш?
– Не хвилюйся ти не даеш менi змоги забути про це. Вiдвали вiд мене.– кричу я у вiдповiдь. Вириваю руку та швидко йду до дверей. Вiдчиняю а тут Алекс. Стоiть мов стовп. Тато рушив бiгти за мною, але коли побачив незнайомця, що був на рiвнi з одвiрками, одразу притих. Моi щоки налились рум’янцем, менi було соромно, а очi набiгли сльозами, вiд болю в грудях.
– Все добре? – тихо запитуе вiн.
– Я ж сказала чекати в машинi!
– Вибач я почув крик ….я хвилювався!
– Ходiмо! – оглядаючись назад у дiм який став менi ненависним, я бачу людину що стае менi чужою. З грохотом закриваю дверi.
…
– Куди ми iдемо? – запитую я. Вулкан зла так i бурлить в менi.-Везеш мене в кав’ярню чи ресторан де засiдають такi ж як ти, багатенькi дурнi? – з моiх уст зриваеться стiльки жовчi, що аж самiй тошно.
– Не потрiбно так зi мною, я хочу лише допомогти. Куди ти хочеш? Скажи i поiдемо туди.– його спокiй такий дивний, тому менi стае соромно.
– Мммммм, вибач! Я не хотiла…! Я не мала на увазi те, що ляпнула! – сльози знову пiдходять. Мiя тримай себе в руках. Йому все одно на твоi проблеми. – Поiхали до пiцерii. Я дуже голодна.
– Доречi, ти дуже красива! – вiн перевiв тему.
– Дякую! – тихо шепчу я. Всю дорогу ми мовчали, але я тонула в думках, в страху, що я можу колись стати як тато, що моi дiти будуть такi ж нещаснi.
…
З виду пiцерiя простора, з темного дерева та темно червоних терас. При входi стоять ринки в яких посадженi дерева. Вiкна та дверi теж темно червоного кольору. Дуже ефектно. В примiщенi теж схожий iнтер’ер. Стiльцi, столи з темного дерева. На стiнах картини рiзних пiцерiй, поварiв та фото гостей у процесi поiдання пiц. В примiщенi не так багато людей, в основному молодь. Коли ми зайшли, бiльшiсть оглянулись. Не знаю чи то через мене чи через Алекса. Але менi все одно, навiть якщо на нього, ми з ним не пара. Ми просто знайомi.
Зайнявши вiльний столик я приступила до замовлення iжi: я замовила молочний коктейль, Алекс чай, також одну на двох велику пiцу. В животi так гурчало, що я i сама все б подужала. Тиша знову затяглась, ну то добре, почну перша.
– Розкажи менi про себе! Про мое нещасне життя ти все знаеш… чекаю твою цiкаву iсторiю.
– З чого ж почати, ну, про те що моя родина заможна ти знаеш.– де що з сарказмом мовить вiн.– Але не все так красиво як ти уявляеш чи думаеш. Ми переiхали сюди, щоб дати шанс моiм батькам врятувати iх шлюб. Мати високо ставить нашу сiм’ю. Як то кажуть, ми блакитноi кровi. Тато завiв коханку – секретаршу. Тому ми тут. А моя думка мало кого цiкавить. Для мене вибрали коледж, майбутню роботу, все. Чим займатись, з ким спiлкуватись. Тому переiхавши в це мiсто я теж отримав шанс – робити що хочеться менi. Звiсно моя мама впираеться цьому як може але виходить у неi не дуже добре.
– Дiвчину та дружину тобi теж мати вибиратиме? – насмiхаюсь я.
– Ти б не пiдiйшла пiд материнi стандарти! – зрозумiвши мiй жарт вiдповiдае хлопець блакитноi кровi.
– Що ж, а я так хотiла! – нам весело i то е добре. Година в пiцерii минула миттево. Я розповiла про подруг а вiн про себе та смiшнi iсторii повязанi з його друзями. Бути молодим круто.
– Розкажи …щоб ти хотiла зробити? Якi твоi мрii? – мене здивувало це питання.
– Навiщо? Навiщо це тобi? – вiн непомiтно запускае щупальцi в мою душу, в мiй тайник. – Я проста дiвчина з безперспективного мiстечка, з довбаноi ненормальноi родини. Я навiть в коледж не iду. Чому ти так хочеш зi мною спiлкуватись, для чого тобi всi цi подробицi? На тебе вiшаються десятки дiвчат з нашоi школи. Я не твого поля ягода, моi ягоди навiть приблизно не ростуть з твоiми. Поясни? Я не роз… – вiн рiзко встае та пiдтягнувши руками за обличчя до себе, цiлуе. Запускае безсоромно свiй язик до мого рота. Його вуста такi солодкi, з присмаком пiци. А руки такi сильнi, я вiдчуваю себе немов в його владi.
– О боже, Мiя, ти навiть не уявляеш, що ти змушуеш мене вiдчувати. Ти сподобалась менi з першого погляду. Я не знав, як пiдiйти, що сказати. Зi мною таке вперше. Ну тобто я був з дiвчатами, але ти… я йду до школи лише щоб побачити тебе, вiдчути твiй запах, побачити твою посмiшку. Я хочу бути з тобою.
Мене хватае панiка. Серце колотиться. Нi, нi. Це не правда, це не може бути правдою. Я очима бiгаю по залу. Хватаю сумку та пiдiрвавшись виходжу. На порозi пiцерii здiймаю каблуки та намагаюся iти ще швидше. Сльози летять горохом. Груди вспихують чи то вiд болю чи прохолоди. Надворi похмуро, вереснева погода вказуе на те, що буде дощ.
