скачать книгу бесплатно
– Одвернися так, щоб не бачити мене, i тодi я скажу. Але ти про це нiкому нi слова – чуеш, Томе? Нiкому нi словечка, гаразд?
– Та певне ж, певне, що нiкому. Ну, Беккi…
Вiн одвернувся. Беккi боязко нахилилася до нього, так що вiд ii вiддиху аж заворушились Томовi кучерi, й прошепотiла:
– Я… люблю… тебе…
А тодi пiдхопилась i забiгала мiж партами, а Том за нею. Нарештi вона забилася в куток i затулила обличчя фартушком. Том обхопив ii за шию i почав умовляти:
– Ну Беккi, це ж уже все… лишилось тiльки поцiлуватися; даремно ти боiшся… це ж уже зовсiм нiчого… Ну будь ласка, Беккi. – І тягнув ii за фартушок i за руки.
Зрештою вона поступилася i, опустивши руки, пiдставила йому розпашiле вiд бiганини личко. Том поцiлував ii в червонi уста й сказав:
– Ну, от i все, Беккi. Знай: вiд сьогоднi й назавжди тобi не можна покохати нiкого, крiм мене, й нi за кого iншого вийти замiж, як за мене, – нiколи, нiколи, аж довiку. Ти згодна?
– Так, я нiколи не покохаю нiкого, крiм тебе, Томе, i нi за кого iншого не вийду замiж… i ти теж нi з ким не одружишся, крiм мене.
– Авжеж. Певно, що нi. На те й заручини. І ти завжди ходитимеш зi мною до школи й зi школи, коли нiхто не бачитиме, i в усiх iграх вибиратимеш мене, а я тебе, бо так i мають робити зарученi.
– Ой, як добре. А я й не знала, нiколи не чула навiть про таке.
– Авжеж, це дуже весело! От коли ми з Емi Лоренс… Очi Беккi розширились, i, зрозумiвши свою помилку, Том знiяковiло замовк.
– Ах, Томе, то ти не з першою зi мною заручуешся! Дiвчинка заплакала. Том сказав:
– Ну, не плач, Беккi. Менi тепер до неi байдуже.
– Нi, Томе, нi… ти ж знаеш, що не байдуже.
Том спробував обняти ii за шию, але вона вiдштовхнула його й вiдвернулась до стiни, й далi плачучи. Том поткнувся знову, почав був ii умовляти, але знову дiстав вiдсiч. Тодi в ньому прокинулася гордiсть, i, вiдвернувшись вiд дiвчинки, вiн рiшуче попростував геть. Якусь хвилю вiн стояв перед школою, розгублений i збентежений, i раз у раз позирав на дверi, сподiваючись, що дiвчинка схаменеться i вийде за ним. Та вона не виходила. В Тома стало зовсiм кепсько на душi, i вiн злякався, що його вина непрощенна. Хоч як йому важко було змусити себе зробити нову спробу до примирення, вiн набрався духу i зайшов до класу. Беккi й досi стояла в кутку, вiдвернувшись до стiни, i плакала. У Тома защемiло серце. Вiн пiдступив до дiвчинки i спинився, не знаючи, як почати. Потiм нерiшуче мовив:
