скачать книгу бесплатно
– Інтуiцiя, та й я ж тебе сто рокiв уже знаю. Мене тобi вже нiчим не здивувати, – вiдповiв Дiма. Хоча насправдi вiн чомусь був абсолютно впевнений в тому, що його друг цього разу вiзьме точно таке ж пиво, а може, навiть те саме, як i вчора, або вiрнiше, сьогоднi увi снi. Але на повiрку виявилося, що лише одна пляшка збiглася. Саме та, яку вiн вгадав.
– Що ж, розповiдай, що там у тебе за iсторiя.
Зробивши кiлька ковткiв прохолодного пива, Дiма почав розповiдати все, що вiдбувалося з ним, намагаючись не забути жодноi деталi. Як вiн i обiцяв, iсторiя виявилася довгою.
– Значить, ти хочеш сказати, що вчора… – закiнчивши слухати Дiмину сповiдь, почав було Вася, як друг його зупинив:
– Сьогоднi.
– Тихо, я тебе не перебивав. Ти хочеш сказати, що вчора, яке було сьогоднi, ми разом з тобою пили увi снi, а тепер у тебе похмiлля? – коротко пiдсумував Василь. – Це абсурд, такого не бувае. І ще увi снi ти розлучився з Лiзою, а насправдi, у тебе з нею все добре. І цей сон тривае постiйно. Я правильно тебе зрозумiв?
– Типу того.
– І ти мене не розiгруеш? – як i слiд було очiкувати, Василь не вiдразу повiрив у Дiмину розповiдь. Та й хто б повiрив?
– Нi, звичайно, не розiгрую. Я серйозно, i клянусь, що все так i було.
– В такому разi я, чесно, не розумiю, що це з тобою вiдбуваеться, якщо все це дiйсно правда. Але точно знаю одне – це ненормально.
– Та я й сам розумiю, але мае ж бути цьому якесь нормальне, логiчне пояснення.
– Яке пояснення? Ти про що зараз говориш. Може, щось i можна пояснити з усього цього, але як, як я питаю, ти поясниш те, що пив увi снi, а прокинувся з похмiллям? Хiба таке взагалi можливо у нашому свiтi?
– Я вже навiть не знаю, що можливо, а що нi.
– Сподiваюся, це хоч не заразне? – жартома запитав Василь.
– Та нi, це ж не застуда якась, i не грип.
– Гаразд, давай спочатку вирiшимо, ти до мене пiдеш ночувати або в гуртожитку залишишся? – змiнив тему Вася.
– Я… Давай, до тебе, напевно, – Дiмi просто раптом стало моторошно: вiн i гадки не мав, що буде, якщо вiн засне в двох рiзних мiсцях одночасно. Вiн уже не був упевнений, нi в твердостi грунту пiд ногами, нi в чому-небудь ще, i ще один стрес, нехай навiть i найбiльш неможливий i нелогiчний, йому зараз точно був не потрiбен. Юнак хотiв, що майбутнiй залишок дня i вечiр пройшов в точностi так, як увi снi, або точнiше, в iншiй реальностi. Може, вiн ще сподiвався, це допоможе якось склеiти назад цей крихкий свiт…
І за винятком п’ятнадцятихвилинноi розмови з Лiзою, цього вечора все було, як i там, в iншому свiтi. Все було, як i планував Дiма. Своiй коханiй, до речi, вiн так i не наважився розповiсти про те, що коiлося останнiм часом iз ним. І, як це не дивно, Вася повнiсть пiдтримав його в цьому рiшеннi, адже, як вiн стверджував: «Проблеми хлопця – це його особистi проблеми, а проблеми дiвчини повиннi стати iхнiми загальними». Дiма, звичайно, не хотiв розповiдати трохи з iншоi причини – через страх. Хоч вiн i розумiв, що Лiза його кохае, i вiн з нею може дiлитися всiм, але вiн боявся, що раптом вона не зрозумiе. Або вважатиме його божевiльним. Вiн не хотiв ii втратити, i вирiшив для себе, що по можливостi спробуе все вирiшити самостiйно, не турбуючи кохану.
– Тим бiльше, це ж для ii блага, адже у неi зараз iспити, i зайвий головний бiль iй нi до чого, – додав Вася.
Глава 5. Сесiя
Вранцi Вася прокинувся першим i розбудив Дiму. Незважаючи на те, що на годиннику було лише пiв на восьму ранку, на вулицi вже було досить тепло – день обiцяв бути спекотним, а на безкрайньому блакитному небi не було видно нi хмаринки. Поснiдавши, хлопцi разом поiхали до iнституту. Вiд похмiлля у Дiми розривалася голова. І болiла вона ще й вiд того, що на iспит юнаки iхали абсолютно непiдготовленими – був, звичайно, багаж знань, отриманий ранiше, але ж вони не переглянули жодного бiлета, не повторили жодного питання. І вiд усвiдомлення цього на душi ставало ще бiльш гидко. Вася, напроти, був абсолютно впевненим, що спише – в нього i ранiше не раз виходило проробляти таке на iспитах. Дiмi ж було важко дивитись на безтурботне обличчя друга, адже його впевненiсть все бiльше випаровувалася разом iз алкоголем, залишки якого виходили з органiзму разом з потом.
Зайшовши до аудиторii i взявши на викладацькому столi собi по бiлету, хлопцi сiли за вiльну парту. Однак не встигли вони прочитати отриманi запитання, як викладач, Геннадiй Степанович, вирiшив iх розсадити, щоб, як вiн сказав, розлучити нерозлучних друзiв. Так як вони сидiли за столом в останньому ряду, а Вася сподiвався списати, то Дiмi довелося пожертвувати собою заради друга. Саме так вiн i сказав, пiшовши до першоi парти.
Нарештi отримавши дозвiл писати вiдповiдi на запитання бiлету, Дiма почав вивчати своi завдання – майже всi вони виявилися неважкими, за винятком хiба що дуалiзму Канта, та й гносеологiю хлопець пам'ятав не кращим чином. Прийшовши до висновку, що четвiрка з такими питаннями вiд нього вже точно нiкуди не втече, юнак приступив до вiдповiдей. Звичайно, у дечому йому все-таки довелося iмпровiзувати. І незадовго до закiнчення пари, написавши все, що знав i що зумiв придумати, Дiма одним iз перших пiшов здавати своi вiдповiдi на екзаменацiйний бiлет на перевiрку – про пiдсумкову оцiнку Геннадiй Степанович обiцяв повiдомити вже наступного дня зранку.
По дорозi до викладацького столу хлопець оглянувся, щоб подивитися як про просуваеться написання iспиту в однокурсникiв, i до своеi радостi зауважив, що бiльшiсть iз них написали набагато менше нього. Також йому в очi вiдразу кинувся Василь, який щось швидко писав, прикриваючи лiве вухо рукою. Вони домовилися про те, що зустрiнуться пiсля iспиту на курилцi, яка перебувала на вулицi за територiею будiвлi унiверситету.
Спускаючись сходами, Дiма раптом подумав, що кожен зi своiх останнiх днiв вiн проживае, нехай i не повнiстю, але по два рази – одного разу увi снi та iншого – в реальностi. А значить, якщо сьогоднiшнiй день вiн ще не проживав, про що юнак точно пам'ятав, то пiзнiше вiн зможе взяти той же бiлет i вiдповiсти на нього набагато краще. Головне тепер було не забути запитання, якi вiн отримав. А як раптом спрацюе.
Дiйшовши до курилки, парубок почав ходити там туди-сюди, неголосно повторюючи про себе: «гносеологiя – дуалiзм Канта, гносеологiя – дуалiзм Канта…» І раптом, несподiвано навiть для самого себе, Дiма зупинився – вiн так i не зрозумiв, де сон, а де реальнiсть. Якщо зараз – реальнiсть, то сенсу в данiй затii не було абсолютно нiякого, адже яка кому рiзниця, що з ним станеться увi снi, але якщо все навпаки… Єдиним поки що вiдомим Дiмi способом перевiрити це було зателефонувати Лiзi, адже вiн точно знав, що увi снi вона додала його до чорного списку, на вiдмiну вiд реальностi.
Не довго думаючи, хлопець дiстав з кишенi телефон i набрав знайомий номер – виклик вiдмовлявся йти. Повторивши цю операцiю ще кiлька разiв, Дiма переконався – даноi митi вiн знаходився увi снi. Увi снi, в якому вiн якимось незбагненним чином мiг, виходить, бачити майбутне. І вирiшивши нiчого не розповiдати Василю, доки сам все не перевiрить остаточно i не переконаеться в дiйсностi даного твердження, Дiма нарештi дiстав цигарку i пiдпалив. Цiеi ж митi з дверей унiверситету показалося щасливе обличчя друга. Той пiдiйшов ближче, подивився, що нiкого з викладачiв немае поруч i з радiстю почав дiлитися вiдчуттями вiд першого лiтнього iспиту.
– Прикинь, Дiмон, у мене все вийшло. Менi сестра сидiла i диктувала вiдповiдi, а вiн навiть нiчого не помiтив, розумiеш, моя схема працюе! Хоча, якщо чесно, то я навiть не знаю, як у мене так iдеально вийшло ii виконати, – не мiг натiшитися Василь.
– Диктувала вiдповiдi? А звiдки вона питання знала? – поцiкавився Дiма, який до кiнця ще не зрозумiв суть цього генiального методу списування.
– Так, я ж сам iй тихенько через мiкрофон читав усi запитання, а вона вже шукала вiдповiдi в гуглi. Ось поглянь! – Василь розстебнув рукав сорочки i показав друговi приклеений до нього скотчем з внутрiшньоi сторони маленький мiкрофон. – І я ж, виходить, сиджу такий, опершись на руку головою, наче задумався, а сам насправдi тихенько питання читаю. Так деякi ще й по декiлька разiв доводилося перечитувати, бо вона нiчого не чула, глуха тетеря! І знаеш, що найскладнiше?
– Що ж? – запитав Дiма.
– Найскладнiше – це говорити так, щоб губами при цьому майже не ворушити. А iнакше, сам подумай, сиджу я, пишу iспит i розмовляю сам iз собою – як би це виглядало? Степанович би явно щось запiдозрив. А так, дивись на моi губи, тiльки уважно, – попросив Вася i почав неголосно бубонiти фразу «Особливостi сучасного етапу розвитку суб'ективного iдеалiзму». – Ну як, генiально, правда?
– Здорово! А ти майстер, майже нiчого не помiтно, – здивувався генiальному винаходу друга Дмитро.
– А тепер подзвони менi i побачиш, як це насправдi працюе! – нiяк не вгавав Вася.
– Гаразд, я вiрю, вiрю.
– Ось так треба до iспитiв готуватися, а то деякi сидять, зубрять все, ботанами стають. Вчися, поки я живий, студент, – на закiнчення додав Василь.
– Ну, добре-добре. Так що, ми пiдемо, вiдзначимо перший iспит, – запропонував Дiма.
– Зазвичай цi слова я говорю, але гаразд, пiдемо. Та куди ж ми дiнемося, зрештою!
І хлопцi неквапливо пiшли до магазину, продовжуючи i далi обговорювати генiальнiсть списування i неправильнiсть всiеi системи вищоi освiти. Випивши по пляшцi пива, вони роз'iхалися по домiвках. Точнiше, додому поiхав тiльки Вася, Дiма ж попрямував до гуртожитку, який вже багато в чому давно замiнив для нього рiдний дiм.
Зайшовши до своеi кiмнати, юнак тiльки й думав, що про те: а раптом завтра або, точнiше, сьогоднi у нього знову попадуться тi ж питання. Це вiдкрие йому масу нових можливостей. Адже якщо вiн увi снi бачить свое майбутне, хоч навiть i всього на один день, то ця можливiсть миттево зробить його мiльйонером. Така перспектива настiльки вразила його, що лише голос Женi, його сусiда по кiмнатi, повернув хлопця до реальностi.
– Ти iсти не хочеш? – запитав Женя.
– Їсти? – i тiльки почувши це слово, Дiма звернув увагу на почуття голоду, що вже не на жарт розiгралося – ще б пак, вiн вiд самого ранку й крихти хлiба в ротi не бачив, якщо не брати до уваги випиту iм пляшку пива i кiлькох сухарикiв, що висококалорiйною iжею нiяк не назвеш. – Звичайно, давай пообiдаемо.
– Тодi дивись, Дiм, у мене салат е, що з дому передали i ще по вiдбивнiй нам буде.
– Добре, я тодi зараз макарони поставлю вiдварити. І залиш, напевно, вiдбивнi на завтра, я котлети, що мама пекла, розiгрiю. Якраз по-чесному буде. Згоден?
– Так добре. Звариш iх сам, а я поки в душ сходжу? – запитав Євген.
– Звичайно, якi проблеми, – погодився Дiма, взяв каструлю, пачку макаронiв i пiшов на кухню.
Кухня в гуртожитку була спiльною на весь поверх, але перебувала майже навпроти Дiминоi кiмнати, так що можна було просто поставити iжу на плиту, а самому повернутися до себе. Хоча це частенько грало iз хлопцями злий жарт – повертаючись до кiмнати, вони зазвичай швидко забували про приготування обiду чи вечерi, а згадували про це лише з запахом горiлоi iжi. Готували Дiма з Женею майже завжди разом, у кого що було, тим i дiлилися. Так було набагато зручнiше обом, а оскiльки серед них не було конфлiктних людей, то нiхто не звертав уваги, чию саме iжу вони сьогоднi вживали.
Прийшовши на кухню, Дiма поставив на плиту каструлю з водою, однак повертатися до кiмнати не став. Вiн пiдiйшов до вiкна, вiдкрив його i закурив. І вже через кiлька секунд знову повернувся до своiх роздумiв. Вiн уже був бiльш нiж упевнений в тому, що вранцi знову прокинеться у Василевому будинку, не дивлячись на те, що засне тут, у гуртожитку. Бiльш того, прокинеться вiн знову п'ятого червня. Адже яка рiзниця, де i коли ти засинаеш увi снi, реальнiсть вiд цього не змiниш.
***
Так i вийшло. Дiма прокинувся в кiмнатi у Васi. І насамперед вiн подивився на телефон – на календарi значилося все те ж, п'яте червня. Його друг ще мирно спав, i Дiма першим дiлом вiдкрив ноутбук i почав повторювати тi питання, якi вiн добре пам'ятав зi свого сну. Прочитавши у Вiкiпедii та ще на кiлькох сайтах все, що присвячувалося гносеологii i дуалiзму Канта, хлопець розбудив друга, не сказавши й слова про те, що до цього сидiв i готувався до iспиту. І лише вийшовши на кухню снiдати, Дiма звернув увагу, що у нього абсолютно не було похмiлля, як нiби вiн i не пив учора зовсiм. Але поки парубок вирiшив не надавати цьому нiякого значення.
До унiверситету обидва хлопцi iхали в прекрасному настроi – Вася був упевнений, що спише, а Дiма вiрив, що знае, якi питання йому попадуться. Зайшовши до аудиторii i витягнувши той же екзаменацiйний бiлет, що й увi снi, Дiма вiдразу попрямував до першоi парти, запевнивши друга, що iх би все одно розсадили. Розгорнувши аркуш iз завданням, юнак почав з неприхованою посмiшкою на обличчi перечитувати написане там. Питання про гносеологiю, як i належало, було другим у списку. Перше, трете i п'яте запитання теж збiгалися. Все було один в один, як увi снi, окрiм питання про дуалiзм Канта. Замiсть нього було про Сократа. І найцiкавiше: у Дiми знову був бiлет пiд шiстнадцятим номером, просто сам бiлет тепер трохи змiнився.
Юнак сидiв, оперши голову руками i намагаючись прийти в себе. На це знадобилося кiлька хвилин, пiсля плину яких вiн все ж змiг взяти до рук ручку i почав повiльно вiдповiдати на бiлет – все-таки, хоч чотири питання збiглося. Вiдповiдi на чотири запитання вiн знав добре. Дописавши iспит швидше за iнших, Дiма вийшов з аудиторii i почав ходити туди-сюди, раз у раз, поглядаючи на дверi, за якими проходив iспит. Першим з них вийшов Олег, його однокурсник.
– А ти чого ще тут? – здивовано запитав той.
– Васю чекаю.
– Я бачив, вiн там щось строчить i бубонить собi пiд нiс, – при цих словах на Дiминому обличчi промайнула ледь помiтна посмiшка. – Уже сторiнки три вiн написав, напевно.
Юнак нiчого не вiдповiв на цi слова. Йому хотiлося якомога швидше розповiсти друговi про все, що йому вдалося вияснити. Тодi Олег продовжив:
– Вася що, зубрив цiлу нiч, чи придумав якийсь новий метод списування?
– Так, – невпопад вiдповiв Дiма.
– Що так?
– Ну, а як ти гадаеш? Ти хоч можеш собi уявити, щоб Вася щось зубрив? – Дiмi вже порядком набридла ця розмова, i це було явно видно з його недружнього тону.
– Значить, вiн таки придумав, як списати… От, чортяка! Гаразд, я пiду тодi. До завтра, – сказав Олег i направився в сторону сходiв.
Дiма знову пропустив слова однокурсника повз вуха. Вiн продовжував стояти пiд дверима, тепер уже майже нерухомо. З аудиторii почали все бiльше виходити студенти, правда Дiма навiть не намагався заговорити хоча б iз кимось iз них, i тi, бачачи його поганий настрiй, вiдповiдали взаемнiстю. І ось, нарештi, одним iз останнiх аудиторiю покинув Вася з сяючою вiд щастя посмiшкою.
– Ти до сих пiр тут чекаеш? – запитав вiн. – Мiг би хоч в iдальню пiти або на курилку.
– Так-так. Прикинь, чотири з п'яти, – випалив Дiма, ще не обдумавши сказаного. Просто ця фраза вже давно крутилася в нього на язицi. – Чотири з п'яти. Я не знаю, як i чому, але… Але… А у тебе як?
– Та нормально в мене все, як i планувалося, – посмiхнувся Вася, хоча його i насторожив вираз обличчя друга. – А ти що на одне питання не змiг вiдповiсти?
– Та нi, я все написав, не в тiм рiч – вiдмахнувся Дiма. – Просто тiльки чотири з п'яти спiвпало, розумiеш?
– Нi, – ще бiльше здивувався Василь. – Хто i з чим спiвпало?
– Та як же ти не розумiеш! З вчорашнiм, ну, тобто, з сьогоднiшнiм iспитом. В ньому були такi ж питання. Але одне зовсiм iнше, не таке, як мае бути. А ти? У тебе все збiглося на екзаменi зi вчорашнiм, тобто, з сьогоднiшнiм?
– Нi, почекай, зупинись, стоп, – розмiрено сказав Вася, взявши товариша за плече. – Я взагалi не розумiю, про що ти говориш. Давай зробимо так: зараз ми вийдемо на курилку, i ти менi все спокiйно розкажеш. По черзi i нормально про те, що трапилося. Домовилися?
– Гаразд, якi питання, – вiдповiв Дiма i тiльки тепер помiтив, що вони до сих пiр стояли в коридорi навпроти своеi аудиторii.
Мовчки вийшовши на вулицю, i привiвши в порядок усi своi думки, якi до цього мчали галопом, Дiма тепер спокiйно почав розповiдати:
– Пам'ятаеш, про що ми з тобою говорили вчора?
– Про що саме? Ти, звичайно, вибач, але ми багато про що говорили, i в бiльшостi випадкiв ми були вже п'яними.
– Ну, я маю на увазi, про всi цi сни i все таке, – спробував роз'яснити товаришу Дiма.
– А, так! Згадав, i що ти хочеш сказати?
– Загалом так: менi сьогоднi вночi снився весь цей день разом iз сьогоднiшнiм iспитом. Тiльки увi снi все було, нiби наяву, словом, як завше останнiм часом. І я все, що там було, пам'ятаю ось так, як нiби це вчора все вiдбувалося. І запитання, якi менi випали там в бiлетi, i тi, якi тут: чотири з них збiглося у мене. Я думав, звичайно, що всi мали б спiвпадати, але збiглися тiльки чотири. А у тебе скiльки iх було однакових?
– А менi звiдки знати? – засмiявся Василь. – Це ж твiй сон, а не мiй. Певно, тобi виднiше.
– Так, – запнувся Дiма, втупившись на своi туфлi. – Точно, ти маеш рацiю. Просто воно все настiльки реально було, зрозумiй…
– Гаразд, в тiй чи iншiй мiрi я тебе зрозумiв. Але до чого ти ведеш? – Василь досi до кiнця не змiг вловити хiд Дiминих думок.
– Ну, ось послухай, що я думав. Я можу бачити увi снi майбутне, причому, менi здавалося, що доволi точно. А виявляеться, що воно лише схоже на те, що вiдбуваеться насправдi. І те, що я бачу, виходить, не зовсiм майбутне. Тобто, звичайно, майбутне, але трохи iнше, розумiеш?
– Не зовсiм, – задумано сказав Вася, затягуючись сигаретою. – Хоча постривай. Ти хочеш сказати, що бачиш майбутне увi снi?
– Я думав, що бачу його, а виявляеться, що це зовсiм не так, – захотiв теж затягнутися Дiма, але цигарка в його руцi вже згасла.
– І?
– І я вже почав навiть планувати, як на цьому можна було б заробити. Для прикладу, на ставках у букмекерiв. Просто якби сьогоднi спiвпали всi питання, то це означало б, що тi речi, якi не залежать вiд мене, вiдбуваються однаково в обох свiтах. І знаеш, скiльки грошей можна було б пiдняти, якщо тобi заздалегiдь вiдомi хоча б навiть результати футбольних матчiв? Та ми б вже за тиждень стали мiльйонерами! – закiнчив думку Дiма, викинувши погаслий недопалок.
– І коли ти хотiв менi про це сказати? – раптом запитав Василь.
– Та взагалi сьогоднi, якби все це, дiйсно спрацювало.
– А ти гадаеш, що нiчого не спрацювало?
– Та нi ж, в тому-то й рiч, – вiдповiв Дiма i шторхнув ногою невеликий камiнь, який лежав поруч. – Звiсно не спрацювало, хiба не бачиш?
– Стривай, – не на жарт зацiкавився iдеею товариша Василь. – Менi здаеться iнакше. Ти ж сам сказав, що чотири з п'яти питань збiглися, хiба не так?
– Так, збiглися, але що з того? – тепер уже Дiма не до кiнця розумiв хiд думок друга.
– А те, що на вiсiмдесят вiдсоткiв все збiглося. Розумiеш, на вiсiмдесят вiдсоткiв! А значить, ми з вiсiмдесятивiдсотковою гарантiею зможемо знати результати iгор. Хiба це не круто?! Тобто, просто вкладаючи в середньому, на п'ять рiзних матчiв по гривнi, ми в результатi отримаемо гарантовано вiсiм гривень. Це, звичайно, не десять, але це ж все одно вiдмiнно. Адже ми все рiвно в плюсi залишаемося!
Вася аж надто швидко загорiвся iдеею, та вiд передчуття одержуваного прибутку вiн просто сяяв на червневому сонцi. Дiма ж, на вiдмiну вiд нього, просто стояв i думав. У цiй бiзнес-iдеi щось було явно не так. І вже швидко вiн змiг знайти суттевий недолiк в планi свого товариша.
– А звiдки ти знаеш, що саме вiсiмдесят вiдсоткiв? – задумливо запитав Дiма.
– Ну як, ти ж сам сказав, що чотири з п'яти, а це вiсiмдесят вiдсоткiв.
З настiльки логiчним твердженням важко було посперечатися, але юнак все ж продовжував:
– А де гарантiя, що нiчого не змiниться, i завтра буде теж вiсiмдесят вiдсоткiв, а не шiстдесят, i не двадцять? Слухай, напевно, закриемо цю тему.
– Так, ти ж сам ii почав, – обурився Василь.
– І сам закриваю ii.
– Окей, як знаеш… – неохоче погодився зi своiм товаришем Вася. – А знаеш, до речi, як менi вдалося списати сьогоднi?
– Знаю, ти мiкрофон до рукава сорочки зсередини за допомогою скотча приклеiв, а навушник постiйно в лiвому вусi був, – на автоматi вiдповiв йому Дiма.
