скачать книгу бесплатно
– А ви, власне, хто? – нарештi запитала вона.
В ii головi промайнула думка про роздвоення особистостi, i вона почала згадувати симптоми цього явища. Ця думка трохи заспокоiла ii, оскiльки могла об'ективно пояснити те, що вiдбуваеться.
– Я Роберт, – вiдповiв голос. – Роберт з iншого життя Тревора.
– Роберт? – перепитала Аманда. – А з якого iншого життя?
– З найсправжнiсiнького, але iншого. Принаймнi менi так здаеться. А iнодi я не впевнений. Але зараз ви – то, справдi, мiй сон. Усе, що вiдбуваеться з Тревором, – це мiй сон, розумiеш? І ти теж. Боже мiй, я розмовляю зi сновиддям! Здурiти можна!
– Ви розмовляете зi сновиддям? – спантеличено спитала Аманда. – І давно це у вас?
– Це все вже дуже давно i дуже складно. Так давно, що я i сам уже не розумiю, хто е хто.
– Треворе, я не зовсiм розумiю.
– Амандо, я – Роберт, я нiби всерединi свiдомостi Тревора, тобто це вiн у менi. Ну не зовсiм у менi. Вiн – у моiх сновидiннях. Тобто як це все пояснити… Але це вперше! Такого ще не було!
– Ну, о’кей, Роберт так Роберт. Але ви говорите дуже заплутано. Ви менi можете пояснити до ладу, з якого сну ви повiдаете?
Аманда опанувала себе i вирiшила довести сеанс до кiнця.
– У мене сон тiльки один. Це життя Тревора в моiх сновидiннях. Ви просто вислухайте мене, не перебивайте, i, можливо, усе зрозумiете…
І голос з диктофона повiдав неймовiрну iсторiю про життя Роберта на протилежному боцi сновидiння, про щоденники, в якi вiн записував усе, що вiдбуваеться з Тревором, про переживання i сумнiви в реальностi свого свiту.
Аманда слухала розповiдь уже вдруге, уважно дивлячись на Тревора. Вона була здивована, захоплена i заiнтригована тим, що чула. Усерединi Тревора жила зовсiм iнша людина, про яку той навiть не здогадувався i яка ось уже майже тридцять рокiв спостерiгае за ним iзсередини свого сновидiння. Роберт, справдi, вважав, що зараз вiн спить i бачить сон. Вiн нiяк не мiг вплинути на життя чи вчинки Тревора, нiяк не мiг проявитися, як це зазвичай бувае при роздвоеннi особистостi, але вiн прагнув самостiйно розiбратися в собi i визначити, де реальнiсть, а де сновидiння.
– …Мiй свiт майже такий же, яким я бачу свiт Тревора у своiх сновидiннях, – продовжував Роберт, – але ми з ним абсолютно рiзнi, живемо в рiзних краiнах, у нас рiзне коло знайомих, рiзнi професii, робота i водночас мiй свiт я щохвилини, щосекунди сприймаю як реальнiсть. Та iнших снiв у своему життi я не бачив. Тiльки один – про Тревора.
Розмова так захопила Аманду, що вона зовсiм втратила вiдчуття часу, а голос усе говорив i говорив. У його оповiданнi було щось фантастичне, але це була розповiдь здоровоi, як здавалося, людини, яка об'ективно оцiнюе все навколо, людини, яка шукае вихiд iз ситуацii, в якiй опинилася.
Аманда спробувала перервати сеанс, але голос просив не робити цього. Вiн потребував спiлкування, вiн шукав вiдповiдi на своi запитання. Аманда з подiбним явищем зiткнулася вперше, i тому ii думки кружляли тiльки навколо роздвоення особистостi. Іншого пояснення зараз вона поки що припустити не могла.
«Так, саме дисоцiативний розлад особистостi, але в якiйсь дивнiй, неправдоподiбнiй формi», – мiркувала Аманда, поки голос усерединi Тревора розповiдав про iнший бiк свого життя.
І тут Амандi спало на думку:
– Роберте, якщо ваше життя настiльки реальне, то чи е у вашому свiтi психологи або психiатри?
– Звичайно, е… Напевно. Сподiваюся, що е, – невпевнено вiдповiв Роберт. – Ви вважаете, що я божевiльний?
– Нi, Роберте, що ви, – швидко вiдповiла Аманда. – Я ось про що подумала… Хочу вам дещо запропонувати… у тому, вашому життi. Але ви маете поставитися до цього дуже серйозно. Є у мене одна iдея, давайте проведемо з вами експеримент, але для цього менi потрiбна ваша допомога i… допомога фахiвця…
Аманда не мала сумнiву, що це роздвоення особистостi, i iй захотiлося перевiрити наявнiсть iнших можливих особистостей у пiдсвiдомостi Тревора. У деяких феноменах уживалися рiзнi, iнодi дiаметрально протилежнi особистостi, серед яких були навiть такi, якi вважали себе фахiвцями з психологii, i саме вони допомагали встановити й iдентифiкувати iншi особистостi, що iснували в пiдсвiдомостi пацiента. Аманда вирiшила викликати саме таку особистiсть з пiдсвiдомостi Тревора. Вона роз'яснила Робертовi суть експерименту. Але, на ii переконання, був iнший, негативний бiк цього дослiду. Усе могло вийти з-пiд контролю, i тодi повернутися назад буде дуже складно, ба, навiть неможливо.
– Роберте, зрозумiйте, що пiд час подiбного сеансу все може вийти з-пiд вашого… з-пiд контролю вашого психолога. Якщо ваш стан – це те, про що я здогадуюся, то е ймовiрнiсть того, що ви на деякий час можете зникнути як особистiсть зi свiдомостi Тревора.
– Як зникнути? Я не розумiю. Куди зникнути?
– Розумiете, унаслiдок прямого втручання в пiдсвiдомiсть може статися певна замiна у свiдомостi Тревора, i одна особистiсть замiнить iншу. Мабуть, тодi ми i знайдемо вiдповiдi на вашi запитання, але ви, Роберте, на якийсь час можете зникнути.
– Ви вважаете це роздвоенням особистостi?
– Я поки нiчого не вважаю. Я тiльки оперую фактами: у мене на кушетцi пiд впливом гiпнозу лежить пацiент, а в цей час зi мною спiлкуеться хтось, хто не iдентифiкуе себе з ним, нiяк i нiколи не проявлявся в його життi, але спостерiгае за ним упродовж усього його життя звiдкись iзсередини його ж пiдсвiдомостi.
– А хiба окремi особистостi однiеi i тiеi ж людини можуть жити окремо своiм життям поза ii свiдомiстю, можуть мати власне життя, iсторiю, окремий свiт?
– Ось це нам i належить з'ясувати. І ви, як особа, що окремо iдентифiкуе себе, мусите розумiти, що у випадку наявностi iнших особистостей у пiдсвiдомостi Тревора ви можете на якийсь час зникнути разом зi своiм свiтом, iсторiею i життям, яке ви вiдчуваете як реальне. Вас може замiнити хтось iнший або iнша. Це цiлком iмовiрно.
– Ви думаете, що мое життя в цьому… у моему свiтi не реальне? Гра уяви Тревора?
– Якщо я думатиму iнакше, то виходить, що i моi вiдповiдi, i все ваше спiлкування зi мною моделюе ваш мозок. А це означае, що i я, i цей свiт, i весь наш дiалог – лишень гра вашоi уяви.
– А чим допоможе нам психолог? – помiркувавши, спитав Роберт.
– З його допомогою ми спробуемо щонайменше iдентифiкувати вас i в разi наявностi iдентифiкувати iншi особистостi в пiдсвiдомостi Тревора. Розумiете, ким би ви себе особисто не iдентифiкували, для мене поки що саме ви живете в пiдсвiдомостi Тревора. З вашим психологом я хочу дещо дослiдити. Можливо, ви його i не знайдете. Але якщо вiн iснуе, то це, можливо, ще одна особистiсть. І таких особистостей може бути дуже багато. Нам слiд визначити iхню кiлькiсть, i тодi ми зможемо зрозумiти, з чим, а найiмовiрнiше, з ким маемо справу.
– Це якась маячня, Амандо. У мене зовсiм iнша пам'ять, нiж у Тревора. Я живу тут власним життям i до сьогоднi я нiяк не мiг проявлятися в життi Тревора. У мене тут робота, наречена, друзi, обставини, врештi-решт… Життя Тревора для мене – це мiй перманентний сон, сновидiння i не бiльше. А щодо його життя, то в ньому я лишень стороннiй спостерiгач.
– Я все розумiю, Роберте. Здiбностi нашого мозку мало вивчено, а деякi його функцiональнi можливостi не вивчено зовсiм i е загадкою навiть для фахiвцiв. Психологiя…
– Амандо, зрозумiйте ж, що зараз, коли ви закiнчите цей сеанс, я прокинуся i пiду у своiх справах. Просто зараз, у цей час, я перебуваю в готелi в Лондонi i через кiлька годин у мене лiтак до Праги, де на мене чекають колеги, моя дiвчина. А вночi, коли я ляжу спати, до мене знову прийде сновидiння, де я бачитиму ваш свiт очима Тревора. Так було завжди.
– Давайте хоча б спробуемо зробити це, Роберте. З чогось же треба починати. Мозок – дуже складний об'ект для вивчення. Ми ж спробуемо через пiдсвiдомiсть встановити iстину. І це важливо, передусiм, для вас, адже саме ви перебуваете в пошуку. Чи не так?
– Добре, – трохи помiркувавши, погодився Роберт. – Ми зробимо це. Я завтра прилечу до Праги i спробую знайти психiатра. Але що менi йому сказати? Як пояснити все?
– А не треба йому нiчого пояснювати. Просто розкажiть йому все, що знаете про себе, i вiн вирiшуватиме сам, що робити. Я впевнена, що вiн погодиться провести цей експеримент. Хоча в реальному життi вас вважали б божевiльним.
– Скiльки у нас е часу?
– Я не знаю, якщо дотримуватися ваших переконань, то тут керуете процесом ви, а ми лишень ваше сновидiння. Та якщо серйозно, я думаю, у нас е день або щонайбiльше два. Я спробую призначити Треворовi ще один сеанс на завтра.
Невдовзi Аманда перервала розмову i вивела Тревора зi стану сну.
Диктофон вимкнувся.
Тревор i Аманда сидiли одне проти одного i мовчали.
Нарештi, тишу перервала Аманда. Цього разу голос ii був менш упевненим:
– Треворе, зрештою, психологiя багато чого може пояснити. Менi здаеться, що нас чекае багато роботи. Усе ускладнюеться тим, що в моiй практицi цей випадок унiкальний, я нiколи нiчого подiбного не зустрiчала.
Тревор дивився на Аманду i не мiг вимовити нi слова. Вiн нiяк не мiг зрозумiти, що там трапилося. Усе це нiяк не вмiщалося в межi звичайних уявлень i його сприйняття всього сущого.
– Це був я? – нарештi, видавив вiн iз себе.
– Цiлком iмовiрно, що ви. Або одна з ваших особистостей.
– А як таке можливо? – спитав Тревор. Очевидно, що вiн був у шоковому станi вiд почутого.
– Людський мозок, Треворе – це загадка навiть для нас, психологiв. Я мала намiр тiльки повернути вас у вчорашнiй i позавчорашнiй день, а потiм би трохи покопалася у вашому минулому. Але ви самi все чули.
– Амандо, це справдi можливо? Це хвороба?
– Можливо що? Множиннiсть осiб? Звичайно! – вимовила Аманда. – Є навiть науковий термiн – дисоцiативний розлад, який використовують для позначення феномену виникнення множинних особистостей. Але хворобою я б це не назвала. Це дещо iнше…
– І що тепер зi мною буде?
– Гадаю, нiчого… Сподiваюся… – вiдповiла Аманда. – Якщо до сьогоднiшнього дня ви жили з цим, нiчого не пiдозрюючи, можливо, i пiсля цього все буде так само, як i ранiше.
Водночас Аманда якось невпевнено намагалася пояснити Треворовi, що деякi психологи, зокрема й особи, якi самостiйно iдентифiкують себе як такi, що мають множинну особистiсть, вважають, що цей стан, можливо, не розлад, а природна варiацiя людськоi свiдомостi, що не мае нiчого спiльного з дисоцiацiею. Але ця невпевненiсть передалася Треворовi. Йому здалося, що Аманда намагаеться заспокоiти його. Вона поки що сама не розумiла, з чим мае справу, але намагалася не так йому, як самiй собi, пояснити те, що з ним вiдбуваеться.
– Розумiете, Треворе, багато психiатрiв не погоджуються з визначенням синдрому множинноi особистостi як очевидного розладу i розглядають множиннiсть особистостi як «психiчне порушення», що не е хворобою. Ось, наприклад…
Вона озирнулася, пiдiйшла до шафи з книжками i почала шукати потрiбну. Через деякий час у руках вона тримала велику медичну енциклопедiю.
– Звернiть увагу, – перегорнувши кiлька сторiнок i знайшовши потрiбну, вона прочитала: «Антропологи Сурьянi i Гордон Йенсен переконанi, що феномен яскраво виражених трансових станiв у спiльнотi острова Балi мае ту ж феноменологiчну природу, що й явище множинноi особистостi на Заходi. Стверджуеться, що люди в шаманських культурах, якi вiдчувають множиннi особистостi, визначають цi особистостi не як частини себе, а як незалежнi душi або духи. Вiдсутнi данi про зв'язок мiж множиннiстю особистостi, дисоцiацiею, а також вiдновленням спогадiв i сексуальним насильством у цих культурах. У традицiйних культурах множиннiсть, демонстрована, наприклад, шаманами або африканськими чаклунами, не вважаеться розладом або захворюванням».
– Я зовсiм на цьому не розумiюся, Амандо. Я взагалi нiчого не розумiю, – приречено вимовив Тревор, а потiм подивився на Аманду i з надiею запитав: – Це точно не розiграш?
– Я спочатку теж подумала… І сказати, що я просто здивована тим, що сталося, – значить, нiчого не сказати. Подивiмося завтра, якщо ви не заперечуете. Завтра ми пiдготуемося до розмови ретельнiше i спробуемо зрозумiти, що нам приготувала ваша пiдсвiдомiсть.
– То на сьогоднi це все? – спитав вiн збентежено.
– Власне, так. Я пропоную завтра зустрiтися в цей же час, i ми проведемо ще один сеанс. Сьогоднi раджу вам вiдпочити. Залиште всi справи i роздуми. Просто вiдпочиньте i емоцiйно, i психологiчно. Можете навiдатися до якогось клубу, де багато людей. Там ви, напевне, зможете розслабитися. Намагайтеся не думати про те, що трапилося. Добре?
– Та я тiльки те й роблю останнiм часом, що розслабляюся, – спантеличено пробурмотiв Тревор.
***
Роберт розплющив очi. Вiн прийшов до тями так само зненацька, як i заснув. Здавалося, що лiжко просто виплюнуло його звiдкись iзсередини товстого матраца. Вiн усе ще перебував у збентеженому станi, немов прокинувся вiд нiчного кошмару i намагався сконцентруватися. Його серце шалено калатало в грудях, i здавалося, що мозок ось-ось вибухне.
Роберт був не просто збитий з пантелику, вiн був водночас здивований, вражений i приголомшений, адже з пасивного спостерiгача, як то було ранiше, вiн раптом перетворився на активного учасника свого сновидiння. Що-що, а цього вiн очiкував найменше.
Очевидно, що Аманда добре його чула i вiдповiдала саме на його запитання. Уперше в життi у Роберта трапився прямий усвiдомлений контакт i навiть дiалог зi свiтом свого сновидiння. Як часто Роберт мрiяв про це ранiше, а коли воно трапилося, вiн був не готовий i не знав, з чого почати. Вiн вирiшив, що це единий шанс для нього встановити iстину, i хотiв максимально довше залишитися в цьому станi.
Йому потрiбнi були вiдповiдi, але для цього вiн мусив переконати Аманду в реальностi свого iснування тут, у цьому свiтi, окремо вiд Тревора. Вона попросила його розповiсти про себе, i Роберт iз захопленням, у запалi розповiв iй iсторiю свого життя з цього боку сновидiння.
Але все зникло так само швидко, як i з'явилося, залишивши Роберта наодинцi зi своiми думками i сумнiвами.
Те, що трапилося, ще бiльше ускладнило i без того непросте становище Роберта, ще бiльш занурило його в невизначенiсть i навряд чи допомогло знайти ту нитку, яка могла привести його в подальшому до розгадки його психологiчного стану.
Роберт повiльно пiдвiвся з лiжка, вийняв з валiзи щоденник у червонiй палiтурцi, пiдiйшов до письмового столу i почав записувати детально все, що сталося з ним увi снi. Закiнчуючи, унизу сторiнки вiн великими лiтерами написав «ПСИХІАТР. НЕГАЙНО!!!» i недбало пiдкреслив цi слова трьома жирними лiнiями.
До вильоту залишилося трохи менше трьох годин, i Роберт поспiхом вийшов iз номера. Вiн вирiшив якомога швидше пiсля повернення до Праги знайти психiатра, щоб провести експеримент, запропонований Амандою. І зробити це треба було невiдкладно.
Роздiл 9
Женева, Швейцарiя
16.12.2011. 11:25
Тревор, сповнений суперечливих почуттiв, вийшов iз кабiнету Аманди i, розмiрковуючи про те, що трапилося, попрямував у бiк свого готелю.
Вiн був збентежений словами психолога.
У ньому живе ще одна людина!
«Це роздвоення особистостi, – думав вiн. – Я псих! Я, певно, псих! Я – психiчно хвора людина, i менi, напевно, доведеться лiкуватися».
Тревор почав згадувати, що вiн знае про психiчнi захворювання. У його пам'ятi спливли кадри з якихось чорно-бiлих фiльмiв: шаленi люди у гамiвних сорочках з пiдперезаними за спиною широкими ременями, запаленi очi, божевiльнi погляди, вiдчайдушнi крики, дикий смiх, конвульсii та шокова терапiя.
Пiзнання в цiй галузi у Тревора були, звичайно, мiзерними, але й iх йому вистачило, щоб запанiкувати.
Тревор крокував вулицею, перебуваючи немов у прострацii.
У цей час Аманда тривожним поглядом спостерiгала за ним iз вiкна свого кабiнету, трохи розсунувши фiранку. Тут задзвонив телефон. Вона взяла слухавку i пiсля невеликоi паузи вiдповiла:
– Так, я дiзналася, але не все так просто… Дещо змiнилося, i менi знадобиться ще трохи часу. Я хотiла б просити перенести все на завтра, – вона уважно вислухала у слухавцi чоловiчий голос i потiм тихо промовила: – Так, це дуже важливо… Для мене.
Тревор перейшов на iнший бiк вулицi i, геть забувши про домовленiсть iз Йованом, невпевнено крокував брукiвкою.
Слова Аманди пульсували в його головi: «Шамани, африканськi чаклуни».
Вiн згадав, як наприкiнцi 1990-х разом зi знiмальною групою каналу BBC i Етьеном вiн iхав розбитою грунтовою дорогою в джунглях Сьерра-Леоне.
***
В одному з селищ, в шiстдесяти милях на пiвнiчний схiд вiд Фрiтауна, де вони зупинилися для ночiвлi, репортери потрапили на якесь урочисте свято мiсцевого племенi йоруба[20 - Йо?руба (?m? Yor?bа) – група родинних негроiдних народiв, що населяють Захiдну Африку (вiд гирла рiчки Нiгер до Гвiнейськоi затоки): держави Нiгерiя, Того, Бенiн, Гана. Є невелика дiаспора в Канадi. Загальна кiлькiсть – майже 40 мiльйонiв осiб.].
До iноземцiв з камерами мiсцевi поставилися неочiкувано миролюбно, дозволили заночувати i навiть запросили до участi у святковому заходi в селищi за умови, якщо всi фото- i вiдеокамери залишаться в автомобiлi.
Увечерi все селище зiбралося бiля круглоi, вкритоi очеретом хатини вождя племенi.
Тревора пригостили якимось мiсцевим напоем iз плодiв марули[21 - Марула (лат. Sclerocarya birrea) – дводомне дерево сiмейства сумаховi, заввишки 18 метрiв, що росте в лiсистих районах Пiвденноi i Захiдноi Африки, з широкою розгорнутою кроною, вкрите сiрою корою.] з напрочуд неприемним, кислуватим смаком, що дiяв на мiзки, як жартували самi мiсцевi, як «удар копитом мула». Через деякий час, коли Тревор почав приходити до тями, вiн зрозумiв, що майже не вiдчувае свое тiло i тiльки мозок чiтко подае сигнали життя. До того ж, як з'ясувалося пiзнiше, напiй навiть збiльшив швидкiсть сприйняття свiдомiстю довкiлля.
Усi танцювали в такт сумного спiву i стукоту спецiальних, видовбаних зi стовбура дерева, ритуальних барабанiв, що звуться «бата». Згодом iнтенсивнiсть барабанних ударiв збiльшилася до такого рiвня, що рухи всiх, хто танцював, нагадували конвульсii. Гучнiсть однотонного спiву часом заглушала навiть звуки бата.
Один iз чоловiкiв пiдпалив широке кiльце на землi, i за мить навколо все заграло зловiсними тiнями i вiдблисками. Барабани стихли, i всi зупинилися, спостерiгаючи за вогняним колом.
У кiльце через вузенький прохiд урочисто увiйшов чаклун з довгою палицею, на яку було начеплено з десяток маленьких бiлих мавпячих черепiв, що дзвiнко билися один об одного у такт його рухiв.
Знову забили барабани, чоловiки i жiнки почали синхронно танцювати.
Не вiдчуваючи свого тiла, Тревор рухався в такт барабанного бою разом з усiма.
Чаклун був одягнений у довгу строкату тканину, що вiльно облягала його тiло.
