скачать книгу бесплатно
І рiвнi ножицi, й нерiвнi,
І щiточки на сто ладiв
Для нiгтiв, також для зубiв.
Руссо (на пам'ять вiн прийшов нам)
Гнiвився, що поважний Грiм
Смiв чистить нiгтi перед ним,
Химерником прекрасномовним6.
Захисник вольностi i прав
Тут права сердитись не мав.
XXV
Людина славна бути може
І дбать про нiгтi разом з тим:
Хто вiк сучасний переможе?
Царюе звичай над усiм.
Євгенiй мiй, Чадаев другий,
Боявшись осуду й наруги,
В своiй одежi був педант
І те, що ми назвали франт.
Щоденно вiн по три годинi
Перед свiчадом пробував,—
Зате ж i вигляд потiм мав,
Як у пафоськоi богинi,
Коли пiд чоловiчий лад
Вона вдяглась на маскарад.
XXVI
Явивши перед вашi зори
Ряд туалетних таемниць,
Я мiг би тут його убори
Намалювати до дрiбниць;
Воно було б, щоправда, смiло,
Хоч малювати – наше дiло,
Та панталони, фрак, жилет
Не чув по-руському поет;
Проте покаюсь перед вами,
Що склад моiх пiсень i книг
Рябiть не так би густо мiг
Іноплеменними словами,
Хоч я й копався на вiку
В Академiчнiм словнику.
XXVII
Та це, сказати б, не до дiла:
На бал ми краще поспiшiм,
Куди карета полетiла
З моiм героем молодим.
Перед померклими домами
По соннiй улицi рядами
Карет подвiйнi лiхтарi
Горять, як променi зорi,
І райдуги на снiг наводять;
У гронi плошок золотiм
Сiяе блискотливий дiм,
В яскравих вiкнах тiнi ходять,
Мелькають профiлi голiв
І дам, i модних дивакiв.
XXVIII
Онегiн в сiнях покойових;
Швейцара мимо, як стрiла,
Злетiв по сходах мармурових,
Волосся вiн змахнув з чола,
Ввiйшов. Навкруг юрба велика;
Гримiть стомилася музика;
Усе в мазурцi пролiта;
Навколо й шум, i тiснота;
Дзвенять кавалергарда шпори;
Лiтають нiжки милих дам;
Вабливим навздогiн слiдам —
То строгi, то ласкавi зори,
І глушить рев скрипок гучних
Шептання модниць чарiвних.
XXIX
За днiв юнацького буяння
Вiд слова бал я шаленiв:
Найкраще мiсце для признання,
Для потай даваних листiв.
О ви, чоловiки статечнi!
Приймiть поради цi доречнi:
Я залюбки вам поможу
І де в чому остережу.
Та й вам, матусi, допоможе
Суворий погляд крiзь лорнет
На ваших Мерi та Аннет,
А то… а то рятуй нас, боже!
Тому про все це я пишу,
Що сам давно вже не грiшу.
XXX
Шкода, у втiхах та в марнотi
Найкращi днi моi спливли!
Проте коли б не дань чеснотi,
Любив би й досi я бали.
Люблю я молодiсть безумну,
І тиск, i радiсть многошумну,
І дам обдуманий наряд;
Люблю iх нiжки; та навряд
Чи пар хоч три на всю Росiю
Найти струнких жiночих нiг.
Ах, довго я забуть не мiг
Двi нiжки!.. Серцем я старiю,
Холону, – а й тепер вони
Менi тривожать тихi сни.
XXXI
Коли ж i де, в якiй пустинi,
Безумче, ти забудеш iх?
Ах, нiжки, нiжки! Де ви нинi?
Де мнете квiти лук ясних?
Пiд схiдним пещенi промiнням,
Ви на снiгу, для вас чужиннiм,
Не вiдпечатали слiдiв:
Любили нiжних килимiв
Ви голубливе дотикання.
Чи не для вас я забував
Жадобу слави, шум забав,
І отчий край, i край вигнання?
Та зникло щастя те в очах,
Як слiд легкий ваш у лугах.
XXXII
Дiани перса, щiчки Флори
Скрашають, друзi, нам життя!
Одначе нiжка Терпсiхори
Сильнiш хвилюе почуття.
Вона, вiщуючи зарання
Непорiвнянне раювання,
Умовною красою вмить
Нам серце може запалить.
Люблю ii, моя Ельвiно,
Пiд довгим накриттям столiв,
Весною на шовку лугiв,
Зимою на краю камiна,
На тлi паркету свiтлянiм,
На узбережжi кам'янiм.
XXXIII
Згадав я час перед грозою:
Як заздрив морю я тодi,
Що мчалось лавою живою
Лягти пiд ноги молодi!
Як прагнув разом з бурунами
Дiткнутись милих нiг устами!
Нiколи у кипучi днi
На золотiй моiй веснi
Не прагнув я з таким тремтiнням
Нi уст рум'яних, нiби цвiт,
Нi вкритих розами ланiт,
Нi перс, хвильованих томлiнням;
Нiколи рiй бажань палких
Так не терзав грудей моiх!
XXXIV
І другий спогад миготливий
Перебiгае у думках:
Держу я стремено щасливе…
І нiжку чую я в руках;
І знов кипить моя уява,
Знов сила дотику ласкава
В холоднiм серцi палить кров,
Росте печаль, росте любов!..
Та, лiро! Струнами гучними
Про гордовитих не дзвони!
Не вартi пристрастей вони,
Анi пiсень, натхненних ними!
Слова i зiр привабниць тих
Оманливi… як нiжки iх.
XXXV
Що ж мiй герой? Утоми повний,
Додому швидко полетiв,—
А Петербург непогамовний
Пiд барабанний стук ожив.
Встае купець, вiзник чвалае,
Прудкий рознощик поспiшае,
Із глеком охтенка спiшить,
І пiд ногами снiг рипить.
Збудився ранок благодатний.
Із коминiв прозорий дим
Стовпом зростае голубим;
І пекар, нiмець акуратний,
У ковпаку, як i всякчас,
Вже вiдкривав свiй васiсдас.
XXXVI
Але, стомившися вiд балу,
