скачать книгу бесплатно
Ото розмова люба!
Р у с а л к а
(пiдпливае близенько, хапае за руки, заглядае в вiчi)
Вже й розгнiвився?
(Лукаво).
А я щось знаю, любчику, хороший душогубчику!
(Тихо смiеться, вiн бентежиться).
Де ти барився?
Ти водяну царiвну змiняв на мельникiвну!
Зимовi – довгi ночi, а в дiвки гарнi очi, – недарма паничi
iй носять дукачi!
(Свариться пальцем на нього i дрiбно смiеться).
Добре я бачу твою ледачу вдачу, та я тобi пробачу, бо я ж тебе люблю!
(З жартiвливим пафосом).
На цiлу довгу мить тобi я буду вiрна, хвилину буду я ласкава i покiрна, а зраду потоплю!
Вода ж не держить слiду вiд рана до обiду, так як твоя люба або моя журба!
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
(поривчасто простягае iй обидвi руки)
Ну, мир миром!
Поплинем понад виром!
Р у с а л к а
(береться з ним за руки i прудко кружляе)
На виру-вирочку, на жовтому пiсочку, в перловому вiночку зав'юся у таночку!
Ух! Ух!
Ухкають, бризкають, плещуть. Вода б'еться в береги, аж осока шумить, i пташки зграями зриваються з очеретiв.
В о д я н и к
(Виринае посеред озера. Вiн древнiй сивий дiд, довге волосся i довга бiла борода всумiш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на головi корона iз скойок. Голос глухий, але дужий).
Хто тут бентежить нашi тихi води?
Русалка з своею парою спиняються i кидаються врозтiч.
Стидайся, дочко! Водянiй царiвнi танки заводити з чужинцем?! Сором!
Р у с а л к а
Вiн, батьку, не чужий. Ти не пiзнав?
Се ж «Той, що греблi рве»!
В о д я н и к
Та знаю, знаю!
Нерiдний вiн, хоч водяного роду.
Зрадлива i лукава в нього вдача.
Навеснi вiн нуртуе, грае, рве, зривае з озера вiнок розкiшний, що цiлий рiк викохують русалки, лякае птицю мудру, сторожку, вербi-вдовицi корiнь пiдривае i бiдним сиротятам-потерчатам каганчики водою заливае, псуе моi рiвненькi береги i старощам моiм спокiй руйнуе.
А влiтку де вiн? Де тодi гасае, коли жадiбне сонце воду п'е iз келиха мого, мов гриф неситий, коли вiд спраги никне очерет, зоставшися на березi сухому, коли, вмираючи, лiлеi клонять до теплоi води голiвки в'ялi?
Де вiн тодi?
Пiд час сеi мови «Той, що греблi рве» нишком кивае Русалцi, ваблячи ii втекти з ним по лiсовому струмку.
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
(з укритою насмiшкою)
Тодi я в морi, дiду.
Мене на помiч кличе Океан, щоб не спило i в нього чашу сонце.
Як цар морський покличе – треба слухать.
На те е служба, – сам здоровий знаеш.
В о д я н и к
Еге ж, тодi ти в морi… А менi, якби не помагав мiй друг одвiчний, мiй щирий приятель осiннiй дощик, прийшлось би згинуть з парою!
«Той, що греблi рве» незамiтно ховаеться в воду.
Р у с а л к а
Татусю! не може пара згинути, бо з пари знов зробиться вода.
В о д я н и к
Яка ти мудра!
Iди на дно! Доволi тут базiкать!
Р у с а л к а
Та зараз, тату! Вже ж його немае.
Я розчешу поплутаний сiкняг.
(Виймае з-за пояса гребiнку з мушлi, чеше прибережне зiлля),
В о д я н и к
Ну, розчеши, я сам люблю порядок.
Чеши, чеши, я тута пiдожду, поки скiнчиш роботу. Та поправ латаття, щоб рiвненько розстелялось, та килим з ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвiт.
Р у с а л к а
Добре, тату.
Водяник вигiдно вкладаеться в очеретi, очима слiдкуючи роботу Русалчину; очi йому поволi заплющуються.
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
(вирнувши, стиха до Русалки)
Сховайся за вербою!
(Русалка ховаеться, оглядаючись на Водяника).
Поплинемо з тобою ген на розтоки, пiд бистрii лотоки, зiрвемо греблю рiвну, утопим мельникiвну!
(Хапае Русалку за руку i швидко мчить з нею через озеро. Недалеко вiд другого берега Русалка спиняеться i скрикуе).
Р у с а л к а
Ой, зачепилася за дуб торiшнiй!
Водяник прокидаеться, кидаеться навперейми i перехоплюе Русалку.
В о д я н и к
То се ти так?!. Ти, клятий баламуте, ще знатимеш, як зводити русалок!
Поскаржуся я матерi твоiй,
Метелицi Гiрськiй, то начувайся!
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
(з реготом)
Поки що буде, я ще нагуляюсь!
Прощай, Русалонько, сповняй коновки!
(Кидаеться в лiсовий струмок i зникае).
В о д я н и к
(до Русалки)
Iди на дно! Не смiй менi зринати три ночi мiсячнi поверх води!
Р у с а л к а
(пручаючись)
З якого часу тут русалки стали невiльницями в озерi? Я – вiльна!
Я вiльна, як вода!
В о д я н и к
В моiй обладi вода повинна знати береги.
Iди на дно!
Р у с а л к а
Не хочу!
В о д я н и к
А, не хочеш?
Вiддай сюди вiнець перловий!
Р у с а л к а
Нi! то дарував менi морський царенко.
