скачать книгу бесплатно
На вiдмiну вiд верби, калина була символом краси та кохання. Їi гронами прикрашали (i досi прикрашають) весiльний вiнок нареченоi, коровай та житло, аби вони оберiгали молоду родину та дарували iй щасливе життя. Про цю рослину складено величезну кiлькiсть легенд. За однiею з них, калиновий кущ начебто вирiс на тому мiсцi, де розiрвалося червоне намисто полоненоi украiнки, яка тiкала вiд ворогiв. За iншою – смiлива дiвчина, яку звали Килина, сама завела бусурманiв у непролазнi хащi. За це вони вбили ii, а на мiсцi страти з кровi дiвчини вирiс калиновий кущ.
* * *
Є й iнше, менш героiчне повiр’я про просту дiвчину Килину, яка полюбила вродливого парубка. Але, боячись гнiву своiх заможних батькiв, якi не хотiли, аби вiн одружувався iз бiдною, коханий зрадив ii перед самим весiллям. Нещасна дiвчина стала просити допомоги у Бога, i той перетворив ii на кущ калини. Бiлий колiр квiтiв – це весiльне вбрання, яке Килина так i не вдягла, а насiння, яке за формою нагадуе сердечка, – ii серце, сповнене любов’ю та туги за коханим.
* * *
Найрозповсюдженiшим нацiональним символом, оберегом для украiнцiв слугувала сорочка-вишиванка. Здавна вони вважали, що вишивка на одязi захищае людину вiд хвороб, темних сил та усiляких життевих негараздiв. Перше згадування про вишиту украiнську сорочку можна знайти у вiзантiйських письменникiв ХІ-ХІІ столiть. Вiдомо також, що Анна, сестра Володимира Мономаха, поклала початок навчанню мистецтву вишивки в монастирських школах. Орнаментальнi мотиви украiнськоi народноi вишивки надзвичайно багатi: в них використовуються образи Берегинi, Дерева життя, улюблених рослин, коней, птахiв i т. д. Найчастiшими сполученнями кольорiв е чорний та червоний або ж чорний, червоногарячий та теплий жовтий, i лише зрiдка до них додають зелений i синiй. Незважаючи на единий стиль, украiнська вишивка мае чимало регiональних вiдмiнностей. Так, примiром, для Полтавщини характернi вiзерунки, вишитi бiлим шовком по бiлiй тканинi.
Жiноче святкове вбрання
Традицiйнi вiзерунки для вишиванок
* * *
Символом рiдноi домiвки, родинного щастя та благополуччя украiнцi вважали вишитий рушник. Вiн був присутнiй пiд час усiх доленосних подiй у життi: ним перев’язували наречену та нареченого пiд час заручин, накривали весiльний коровай, стелили пiд ноги молодятам. У народi рушник символiзував долоню Бога, i тому ним прикрашали образи, накривали хлiб, давали його тим, хто вирушав у дорогу, щоб оберiгав iхне тiло та душу вдалинi вiд рiдноi домiвки. Не випадково в популярнiй украiнськiй пiснi е такi слова: «І в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала, i рушник вишиваний на щастя, на долю дала». Шанобливе ставлення до рушника, особливо материнського, лишаеться незмiнним i у нашi днi.
* * *
Символiчне релiгiйно-обрядове значення мають для украiнцiв також i писанки – майстерно розписанi курячi яйця. Кам’янi та глинянi прототипи таких писанок, знайдених археологами, вiдносяться до епохи неолiту. В дохристиянський перiод в украiнцiв, як i у багатьох iнших слов’янських народiв, iснував звичай навеснi, у квiтнi – на початку травня, дарувати одне одному «червонi яйця». Звичай був пов’язаний iз народними уявленнями про яйце як про символ вiчного оновлення природи, весни, перемоги життя над смертю.
* * *
Украiнськi писанки – це не просто пофарбованi у рiзнi кольори яйця (так званi крашанки), а справжнi шедеври мiнiатюрного живопису, в яких народ вповнi утiлив свою художню обдарованiсть, схильнiсть до художнього сприйняття довкiлля. Вiддаючи належне красi цього своерiдного витвору мистецтва, в Канадi навiть звели йому пам’ятник. І далеко не випадково Т. Шевченко порiвнював з писанкою красу рiдного краю: «Село на нашiй Украiнi – /Неначе писанка, село…» А багато украiнських емiгрантiв, якi назавжди полишали краiну, брали iз собою писанки, як пам’ять про рiдну землю.
Сучаснi писанки
* * *
Украiнцi споконвiку славилися своею музикальнiстю, тому не дивно, що iще одним символом краiни е старовинний музичний iнструмент бандура, а також кобза. В Украiнi вiн отримав розповсюдження з 80-х рокiв XVI столiття. На кобзах грали мандрiвнi музики – кобзарi, якi йшли вiд села до села, вiд мiста до мiста i у найлюдянiших мiсцях виконували старовиннi народнi пiснi та думи, в яких вiдображувалися не тiльки iсторичнi подii, але й лунала душа народу. Кобзарське мистецтво живе i у нашi днi: йому навчають у спецiальних кобзарських школах, а сучаснi кобзарi грають в оркестрах народних iнструментiв або виступають iз сольними концертами.
* * *
Ще одним музичним символом Украiни став гопак. Цей танок характеризуеться великою кiлькiстю високих та широких стрибкiв, рухами, що виконуються навприсядки i т. д. Вважаеться, що гопак вперше з’явився на Запорозькiй Сiчi та являв собою комплекс воiнських вправ.
Гопак
* * *
Обов’язковим елементом одягу запорозьких козакiв до кiнця ХІХ столiття були шаровари – штани широкого вiльного крою iз брижами на поясi, переважно – синього або червоного кольору. Деякi iсторики вважають, що такi предмети одягу носили ще древнi таври та скiфи.
* * *
Найбiльш розповсюдженими видами взуття були чоботи – шите шкiряне взуття, вiдоме на територii Украiни ще з часiв Киiвськоi Русi, а також черевики – жiночi шкiрянi туфлi на невисоких пiдборах, прикрашенi шнурiвкою, гудзиками або орнаментом.
* * *
Дуже символiчним для украiнцiв був i такий своерiдний рiзновид чоловiчоi зачiски, як «оселедець» на поголенiй головi у поеднаннi з довгими вусами. Це довге пасмо волосся частiше закручували за вухо. З лiтописiв вiдомо, що оселедець був у киiвського князя Святослава. Така ж зачiска була розповсюджена серед запорозьких козакiв, ii носило багато украiнських гетьманiв, зокрема Богдан Хмельницький. Інший рiзновид чоловiчоi зачiски – «пiд макiтру» – був вiдомий з XVII столiття. На Подiллi вiн зберiгся до початку ХХ столiття.
Традицiйна зачiска украiнських козакiв – оселедець
* * *
Ще одним символом Украiни цiлком можна вважати… сало. На тему любовi украiнцiв до сала складено чимало анекдотiв та жартiвливих пiсень, а в мiстi Ромни навiть встановлено пам’ятника Свинi. Свою пристрасть до цього продукту украiнцi висловили у вiдомiй приказцi: «Живу добре: сало iм, на салi сплю, салом укриваюсь!» І дiйсно, сало посiдае на столi украiнцiв почесне мiсце. Сало iдять у посоленому виглядi сирим, а ще – варене, копчене та смажене, готують на ньому, шпигують ним м’ясо i навiть використовують для приготування солодощiв. Однак з такоi любовi украiнцiв до сала не варто глузувати. Адже украiнцi завжди вважали свиняче м’ясо не тiльки нiжним та соковитим, але i бiльш чистим у порiвняннi iз яловичим – адже волiв вони здавна використовували як робочу тяглову тварину, а тому iхне м’ясо вiдгонило потом.
* * *
Та особливо активно стало культивуватися вживання свинини i сала серед украiнського козацтва у XVI–XVIII столiттях, як противага мусульманським традицiям. Втiм, iснуе ще одне пояснення такоi пристрастi до сала: турки (як мусульмани) не iли свинини, тому не забирали свиней пiд час своiх набiгiв, на вiдмiну вiд iншоi худоби. Символами украiнськоi кухнi у всьому свiтi також вважаються борщ з пампушками, галушки та вареники. Прототипом украiнського борщу е так зване «вариво iз зiллям», яке отримало розповсюдження ще у часи Киiвськоi Русi. Готувалося воно з рiзноманiтних овочiв iз додаванням багатьох ароматичних трав. Сучасний украiнський борщ нараховуе бiльше 30 рiзновидiв. Вiн мае чудовий смаковий букет, адже складаеться бiльше нiж з 20 рiзних продуктiв та приправ i доповнюеться апетитними пампушками iз часником.
