скачать книгу бесплатно
як бджiл в рою, що тулиться до стрiх,
а серце – джерело бездонне, звiдки
смоктати можна мед, немов iз квiтки.
188
Вони були самi, та не як всi тi,
що, вдома замикаючись на ключ,
самiтними себе вважають в свiтi.
Поеднанi з мовчазнiстю цих круч,
iз обширом землi та неба злитi,
серед пiскiв, що мрiли обiруч,
вони були самим життям, в якому
вмирати не доводиться нiкому.
189
Вiд слуху зацiкавленого й зору
печера боронила iх, як дiм,
i, наче одне в одному, в ту пору
жили вони усiм еством своiм.
Кохання правду чисту i сувору
тлумачило й пояснювало iм,
мов яблуко, що вистигло на древi,
майбутню долю визначивши Євi.
190
Обiтницi Гайде не вимагала,
та не давала любому й сама —
вона, либонь, ще навiть i не знала,
що i клянуться часто надарма,
що i любов трапляеться невдала
i що вiд лжi гарантii нема:
мов пташка, до коханого летiла
i до облуди не було iй дiла.
191
Вона була закохана, та й годi!
Якби прирiк на смерть i душi Бог,
душа Гайде з Жуановою в згодi
в обiймах i застигнули б удвох.
Та пристрасть завдяки своiй природi
спалахувала й гаснула в обох,
аби новий породжувати спалах
в серцях, лиш на хвилину занепалих.
192
Та ба! Вони такi ще недозрiлi,
закоханi й беззахиснi були!
А час настав, коли душа не в силi
з собою управлятися; коли
миттевоi сягаеш врештi цiлi
i потрапляеш враз до кабали,
щоб непомiрно дорого платити
за щастя забуття несамовите.
193
Чудових, мов троянди в первоцвiтi,
нiхто б iх розлучити не зумiв.
Такоi пари, мабуть, i на свiтi
ще не було – крiм наших прабатькiв!
Гайде, звичайно, знала всi казки тi
про пекло й Стiкс, який до пекла вiв,
але забула саме в ту хвилину,
коли згадати iх була повинна.
194
Ось нерухома, наче напiвп’яна,
з очима, туги повними й тепла,
Гайде припала до свого Жуана —
улюбленого нiжно обняла;
а ось iх знову пристрасть первозданна
в одне у сяйвi мiсяця злила,
i стали вони схожi на чудову,
небачену скульптуру мармурову.
195
Знеможений, Жуан заплющив очi,
схилилась обважнiла голова,
чоло на груди падае дiвочi
i кожен порух серця вiдчува.
Немов у снi, нечутно вiн шепоче —
не розбереш, це стогiн чи слова.
І власне серце млiе небувало
вiд щастя, що його воно спiзнало.
196
Дитя, що блиск вогню спостерiгае,
молiльник при молитвi та чернець,
араб, що в домi гостя пригощае,
i скнара, що набив свiй гаманець, —
всi мають удоволення безкрае.
Але воно й не схоже на взiрець
для того, хто щасливоi години
чатуе сон коханоi людини.
197
Той, хто заснув, – таким вiн виглядае
спокiйно врiвноваженим! Таким
слабким та безпорадним, що немае
i змоги в чомусь мiрятися з ним!
Те, чим вiн снить, що, може, вiдчувае,
i непроглядне й неясне, як дим,
i все-таки обожнений вiн нами
з принадами своiми та грiхами.
198
Так в нiч кохання бiля океану,
на теплих скелях берега того
охороняла спокiй Дон Жуана
i сновидiння лагiднi його
Гайде – така закохана й кохана.
І свiт вiд дня сотворення свого
не бачив зiр, щоб очi iх срiблястi
засяяли хоч раз в такому щастi.
199
Але кохання жiнки, як вiдомо,
чудове та жахливе водночас:
у грi тiй програш – наче вибух грому —
життя померкло, пломiнець погас.
Ось через що i мстять вони по тому,
так злiсно переслiдуючи нас,
хоч, муки нам нещадноi завдавши,
вони й самi вимучуються завше.
200
Та iхня правда! Зверхня наша влада
завжди несправедлива щодо них.
Єдиний вихiд – це подружня зрада.
В полонi почуттiв своiх святих,
чужа душа – одна для них принада.
Коли ж розпусник зрiкся i затих,
лишаеться – вбрання, облуда, дiти
i незнання: куди себе подiти.
201
Одна нового прагне, iнша пити
або молитись щиро почина,
чи, щоб лихi обставини змiнити,
свою родину кидае вона.
Та дiе скрiзь прислiв’я знамените:
брехня у хижi й п?лацi – одна.
А е й такi, що в нападi нiрвани
писати ще заходяться й романи.
202
Гайде у тому досвiду не мала.
Вона в краiнi сонячнiй жила,
де трави палить спека небувала
i поцiлунок спалюе дотла.
Народжена в коханнi, теж кохала,
лукавити з Жуаном не могла,
нiчого не боялася й нiкого
в полонi почуття полум’ян?го.
203
О, скiльки нам доводиться платити
за той солодкий, радiсний полон!
В рiшучу мить цю радiсть зупинити
i глузд повинен був би, i закон,
чи на жадання це несамовите
накласти низку певних заборон.
Дивуюся, що Каслрей навiть з нього
ще не бере податку, як з усього!
204
Тож – вiдбулося! Бiля океану
вони серця з’еднали i тiла,
i свiдком нiч Гайде та Дон Жуану
пiд час вiнчання iхнього була.
Вони – подружжя! Славу та осанну
iм провiстив не пiп, а нiч i мла.
Трава в печерi постiллю була iм,
а свiт – i домом затишним, i раем.
205
Кохання! Цезар був твоiм забралом,
Тiт був твоiм володарем з мечем,
Антонiй був рабом твоiм невдалим,
Катулл – спiвцем, Горацiй – тлумачем,
Сафо – вона з усiм своiм загалом
наслiдувачiв сiрих та нiкчем
лише мудрець або панчоха синя.
