скачать книгу бесплатно
Євгенiй Онегiн
Олександр Пушкiн
«Євгенiй Онегiн» – твiр, який принiс своему творцевi свiтову славу, став новою вiхою розвитку росiйськоi лiтератури, i, безсумнiвно, став найвизначнiшим у творчостi генiального Олександра Сергiйовича Пушкiна. «Євгенiй Онегiн» – роман у вiршах, робота над яким зайняла бiльше семи рокiв. Непроста iсторiя стосункiв Євгенiя Онегiна i Тетяни Ларiноi, одягнена у вишукану вiршовану форму, за визначенням Белiнського, стала енциклопедiею росiйського життя, i, поза сумнiвами, не втратить своеi актуальностi. Художнiй переклад твору здiйснив видатний украiнський поет – Максим Тадейович Рильський.
Олександр Пушкiн
Євгенiй Онегiн
Роман у вiршах
Petri de vanite il avait encore plus de cette espece d'orgueil qui fait avouer avec la meme indifference les bonnes comme les mauvaises actions, suite d'un sentiment de superiorite, peut-etre imaginaire.
Tire d'une lettre particuliere[1 - Пройнятий марнолюбством, вiн, опрiч того, мав особливу гордiсть, що примушуе визнавати з однаковою байдужiстю як добрi, так i лихi вчинки, внаслiдок почуття вищостi, може, гаданоi. З приватного листа (франц.). – Ред.]
Вступ
Не свiт хотiвши звеселити
У гордостi його пустiй,
Поруку б я хотiв явити,
Тебе гiднiшу, друже мiй,
Гiднiшу мислей величавих,
Душi, де мрiя розцвiта,
Де в шатах простих, нелукавих
Живе поезiя свята;
Та що ж – лиш кiлька глав пiстрявих
Тобi в дарунок я зiбрав,
Напiвсмiшних, напiвпечальних,
Простонародних, iдеальних,
Недбалий плiд моiх забав,
Хвилин натхнення бистрольотних,
Зiв'ялих рано лiт моiх,
Досвiдчень розуму холодних
І серця записiв гiрких.
Глава перша
І жити квапиться, i почувать спiшить.
П. Вяземський
I
«Мiй дядько чесний без догани,
Коли не жартом занемiг,
Небожа змусив до пошани
І краще вигадать не мiг,
Воно й для iнших приклад гожий;
Але яка нудота, боже,
При хворiм день i нiч сидiть,
Не покидаючи й на мить!
Яке лукавство двоязике —
Напiвживого розважать,
Йому подушку поправлять,
Журливо подавати лiки,
Зiтхать i думку берегти:
«Коли ж вiзьмуть тебе чорти!»
II
Так у пилюцi, на поштових
Гадав гульвiса молодий,
Що з волi Зевса прав спадкових
Набрав по всiй рiднi своiй.
Людмили друзi та Руслана!
З героем нашого романа
Без передмов, у цей же час
Дозвольте познайомить вас.
Онегiн, – друг мiй, я зазначу,—
Родивсь на берегах Неви,
Де народились, може, й ви,
Чи вславилися, мiй читачу.
Гуляв i я там в давнi днi:
Та пiвнiч вадила менi.
III
Служивши чесно, без пороку,
З боргiв покiйник батько жив,
Три бали вiн давав щороку
І все за вiтром розпустив.
Життя Онегiну сприяло:
Madame його глядiла дбало,
А там Monsieur узяв до рук,—
І всiм на втiху рiс малюк.
Monsieur l'Abbe, француз убогий,
Щоб хлопчик сил не витрачав,
Всього, жартуючи, навчав,
В моралi був не дуже строгий,
Так-сяк за пустощi корив
І в Лiтнiй сад гулять водив.
IV
Коли ж юнацьких лiт бурхливих
Прийшла Євгенiю пора,
Пора надiй i мук щасливих,
Француза прогнано з двора.
Дiстав Онегiн мiй свободу,
Остригся пiд останню моду,
Як dandy той причепуривсь
І в колi вищому з'явивсь.
Вiн по-французьки, як годиться,
Мiг розмовляти i писать,
Мазурку легко танцювать,
Умiв незмушено вклониться;
Тож присуд був йому один:
Люб'язний i розумний вiн.
V
Ми всi навчались небагато,
Абияк i абичого,
Тож вихованням здивувати
В нас можна легко хоч кого.
Про юнака судцi суворi
В загальнiм присудили хорi:
Учений хлопець, та педант.
Вiн зроду любий мав талант
Про будь-що довго не шукати
В розмовi гострого слiвця,
З ученим виглядом знавця
В поважних справах нiмувати
І викликати усмiх дам
Огнем нежданих епiграм.
VI
Латинь iз моди вийшла нинi;
Отож, як правду говорить,
Вiн знав доволi по-латинi,
Щоб епiграфи розумiть,
Помiркувать об Ювеналi,
В кiнцi листа черкнути vale[2 - Бувай здоровий (лат.). – Ред.],
З Вергiлiя процитувать
Умiв сяк-так рядкiв iз п'ять,
Копатись вiн не мав охоти
У хронологii тяжкiй,
Та завжди в пам'ятi своiй
Часiв колишнiх анекдоти
Вiд Ромула до наших днiв
Держав для всiх напоготiв.
VII
Високоi не мавши сили
Життя натхненню присвятить,
Не мiг вiн, хоч i як ми вчили,
Хорей од ямба вiдрiзнить.
Гомера лаяв, Феокрiта;
Зате читав Адама Смiта
І сильний був економiст,
Тобто доводити мав хист,
На чiм держава багатiе,
І чим живе, i як вона
Бува без золота мiцна,
Коли продуктом володiе.
На все те батько не зважав
І, знай, маетки заставляв.
VIII
Всього, що знав iще Євгенiй,
У повiстi не ознаймиш;
Та в чому вiн був справжнiй генiй,
Що знав з усiх наук твердiш,
Що вибрав трохи чи не зроду,
Як труд, як муку й насолоду,
Чим виповняв вiн по краi
Нудьгу i лiнощi своi,—
Була наука милування,
Яку прославив ще Назон,
За що скiнчив, як марний сон,
В Молдавii, в краю вигнання,
У чужодальнiй сторонi
Блискучi та бентежнi днi.
IX
. .
. .
. .
X
Як рано мiг вiн хитрувати,
Ховать надiю, ревнувать,
Зневiру й вiру викликати,
Здаваться хмурим, умлiвать,
Являтись гордим i слухняним,
Холодним бути, полум'яним!
Як вiн томливо нiмував,
Як пломенисто промовляв,
Якi листи писав недбалi!
В однiй метi, з одним чуттям,
Як забував себе вiн сам!
Як очi й нiжнi, i зухвалi
Умiв звести i опустить
Чи послухнянi сльози лить!
