скачать книгу бесплатно
Кадим на кiлька секунд увiмкнув планетарний двигун, швидкiсть збiльшилася, i вони почали облiт планети Ц. Побачили тiльки один величезний материк i безкраiй, дуже гарний з космосу блакитний океан. Кривий рiг материка, що тягся майже до полюса, вiдтинала гряда гiр. З висоти орбiти бiлi хмари, пiдсвiченi двома сонцями, були просто чудовi.
– У них, напевне, дуже коротка нiч, – припустив Рикпет, – два сонця!
– Це… як його… А спати коли?
– Вони на нiч темнi пов'язки на очi надягають! – засмiявся Кадим.
– А, може, в них узагалi ночi нема! І не сплять вони зовсiм, – висловила свою думку штурман експедицii, – у них, швидше за все, iнакше, нiж у нас. Причина едина – це iнша планета!
– Красиво все-таки… – мрiйливо промовив Дроник, – Кнопу[2 - Одна з героiнь книжки «Канiкули для Інформи».] б сюди, щоб теж помилувалася…
– Це справи не стосуеться, у всякому разi, поки що, – припинив балаканину командир. – Сiдати будемо поруч iз великим мiстом.
З орбiти було видно, що мiсто, розташоване на березi океану, величезне. На материку була безлiч iнших мiст, але набагато менших.
– Це… як його… Напевно, це столиця… Цей Родосим…
– Сидиром, – поправив Рикпет.
– Ага, ну цей… Професор… Вiн, напевно, теж десь бiля столицi сiдав.
– Радар засiк на орбiтi об'ект, – доповiв Кадим.
– Зближуйся, – скомандував Рикпет.
Кадим на мить запустив планетарний двигун, додав планетольотовi необхiдноi для зближення швидкостi. Вже за пiвгодини стало зрозумiло, що це точнiсiнько такий самий планетолiт.
– Перша експедицiя! – впевнено сказав Рикпет. – Запитай iх по радiо.
В автоматичному режимi прийшла вiдповiдь: планетолiт порожнiй.
– Та-а-ак… – протяг Рикпет. – Давайте промацаемо материк. Може, човник вiдгукнеться. Там же повинен бути радiомаяк, хiба нi?
Човник дiйсно вiдгукнувся. Вiн був у горах, кiлометрiв за двадцять вiд столицi.
– Отам i сiдатимемо, – командир тицьнув пальцем у миготливу точку на екранi монiтора, – тiльки такого нехлюйства ми не допустимо.
– Це ти про що? – поцiкавилася Шаната.
– Хiба можна планетолiт залишати без нагляду?
– Тобто? – Кадим вiдчув у цих словах якийсь пiдступ.
– На планетольотi обов'язково повинен хтось залишитися.
– Це… як його… а хто?
– Пiлот, – вагомо рубонув Рикпет.
– Що? – схопився Кадим. – Як це пiлот?! Чому це пiлот?! Ледь що-одразу Кадим! Тая… Ти ж розумiеш! Без мене ж!.. Краще Дроник нехай! Вiн же вiртуальний, а там вiрус!
– Ти тут не льодяники iсти залишаешся, – спокiйно вiдповiв йому Рикпет, – ти прикриваеш наш тил, i ще невiдомо, як усе там, унизу, обернеться! Може, тобi всiх нас витягати з планети доведеться, адже нiхто не знае, що там за вiрус такий? Може, вiн i на людей дiе, а не тiльки на глюкiв? Залишаешся ти, й не сперечайся! І службу свою нестимеш бездоганно – вiд цього, можливо, доля всього Заекрання залежить, зрозумiв? Розкудкудахкався тут… А ти в чисту цифру переходити вмiеш? Отож! Нам на Ц його хохмочки можуть ой як знадобитися!
Рикпет розiйшовся не на жарт, i Кадим вважав за лiпше поступитися.
– На наступному витку вiдвалюемо. Пiлотувати човник буду сам. Шанато, прорахуй курс i час, щоб ми сiли поряд…
– Слухаюся, командире! – пробурмотiв ображений Кадим.
– Слухаюся, командире, – вiдповiла Шаната високим i чистим голосом: Рикпет ii здивував. Уперше вона бачила його дуже владним, таким, що не терпить заперечень. Вона зiзналася собi, що таким вiн iй сподобався ще бiльше. Адже у хвилини прийняття вiдповiдальних рiшень командир i мае бути суворим i жорстким.
– Без питань, – пробурмотiв Дроник, задоволений тим, що його не залишили на планетольотi.
Рикпет iз Васлою i Дроником пройшли планетольотом до вiдсiку, звiдки можна було перейти до космiчного човника, науковою мовою – посадкового модуля. Утрьох вони взялися перевiряти готовнiсть човника до вiдльоту. Усе було в повному порядку. За кiлька хвилин до них приедналася Шаната, яка вставила в бортовий комп'ютер флешку й перекачала розрахунок траекторii посадки, зроблений на бортовому комп'ютерi планетольота. До старту човника залишалося пiвгодини.
– Надягти скафандри, – скомандував Рикпет.
– Це… як його… Навiщо? У них же не того… Незручно!
Шаната рiшення командира не коментувала, Васла ще трохи побурчав i теж пiдкорився. За десять хвилин до старту всi трое сiли в крiсла й пристебнулися пасками: на човнику системи штучноi гравiтацii не було й можна було не тiльки набити собi гуль пiд час польоту, але й накоiти лиха, ненавмисно в що-небудь в'iхавши головою чи ногами.
– Час, – сказала Шаната, – готовнiсть п'ять секунд… чотири… три…
Рикпет поклав пальцi на клавiатуру пульта керування.
– Двi… одна… старт!
Човник сiпнувся.
– Це… як його… вiдчалили…
Рикпет, не вiдриваючись, дивився на прилади. Програмою було передбачено потрiбне для посадки, розумна електронiка все робила сама. Рикпет сказав, що вiн пiлотуватиме човник, але трохи перебiльшив свою роль: човником керував бортовий комп'ютер, а Рикпет лише контролював його.
Тим часом човник вiдiрвався вiд планетольота й завис. Планета, що летiла в чорнiй безоднi космосу, була невимовно гарна. Блакить океану пiдкреслювалася бiлими хмарами. Єдиний материк, який займав величезну площу, був схожий на дивовижну рибу, що ii голова впиралася в Пiвнiчний полюс, а рiг, що нагадував хвiст дивовижноi риби, – у Пiвденний. Столиця розташовувалася недалеко вiд гiр i темнiла плямою на тлi зелених лiсiв.
Комп'ютер чiтко ввiв човник в атмосферу. Це був найважливiший момент: незначна помилка могла призвести до того, що човник, мов плаский камiнь, який стрибае по водi млинчиком, вiдскочить вiд щiльних шарiв атмосфери, або навпаки, згорить у нiй без слiду, як згорають метеорити над Землею темними серпневими ночами. За бортом човника забушував вогненний вихор, далi ввiмкнулися двигуни гальмування, й нарештi експедицiя пiдлетiла зовсiм близько до поверхнi планети Ц. Рикпет узяв керування на себе, перевiв човник у пiлотований режим i описав широке коло навколо мiсця посадки: вiн шукав човника першоi експедицii.
– Ось вiн! – скрикнула Шаната, яка перша побачила срiблястий хрестик, притулений до самого пiднiжжя гори.
Рикпет повернув штурвал i м'яко посадив машину. Васла кинувся до дверей.
– Куди? Дверей не вiдчиняти!
– Це… як його… Ти чого?
– Не поспiшай, Васло, тобi це не личить. Це Кадим у нас найпоквапливiший. Зараз ми зробимо аналiз атмосфери, а вже потiм… Дронику, ти теж поки що не виходь. Краще бути обережним…
– Та що менi зробиться?
– Ти не пам'ятаеш, що казав про небезпеку вiрусу твiй пан? – обрубав його реплiку Рикпет.
Шаната сiла за комп'ютер, i за кiлька хвилин на екранi висвiтилася iнформацiя про склад атмосфери в порiвняннi з земною. Шаната вивчила данi й труснула головою:
– Цiлком можна обходитися без скафандрiв.
– А цей… як його… вiрус? – Васла вже не поспiшав, а виявляв свою звичайну грунтовнiсть у всьому та обачнiсть.
Рикпет почухав потилицю:
– Не будемо ж ми серед мiсцевих жителiв ходити в скафандрах. Сподiватимемося, що до нас цей вiрус не пристане. Вiн же вiртуальний, зрештою!
Зняли скафандри й одразу вiдчули значну полегкiсть: все-таки вони були важкi й дуже сковували рухи. Безгучно вiдчинився люк шлюзу, й Васла разом iз командиром увiйшли до невеличкого примiщення. Вхiдний люк зачинився, i вiдразу вiдчинився той, що вiв назовнi. Першим вистрибнув на поверхню Рикпет. Постояв секунду, потiм спробував пройтися, навiть пiдстрибнув разiв зо два: сила тяжiння не вiдрiзнялася вiд земноi.
– Добре! – уперше пiсля посадки усмiхнувся вiн. – Шано, ти мене чуеш?
Шана залишилася на човнику й бачила зараз Рика на екранi монiтора.
– Так, командире. Чую добре.
– Васло, стрибай. Ходiмо, оглянемо сусiда.
Рик точно посадив свiй човник метрiв за п'ятдесят вiд човника першоi експедицii. Вiн був так само срiблястий, у чорних плямах кiптяви. Вхiдний люк було зачинено.
– Шано, спробуй зв'язатися з човником i вiдчинити люк.
– Уже намагаюся, Рику.
Шана застукала клавiшами комп'ютера. Човник вiдповiв. Комп'ютери зв'язалися один з одним, i люк сусiда вiдчинився. Рик i Васла уважно оглянули внутрiшнi примiщення, але огляд нiчого не дав. Тодi Рик сiв за комп'ютер i серед безлiчi файлiв знайшов щоденник експедицii. Останнiй запис був такий:
«9.50. Сiли нормально. Ідемо в мiсто. Іншого способу отримати iнформацiю про вiрус нема».
Запис мало що давав: пiшли до мiста! Усi бачили пiд час польоту, який величезний цей мегаполiс! Спробуй, знайди серед мiльйонiв i мiльйонiв жителiв трьох глюкiв! Мабуть, тiльки тепер Рик зрозумiв, яке складне завдання вiн узяв на себе! Пiшли в мiсто… Нiчого собi!
– Шано, зв'язок iз Кадимом е?
– Зараз спробую… Кадиме, ти чуеш мене? Агов, Кадиме!
– Так, чую! Як ви там, Шано? Знайшли човника?
– Привiт, Кадиме!
– Привiт, командире!
– Добре, ти не дмися, – сказав Рикпет, тому що у голосi Кадима ще й досi чулася образа. – Повiдом Великому Процесору, що човник ми знайшли, вiн порожнiй. Останнiй запис у бортовому журналi повiдомляе, що експедицiя пiшла до мiста.
– Ясно, командире.
– Ми теж пiдемо в мiсто. Будемо на зв'язку. Як ретранслятор використаемо човник. Передавач буде в мене. Раз на добу зв'язуемося обов'язково.
– Зрозумiв. Я виходжу iз зони радiодосяжностi, зв'язок закiнчую.
– Зрозумiв, кiнець зв'язку.
Рик i Васла повернулися, Шана зачинила люк.
– Ідемо в мiсто? – запитав у командира Дроник.
– Ідемо, – пiдтвердив Рик, – тiльки ось не уявляю, куди йти i з чого починати.
– Це… як його… це зрозумiло!
– Що зрозумiло? – запитав Рик.
– Із чого починати, того… зрозумiло!
– То з чого ж? – поцiкавилася Шана.
– Зi снiданку! Їсти хочеться… – Васла закотив очi до стелi. – Якщо не слона, то слоненя точно зараз зжував би.
Шана з Дроником посмiхнулись, а Рик кивнув:
– Ну, припустiмо, на вiдсутнiсть апетиту ти нiколи не скаржився. Якби тобi дали волю, то на Землi й слонiв би, напевне, не лишилося. Але зараз маеш рацiю: iсти хочеться. Про цю справу зовсiм забули.
– А ми в човник нiчого iстiвного й не брали, – розгублено сказала Шаната.
– Стоп! Ану, вiдчини сусiда…
– Навiщо?
– Це… як його… може, у них е що-небудь пожувати? – припустив Васла.
Сусiдський човник обнишпорили ретельно: нiчого iстiвного в ньому не виявилося.
– Тепер зрозумiло… – почав Рик.
– Що зрозумiло? – запитала Шаната.
– Як ти думаеш, iм iсти не хотiлося? Ось де iхнi слiди шукати треба! Там, де можна пiдкрiпитися!
– Це… логiка того… залiзна! – погодився Васла.
– Що стосуеться принцеси й Флоппi Дi, то тi до iжi не дуже, а пан Сидиром… Той попоiсти любить, хоч i професор! – висловив свою думку Дроник.
Шаната замислено кивнула: це хоч i маленький, але шанс.
– Тому, – пiдбив пiдсумок Рикпет, – iдемо в бiк мiста, а де дорогою побачимо магазини або трактири, чи як це все називаеться, там намагатимемося щось дiзнатися. Налаштуйте мовнi аналiзатори. Спочатку тiльки слухаемо, нiкому жодних запитань. Утiм, аборигени й так нас не зрозумiють.
Мовнi аналiзатори, мiнiатюрнi прилади, якi, накопичуючи iнформацiю про нову мову, забезпечували синхронний переклад i навчання власникiв iнших мов, були в кожного.
