скачать книгу бесплатно
Таемниця Великого Сканера
Олександр Юрiйович Есаулов
Game over! #5Дитячiй свiт
Великий Процесор отримуе сигнал «SOS» з далекоi планети Ц. Експедицiя, до складу якоi ввiйшла донька Великого Процесора принцеса iнформа, зникае. Хто може вiдправитися у далеку подорож? Адже треба не лише знайти експедицiю, що зникла, а й допомогти мешканцям планети. А тут ще Рикпет з друзями теж зникають. Отака от халепа… Що ж робити? Для Великого Процесора залишаеться остання надiя – Сергiйко. І Сергiйко починае дiяти…
Олександр Есаулов
Таемниця Великого Сканера
Роздiл 1
Петрик шукав у столi диск. Як у будь-якого хлопчиська, у столi в нього був iдеальний порядок: у висувнiй шухлядi лежало кiлька викруток, п'ять старих, непотрiбних дискет, якi було шкода викинути, коробка сiрникiв i складаний ножик. Крiм того, у самiм куточку притулилися два носовички, що iх вiн уже другий тиждень забував вiддати мамi в прання, кiлька зошитiв, котрi викинути було зовсiм не шкода, але ж не можна, та ще в'язка ключiв… Словом, перераховувати все, що лежало в його столi, можна без кiнця, однак те, чого вiн конче потребував саме зараз, нiяк не бажало знаходитися.
– Та що ж це таке! – роздратовано вигукнув вiн. – Я ж чудово пам'ятаю, як тиждень тому поклав його саме сюди!
Петько засунув шухляду, подумав i знову ii висунув, нiби вiд цього руху в шухлядi мiг з'явитися той клятий диск. Диск не послухався й не виник.
Захоплений пошуками, Петько зовсiм перестав звертати увагу на екран монiтора, й тiльки глухий стукiт по склу змусив його глянути. Те, що вiн там побачив, викликало сум'яття: на екранi намалювалося зображення Неймовiрноi Крутизни, Цiлковито Вiдпадного Боса, Господаря та Владики Заекрання, Жорстких Дискiв, Чипiв i Числень, пана Великого Процесора.
– Пане В-в-великий П-п-процесоре? – вiд хвилювання Петько навiть почав заникуватися.
– Саме вiн, друже Рикпете! – озвався той, крекчучи та протискаючись крiзь екран монiтора.
Великий Процесор нагадав Рикпету тi часи, коли вiн зi своiми друзями воював з однiею вельми шкiдливою особою. Особа та, крiм усiх своiх недолiкiв, мала ще й дар генiального програмiста. Поки ii не розклали на цифру, вона завдала всiм, зокрема й Великому Процесору, безлiч клопотiв. Ім'я Рикпет дала Петьковi саме вона, як i рештi його друзiв. Дмитрик виявився Кадимом, Славко – Васлою, а Наталя – Шанатою. Було це минулого лiта. По тому трапилося ще чимало всiляких пригод, однак iмена так i приклеiлися до дiтей. Ледь мова заходила про Заекрання, пригоди оживали в пам'ятi, й дiти називали одне одного тiльки цими не зовсiм звичайними iменами.
– Радий бачити вас у гостях! Щиро кажучи, оце кого не чекав… Приемний сюрприз, пане Великий Процесоре!
– Можливо… Можливо… – промовив гiсть, як здалося Петьковi, трiшки сумно i схвильовано.
– Щось сталося, пане Великий Процесоре?
– Сам не знаю, – Великий Процесор розвiв руками, – слово честi, не став би тебе турбувати. Хотiв звернутися до Сергiйка, та в нього комп'ютер вимкнутий.
– Вiн поiхав на мiсяць до бабусi, в село. Сергiйко ж завзятий рибалка, а там класне озеро, вiн розповiдав! Вiн там навiть коропа спiймав одного разу.
– Добре, добре, про це iншим разом поговоримо. Я, безумовно, радий його успiхам у риболовлi, але в мене справа набагато серйознiша.
Рикпет насторожився: вiн знав, що Великий Процесор одного разу само особисто знищив iнтерфейс, який пов'язував фiзичний свiт i Заекрання, i якщо вiн сам пiшов на контакт, то справа, поза всякими сумнiвами, дуже серйозна.
– Бачиш, Рикпете, в нашому свiтi, якi у вашому, е космiчний простiр, планети, зiрки й такi iншi космiчнi штуки. Ти ж грав у «Подорож до планети Ц»?
– Звичайно! Дiйшов до третього рiвня. Складна iгра, скажу я вам…
– Про це пiзнiше. До речi, нiчого там складного нема, та мова не про це. Два тижнi тому я отримав звiдтiля досить тривожне повiдомлення, можна сказати, сигнал SOS. У листi було написано, що на планетi Ц з'явився таемничий вiрус. Вiн не вбивае глюкiв, а нiби переформатовуе, пiсля чого вони стають зовсiм iншими. Лист написаний плутано й незрозумiло: що за вiрус, яке намагалися застосувати лiкування, хто займався цiею справою – про це нi слова. До речi, лист без пiдпису, бо не можна вважати пiдписом слова «Комiтет усепланетного порятунку». Що за комiтет? Хто його обирав чи призначав? Загалом, морок i туман…
– Дiйсно, зрозумiлого поки що мало, – пiдтвердив Рикпет.
– Так ото ж… Я обмiркував цю справу й вирiшив послати на планету експедицiю. Треба було навiч побачити, що там вiдбуваеться. Експедицiю очолив професор Сидиром. Надзвичайно розумний глюк! За свое життя вiн прочитав стiльки книжок, переглянув стiльки рiзних фiльмiв i вивчив таку кiлькiсть програм, що тобi, напевне, й не снилося. Допомагати йому в цiй справi зголосилася Флоппi Дi, дiвчина, теж досить освiчена, розумна та енергiйна.
Тут Великий Процесор замовк, сумно втупився в пiдлогу. Рикпет зрозумiв, що тут i починаеться те, задля чого вiн звернувся по допомогу до фiзичного свiту.
– Нiколи собi не пробачу, – глухим голосом сказав гiсть, – що пiддався на вмовляння Інформи та включив ii до складу цiеi експедицii. Як вона мене вмовила? Нiби гiпноз чи наслання яке… І я вiдпустив ii на планету Ц! Старий дурило… І от скiнчилися всi контрольнi термiни зв'язку, а вiд них анiчичирк. І я подумав: якщо там дiйсно вiрус, небезпечний для глюкiв, то скiльки б я експедицiй не посилав, усi вони приреченi на провал, тому що будуть складатися з глюкiв, якi не можуть протистояти цьому вiрусовi. Заходiв для порятунку експедицii слiд уживати якнайтермiновiших i найрiшучiших. Адже йдеться не стiльки про професора, його помiчницю та мою дочку. Мова йде, по-перше, про безпеку всього Заекрання, адже поки що я не знаю, що це за вiрус. Якщо цiла планета не змогла його здолати, то, виходить, вiн може загрожувати й усьому Заекранню! А по-друге, йдеться про спадкоемицю престолу. Хто його знае, чи не завiвся там новий Макровiр?[1 - Один з антигероiв книжок «Антивiрус» i «Канiкули для Інформи».] Чи не захоче який-небудь тамтешнiй хазяiн захопити Інформу щоб знову мати повну й безконтрольну владу над Заекранням? І це лякае мене найбiльше, бо для краiни нема нiчого страшнiшого за правителя з необмеженою владою.
– Напевне… – замислено погодився Рикпет. – Ми таке з iсторii теж учили…
– От-от… У мене часу для роздумiв нема, i я вирiшив звернутися по допомогу до вас. У кожному разi, вiрус для вас безпечний, бо ж ви – люди, iстоти не вiртуальнi, а матерiальнi, i вам не страшнi нiякi вiруси Заекрання. Коротше кажучи, Рикпете, менi потрiбна допомога твоя i твоiх друзiв.
– Звичайно, пане Великий Процесоре, якi можуть бути розмови? Дайте менi зовсiм небагато часу, я зависну на телефонi, довiдаюся, хто тепер е в Киевi. Посидьте поки що в мене, вiдпочиньте, почитайте що-небудь…
– Залюбки. Це що таке?
– Це? А-а-а… Це про пригоди Льохи Холмса i Мишка Ватсона… Прикольна книга. Детектив.
– Детектив? От i чудово. Люблю гарних детективiв, вони фантазiю розвивають.
Великий Процесор поринув у читання, а Рикпет пiдняв слухавку. Йому пощастило: всi його друзi, за винятком Сергiйка, були вдома. Шанатi Рикпет подобався давно, й це почуття було взаемним. Тому вона нiчого не запитувала, а тiльки сказала, що прибуде якнайшвидше.
Бадьорим голосом вiдповiв Кадим:
– Привiт, старий! Про що спiк ебаут? Хто? Хто?! Великий Процесор? У тебе вдома? Мамо дорогенька… Вже бiжу! Мчу кабанчиком! – i кинув слухавку.
Добре знаючи Кадима, Рикпет посмiхнувся: уявив, як той у поспiху жбурнув слухавку, цiлком можливо, навiть повз апарат, однiею ногою потрапив у кросiвок iз першого разу, а другою – тiльки з третього, одночасно застiбав гудзики на сорочцi й надягав джинси. Вiн помилився тiльки в одному: поспiшаючи, Кадим узагалi зiрвав телефон зi столу, i той глухо гупнувся на старенький килим. Кадим махнув рукою i вибiг у коридор.
– Це… Як його… Здоров! – привiтався Васла. – Я… Тобто… Що, власне, сталось? Як його… Володар i Пан? Ах, Пан i Володар… Ага… – вiн замислився на кiлька секунд i запитав: – А яка рiзниця? А… Ну, так… Ну, так… Титул такий… Зрозумiв… Що ж тут не зрозумiти? Вiрус, вiн i в Африцi, значить, вiрус… Ну… Без питань! Та бiжу вже, бiжу! – i перевальцем, нiби товстий гусак, потупцяв умиватися. Коли подзвонив Рик, Васла ще спав, бо ж сидiв в Інтернетi допiзна: скористався тим, що батьки покотили на дачу.
Незважаючи на свою гадану повiльнiсть, Васла прийшов до Рика першим, а той зовсiм i не здивувався: Васла довго думав, ще довше говорив, але робив усе дивовижно вправно й розумно, тодi як надто швидкий Кадим найчастiше саме своею поквапливiстю гальмував справу. Усi по черзi вiталися з несподiваним гостем, а Великий Процесор так зачитався пригодами Льохи Холмса та Мишка Ватсона, що не мiг одразу вiдiрватися вiд книжки i вiдклав ii лише тодi, коли прийшов останнiй, Кадим.
– Йо-ма-йо! – вигукнув той з порогу. – Пане Великий Процесоре! Нiчого собi… Здрастуйте! Страшенно радий вас бачити!
– Здрастуйте ще раз, дорогi моi друзi! Я розраховую на вашу допомогу.
І Господар Заекрання повторив друзям свою оповiдь про планету Ц.
– Звичайно! Якi можуть бути питання? Треба летiти негайно! Рику, в тебе проблем нема? – вiдразу заквапився Кадим.
– Питань немае. Треба – значить треба, – коротко сказала Шаната.
– Це… Як його… Словом, того… цього…
– Ясно, – з розумiнням кивнув головою Великий Процесор, – iншого вiд вас я й не очiкував. Я був упевнений, що ви не покинете друзiв у халепi. Готовi? Прошу за мною. І, будь ласка, не барiться. Вiкно переходу вимагае значних витрат електрики.
Монiтор укрився срiблястим туманом i замерехтiв. У цей туман з кректанням i бурчанням на недосконалiсть технiки полiз повновiдпадний бос Заекрання. За ним, легко й плавно, немовби юна щучка, пiрнула в туман Шаната. Дуже схоже на Великого Процесора кректав Васла, пропихаючи свiй, далеко не худорлявий тулубець крiзь сiмнад-цятидюймовий монiтор.
– Ти це… як його… – пробурчав вiн уже крiзь екран, – придбав би собi хоча б того… дев'ятнадцяти… цього… дюймовий. Я ж коли-небудь це… руки вивихну! Обидвi вiдразу! Ой!
Це на нього налетiв нетерплячий Кадим, який не дочекався, поки Васла покiнчить зi своiми висновками, ковзнув у монiтор з витягнутими вперед руками, наче пiрнав у воду. Останнiм в екран пiрнув Рикпет, залишивши про всяк випадок на клавiатурi записку, щоб батьки не вимкнули випадково комп'ютер.
Великий Процесор уже сидiв у своему улюбленому крiслi з високою спинкою. За ним стояв усмiхнений хлопчисько з обличчям у ластовиннi.
– Дронику! – скрикнули всi трое.
Дроник приклав пальця до губiв: тихше! Крiсло легко котилося навколо великого круглого столу, заставленого комп'ютерами. Хлопчисько, не вiдстаючи, йшов за своiм паном. Великий Процесор перевiрив, як виконуються всi програми, подекуди щось пiдправив i нарештi повернувся до гостей.
– Все йде нормально… Значить, так, любi моi, ви вирушаете до сузiр'я Зеленого Пса на планету Ц. Щоб уникнути неприемностей, вам потрiбно трiшки попрацювати на тренажерi, а потiм поiдемо на космодром. Дронику, приеднуйся до компанii. Давно не бачилися, га?
Дроник задоволено ляскав по плечах старих друзiв, i його теж ляскали, усмiхалися, щось пригадували. Усiх тiшила така зустрiч, бо й справдi давно не бачилися.
Кадим розчаровано зiтхнув: вiн був уже десь далеко, в неозорих космiчних далечiнях… А тут на тобi: тренажер! Слово ж бо яке нудне! А що може бути цiкавого в тренуваннi? Повторюй одне й те саме сто п'ятдесят разiв…
Тренажером виявилася велика бiла куля з грубими дверцятами. Великий Процесор завiв туди всю компанiю, розповiв i показав, як усiм користуватися, пiсля чого пiшов у своiх справах.
– Я! Я перший! – Кадим усiвся в крiслi пiлота, решта розмiстилася поруч: Рикпет – у крiслi капiтана, Шаната – штурмана, Васла – борт-iнженера, Дроник – за радиста.
Кадим, до пуття ще не вивчивши, якi де прилади розташованi, одразу поклав руки на пульт керування. Результат, як i слiд було сподiватися, виявився сумним: планетолiт одразу вибухнув.
– Так не пiде! – заявив Рикпет. – Щойно через твое невмiння ми всi героiчно загинули. Може, нам i поставлять пам'ятник, але вiд цього легше нiкому не буде.
Довелося Кадиму, та й рештi, добряче попотiти, вивчаючи прилади, призначення всiх кнопок i перемикачiв; на це витратили кiлька годин, i лише по тому командир дозволив другу спробу. Цього разу все пройшло набагато лiпше: планетолiт навiть набрав першу космiчну швидкiсть, але вийти на орбiту все одно не вдалося.
– Ти це… як його… двiчi вже перетворив нас на тих… Ну… що з крильми! На янголiв… От… Може, того… Досить? – не витерпiв Васла.
– Нiчого-нiчого, – Шаната пiдбадьорила Кадима, який був уже похнюпив носа, – ми спробуемо ще разок.
Усе нормально вийшло тiльки з четвертоi спроби. Кадим злетiв бездоганно, вийшов на орбiту, зробив два витки навколо планети, поки Шаната розраховувала курс на сузiр'я Зеленого Пса, i в потрiбний момент увiмкнув маршрутний двигун. На дошцi приладiв спалахнула зелена лампа, яка показувала, що все зроблено правильно.
– Нормальний хiд, – задоволено сказав командир, – давай iще разок!
Вiн удовольнився тiльки тодi, коли Кадим п'ять разiв поспiль злетiв без жодних зауважень. Вiдчинилися дверi, й до тренажера ввiйшов Великий Процесор.
– Ну, як тут у вас?
– Все нормально, – доповiв Рикпет, – ми готовi.
– Точно? Обов'язки розподiлили? Добре. Не забувайте, планетольотiв у мене всього три. На кожному по два човники, на яких ви можете сiсти на планету. Планетолiт повинен залишатися на орбiтi. Ц – планета велика, й сила тяжiння там чимала. Якщо ви будете злiтати з планети – може не вистачити пального на зворотний шлях. І, крiм того, якщо на планетi й справдi завiвся такий вiрус, то краще човник вiдвiдування назад не везти, залиште його там, на орбiтi, а скафандри ретельно продезинфiкуйте. Бракувало ще тiльки, щоб цю гидоту сюди притягти. Ваше головне завдання – знайти експедицiю. Знайти й повернути ii сюди. Завдання другого плану: спробувати довiдатися, що ж за вiрус такий там завiвся? І як iз ним можна боротися? У цьому довiряйте мiсцевому населенню. Я думаю, вони не сидять там склавши руки, щось роблять, раз прохають допомоги! Але головне: знайти й повернути експедицiю. Це найважливiше! Все зрозумiло?
– Так, пане Великий Процесоре: головне – знайти експедицiю.
– Чудово. Тодi в дорогу. Я намагатимуся не випускати вас iз поля зору, у всякому разi, поки моi засоби контролю будуть ефективними. Планета Ц все-таки дуже й дуже далеко. Планетолiт домчить вас туди швидко, бо вiн пiде в пiдпросторi й швидкiсть його в багато разiв перевищить швидкiсть свiтла.
– А хiба таке можливо? – поцiкавилася Шаната. – Ми вчили…
– Не забувай, Шанато, ти – в Заекраннi, а не у фiзичному свiтi. У нас тут своi закони.
– Ой, забула зовсiм…
– Менi здаеться, я все вам сказав. А тепер – на космодром.
Бiля тренажера стояв курсор, знайома всiм машина миттевого пересування Заекранням. Не встиг Кадим навiть почухатися, а Васла сказати свое знамените «це… як його…», як вони опинилися бiля пiднiжжя планетольота. Вiн був такий величезний, що спочатку всi розгубилися, особливо Кадим, якому належало вести це громаддя. Навколо пускового столу метушилися десятки глюкiв.
– Нiчого собi, – пробурмотiв новоявлений пiлот.
– Не слабо! – погодився Рикпет.
– Це… як його… – на бiльше Васлi забракло слiв.
Тiльки Шаната мовчки похитала головою: вона раптом злякалася. На тренажерi не було такого вiдчуття реальностi, а тут… Таке громаддя!
– Тепер зрозумiло, чому нас ганяли на тренажерi. Якщо ми таку штуку гахнемо, то половину Заекрання спалимо! – сказав Рикпет Кадиму. – Так що дивися, не нароби помилок!
– Та я iз заплющеними очима! Ти що…
– Це… як його…
Швидкiсний лiфт за лiченi секунди доставив iх у кабiну. Там усе було точнiсiнько так само, як i в тренажерi, тiльки довелося надягати скафандри. Як пояснив Великий Процесор, старт i спуск здiйснюються тiльки в скафандрах – задля безпеки екiпажу. Важко хряпнули дверцята, якi вiдрiзали команду вiд зовнiшнього свiту. В кабiнi запала цiлковита тиша. Пролунав змiнений динамiком голос Великого Процесора: «Готовнiсть одна хвилина», – i вiдразу механiчний голос почав вiдраховувати секунди: «Ключ на старт… Запалювання… Є…»
У кабiнi почалася вiбрацiя, почулося глухе рокотання, що швидко переросло в оглушливе ревiння.
– Є вiдрив вiд столу! Пiшов, рiдний…
Перевантаження втисло екiпаж у крiсла. Немилосердно трусило кiлька хвилин, а потiм раптом настали повнi тиша i спокiй.
– Вiтаю вас, ви на орбiтi! Кадиме, ти чудово впорався. Молодець!
Усi полегшено зiтхнули, а Шаната навiть усмiхнулася. Рикпету здалося, що Кадим вiд гордощiв груди випнув колесом, тiльки пiд скафандром це було не дуже помiтно. Тепер усi взялися скидати скафандри, але нiхто не подумав, що це доведеться робити в невагомостi! Коли про це доповiли Великому Процесору, той ляснув себе по лобi так, що це почули навiть у навушниках на орбiтi.
– Увiмкнiть режим штучноi гравiтацii! Велика червона кнопка лiворуч, поряд iз крiслом бортiнженера!
– Це… як його… ага! Знайшов!
За секунду все владналося. Скафандри прибрали в спецiальний вiдсiк, Шаната сiла за бортовий комп'ютер, i дуже швидко курс до сузiр'я Зеленого Пса було розраховано, перевiрено в Центрi керування польотом i введено в комп'ютер, який вiдповiдав за режим пересування в пiдпросторi. Усi зайняли своi мiсця, i Кадим за наказом командира ввiмкнув маршовий двигун.
Роздiл 2
Спочатку начебто нiчого й не сталося, тiльки штовхнуло несильно, й зiрки на екранах розмазалися, як це iнодi показують у фантастичних фiльмах. Шанату трiшки занудило, й вона скривилася. Перевантаження не було, всi спокiйно сидiли в своiх крiслах, Васла навiть длубався в носi, а потiм голосно чхнув, вiд чого Кадим здригнувся.
– Не чхай пiд руку! – неголосно сказав вiн, уважно дивлячись на покази приладiв. Нарештi вони вiдчули, що iх легко втисло в крiсла.
– Приiхали, – сказала Шаната.
– Так швидко? – зачудувався Кадим. Йому було шкода розставатися з крiслом пiлота.
– Пiдпростiр – це клас! – посмiхнувся Дроник. – Джик – i на мiсцi!
– Виходь на навколопланетну орбiту, подивимося, куди краще човника саджати.
Кадим кивнув, а Шаната вiдразу навантажила свiй комп'ютер новим розрахунком. Планетолiт, здавалося, завис нерухомо над планетою, хоча насправдi просто обертався разом iз нею на однаковiй швидкостi.
– Додай трiшки, – попросив Рикпет, – так ми нiчого не побачимо.
