скачать книгу бесплатно
О богорiвна! О непереможна!
Епiметея дочко!
Гелена
Що се знов?
Яке нове безумство? Як ти смiеш
казать менi «Епiметея дочко»?
Кассандра
Був Прометей i був Епiметей,
одного батька-матерi синове.
Життя й вогонь дав людям Прометей
i знав, що муки ждуть його за тее,
провидець мук не вiдвернув вiд себе, –
з усiх синiв праматерi Землi
його найгiрше покарала Мойра.
Епiметей не знав нiчого. Завжди
у нього думка доганяла вчинок.
Вiн взяв собi за жiнку ту Пандору,
що смерть i горе людям дарувала,
i був щасливий з нею, i довiку
нiхто його нещасним не назвав.
Одного батька й матерi синове,
титани зроду не були братами,
а ти хотiла, щоб тебе Кассандра
сестрою називала! Нi, Гелено,
неправди я не можу говорити.
Гелена
Неправда все, що ти коли говориш!
Кассандра
Епiметей казав так Прометею
i був щасливий. Радуйся, царице!
(Виходить.)
II
Кассандрин покiй. Кассандра пише Сiвiлiнську книгу на довгому пергаментi. Коло неi великий тринiг з запаленим куривом.
Полiксена
(в бiлому убраннi, червонi стрiчки й червонi квiтки з гранати в косах)
Кассандро, рiдна, ти не знаеш, люба,
яка щаслива я! Який вродливий
мiй Ахiллес, мiй наречений! Часто
я з брами бачу, як вiн iде полем,
мов Гелiос прекрасний, так вiн сяе.
З Атрiдами в незгодi вiн, i хоче
в мiцному мирi з батьком нашим бути,
i шлюб наш буде вже одразу плiдним, –
так кажуть мiрмiдонцi i троянцi,
бо з нього зродиться i згода, й сила,
i не загине вже святая Троя,
не вмре народ державного Прiама!
Кассандра
Пробач менi, сестричко, я не можу
тепер з тобою говорити. Бачиш,
тепер пишу я книгу, на розмовi
я мушу бути з яснокудрим богом.
Полiксена
Негарно заздрити сестрi, Кассандро,
не винна я, що Ахiллес мене,
а не тебе з усiх царiвен вибрав,
не дiвчина ж бо мужа вибирае,
а вiн ii. І з того я не винна,
що ти не вмiла догодить Кiпрiдi.
Кассандра
Нi, Полiксено, я тобi не заздрю!
(Заслоняе лице покривалом.)
Полiксена
Прости, кохана, я тебе вразила.
В своему щастi я зовсiм забула,
що слово «шлюб» гiрке моiй Кассандрi
вiд того часу, як Долон зрадливий
одкинувся вiд неi.
Кассандра
Полiксено,
що говорить про те! Я добре знала,
що я йому дружиною не буду.
Полiксена
А нащо ж ти приймала подарунки?
Кассандра
Бо я його любила. Тi дари –
то все, що мiг Долон Кассандрi дати.
Чому ж я мала б i того зрiкатись?
Вiн щиро те давав, а я те брала,
щоб мати спогад про хвилини щастя,
бо знала я, iх небагато буде.
Дивись: i досi золота гадючка
менi правицю обвивае так,
як спогад в’еться коло мого серця…
(Показуе обручку на руцi вище лiктя.)
Долон не винен. Виннi сii очi,
не вмiв iх погляд мовити: «Кохаю»,
хоч вiд кохання серце розривалось.
Боявся iх Долон. Вiн сам казав,
що вбили щастя наше тii очi
холодними i твердими мечами.
Вони однаковi були, незмiннi
перед богами i перед коханим.
Не мiг Долон очей тих подолати,
не мiг вiн погляду iх одвернути
вiд таемницi до живого щастя.
І знала я, що в сих моiх очах
моя недоля, тiльки що робити?
Хiба ослiпнути? Бо де вiзьметься
у птицi вiщоi коханий погляд
голубки, що воркуе.
Полiксена дивиться iй в очi.
Полiксено!
Не придивляйся до моiх очей.
Не говори до мене, не питай
нiчого, нiчогiсiнько. Ти знаеш,
тебе я над усiх сестер злюбила.
Не говори до мене.
Полiксена
Нi, Кассандро,
не думай ти, що й я тобi ворожа,
як iншi всi. Не винна ж ти, що хвора,
що бог тобi так затуманив думку,
що скрiзь лихе ввижаеться тобi
там, де його i признаку немае,
що ти собi та й людям труiш радiсть.
Менi тебе, голубко, дуже шкода.
(Сiдае на низенький ослiнчик бiля нiг Кассандри.)
Сестричко, розчеши менi волосся.
Менi казала мати розчесатись,
та бачиш, як заплуталось воно,
та ще тут сi квiтки нiяк не вийму.
(Виймае з-за пояса золотий гребiнець i маленьке кругле свiчадо.)
Ось маеш гребiнець.
(Подае гребiнець Кассандрi, тая бере слухняно, починае розв’язувати стрiчки, виймати квiтки з волосся. Полiксена дивиться в свiчадо.)
Кассандра
(шепоче)
Яка хороша
моя сестричка! Заздрiснi боги
собi найкраще в жертву вибирають.
О, краще б я тепер мечем жертовним
життя ii перетяла, от зараз,
поки вона ще горя не зазнала!
Полiксена
(бачить в свiчадi очi Кассандри)
Кассандро, я боюсь твоiх очей!
Чого так дивишся? Що ти шепочеш?
Кассандра
Нiчого, нi, нiчого. Ти казала,
що хвора я. Так, може, се i правда,
я, певне, хвора, не вважай на мене…
Згадала я про нашого Троiла,
до тебе вiн такий подiбний був…
а надто як лежав мечем пробитий…
спокiйний, тихий, гарний… Полiксено,
ти вже забула, чий то був той меч
у грудях брата нашого Троiла?
Полiксена
Кассандро, нащо спогадами труiш?
На те вiйна.
