Не вышел из роли. Сборник юмористических рассказов

Мати. А сусіду два, значить, виколять.

Баба Даша. Звичайно. Так оце ж я думаю, як це в нас відповідає дійсності.

Мати. Дійсно так.

(Весь час, коли баба Даша розповідає анекдот, вона витягає зі своєї сумки свої речі: миску, пляшку з водою, свічку. Запалює свічку, потім наливає в миску води).

Баба Даша. Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталію. Амінь, амінь, амінь… Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталію. Амінь, амінь, амінь… Господи, спаси и сохрани рабу Божу Наталію. Амінь, амінь, амінь…

(Потім вона кидає в воду пучок солі, а потім запалює три сірника, які дуже ярко займаються і знову каже молитву).

Баба Даша. Вийди нечистий дух з раби Божої Наталії, із голови, із рук, із ніг, із живота, із кишок, із серця, із печінки, із селезінки, із всього організму. Іди біль туди, де трава не росте, де вітер не віє, де сонце не гріє. Іди в бездну, на дно… Амінь, амінь, амінь… Так випий тепер цього.

(Підносить миску з водою, до лиця Наташі. Та кривиться).

Наташа. Мама, я не хочу, воно таке.

Мати. Треба, доця. Треба.

(Через силу Наташа робить ковток).

Баба Даша. От і добре… Тепер ми освятимо цією водою вашу хату і вся нечиста сила забереться звідси геть.

(Баба Даша вмочає кісточку в воду і ходить по хаті, і все обризкує все в кімнаті, примовляючи: «Свят, свят, свят». Вийшла в інші кімнати, на подвір’я. Наташа і мама тільки дивляться одне на одного, видно це таїнство їх зачепило за живе. Входить баба Даша).

Баба Даша. Так. Тепер ми загадаємо бажання. Чого б ти хотіла, Наташа?

Наташа. О, я б багато чого хотіла. Щоб у мене все і в домі було, щоб ми з чоловіком по різних країнах поїздили, до Парижу дуже хочу, щоб діточки були красиві і здорові…

Баба Даша. Хорошо, хорошо. Ось тобі святий лист, це я його усамому Києві брала, у святих отців з Печерської лаври і ось тобі ручка. Це теж я привезла з Києва. Запиши ці бажання на листок, а можеш іще додати туди таємні забаганки, цього ніхто не буде бачити, тільки Бог. (Передає Наташі листок і ручку, вона сідає до столу і пише).

Мати. Ой, які ми вам вдячні. Ми вам за все заплатимо.

Баба Даша. Та мені ж не треба грошей. Я щоб ви були щасливі. Я завжди тільки добро люблю робити… Так мені моя мама казали. Ти ж знала мою маму.

Мати. Та хто ж не знав вашу маму, бабу Горпину. Така вже лагідна та привітна була. Зі школи бувало йду, а вона мені на зустрічає і цукеркою пригощає… Царство їй небесне, земля нехай буде пухом.

Баба Даша. Царство небесне, земля їй пухом буде. Так кажеш, що жених багатий, дві крамниці тримає.

Мати. Так дві крамниці, тільки поки там батьки торгують, але він їх же наслідує, бо один він у них син.

Баба Даша. А батьки ж які там у нього?

Мати. Та ми їх і не бачили.

Баба Даша. Отакої тобі. Що це за чудасія – діти женяться, а свати навіть не бачили одне одного. Як же ви дітей сватали, як благословення давали?

Мати. Та хто зараз благословення те просить. Приїхали вони до нас та й кажуть, що подали заяву в ЗАГСі. Ото і все сватання, знаєте, яка зараз молодь пішла.

Баба Даша. Такі часи настали. Не знають люди, що творять.

Мати. Любов кажуть.

Баба Даша. Та яка ж то любов. Засвербить одне місце і вже любов. От у нас було! Хіба так як зараз. Місяцями ходили під вікнами, щоб дівчина звернула на них увагу. А щоб заговорила до хлопця, то вже не менше півроку повинен під тином стояти.

Мати. Так раніше батьків слухали.

Баба Даша. Звичайно, що слухали і толку більше було. Тоді вже як сходились, то на все життя, а зараз тільки весілля відгуляли, то вже й розводяться. А чому так робиться?

Мати. Не знаю.

Баба Даша. Тому що дівчата не поважають себе, немає в них гордості і хлопці так легковажно до них ставляться. От мій Дмитро, царство небесне йому, скільки за мною ходив: я до криниці і він за мною, я до коров і він за мною, я в крамницю він слідом – а я виду не подавала, що він мене цікавить. А чому так поступала? Тому що горда була, ціну собі знала, ніби говорила Дмитру – та в мене таких як ти десятки будуть, сотні. А зараз слово хлопець тільки сказав дівчині, і вона розтанула, як холодець.

Мати. Так. Дівчата не знають собі ціни. П’ють, курять – то хлопці і не поважають їх.

Баба Даша. Пройшло більше півроку ніж я погодилась вийти в вечорі на побачення. Сказала, а не вийшла. Чи то забула, чи то мама не дозволила, царство їй небесне, мудра була жінка. Він цілу ніч під вікнами стояв. Я вранці корову до череди вигоню, а він стоїть, іскри з очей сипляться, але мовчить. Нічого, каже, буває, приємно на свіжому повітрі посидіти, зірки порахувати. А скільки ж ти нарахував, питаю його. Та до тридцяти тисяч нарахував і збився потім.

Мати. Залізна витримка була у вашого чоловіка. Зараз таких не знайдеш.

Баба Даша. Звичайно. А чому? Тому що дівчата такі. Наступного разу він нарахував аж сто двадцять три тисячі дев’ятсот п’ятдесят чотири зірочки. Більше не зміг, бо світати стало… Ото звіздар був мій покійний Дмитро, царство йому небесне. Ото любов… Тільки після того я дозволила йому за руку мою взятись.. А зараз у них…

Наташа. Я вже написала свої бажання.

Баба Даша. От і добре, а тепер давай мані цей листочок, а ти, Оксана, піди і принеси мені трішки жита, яким зібралась посипати наречену.

(Мати виходить із кімнати, а баба Даша підпалює листок і говорить: «Свят, свят, свят»).

Баба Даша. Святий огонь зараз вознесе твої бажання в небесну канцелярії, де їх приймуть до виконання, але тобі треба буде вести себе хорошо, бо інакше їх не виконають.

(Заходить мати).

Мати. Я принесла вам жито.

Баба Даша. От і добре. (Вона кидає згорівший папірець в миску з житом і перемішує це все). Свят, свят, свят. Тепер візьми, Наташа, оце все і закопай у себе на городі. А як виросте те жито, то збереш тоді все до зернинки, в ступі перемелеш і спечеш пиріжки для свого чоловіка. Тоді у вас буде довге і щасливе життя.

Мати. Я піду допоможу їй.

Баба Даша. Іди, іди, просліди, щоб правильно Наташа все правильно зробила.

(Наташа з матір’ю виходять, а баба Даша кинулась заглядати по закутках, щось положила в кишені, потім підняла і стала розглядати кольє. Раптом двері розчиняються і вбігає Петро. Від несподіванки баба Даша падає на ліжко).

Петро. Де вони?

Баба Даша. Хто?

Петро. Дружина і Наташа.

Баба Даша. Пішли жито на городі закопувати.

Петро. От і добре. Нехай ідуть, а ми тим часом… (Він підходить до ліжка). Бабо Даша, а ну розтав ноги.

Баба Даша. Та що це ти вигадав таке! Гріх так робити, Господь покарає тебе.

Петро. Ніякого гріха тут не буде. Розставте ноги, я швидко.

Баба Даша. Що ти вигадав таке і мене в гріх вводиш.

Петро. Можете очі закрити, щоб не бачити, тоді Господь вас не накаже.

Баба Даша. Сюди ж можуть ввійти.

Петро. Ще не скоро. Поки підуть на город, поки посадять, то я встигну.

(Баба Даша здається на умовлення, а Петро залазить під ліжко і дістає звідти пляшку. Швиденько наливає собі в стакан. І випиває).

От бачьте! Я встиг, а ви казали, що не встигну. Ох, як хорошо стало, а то ледве не кінчився від спраги.

Баба Даша. Безсоромник. Тебе Господь накаже за такі витівки.

Петро. Нехай наказує. Мені вже байдуже. Гірше ніж рідна дружина мене наказує, мене ніхто не наказує.

Баба Даша. Та вона ж тобі добра бажає, бо водка згубить тебе.

Петро. О, ви вже як моя Оксана починаєте, а того ж не знаєте, що зі мною робиться.

Баба Даша. А що ж з тобою робиться?

Петро. Не подобається мені все це… Весілля затіяла. Кабанчика зарізав і бичка годованого, а з зятьком я і двома словами не обмовився, зі сватами за столом не посидів, по чарці не випив. Чи думаєте у мене серця не має, чи воно не болить воно за мою рідну доньку, за мою кровинку. Я ж її на своїх руках виносив, потім, як підросла, посажу собі на плечі на плечі і по дворі бігаю… Вона сміється. Наче вчора це було, а сьогодні вона піде з нашого дому…

Баба Даша. Кажуть, що свати багачі там.

Петро. Отож багатство і засліпило очі Оксані. Я був проти, а вона ж: «Досить з того, що я за тебе пішла голого та босого та весь вік тепер мучаюсь, то нехай хоч наша донька поживе, як люди». Бабо Даша, як тут не заболить душа? Хіба я був голий і босий? Хіба ми не справили цей дім? Хіба в нас гірше ніж у людей? І машина є, хоча не така крута, як у них, але ж їзде…

Баба Даша. Заспокойся, Петро. Куди дінешся вже ж весілля назначене, все наготовлене, людей запрошено. Не відміниш…

Петро. Я б відмінив. Чесне слово відмінив би. Не лежить в мене душа до цих багачів.

(Заходить дружина з Наташею).

Мати. Все зробили як ви говорили, бабо Даша.

Баба Даша. От і добре.

Мати. А ти чого сюди прийшов?

Петро. Та ось зайшов з бабою Дашею порадитись.

Мати. Порадився?

Петро. Порадився.

Мати. Ну і йди. Займайся ділом.

(Петро виходить, пляшку ховає в кишеню).

Наташа. Тато, треба шари там надути і розвішати по шалашу.

Петро. Добре, донька. Надую я вам всі шари і розвішу по всьому шалашу.

Мати. Нервовий він якийсь став. Боюсь щоб не витворив чого-небудь на весіллі.

Баба Даша. Час зараз такий нервовий. Його можна зрозуміти.

Мати. Нехай менше п’є, то тоді й менше буде нервувати.

Баба Даша. То, значить, ви посадили жито.

Мати. Так. Ще й полили його.

Баба Даша. От і добре. Хай росте. А тепер я вручу тобі Наташа весільний оберіг, він тебе буде оберігати від дурних очей. (Баба Даша витягує зі своєї сумочки щось незрозуміле, прив’язує до шовкової ниточки).

Наташа (злякано). Що це таке?

Баба Даша. Не бійся. Тут немає нічого поганого, але в цьому оберігі зібрана вся сила, яка захистить тебе від всякої нечисті.

Наташа. Воно таке якесь…

Баба Даша. Нічого. Це натуральний товар місцевого виробництва. Це жаб’яча лапка, яку я засушила і проспиртувала.

Наташа. Не хочу я такого оберіга.

Мати. Наташа, заспокойся, баба Даша добра тобі бажає.

Баба Даша. Цю жабу я зловила в ту ніч, коли всі відьми, упирі, нечиста сила збирається на свій шабаш. Оттоді тільки засушені лапки мають чудодійну силу. Надінь його собі на шию і ніхто не причинить тобі зла.

Наташа. Не буду я одягати… Мені страшно.

Мати. Наташа, що тут страшного?

Наташа. Воно бридке таке. Фу…

Баба Даша. Ну, як хочеш. Моє діло запропонувати…

Мати. Так. Залишайте оберіг, я умовлю її, вона в мене слухяна.

Баба Даша. Як хочеш. Тільки дивись, щоб ні в які руки не попав той оберіг, бо тоді все піде нанівець.

Мати. Добре, бабо Даша… Дякуємо вам за все… Скільки вам заплатити?

Баба Даша. Я ж говорила, що я роблю добро для людей, мене так моя мама вчила, царство їй небесне.

КУПЛЕТИ БАБИ ДАШІ

Я не знахарка-ворожка,

Не чаклунка-відьма.

Так лиш дурні теревенять

По своїх домівках сидьма.

Я не гірша екстрасенса,

Чарівниця ваша

І професорша від Бога Двічі

Добра баба Даша.

Заговори, привороти,

Чвари і примари -

Все виношу за ворота -

Кидаю за хмари.

Підбираю ваше лихо

Чисто і надійно,

Щоб було у хаті тихо, Двічі

Мирно і спокійно.

Щоб корова не хворіла,

Щоб картопля не чорніла,

Щоб не сохло у городі,

Щоб не плямкало у роті,

Щоб налився виноград,

Щоб не випав з неба град,

Щоб заткнулася пліткарка,

Щоб робила молотарка,

Щоб не мучила тривога,

Щоб легка була дорога,

Щоб машина не захрясла,

Щоби трясця не затрясла,

Щоб не заздрили вам люди,

Щоб не билася посуда,

Щоб не мучив чоловік,

Щоб не муляв черевик,

Щоб з лиця пропали плями

Із вугрями й чиряками,

Щоб не трапився вам дурень,

Щоб зійшла температура,

Щоб донька у вас росла

І розумниця була,

Щоб весілля відбулося,

щоб вам радісно жилося.

А щоб ваша наречена

Плідна була кицька,

Дам і чортові печеню,Двічі

Дам і Богу цицьку.

(Коли баба Даша молиться, то Оксана дає їй гроші, які баба Даша ложить собі в кишеню).

Мати. Це вам за послугу. Не відмовляйте мені, а то я ображусь.

Баба Даша. Ну, якщо так, то щоб не образити вас, то я візьму.

Мати. Досить.

Баба Даша. Та досить. (Збирається виходить). Тільки ж слідкуйте, щоб до вас ніяка нечиста сила не заходила до хати, а то зайде до кімнати десь кине пучок свого волосся в куточок і все – порчу наведе, і на дім, і на наречену.

Мати. Та що ви кажете?

Баба Даша. Так. Тут треба бути уважним.

Мати. А як же я дізнаюсь, що до хати якась нечиста зайшла.

Баба Даша. В дзеркало треба дивитись.

Мати. І що ж там я побачу?

Баба Даша. А нічого ти там не побачиш, якщо зайде нечиста сила, то дзеркало не віддзеркалює її.

Мати. Та що ви кажете?

Баба Даша. Істину кажу. Так що слідкуй. Ну я пішла. Нехай буде добро цьому домі. Свят, свят, свят. (Баба Даша виходить)

Наташа. (З полегшенням) Фу… Скільки тут наговорила баба Даша, що аж голова заболіла.

Мати. Нічого. Баба Даша добра нам бажає. От забули ми запитати в неї про твій сон.

Наташа. Краще не треба, бо вона б такого наговорила, що в мене б криша поїхала. І той оберіг я не буду одягати на шию. Мені його гидко в руки брати, а тим більше одягати на шию.

Мати. Але ж він захистити…

Наташа. Не вірю я тому, що баба Даша тут наговорила.

Мати. Вона ж людина стара, досвідчена, то до її слів слід прислуховуватись.

Наташа. Не надіну я його. Щоб з мене всі потім сміялись. Де ти бачила, щоб наречена ходила з такою гидотою.

Мати. Добре, добре. Не будеш надівати, але тримати будеш при собі, хоча б на столі.

Наташа. Ну, нехай лежить… Щось Льоша не дзвонить. Невже він до цих пір ще спить? В такий день! Ми ж вчора домовлялись, що тільки встане, то подзвоне.

Мати. Може й не встав. Йому ж набагато легше збиратись, а може чимось занятий.

Наташа. Може мені подзвонити?

Мати. Не варто. Почекай ще трішки.

Наташа. І Настя щось не їде. Обіцяла ж, що приїде з міста і зачіску зробить. Вона ж навчається на перукаря.

Мати. Раз обіцяла то приїде. Так мені треба бігти на кухню, бо скоро кухарки прийдуть, то треба буде їм розказати що до чого. Та і треба картоплі, капусти дістати з погреба, консервацію приготувати.

Наташа. Добре, мамо, іди, а я поки що буду приводити себе в порядок – треба манікюр зробити, макіяж. (Мати виходить, а Наташа сідає до дзеркала).

Наташа. Що ж сталось? Чому ти не дзвониш? Чи не передумав часом брати зі мною шлюб? Чи то розчарувався в мені? Звичайно, хто я така? Вчорашня школярка, яка заочно навчається в інституті. А ти он скільки плавав, скільки країн бачив. Та й батьки твої багачі, не те що мої прості селяни. Але навіщо ти мені писав тоді такі палкі листи по інтернету, навіщо признавався в кохані і призначив на сьогодні весілля, а твоя мама домовилась, щоб нас без черги розписали? Мені просто не віриться, що сьогодні в мене весілля, що сьогодні я стану заміжня жінка… Про це я стільки мріяла і повинно збутися… Невже то правда? Хіба тобі важко зараз мені зателефонувати, щоб я заспокоїлась і повірила в те що відбувається.

(Двері відкриваються і до кімнат входить – влітає Настя з букетом квітів).

Настя. Ось і я. Дай я тебе привітаю.

Наташа. Як добре, що ти приїхала, а то я почала вже хвилюватись.

Настя. Хіба ж я могла не приїхати до своєї кращої подруги на весілля, хоча довелось трішки підмазати, бо не відпускали з занять, тим більше у нас сьогодні практика. Прийшлось майстру пляшку поставити, а бригадиру шоколадку. Оце тільки з поїзда і до тебе. Вітаю. Вітаю з такою значною подією в твоєму житті. (Вручає квіти). Я рада за тебе. Бажаю тобі щастя в сімейному житті і багато діточок.

Наташа. Дякую.

Настя. А чому ж ти ще не в весільному вбранні.

Наташа. Та оце ж чекала поки ти зробиш зачіску, а то ж тобі не зручно буде робити зачіску, якщо я буду в платті.

Настя. Може ти й права. Ну, хоч покажи яке в тебе плаття.

Наташа. Он на ліжку лежить.

Настя. Ой яка красота… шик. Де шила, чи то замовляла?

Наташа. Це мені Льоша з Франції привіз.

Настя. Невже з самої Франції.

Наташа. Так він же плавав туди і в Марселі купив плаття від Джона Галіано.

Настя. Клас… Оце так фірма. А кольє яке гарне?

Наташа. Із білого золота. Це із Швейцарії мені Льоша привіз від Франка Міллера.

Настя. (приміряє). Блиск, супер. Я теж таке хочу… Негайно треба виходити заміж. Де ти відкопала собі такого жениха?

Наташа. В поїзді познайомились.

Настя. Давно?

Наташа. Рік назад.

Настя. А мені нічого не говорила. Ух, тихоня, така собі. А туфлі які? Теж фірма.

Наташа. Туфлі з Італії від Маркопіцці.

Настя. Клас.

Наташа. Я сама на нього особливо не надіялась. Познайомилась, він став присилати СМС то з Марселя, то з Владивостоку, то з Нью – Йорку. Я йому стала відповідати на них, а потім він приїхав і запропонував одружитись.

Настя. Як романтично. Я теж хочу познайомитись з морячком.

Наташа. Не хвилюйся. Познайомлю, у нього буде боярином, теж моряк, вони разом плавають. Звуть його Костя.

Настя. Ти мене заінтригувала. Так мені негайно треба привести себе в порядок.

Наташа. Спочатку зроби мені зачіску, а потім вже приводь себе в порядок.

Настя. Звичайно. Так що будемо робити?

Наташа. Ти спеціаліст. Ти і вирішуй.

Настя. Зрозуміло. Для весілля зачіска повинна бути нарядна і урочиста. Так у тебе густе довге волосся, то можна заплести «рибну косу», або французьку косу.

Наташа. Тобі видніше. А може щось інше. Мені коси не дуже хочеться, бо в школі надоїли.

Настя. Добре. Тільки оціню тебе. Обличчя в тебе овальне, ніс нормальний, шия теж. Значить тобі піде люба зачіска. Робимо локони, укладаємо їх паралельно і покриваємо лаком. Спереду пускаємо маленькі пейсики, щоб чоловіки з розуму з’їхали, чому вони раніше обійшли увагою таку дівчину. Гаразд.

Наташа. Гаразд.

Настя. Приступаю.

(Деякий час вона мовчки робить зачіску, потім Наташа не витримує).

Наташа. Я все – таки зателефоную зараз Льоші. Щось довго він мені не дзвонить.

Настя. Дзвони.

(Наташа набирає номер).

Наташа. Алло… Алло… Льоша… Це не Льоша, а хто ж тоді?.. Костя, це ти?.. Це Наташа, а де Льоша?.. Миється у вані?Але ж він обіцяв зразу подзвонити… Хорошо я буду чекати.

Настя. Ну що?

Наташа. Миється у ванні. Я тут хвилююсь, а він…

Настя. Що ж тут дивного. Жених же повинен бути чистим.

Наташа. Міг би спочатку подзвонити.

Настя. Значить, не міг. Чого тобі хвилюватись, ваші ж заяви лежать в ЗАГСі?

Наташа. Так лежать.

Настя. Тож нікуди він не дінеться. Він же кохає тебе?

Наташа. Здається, що так.

Настя. Чому так невпевнено?

Наташа. Не знаю. В нас все розвивалось так незвичайно. Можна сказати роман в листах Він такі хороші листи по інтернету мені писав, він такий розумний, такий начитаний, в мистецтві розбирається. І писав листи так оригінально: «Я пишу тобі з тих островів, де писав геніальні картини Поль Гобен», або «Я пишу тобі з тих місць про які писав Джек Лондон», або «Я пливу тим курсом, яким розшукували експедицію капітана Гранта». Мені було соромно, бо я не знала ні Поля Гобена, ні місць про які писав Джек Лондон, ні автора «Діти капітана Гранта». Мені захотілось підтягнутись до його рівня і я стала читати, і відкрила для себе новий прекрасний мир: я була в захваті від Асі, я полюбила мадам Боварі і плакала за нещасну долю Анни Кареніної – це було так несправедливо страдати за велике кохання.

Настя. Ти ж не хочеш повторити її долю?

Наташа. Ні, але кохати б так як вона – хотіла б. З часом я стала з нетерпінням чекати його листи і любила їх читати під музику Бетховена «До Луїзи», або Шопена.

Настя. Ти навіть класику слухаєш?

Наташа. Так це він мене привчив і я вдячна йому така. А ще він такий добрий, сердечний. Одного разу вони зайшли в порт, в якусь бідну африканську країну… Хлопці, його друзі пішли зразу ж до бару, подивитись на місцеву екзотику, а він залишився на кораблі.

Настя. Значить, не бабник.

Наташа. Можливо. Так от він сидів, читав книжку, а потім вирішив прогулятись по набережній. Іде він, аж баче чоловік сидить на березі і плаче, ноги в нього забинтовані. Льоша підійшов і став його запитувати, що до чого.

Настя. А хіба він знає іноземні мови.

Наташа. Так. Англійську, німецьку, італійську.

Настя. Поліглот він у тебе прямо – таки.

Наташа. Можливо, але ж я не про те. Він розпитав того чоловіка в чому ж справа і виявилось, що той чоловік працював докером, але через те що поламав ноги, то не міг працювати, а у них немає ніяких там лікарняних. То ж грошей він не заробляє і як нагодувати трьох маленьких дітей не знає. Льоша так розчулився, що віддав йому свої гроші, які були. Той чоловік потім так дякував Льошу, руки – ноги цілував, в гості запрошував, але він відмовився. Ото, бач, яке в нього добре серце.

Настя. Добре то добре, але якщо він буде так гроші роздавати, зараз і в нас скільки старців розвелось, то що ж тобі в нього залишиться.

Наташа. Щось та залишиться.

Настя. Не так вже й багато.

Наташа. Зате душа буде в нього чиста.

Настя. А за душею як у латиша, ні шиша

Наташа. Не узнаю я тебе, Настю, коли ти поїхала до міста.

Настя. Бо життя побачила таким як воно є. І дечого зрозуміла.

Наташа. Що ж ти зрозуміла?

Настя. Що гроші всьому голова.

Наташа. А кохання?

Настя. Це вигадка людей, у яких нема за душою ні гроша і, які не хочуть заробити гроші.

Наташа. Це звучить цинічно.

Настя. Це життя. Зі мною в гуртожитку жила одна дівчина з села. Надоїло їй по гуртожитках вештаться і вона найшла собі дідка сімидесяти років і одружилася з ним.

Наташа. Який жах.

Настя. Який же тут жах. У дідка була трьохкімнатна квартира в центрі міста.

Наташа. Але ж як можна жити з таким дідуганом? Що може бути у них спільного?

Настя. Спільна у них була квартира, а жили вони разом зовсім не довго. Через півроку з дідусем стався серцевий напад і вона стала хазяйкою шикарної трьохкімнатної квартири.

Наташа. Але ж це не зовсім чесно.

Настя. Твої погляди застаріли. В селі ще з ними можна прожити, а от в місті ні. Між іншим, а в тебе було що-небудь з Льошою?

Наташа. Що ти маєш на увазі?

Настя. Я питаю, чи займалась ти любов’ю з Льошкою?

Наташа. Ні. Як можна робити це до весілля? Та ми й бачились з ним всього декілька разів.

Настя. Навпаки. Як можна виходити заміж не пізнавши досконально один одного.

Наташа. Навіщо це?

Настя. А раптом у вас фізіологія не підійде.

Наташа. Якщо між людьми існує справжнє кохання, то ніяка фізіологія тут не стане на заваді.

Настя. Ти мене дивуєш.

Наташа. Ти мене теж.

(Дзвонить телефон, Наташа хапає мобілку).

Наташа. Алло, алло… Це ти Льоша?.. Чому в тебе такий голос? Ти захворів?.. Я зараз роблю зачіску, скоро закінчу, а потім буду одягатись… А ти, коли будеш виїзжати… Уже виїзжаєте. Хорошо. Ти ж тільки не забудь обручки і букет… Добре. Я чекаю тебе… Цілую. (Положила мобілку). Вони їдут. Ти скоро закінчеш?

Настя. Так.залишилось вложить останній локон і закріпити зачіску лаком.

Наташа. От і добре. Значить, ми встигнемо. Вони будуть хвилин через сорок.

Настя. Звичайно.

(Входить мати).

Наташа. Мама, вони вже виїхали. Льоша дзвонив.

Мати. От і добре. А ви ще довго?

Настя. Зараз закінчуємо.

Мати. От і добре. Я зараз віднесу дівчатам стрічки, щоб вони уквітчали машини, а потім прийду тебе одягати.

Наташа. Ти ж тільки бери ті, що ми вчора з Льошою купили.

Мати. Звичайно. Та й батька вже пора одягати, а то скоро гості приїдуть.

(Мати виходить,Настя зробила зачіску, закріпила лаком).

Настя. Здається, все. Ну, як тобі?

Наташа. Хорошо. Дякую тобі. Ти просто майстер золоті руки.

Настя. Ні, я не майстер, я а поки що тільки вчуся.

Наташа. Будемо вважати, що ти хороший учень і здала свій екзамен на «відмінно».

Настя. Дякую. Я теж задоволена своєю роботою, хоч на виставку тебе подавай.

Наташа. Скоро поїдемо. Там нас обсудять.

Настя. Тобі немає чого боятися. А що це таке на столі в тебе лежить?

Наташа. Де?

Настя. Та оце щось таке дивне. (Бере оберіг в руки)

Наташа. Та це весільний оберіг.

Настя. Навіщо він тобі?

Наташа. Сама не знаю, але баба Даша сказала, що він володіє чудодійною силою, яка захищає мене і мого чоловіка від порчі чи то дурного погляду і всякої зарази.

Настя. І ти віриш цьому?

Наташа. Звичайно, ні. Хотя баба Даша говорила, що це засушена і заспиртована лапка від жаби, яку вона впіймала в Вельпургієву ніч. Ти знаєш, що це таке Вельпургієва ніч?

Настя. Ні.

Наташа. От бачиш не знаєш. Я б теж не знала, але вичитала про це у «Фаусті». Це ніч з 30 квітні на перше травня, коли на шабаш збирається вся нечиста сила: відьми, упирі, чорти і вони творять всі неподобства.