скачать книгу бесплатно
У 1979 роцi Академiя наук Украiни виступила проти будiвництва другоi черги Чорнобильськоi АЕС, тобто 3-го i 4-го блокiв. Академiк Борис Патон звернувся до Володимира Щербицького з попередженням про можливi катастрофiчнi наслiдки концентрацii в районi Прип’ятi i Днiпра, в басейнi яких проживають десятки мiльйонiв людей, нових атомних станцiй i розвитку тих, що вже дiють.
День 26 квiтня 1986 року назавжди залишиться трагiчною датою в iсторii всього свiту: аварiя на Чорнобильськiй АЕС стала першим грiзним попередженням людству про ту небезпеку, яку таiть «мирний атом», що вийшов з-пiд контролю людини.
Вже 3 травня 1986 року за iнiцiативою Бориса Євгеновича Патона була створена оперативна комiсiя президii з боротьби з наслiдками аварii. Робочий день президента Украiнськоi академii все лiто 1986 року починався рано-вранцi i закiнчувався пiзно вночi.
За лiто Борис Євгенович тричi виiжджав до Чорнобиля, щоб самому розiбратися в обстановцi i погоджувати дii академii з урядовою комiсiею. У чорнобильськiй зонi активно трудилися бiльше пiвтисячi спiвробiтникiв академii, i десятки тисяч працювали в 30 iнститутах АН над вирiшенням проблем, поставлених перед наукою аварiею на ЧАЕС. І лише на початку осенi, коли найважче було позаду, Борис Євгенiйович Патон дозволив собi вiдпочити.
У цьому ж, 1986 роцi, була створена загальносоюзна система Мiжгалузевих i галузевих науково-технiчних комплексiв (МНТК i НТК), яким була доручена органiзацiя науково-технiчноi дiяльностi по закрiплених за ними напрямах у масштабах всiеi краiни. Б. Є. Патон, за порадою М. В. Келдиша, органiзував Наукову раду при Президii АН СРСР з проблеми «Новi процеси отримання й обробки металевих матерiалiв», яка об’еднала вчених академiчних установ з фахiвцями iнших вiдомств i сприяла розвитку науки про матерiали. Багато учених-матерiалознавцiв i металургiв, що активно працювали в цiй радi, за рекомендацiею Бориса Євгеновича було обрано в Академiю наук СРСР i Росiйську академiю наук. Вони внесли великий вклад у розвиток матерiалознавства.
Борис Патон – один з iнiцiаторiв створення i збереження спiльного наукового простору в рамках Спiвдружностi Незалежних Держав. У 1993 роцi була створена Мiжнародна асоцiацiя академiй наук (МААН), що об’еднала нацiональнi академii 15 краiн Європи й Азii. Борис Євгенович е беззмiнним президентом цiеi асоцiацii. Пiд його керiвництвом працюе Наукова рада МААН з нових матерiалiв. МААН органiзовуе значнi мiжнароднi форуми учених, безвалютний обмiн перiодикою i монографiчною лiтературою, науковою iнформацiею. Одне з перших мiсць у дiяльностi цiеi авторитетноi мiжнародноi органiзацii, пiдтримуванiй ЮНЕСКО, займае видавнича дiяльнiсть, пропаганда досягнень учених.
* * *
Борис Патон безмежно вiдданий науцi, Інституту, Академii, Вiтчизнi. Громадяни Украiни, Росii, iнших краiн СНД i далекого зарубiжжя, науково-технiчна i творча iнтелiгенцiя багатьох краiн свiту ставляться до нього з величезною пошаною.
Сьогоднi не можна представити Інститут електрозварювання i Нацiональну академiю наук Украiни без Патона. Його життева мудрiсть, величезний досвiд, мiжнародний авторитет у науцi i суспiльствi дозволили зберегти науковий потенцiал Украiни.
У 1998 роцi на святкуваннi вiсiмдесятилiття Академii й ii президента величезний зал палацу «Украiна» овацiею зустрiв повiдомлення про присвоення Б. Є. Патону, першому в державi, звання Героя Украiни.
Багатьох дивуе, як Борису Євгеновичу в його роки вдаеться зберегти працездатнiсть i iнтерес до життя. У цьому планi вiн дотримуеться поглядiв знаменитого лiкаря Амосова, його iдей омолоджування.
Борису Патону довелося працювати при багатьох вождях, близько спiлкуватися з Хрущовим, Брежневим, Андроповим, Горбачовим, Путiним, Кучмою. Життя вберегло його вiд репресiй, – як i батька. «Може, властi розумiли, що ми робимо для держави щось корисне, – зазначив якось Борис Євгенович. – Я з 1953 року працюю директором Інституту електрозварювання, а з 1962-го – президентом академii. Так от, питають: як же це так, що при всiх радянських вождях я залишався на своiх посадах? А вiдповiдь проста: я працював. Разом, звичайно, зi своiм колективом. І вождi розумiли, що я шкоди iм не приношу, а користь вiд мене е. Якщо ж мене кудись вигнати, то справа розвалиться. Немае науки, немае держави… Про це керiвники люблять говорити, але дуже мало роблять для змiцнення i розвитку науки».
Патон вважае, що полiтика – це не та сфера, в яку треба йти. Щастя творчостi – головний стимул його життя.
Вiн вiдчував свою необхiднiсть справi науки завжди, навiть в тi важкi днi 1991 року, коли натовп, чи то збуджений свободою, чи то з чиеiсь намови, кричав пiд вiкнами кабiнету президента Нацiональноi академii наук Украiни: «Патона з трону!»
Сам же Борис Євгенович в одному з iнтерв’ю того часу так вiдреагував на нападки натовпу: «Я не щур, щоб тiкати з корабля, що потопае»
Той час запам’ятався украiнським ученим i академiкам холодними неопалюваними кабiнетами i лабораторiями, електроживленням, яке подавалося за розкладом, непрацюючими лiфтами, вiдсутнiстю засобiв не тiльки на нове устаткування, але i на канцтовари, багатомiсячними затримками заробiтноi плати.
Цiною величезних зусиль президiя Академii й ii президент добилися правового забезпечення iснування академii як самоврядноi науковоi органiзацii, причому вирiшальну роль у цьому зiграв високий авторитет Бориса Євгеновича Патона. Саме вiн став iнiцiатором i основною рушiйною силою в реформуваннi Академii стосовно нових умов. Уже з другоi половини 1990-х рокiв почалося вiдродження науки i пiдвищення ii ролi у вирiшеннi найважливiших завдань, що стоять перед економiкою, полiтикою, культурою.
* * *
Патон звик жити у стрiмкому ритмi i вмiе цiнувати час: «Навiть важко уявити собi, як багато ми втрачаемо через затягування термiнiв розробки, узгодження, освоення, та i взагалi реалiзацii будь-якоi справи. На проект, який потрiбно зробити за мiсяцi, у нас йдуть роки; пiдготовка до виробництва машини, яка могла б зайняти рiк, у нас займае десять рокiв; те, що можна оперативно вирiшити за декiлька годин, погоджуемо мiсяцi. При цьому ряд органiзацiй мае досвiд вирiшення аналогiчних завдань в стислi термiни. У нових умовах господарювання потрiбно в багато разiв – саме в багато разiв! – скорочувати термiни дослiджень i розробок, i це повинно стати керiвництвом до дii».
Коли автор книги «Академiк Борис Патон – праця на все життя» Б. Малиновський запитав Бориса Євгеновича: «У чому для вас полягае щастя?», вiн вiдповiв: «Творча людина, отримавши цiкавi, оригiнальнi результати, щаслива. Вона заглиблена у власну творчiсть i отримуе справжне задоволення вiд своеi працi, що iнодi виснажлива, але так захоплюе. У цiй творчостi i полягае сенс ii життя. Щастя – це творчiсть, любов, здоров’я. Це вiдчуття того, що твое життя, твоя дiяльнiсть необхiднi людям».
У цьому сенсi Борис Євгенович Патон, безумовно, щаслива людина!
Вернадський Володимир Іванович
(1863—1945)
Видатний учений-енциклопедист, природодослiдник, мiнералог, кристалограф, геолог, хiмiк, iсторик i органiзатор науки, фiлософ, громадський дiяч.
Засновник геохiмii, бiогеохiмii, радiогеологii, творець вчення про бiосферу та ii еволюцiю в ноосферу
«Яка насолода «питати природу», “випитувати ii”»! Який рiй питань, думок, мiркувань! Скiльки причин для подиву, скiльки вiдчуттiв приемних при спробi обiйняти своiм розумом, вiдтворити в собi ту роботу, яка тривала вiки в нескiнченних ii царинах! І тут вона [людина] пiднiмаеться з праху, з брудненьких тваринних вiдносин… Тут вона розумiе, що вона зробила i що може зробити. Моя мета – пiзнання всього, що можливо людинi в даний час i згiдно з ii силами (i зокрема моiм) i часу. Я хочу, проте, збiльшити хоч частково запас вiдомостей, полiпшити хоч трохи стан людини». Цi слова з щоденника, гiднi навченого досвiдом фiлософа, належать 19-рiчному Володимиру Вернадському. З юних рокiв i до останнiх днiв життя вiн жив наукою, але не «зробився яким-небудь ученим щуром», i дiяльнiсть найвидатнiшого ученого XX столiття здiйснила величезний вплив на свiтогляд багатьох людей. Академiк О. Є. Ферс ман так писав про свого вчителя i друга: «Десятилiттями, сторiччями вивчатимуться i поглиблюватимуться його генiальнi iдеi, а в працях його – вiдкриватимуться новi сторiнки, якi послужать джерелом нових пошукiв; багатьом дослiдникам доведеться вчитися його гострiй, наполегливiй, викарбуванiй, завжди генiальнiй, але важко зрозумiлiй творчiй думцi; молодим же поколiнням вiн завжди служитиме вчителем у науцi й яскравим зразком плiдно прожитого життя».
