скачать книгу бесплатно
XІ
Як вiн умiв новим здаватись,
Вражать невиннiсть жартома,
В готовий розпач удаватись,
Годити силами всiма,
Як вiн належноi хвилини
Передсуд юностi невинний
Умом i пристрастю боров,
Як чатував вiн на любов,
Молив i вимагав признання,
Як, серця вчувши перший звук,
Добитися без довгих мук
Умiв таемного стрiвання,—
І, досягнувши милих прав,
Уроки в тишi iй давав!
XІІ
Як рано мiг вiн хвилювати
Серця кокеток записних!
Коли ж хотiлось покарати
Йому суперникiв своiх,—
Як вiн отруйно лихословив!
Якi пастки на них готовив!
Та ви, володарi дружин,—
Був з вами другом завжди вiн:
Його любив i муж лукавий,
Фобласа давнiй ученик,
І недовiрливий старик,
І рогоносець величавий,
Що шанував, як то i слiд,
Себе, жону i свiй обiд.
XІІ. ХІV
. .
. .
. .
ХV
Іще в постелi вiн, бувало:
Йому записочки несуть.
Запросини? Та ще й чимало:
На трьох вечiрках просять буть,
Там буде бал, там iменини.
Куди ж гульвiса наш полине?
Почне вiн як? Дарма питать!
Усiх вiн встигне облiтать.
Тим часом в ранiшнiм уборi,
Надiвши модний болiвар,
Онегiн iде на бульвар
І там гуляе на просторi,
Аж поки про обiднiй час
Брегет[3 - Брегет – кишеньковий годинник з майстернi французького майстра Брегета. Цi годинники видзвонювали хвилини.] не нагадае враз.
ХVI
Вже темно: в сани вiн сiдае.
«Агей!» – зачувся крик гучний.
Морозним срiблом одливае
Широкий комiр бобряний.
Блискучий любленець химерин,
Жде у Talon його Каверiн.
Ввiйшов: i корок геть летить,
Вина комети струм кипить[4 - «Вино комети» – вино збору 1811 року, вельми врожайного, що люди забобоннi пояснювали впливом комети, дуже яскравоi та близькоi до землi.],
Roast-beef чекае iх сочистий
І трюфлi, розкiш юних днiв,
Французьких гордiсть кухарiв,
І страсбурзький пирiг пашистий
Мiж сиром лiмбурзьким живим
І ананасом золотим.
XVII
Ще спрага келихiв жадае
Залить гарячий жир котлет,
А дзвiн брегета сповiщае,
Що вже почавсь новий балет.
Театру злий законодавець
І перемiнливий ласкавець
Найчарiвливiших актрис,
Почесний завсiдник кулiс,
Онегiн наш уже в театрi,
Де всяк, щоб вiльнiсть показать,
За entrechat[5 - Стрибок, антраша (франц.). – Ред.] ладен плескать,
Свистiти Федрi, Клеопатрi,
Моiну викликать – аби
Його почули мiж юрби.
XVIII
Чудовий край! Колись там, щирий
І незрадливий волi син,
Гримiв Фонвiзiн, бог сатири,
І запозичливий Княжнiн;
Там Озеров хвалу народну
І слiз данину благородну
З Семеновою подiляв;
Там наш Катенiн воскрешав
Корнеля генiй величавий;
Там вивiв Шаховський iдкий
Своiх комедiй жвавий рiй,
Там i Дiдло домiгся слави,
Там, там, у присмерках кулiс,
Минали днi моi колись.
XIX
О де ви, де, моi богинi?
Скажiть – тi самi ви в цей час,
Чи iншим довелося нинi
Змiнить, не замiнивши, вас?
Чи знов почую вас у хорi?
Чи славу руськiй Терпсiхорi
Складу за пломенистий лiт?
А чи побачу iнший свiт,
Чужi та нецiкавi лиця,
І, глянувши, сумний поет,
Крiзь розчарований лорнет,
Як та дрiбнота веселиться,
Безмовно буду позiхать
Та про минуле споминать?
XX
В театрi повно; ложi сяють;
Партер i крiсла, все кипить:
В райку i плещуть, i гукають, —
І от завiса вже шумить.
Осяяна, напiвефiрна,
Смичковi владному покiрна,
Мiж нiмф, струнка i вогняна,
Стоiть Істомiна. Вона
На 'днiй нозi посеред кола
Кружляе звiльна – i за мить
Легкий стрибок, i вже летить,
Летить, як пух вiд уст Еола,
То вигне стан свiй, то зiв'е,
І нiжкою об нiжку б'е.
XXI
Всi плещуть. Наш Онегiн входить,
Іде помiж рядами сам,
Лорнет подвiйний свiй наводить
На ложi незнайомих дам;
Всi яруси окинув зором,
Все бачив: лицями, убором
Загал його роздратував;
Уклiн мужчинам вiн оддав,
А далi погляд гордовитий
На сцену знехотя звернув,
Одвiвши очi, позiхнув,
І каже: «Всiх пора змiнити!
Балети я терпiв як зло,
Та вже набрид менi й Дiдло!»
XXII
Іще амури, бiси, гноми
На сценi скачуть i шумлять;
Ще слуги з марноi утоми
На шубах у прихожiй сплять;
Іще не кинули плескати,
Шипiти, кашляти, гукати,
Іще i в залi, й на дворi
Блищать мигтючi лiхтарi;
Померзлi ще басують конi,
І кучери навкруг огнiв
Зiбрались, лаючи панiв,
Та, щоб зiгрiться, б'ють в долонi,
А вже Онегiн знов у путь,—
Вбрання до балу надягнуть.
XXIII
Як змалювати вам, панове,
Той самотинний кабiнет,
Де вихованець мод зразковий
Вершить свiй мудрий туалет?
Все, що на вигадки безкраi
Купецький Лондон виробляе,
Щоб через Балтику свiй крам
За сало й лiс возити нам,
Все, що в Парижi смак голодний,
Про зиски дбаючи всякчас,
На втiху створюе для нас,
На примхи, на блищання модне,—
Все мав, добiрностi взiрець,
Лiт вiсiмнадцяти мудрець.
XXIV
Люльки янтарнi з Цареграда,
Фарфор i бронза на столi
І – нiжним почуттям вiдрада —
Парфуми в чистiм кришталi,
Гребiнки, пилочки предивнi,