скачать книгу бесплатно
– Це i геть-то ваша справа, бо ви нiяк не зможете заважати чи затемнювати думок того селянина, що я вiзьму на конференцiю… Простi люди завжди з бiльшою приемнiстю розповiдають те, що на iх розумiння е хорошим, бiльшiй приявностi людей, нiж комусь одному. І з цього боку ви були б навiть бажаним слухачем… А я цiкавлюся тiльки тим найкращим у селянськiм життi, яке виробила буржуазна культура на протязi всього ii iснування… Але я продовжую… Скажiть менi, чи ви пролетарцi?..
– Пролетарцi.
Та Парцюня не вгавав i знов поставив паскудне для Маздигона питання:
– А той незаможник, селянин, що робить у вашiй комунi, теж пролетарiй?..
І хазяiн твердо i переконливо запевнив:
– Пролетарiй, тiльки що хоч несвiдомий, а хоч малосвiдомий.
І Парцюня зареготався i вдоволено, i радiсно зазначив:
– Ви, звичайно, вибачите менi за такi пiдозрiлi питання. Але я дуже радий, що так вас запитався… Ви не розумiете, що таке пролетарцi, хоч i бороните нашу революцiю справдi по-пролетарськи… Цього вiд мене ви нiяк не сховаете. Я це почуваю… Пролетарiв тепер мiж тими людьми, що працюють, не шукайте. Всi вони там i мiж тими людьми, вiдкiля керують тими, що працюють… Диктатура пролетарiату!.. Та ж оцей вислiв чого вартий!.. Яка ж би там була диктатура пролетарiату, де вiн би сам працював? Нiякоi. Там би хтось iнший диктував, що i як треба робити, а не пролетарiат. І скажiть менi, будь ласка, чи буржуi щось своiми руками робили у своiй державi?
– Нi… На iх робили iншi.
Якийсь вiдгомiн думки почувся, а не вiдповiдь на Парцюнине питання. А Парцюня, чогось торкнувшись носа указовим лiвим пальцем, став говорити вдоволено i наполегливо:
– От бачите, ви починаете розумiти… Тепер пролетарiат уже схопив владу у своi руки, маючи справдi голову на плечах, бо буржуi ii не мали. Вони давали геть всiм своiм робiтникам i селянам… економiчний грунт для повстань супроти себе… А без економiки нiяких повстань нiколи б не було. І через те ви видовбайте просто у своiй свiдомостi, що нам, менi, усiм пролетарям, якi тримають владу у руках, справжнiй iдеал робiтника е такий, щоб робiтник був голий iз жiнкою i разом з дiтьми, як Адам i Єва iз своiми Кавелями i Хавелями… Щоб не спробували зробити супроти нас повстання… З вашого лиця я бачу те, що треба, i продовжую. Я приiхав вам помагати, а не вас топити. Нам немае чого тут, на селах, щось добре робити, а есть просте розумiння i обов'язок супроти себе, супроти пролетарiату конче зробити всiх людей, якими ми керуемо, голими, як я уже сказав, неначе нашi прапрадiди Адам i Єва, i завжди голодними, неначе класичнi вовки!.. От вам що…
І вiн передихнув i став дивитися переможно на свого слухача, але у його можна було вловити з обличчя, що там е якась тiнь i глибокого докору. Маздигiн мовчав, кусаючи верхню губу, але не вiд смiху або вiд намiру засмiятися. Нi, якiсь iншi почування випиналися з його, ще не звичнi i ще не перечутi, бо його очi мали такий колiр i вираз, який можна побачити у щiлини тих повiк, що мае вiшальник, лежачи у анатомцi з незатуленими геть очима.
І Парцюня, нiби вдовольнившись належним враженням, знов несподiвано засмiявся, приказуючи:
– А схочуть Адам i Єва ходити в рубцях, то ми приведемо iх на фабрику, i вони нароблять одежi, а ми iм дамо по парi сорочок й пiджачкiв, а решту i запрем у коморi, а ключики сховаемо в кишеню… Схочуть Адам i Єва iсти, ми поведемо iх у поле, i вони там напрацюють гори хлiба, а ми його увесь змолотимо i звеземо в комору, i дамо кiлограмiв по п'ять на тиждень Адамовi i Євi, а вiд решти хлiба ми покладемо ключики собi в кишеню… Схочуть вони i яблучок, то ми звелимо iм насаджувати садiв. І вродять яблучка, i ми всi тi фрукти, що потовченi та побитi, що швидко у коморi можуть згнити, вiддамо iм, а вiд решти покладемо ключик собi в кишеню… І нехай тодi нащадки буржуазii забажають зробити супроти пролетарiату повстання, то хто iм вiддасть ключики вiд одежi та вiд хлiба, щоб хоч поснiдати перед повстанням, яке ми спровокуемо зимою iм для циганськоi халяндри, бо ж вони будуть у рубцях або голi… Тепер розумiете, що значить ми, пролетарiат?..
І в тiм питаннi його голос забринiв ненавистю i погордою…
– Ми тi, що хочемо обладувати вiчно, поки й цiеi планети, на якiй живемо. І хочемо обладувати всiею планетою, яка зветься Земля… Тепер розумiете, що таке диктатура пролетарiату?.. Отож подумайте та й не кажiть менi нiчого.
І саме в цей час почувся надворi проз вiкна тупiт, i Неля скочила з лiжка, i, опинившись коло дверей, почала гавкати. Хазяiн пiдбiг до неi, вхопив за ошийок i без усяких церемонiй шарпнув ii назад до стiни в куток. Собака завищала i з напiвпiдведеними вухами, здавлено гарчачи, зробила стiйку, нiби збираючись плигнути. І вiдчинилися в кiмнату дверi, i Неля, заспокоена, зараз же знов ускочила у Маздигонове лiжко i лягла на переднi лапи, бо там, за порогом, стояв одноокий Шелестiян. Вiн дивився мовчки якусь мить на двох людей перед собою. Мабуть, не сподiвався зустрiти тут нiкого, крiм Маздигона, а може, зразу знiяковiв перед тим товаришем, що приiхав, як iшла поголоска, «порядки наводити». Але, кажу, вiн спочатку був ошелешений, а потiм, щось iзмiркувавши, звернувся зухвало-демонстративно до Маздигона, i в голосi у його забринiло непiдроблене, велике горе:
– Дякую вам, товаришу Паркоме, за ласку i за правду… i за мою щиру працю… так само, як i за доччину!..
– Чого вам треба?..
Приступив до його Маздигiн.
– Як то чого?
Несамовито вигукнув Шелестiян, аж його голос перервався на тiм високiм пiднесеннi, де завжди так званi «фальцети» рвуться вiд напружених почуттiв. Його солом'яний бриль сидiв у його на потилицi, а з чола бii пiт у два струмки, i вiн цього не почував. У лiвiй кишенi полотняних штанiв ховалася лiва рука, а у правiй руцi було вишневе пужално без батога. І вiн ним обпирався, i воно гнулося своiм тоненьким крайком мiж босими ногами, не дуже ще забрудненими.
– Та ж ви моiй дiвчинi сказали, щоб вона причепурилася, бо когось благородного треба призволяти трапезою… А ви ii прибрану звелiли негайно вiдвезти до комунальних свиней у Оцарок.
– Почекайте, товаришу Шелестiяне… Вийшла помилка. Я перекажу зараз у комуну, щоб негайно вона вiдти вернулася до свого дiла сюди. Ідiть додому, та й ви так само поможiть менi це швидше зробити.
Спокiйно i нескаламучено почав заспокоювати «парком», овiяний духом Парцюнi. На Шелестiяна цей спокiй подiяв тiльки тим, що вiн знизив голос i став говорити рiвнiше, але все-таки голосом, повним образи i незаробленоi кривди.
– Вона вже до вас не прийде. Вона лежить не при собi, у мене в хатi… Тiльки й того, що дихае…
– Кажу вам, iдiть додому, бо вийшла помилка… Ідiть, не робiть тут менi перед чужою людиною непотрiбного галасу.
Перебив селяниновi мову Маздигiн i хотiв узяти його за плечi i повернути до сiнешних дверей, та Шелестiян вiдступив крок назад i благально звернувся до Парцюнi:
– Вислухайте мене хоч ви, товаришу… Щоб моя кривда не стала горою i щоб правда була обстояна за нас, бiдних людей…
І Парцюня, на великий жах Маздигона, ласкаво обiзвався до Шелестiяна:
– Розказуйте все, як вийшло… Я все вислухаю i всьому запобiжу, чому треба. Кривди не буде вам i не буде неправди i над тим, хто помилився. Розказуйте, я слухаю.
І Маздигiн вiдступив мовчки назад, iз страшною непевнiстю глянувши на свого гостя i ковтнувши чогось слину. А Шелестiян аж тепер утер з чола пiт лiвою долонею, витягши ii з кишенi, i почав:
– Та ж отак воно вийшло, пане-товаришу… Тiльки що моя дiвчина, прибрана у чистеньку сорочку i в спiдничку, вигулькнула з двору, аж тут женеться ахтонобiль. Та й перегородив iй дорогу. І шохвер iй каже: «Вилазь, пiдвезу, куди треба… Просто до школи пiдвезу». І вона вилiзла. Аж там уже сидить Передерiева жiнка i усмiхаючися каже… Це все шохвер розказував людям. Отож Передерiева смiеться та й каже: «Що це?.. То вiн i тобi вже так швидко дав ладу?..» А моя, почувши таке, нестямилася… Та як затужить!.. А Передерiева знов: «Це вiн мене вхопив, щоб я тому, що приiхав «порядки наводити», нiчого не розказала, як вiн ориштував мойого чоловiка. А тебе спекався, щоб ти нiчого про нас усiх не розказала. Бо ти, дарма що з ним уже спиш, а ще дурна та молода, то в тебе з язика все може злетiти». А моя, iй нiчого не кажучи, затуливши лице хвартушком, сидить та тужить, аж нею пiдкидае. Та вже коли Передерiева сказала, що це вони iдуть у Оцарок на тиждень свиней мить, то Гапуся схопилася, неначе окропом опечена, то з ахтонобiля так i плигонула в рiллю. І де в неi й та сила взялася, що переплигнула шлях у рiллю?.. І, полежавши якусь мить, схопилася i рушила назад бiгти до села скiльки духу… І не бiжить шляхом, а все рiллею та рiллею. І влiтае вона в хату задихана та перелякана, неначе молоде зайченя, та просто матерi в ноги, та як заголосить:
