скачать книгу бесплатно
За уособлення весни!
За цi, уже розкiшнi трави,
За ночi теплi i яснi.
За першi солов’iнi пiснi
І за заквiтчанi сади.
За те, що сине небо висне
У лонi чистоi води.
За хмiль, розлитий у повiтрi,
Що навiть подих перейма.
За те, мабуть, що в цiлiм свiтi
Пори щасливiше нема.
* * *
Знов дощ пiшов, i мiсто затихае,
Хоч десь далеко грають блискавицi.
Я добрим людям гарних снiв бажаю,
Хiба, крiм тих, кому чомусь не спиться.
Причин для цього може буть багато,
Бо для безсоння теж потрiбнi теми.
У когось це, мабуть, родинне свято,
Комусь же заважають спать проблеми.
Одначе сон – така цiкава штука,
І кожен з вас про це напевне знае,
Веселощi, проблеми нашi й муки
Вiн все одно до ранку подолае.
Тож як би ми супротив не чинили,
Якi б нас не гнiтили там тривоги,
Його здолати ми не в змозi силу…
Бажаю сну над вами перемоги!
* * *
Уже пени?тся изумрудно роща,
И отзвенели бойкие ручьи.
Уже пьянящей ночью яркозвездной
Несмело пробуют свой голос соловьи.
Земля раскрыла теплые объятья,
Приняв в подарок горсточки зерна.
И смолкли в изумленьи ветры-братья,
Испив весны волшебного вина.
Потоком чувств в единое мгновенье
Смывает все привычные слова,
Когда весной приходит ощущенье
С природою высокого родства.
* * *
Збивае дощ рожевi пелюстки,
Весна лякае холодом осiннiм.
Уздовж бордюрiв дощовi струмки
Течуть у пишнiй пелюстковiй пiнi.
Свинцево виснуть низькi небеса,
Четвертий день дощ мiсто кропить рясно.
Сум серце тисне, що така краса
В днi дощовi, як свiчка, швидко гасне.
Даруй, Всевишнiй, милiсть нам свою,
Дощ замiни погодою ясною.
Дай довгих днiв в квiтучому раю
І щастя надихнутися весною.
Бо саме вiн, оцей квiтучий свiт,
Гамуе бiль й одвiчний наш неспокiй.
В нiм не ведеш ти вiдлiк власних лiт
І мрiеш знов про свiтле i високе.
* * *
Сьогоднi на нiч «висвятилось» небо,
І ясний мiсяць виплив угорi.
Такий яскравий, що, мабуть, не треба,
Що можна вимкнуть в мiстi лiхтарi.
В колодязь двору зорi заглядають
Уперше за похмурi й мокрi днi,
На завтра день розкiшний обiцяють
І змовницьки пiдморгують менi.
Я зрозумiв. Пiду i погуляю,
Хоч й для Берлiна досить пiзнiй час.
Однак пiду, нехай пообнiмае,
Як в юностi, бузковий вечiр нас.
Хай понесе на ароматних хвилях
Й затягне у стрiмкий кохання вир…
Я ж на балконi в нездiйсненних мрiях.
І мiсяць посмiхаеться у двiр…
* * *
День такий, як обiцяли:
То хмари, то сонце,
То дощем нас поливае,
То промiнь в вiконце.
То ридае низьке небо,
То сонечко в синi…
Може, так воно i треба?
Свято ж таке нинi…
Зi сльозами на очах.
* * *
Ось i все. Вiддзвенiли копита
По брукiвцi минулого дня.
Бо травневий, ще з вечора, вiтер
Осiдлала ця нiч, мов коня.
От i скаче вона мiж свiтами,
Мiж минулим й прийдешнiм ще днем,
Що брукiвкою теж скоро стане,
Коли так, як i цей день мине.
Майбуття ми ще в змозi змiнити,
Нам пiдвладнi прийдешнi ще днi,
А минулi – брукiвка в копита,
І змiнить iх не можна вже, нi.
* * *
Вiтер заплiтае вербам коси
Так, як заплiтав колись твоi.
Не твоi сьогоднi, мамо, роси
Й не тобi спiвають солов’i.
Не для тебе сонце в небi сяе
І вночi пiдморгують зiрки.
Як же тебе, мам, не вистачае
Й дотику легенького руки!
Я хотiв сказати так багато,
Але в цiй буденностi не встиг.
Мамо, мамо, мила моя мати,
Ти не ступиш вже на мiй порiг.
І не усмiхнешся ти лукаво,
Бо в далекi вже пiшла свiти…
Ми спiваем мамам в свято славу,
Але не навчились берегти.
* * *
Незабутне… Те, що позабути
Ти не змiг у вихорах буття.
Це подii, але бiльше люди,
Тi, що стрiв ти упродовж життя.
Нi, не посадовцi й депутати,
Й не мiнiстрiв нескiнченна «рать».
Їх, безликих, треба забувати,
Бо таких не варто пам’ятать.
Незабутнi – цi не лiзуть в очi,
Їх вiдсутнiсть слави не пече,
Вони мовчки в злii днi i ночi
Дружне пiдставлятимуть плече.
І в найтяжчу, у лиху годину,
Не важливо, звуть iх чи не звуть,
Хлiба скибку, i для них едину,
Непомiтно в дiм твiй принесуть.
Незабутнiх треба пам’ятати,
Бо вони е тим, що в свiтi сутне!
Ти iх поiменно будеш знати,
Якщо стати зможеш незабутнiм.
* * *
Серед буденностi породи —
Я думаю, що це вам вдасться —
Знайдiть крупинку насолоди
Й маленький самородок щастя.
Хоч маса iхня незначуща,
Та я прошу, великий Боже,
Хай у страшному свiтi сущiм
Вони нам вижить допоможуть.
* * *
Мережить сонце променями вii,
Зелений лист i ллеться мiж вiття.
Це день новий нову дае надiю,
І новим змiстом повниться життя.
Я знову вiрю в щире, справжне, чесне
В життi i працi, в мирi i в борнi…
Нехай i справдi все воно воскресне!
Цього найбiльше хочеться менi!
* * *
Хай я не сплю… От думаю, чого й ви не спите?!
Бо сон пiсля полуночi – то дiло вже святе!
Якi проблеми й сумнiви донинi мучать вас?
Повiрте, що для сумнiвiв нiч не найкращий час.
Швиденько до подушечки, у снiв бо iнша суть.
За нiч проблеми вашi всi разом зi сном минуть.
* * *
Города шум стихает,
Вечер прохладой дышит,
Звезды пешком гуляют
По потемневшим крышам.
Томный сирени запах
Словно бальзам на душу…
День будет только завтра.
Ты тишину послушай,
Шторы раздвинув складки.
Час наступил покоя.
