скачать книгу бесплатно
– Ви тiльки що добру годину намагалися переконати мене у зворотному.
Аманда схвильовано дивилася на Тревора, i це хвилювання передалося i йому.
– Ось, послухайте, вам це буде вельми цiкаво.
Аманда поставила перед Тревором диктофон та увiмкнула.
Роздiл 7
Лондон, Велика Британiя
14.12.2011. 18:35
У готельному номерi Роберт передивлявся матерiали майбутньоi угоди. За годину у нього було заплановано вечерю у ресторанi з гемологом паном Зiмме, i перед зустрiччю вiн хотiв ще раз усе уважно переглянути.
Morgan Lawyer & Сo виступала посередником у купiвлi великоi партii дiамантiв i мала забезпечувати паперову й юридичну пiдтримку цiеi угоди. Продавець – мiльярдер iз Московii, який проживае в елiтному комплексi Лондона One Hyde Park, а покупець – шейх iз Саудiвськоi Аравii. Московит хотiв залишатися iнкогнiто, тому здiйснював продаж, залучивши офшорну компанiю з Вiргiнських островiв, i дiяв через представникiв. Але всi перемовини мiж покупцем i продавцем вiдбувалися винятково за участi Роберта.
Подiбнi угоди вартiстю в сотнi мiльйонiв евро компанiя довiряла саме йому. І власне, для Роберта вона була не першою подiбною.
Напередоднi в кабiнетi директора компанii проходила нарада, i Роланд, звернувшись до Роберта, промовив:
– Я розумiю твоi тривоги з приводу поспiху. Так, за кiлька днiв Рiздво, але покупець хоче витратити грошi саме цього року. Податки, сам розумiеш. І до того ж покупець – правовiрний мусульманин, а для них нашого Рiздва нiби й не iснуе. На 16 грудня все буде готово. Компанiя-перевiзник Brink’s Incorporated дiаманти до банку вже доставила, i мене сьогоднi сповiстили, що туди вже переказано грошовi кошти покупця. Ось копiя свiфту, що е пiдтвердженням.
– Роланде, поспiх – це не е проблемою. Мене хвилюють страхове зобов'язання i наслiдки. Я казав тобi, що в договорi купiвлi-продажу дiамантiв чiтко вказано жорсткий термiн, у межах якого слiд здiйснити угоду. Якщо угода не вiдбудеться, винна сторона зобов'язана виплатити пенальтi в розмiрi п'ять вiдсоткiв вiд суми угоди.
– А що тебе хвилюе? – здивовано запитав Роланд. – Цю суму з боку учасникiв угоди банк уже заблокував.
– Не про це мова. Менi видаеться пiдозрiлим, що виплата пенальтi та страхового вiдшкодування продавцю за умовами попереднього договору та на вимогу його представника перераховуеться не на рахунок, на який надходять основнi кошти вiд продажу дiамантiв, а на офшор. Водночас покупець оплату здiйснюе через банк першоi величини, туди ж перераховуються i можливi пенальтi та страховi вiдшкодування. – Роберт зробив паузу, узяв у руки контракт i задумливо промовив: – Найбiльшу пiдозру викликае те, що покупець погодився з цим. Такi угоди готують щонайменше впродовж мiсяця, а нам на все видiлено трохи бiльше тижня. До речi, 16 грудня – реченець[15 - Речене?ць – крайнiй термiн (дата або/чи час), до якого мае бути виконано певне завдання. Те саме, що дедлайн (вiд англ. deadline).]. Я не звик працювати у такому цейтнотi. А що як 16-го угода не вiдбудеться? Нам катастрофiчно бракуе часу.
– Слухай, якщо покупець не заперечуе, то що ми можемо вдiяти? Я пропонував, але араби на цьому не акцентували уваги взагалi. І Роберте, чому ти вважаеш, що угода не вiдбудеться? Адже виплата страхового вiдшкодування здiйснюеться тiльки у випадку ii зриву. Вважаю твоi пiдозри безпiдставними. Обидвi сторони налаштованi серйозно, нiхто не ризикуватиме своiм iмiджем заради якихось п'яти вiдсоткiв. Нi, це несерйозно.
– Роланде, сума пенальтi наразi становить майже п'ятдесят мiльйонiв доларiв! Ти вважаеш, що це несерйозно?
– Роберте, можливо, продавець у такий спосiб хоче уникнути податкiв.
– Тобто оподаткування основноi суми його менше турбуе, нiж можливий дохiд вiд пенальтi?
– Для цього, Роберте, ми посилаемо саме тебе. Ти маеш зробити все, щоб угода вiдбулася, i нiхто нiкому нiяких пенальтi не виплачував.
Увечерi Роберт i Зiмме Кенан, професiйний гемолог, який понад двадцять рокiв працюе в HRD – лабораторii Верховноi ради алмазноi бiржi Антверпена, вечеряли в одному з найстарiших ресторанiв Лондона.
Пан Зiмме виявився дуже рухливим, товариським i приемним сiмдесятип'ятирiчним чоловiком, евреем, вихiдцем з Одеси. Його сiм'я на початку Другоi свiтовоi вiйни й окупацii нiмцями його мiста виiхала до Палестини. Невдовзi через постiйнi мiжусобицi всерединi краiни сiм'я Зiмме перебралася до Америки, де його батько вiдкрив ювелiрну крамницю та ломбард.
Це вiн розказав Робертовi пiд час вечерi. Пан Зiмме багато жартував, розповiдав кумеднi iсторii зi свого життя. Пiд час розмови вiн кiлька разiв зауважив про те, що усмiшка допомагае йому почуватися двадцятирiчним юнаком i що завдяки веселiй вдачi за все життя вiн хворiв лише одного разу – у чотирилiтньому вiцi на епiдемiчний паротит, iнакше кажучи, на завушницю.
Усе це Зiмме розказував з неабияким гумором, властивим людям, цiлком задоволеним своiм життям i долею.
Роберт помiтно хвилювався через майбутню угоду, натомiсть пан Зiмме весело заспокоював його:
– Юначе, повiрте менi, старому окуню, що плавав у цьому життi в рiзних водах, не треба хвилюватися. Усе, що мае статися, станеться обов'язково, а те, що не мае статися, не вiдбудеться нi за яких умов, незалежно вiд вашого хвилювання i ваших дiй. Тож чи варто нервувати чи хвилюватися? Сьогоднi, як повернетеся до свого номера, нi про що не турбуючись, лягайте в лiжечко i мiцно поспiть. Решту довiрте Всевишньому. Вiн про все сам подбае. А що стосуеться нашого матерiалу, то я вам скажу, що вiн чудовий. Багато рокiв я не зустрiчав нiчого подiбного. Я все ретельно перевiрив, тому певен, що не буде жодних ексцесiв.
Але Роберт хвилювався. Вiн не розумiв причину своiх сум'яття та занепокоення i для того, щоб дещо вiдволiктися, вирiшив зателефонувати Хлоi.
На годиннику було трохи бiльше дев'яти годин вечора. Хлоя не вiдповiдала. Роберт зробив ще кiлька викликiв з тим же результатом. І тут до них пiдiйшов офiцiант i покликав Роберта до телефону. Роберт одразу подумав про Хлою, але як вона могла знати номер телефону цього ресторану?
«О так, – згадав Роберт. – Я ж залишив iнформацiю на стiйцi реестрацii готелю».
– Пiдозрюю, юначе, що вас уже панi зачекалася в номерi, а ви тут старого розважаете, – усмiхнувся Зiмме, – iдiть-iдiть, бо, як мудро написав один мiй талановитий земляк:
Кохай, кохай, бо час тебе не жде.
Вiн забирае днi твоi i ночi.
Допоки тiло спрагле й молоде,
Кохай! У старостi кохають очi.
– Нi, моя панi наразi дуже далеко, але цей дзвiнок, справдi, може бути вiд неi, – Роберт усмiхнувся дотепностi пана Зiмме i попрямував до бару.
Коли Роберт узяв слухавку, то звiдти вже чулися тiльки короткi гудки. Роберт почекав кiлька хвилин, але бiльше нiхто не дзвонив.
Повертаючись до свого столика, вiн ще здаля помiтив, як бiля гемолога зупинився невiдомий чоловiк арабськоi зовнiшностi. Не встиг Роберт пiдiйти, як той швидко попрощався iз Зiмме i пiшов до iншоi зали ресторану.
Зiмме i далi перебував у гарному настроi, i пожартував:
– Що, мiстере Бланш, не дають нам спокiйно закiнчити вечерю?
– Зустрiли знайомого? – не звертаючи уваги на запитання пана Зiмме, поцiкавився Роберт.
– Ви маете на увазi того парубка? Та Боже збав, Роберте, вiн просто помилився, – вiдповiв байдуже Зiмме, продовжуючи нарiзати тоненькими смужками кусень м'яса в талiрi[16 - Талi?р, а, чол., заст. – тарiлка.]. – За кого мене тiльки не приймали. Одного разу, пригадую, мене сплутали з сером Ентонi Хопкiнсом. Навiть попросили автограф. І що ви гадаете я зробив? Я дав автограф! А одного разу в Ізраiлi…
І вiн почав розповiдати чергову веселу байку. Час вiд часу очi старого вiд смiху мокрiли сльозами. Роберт зауважив про себе, що давно не зустрiчав бiльш життерадiсноi людини, нiж цей старий.
Пiд ранок Роберта розбудив дзвiнок вiд помiчника шейха Мехмета. Той схвильовано повiдомив, що пан Зiмме лежить у реанiмацii з iнфарктом у тяжкому станi, а вони маються пошуками нового гемолога. Тому потрiбно обов'язково переробити всi документи, де заявлено пана Зiмме як експерта.
З цiеi митi у Роберта виникла пiдозра про спробу навмисного зриву угоди.
Вiн негайно зателефонував своему шефовi i повiдомив про подiю.
Щоб не зiрвати угоду, арабська сторона поспiхом викликала гемолога iз Ізраiлю. Але той, аргументуючи зайнятiстю в iнших експертизах, вiдмовився. Те ж трапилося i з гемологом iз Бельгii. Аж тут з Ізраiльськоi алмазноi бiржi запропонували професiйного гемолога з Гвiнеi, який саме в цей час знаходився у Великiй Британii.
Служба безпеки шейха швидко перевiрила персону гемолога i пiдтвердила, що громадянин Гвiнеi пан Коне – вiдмiнний фахiвець, який уже впродовж тридцяти рокiв працюе в цьому бiзнесi, надаючи своi послуги в Захiднiй Африцi, Анголi i ПАР.
Пана Коне невiдкладно було викликано до Лондона i представлено шейху.
Як виявилося, пан Коне був нижче середнього зросту, кремезним, чорношкiрим i дуже чемним шiстдесятирiчним чоловiком. Вiн чудово спiлкувався французькою та англiйською.
Того ж дня з ранку до банку пiд'iхав бiлий Майбах Landaulet, з якого вийшов шейх зi своiм помiчником. Охорона i партнери шейха вже стояли бiля входу i чемно його вiтали.
Пiсля виконання всiх формальностей до кiмнати для проведення перемовин увiйшли представники обох сторiн.
Першим увiйшов шейх, за ним – два його кремезнi охоронцi i трое арабiв, партнерiв шейха. Усi, крiм охоронцiв, були одягненi в довгi просторi сукнi бiлого кольору з тонкоi бавовни, з великою хусткою на головi, що утримувалася подвiйним вовняним джгутом чорного кольору. Охоронцi в чорних костюмах, кольорових краватках, бiлих сорочках i з незворушними кам'яними обличчями розташувалися по кутках кiмнати. За зовнiшнiм виглядом вони, очевидно, були американцями. Їхня поведiнка, зачiски i квадратнi пiдборiддя видавали колишнiх бiйцiв спецформувань армii США – командос або морських котикiв.
За ними до кiмнати увiйшли представники продавця, обидва зi Схiдноi Європи, чехи чи словаки. Усi, крiм охоронцiв, розташувалися за великим круглим столом, привiтали один одного i почали чекати. Один iз помiчникiв шейха за його наказом вiдкрив алюмiнiевий МасBook i запустив банкiвську програму доступу до рахунку.
За кiлька хвилин до кiмнати увiйшли Роберт, гемолог Коне i два представники банку з металевим ящиком.
Роберт поклав два пакети документiв перед покупцем i продавцем. Усi цi документи були давно вивченi сторонами, але того вимагала офiцiйна процедура. Дiаманти теж давно вже були переглянутi банкiвськими експертами. Пан Зiмме особисто встиг у присутностi банкiвських службовцiв переконатися в якостi кожного дiаманта окремо. Але перед здiйсненням грошовоi транзакцii i подальшоi передачi дiамантiв з рук продавця до рук покупця процедура вимагала повторного формального огляду.
Металевий ящик вiдкрили. У ньому виявилися акуратно складенi маленькi полiетиленовi мiшечки, до кожного з яких було вкладено великi, завбiльшки з лiсовий горiх, дiаманти, i до кожного каменя прикладено гемологiчний сертифiкат.
Весь матерiал з металевого ящика виклали на окремий стiл для перевiрки.
Мiстер Коне в бiлих рукавичках, що рiзко контрастували з його чорною шкiрою, пiдiйшов до столу i взяв кiлька мiшечкiв. Вiн вийняв один камiнь i подивився на нього крiзь спецiальну лупу на штативi, що бiльше скидалася на мiкроскоп. Далi порiвняв свiй результат огляду з гемологiчним сертифiкатом. Задоволений, вiн передав камiнь шейху, той з лупою почав теж його уважно розглядати. Задовольнившись, шейх схвально кивнув.
Ту саму процедуру пан Коне провiв ще з декiлькома дiамантами. Араби задоволено кивнули, вони отримали саме те, що очiкували.
Дiаманти, справдi, були чудовi, важко було знайти щось подiбне за запропонованими московитом цiнами i в такiй кiлькостi.
Нарештi, гемолог, перевiривши черговий камiнь, подивився на шейха, але той ледь помiтним рухом руки дав зрозумiти Коне продовжувати роботу. Гемолог на знак згоди також кивнув головою, ретельно спакував дiамант у мiшечок i поклав його разом iз сертифiкатом до ящика. Потiм узяв зi столу iнший дiамант i його почав пильно розглядати крiзь лупу.
Роберт уважно спостерiгав за дiями гемолога.
Минуло вже пiвгодини, але гемолог не переглянув ще й половини каменiв. Вiн дуже ретельно перевiряв iх вiдповiднiсть сертифiкатам i ще бiльш ретельно пакував у мiшечки i вкладав усе знову до металевого ящика.
Незважаючи на офiцiйнiсть заходу, у кiмнатi нiякого напруження не було. Чехи з шейхом через перекладача-араба про щось тихо розмовляли.
Роберт пiдiйшов ближче до гемолога i тихо запитав французькою:
– Пане Коне, ви живете в самому Конакрi?
– Нi, мсье Бланш, – вiдповiв Коне, не вiдволiкаючись вiд роботи, – коли помер мiй великий друг пан Лансана Конте, президент республiки, менi довелося поiхати. На початку 2009 року я виiхав до ПАР. Там i живу досi. Там живе i вся моя родина.
Коне говорив спокiйно, уважно вдивляючись крiзь збiльшувальну лiнзу в черговий шматок обробленого вуглецю.
Тут до кiмнати увiйшов банкiвський офiцер i покликав Роберта:
– Мiстере Бланш, вас кличуть до телефону.
У слухавцi Роберт почув схвильований голос свого друга, начальника служби безпеки компанii Йована.
– Робi, у нас вималювалася проблема. Я тiльки-но отримав iнформацiю з клiнiки. У Зiмме не iнфаркт. У його кровi виявили потужний токсин, – Йован замовк, а потiм майже пошепки додав: – Роберте, це отруення.
Останне слово вiн вимовив повiльно, по складах.
Роберт слухав мовчки. Вiн був приголомшений. Йован тихо продовжив:
– Я не знаю, з якого боку копати, але треба спокiйно обмiркувати, у чому тут справа i кому це все вигiдно. Що на мене, хтось спробував вивести гемолога з гри.
– Йоване, ти шефовi казав?
– Роландовi? Звичайно! Вiн кинув усе i вже летить до офiсу. Але я тобi вирiшив особисто про це повiдомити.
Роберт розумiв: треба щось зробити i негайно. Саме до пiдписання основного контракту i початку транзакцiй. Якщо угода тхне шахрайством, то iхня компанiя потрапить у серйозний скандал. На кону авторитет цiлоi компанii.
Коли Роберт повернувся до кiмнати для перемовин, там нiчого не змiнилося.
«Кому вигiдно зiрвати угоду? – розмiрковував вiн, роздивляючись присутнiх. – Арабам? Нi. Грошi вони перерахували до банку, рахунок також перевiрено, там усе гаразд. Вiд роботи з готiвкою вони одразу вiдмовилися. Тут усе чисто. Московити? Дiаманти тут. Усе ретельно перевiрено заздалегiдь. До того ж проведено подвiйну перевiрку вiдповiдностi каменiв сертифiкатам. Пан Зiмме вчора в ресторанi захоплювався якiстю дiамантiв. Вiн говорив, що кожен камiнь щонайменше на п'ятдесят вiдсоткiв коштуе дорожче, нiж пропонують московити. Цей гемолог, Коне, теж надiйний фахiвець. Його знайшли самi араби i перевiрили. Тут теж начебто все чисто».
Але Роберт розумiв, що якщо пана Зiмме отруiли, то його хвороба i замiна гемолога – це ланки одного ланцюга. Усе то дуже пiдозрiло. Адже пункт про п'ять вiдсоткiв штрафу за порушення строкiв – це вимога саме з боку московитiв, з боку продавця.
Роберт ще раз оглянув кiмнату. Усi спокiйно розмовляли i чекали, коли гемолог закiнчить свою роботу.
Роберт уважно подивився на гемолога, i зненацька його осiнив божевiльний здогад, але це треба було перевiрити так, щоб усе виглядало природно.
Вiн пiдiйшов до Коне i спитав на бамбара[17 - Бамбара (Bamanankan) – мова народу бамана, Захiдна Африка. Належить до мовноi сiм’i манде.]:
– E be moun fo, a kani?[18 - E be moun fo, a kani? (Bamanankan) – Як ви гадаете, камiння гiдне?] – Роберт вирiшив запитати саме на бамбара, якою Тревор з його сновидiнь володiв досконало. Нiколи йому ще не доводилося користуватися цiею мовою, але якщо Коне той, за кого себе видае, то вiн мусить його зрозумiти. У Конакрi на бамбара говорять майже всi поруч iз французьким, а в провiнцii i поготiв.
Але Коне не вiдповiв. Вiн тримав у руках великий круглий дiамант i вдавав, що не чуе Роберта.
– A be dioli soro sissan?[19 - A be dioli soro sissan? (Bamanankan) – Скiльки, насправдi, може коштувати цей камiнь?] – ще раз голосно спитав Роберт i впритул пiдiйшов до Коне.
Гемолог спантеличено мовчав, зосереджено вдивляючись у дiамант крiзь лупу, наче нiчого й не вiдбулося.
Араби звернули увагу на збентеження гемолога i замовкли. Чехи, очевидно, занервували, а один iз них, пiднявши слухавку, швидко вийшов iз кiмнати.
До кiмнати одразу ж увiйшов банкiвський офiцер. Вiн запитав Роберта, що трапилося.
Роберт стояв i дивився на Коне, чекаючи вiдповiдi на своi запитання, але Коне мовчав. Вiн роздивлявся той самий дiамант, навiть не розглядав, а прикипiв до нього поглядом i, здавалося, навiть не дихав.
Тишу порушив чех. Вiн з властивим чехам акцентом невпевнено сказав:
– Усе добре. Побачивши дiаманти, у людей iнодi не витримують нерви. Великi грошi, велика нервознiсть.
Мехмет пiдiйшов до Роберта i поцiкавився, що трапилося.
Роберт подивився на шейха, потiм на Мехмета i вiдповiв арабською:
– Нi, не добре, панове. Ця людина не той, за кого себе видае. Вiн не гвiнеець. І навряд чи вiн пан Коне. Менi тiльки що доповiли, що нашого гемолога, пана Зiмме, було отруено.
Шейх кивнув, i один з його охоронцiв пiдiйшов упритул до чеха, а iнший – до гемолога. Банкiвський офiцер по рацii викликав службу безпеки банку. Розгублений Коне з рясно зiпрiлим чолом озирнувся i тремтячими руками приречено опустив камiнь до металевоi коробки.
Шахрайська афера була простою i водночас зухвалою, хитромудро витонченою.
Першу перевiрку вiдповiдностi каменiв провiв пан Зiмме, якому араби цiлковито довiряли. Пiсля цього його усувають. Варiант отруення був найпростiшим i, з огляду на привiтний та товариський характер Зiмме, вiн не вимагав великоi додатковоi пiдготовки. Пiд час розмови гемологу непомiтно пiдсипали отруту в iжу на столi.
Якщо араби надалi вiдмовляться вiд угоди за вiдсутностi гемолога, вони змушенi будуть заплатити величезне пенальтi у п’ятдесят мiльйонiв доларiв. Втрачати грошi через вiдмову вiд готовоi угоди нiхто не захоче. Природно, покупець звертатиметься до провiдних гемологiв Антверпена чи Ізраiлю в пошуках досвiдченого фахiвця. Зi свого боку, отримавши iнформацiю про вибраного стороною покупця гемолога, шахраi вжили всiх заходiв, щоб усунути його, запропонувавши йому вигiднiшу роботу, вiд якоi той не змiг вiдмовитися.
