скачать книгу бесплатно
Лiсова пiсня
Леся Украiнка
Чудова драма-феерiя видатноi украiнськоi поетеси Лесi Украiнки «Лiсова пiсня» вiдома далеко за межами Украiни.
Подii драми розгортаються у чарiвних Полiських краях, де поряд з справжнiми людьми мешкають героi народноi мiфологii: русалки, потерчата, лiсовики…
Книга розповiдае про трагiчну долю Мавки, мiфiчноi мешканки незайманого лiсу, що закохалася у представника людського свiту. Мавка – це одна з найцiкавiших героiнь украiнськоi лiтератури, в образi якоi втiлено як красу i беззахиснiсть природи, так i духовну велич людини.
Леся Украiнка
Лiсова пiсня
СПИС ДIЯЧIВ «ЛIСОВОЇ ПIСНI»
Драма-феерiя в 3-х дiях
ПРОЛОГ
«Той, що греблi рве».
Русалка.
Потерчата (двое).
Водяник.
ДIЯ I
Дядько Лев.
Перелесник.
Лукаш.
Пропасниця (без мови).
Русалка.
Потерчата.
Лiсовик.
Куць.
Мавка.
ДIЯ II
Мати Лукашева.
Килина.
Лукаш.
Русалка.
Дядько Лев.
Мавка.
«Той, що в скалi сидить».
Русалка Польова.
Перелесник.
ДIЯ III
Мавка.
Хлопчик.
Лiсовик.
Лукаш.
Куць.
Дiти Килининi.
Злиднi. (без мови).
Мати Лукашева.
Доля.
Килина.
Перелесник.
ПРОЛОГ
Старезний, густий, предковiчний лiс на Волинi. Посеред лiсу простора галява з плакучою березою i з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному мiсцi в яро-зелену драговину – то береги лiсового озера, що утворилося з лiсового струмка. Струмок той вибiгае з гущавини лiсу, впадае в озеро, потiм, по другiм боцi озера, знов витiкае i губиться в хащах. Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посерединi. Мiстина вся дика, таемнича, але не понура, – повна нiжноi, задумливоi полiськоi краси. Провесна. По узлiссi i на галявi зеленiе перший ряст i цвiтуть пролiски та сон-трава. Дерева ще безлистi, але вкритi бростю, що от-от мае розкритись. На озерi туман то лежить пеленою, то хвилюе од вiтру, то розриваеться, одкриваючи блiдо-блакитну воду.
В лiсi щось загомонiло, струмок зашумував, забринiв, i вкупi з його водами з лiсу вибiг «Той, що греблi рве» – молодий, дуже бiлявий, синьоокий, з буйними i разом плавкими рухами; одежа на йому мiниться барвами, вiд каламутно-жовтоi до ясно-блакитноi, i поблискуе гострими злотистими iскрами. Кинувшися з потоку в озеро, вiн починае кружляти по плесi, хвилюючи його сонну воду; туман розбiгаеться, вода синiшае.
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
З гiр на долину бiжу, стрибаю, рину!
Мiсточки збиваю, всi гребельки зриваю, всi гатки, всi запруди, що загатили люди, – бо весняна вода, як воля молода!
(Хвилюе воду ще бiльше, поринае i виринае, мов шукаючи щось у водi).
П о т е р ч а т а
(двое маленьких, блiденьких дiток у бiленьких сорочечках виринають з-помiж латаття)
П е р ш е
Чого ти тута блудиш?
Д р у г е
Чого зо сну нас будиш?
П е р ш е
Нас матуся положила i м'якенько постелила, бо на рiння, на камiння настелила баговиння, i лататтям повкривала, i тихенько заспiвала:
«Люлi-люлi-люлята, заснiть, моi малята!»
Д р у г е
Чого ж ти тут шугаеш?
П е р ш е
Кого ти тут шукаеш?
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
Тую Русалку, що покохав я змалку, бо водянiй царiвнi нема на свiтi рiвнi!
Збiгав я гори, долини, яри, iзвори, – милiшоi коханки нема вiд озерянки.
Зiб'ю всю вашу воду, таки знайду ту вроду!
(Бурно мутить воду).
П о т е р ч а т а
Ой леле! не нуртуй!
Хатинки не руйнуй!
Печера в нас маленька, що збудувала ненька.
Убога наша хатка, бо в нас немае татка…
(Чiпляються йому за руки, благаючи).
Ми спустимось на дно, де темно, холодно, на днi лежить рибалка над ним сидить Русалка…
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
Нехай його покине!
Нехай до мене зрине!
Потерчата поринають в озеро.
Виплинь же, мила!
Русалка випливае i знадливо всмiхаеться, радiсно складаючи долонi. На нiй два вiнки – один бiльший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-пiд нього спадае серпанок.
Р у с а л к а
Се ти, мiй чарiвниченьку?!
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
(грiзно)
Що ти робила?
Р у с а л к а
(кидаеться немов до нього, але пропливае далi, минаючи його)
Я марила всю нiченьку про тебе, мiй паниченьку!
Ронила сльози дрiбнii, збирала в кiнви срiбнii, без любоi розмовоньки сповнила вщерть коновоньки…
(Сплескуе руками, розкривае обiйми, знов кидаеться до нього i знов минае).
Ось кинь на дно червiнця, поллються через вiнця!
(Дзвiнко смiеться).
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
(з'iдливо)
То се й у вас в болотi кохаються у злотi?
Русалка наближаеться до нього, вiн круто вiдвертаеться вiд неi, виром закрутивши воду.
Найкраще для Русалки сидiти край рибалки, глядiти неборака вiд сома та вiд рака, щоб не вiдгризли чуба.
