скачать книгу бесплатно
А вже надвечiр понесло
У пiднебессi ситi хмари,
І вiтер люто стугонить.
Верни своi нам, весно, чари!
Але вона вже, мабуть, спить…
«Алокрылая чайка рассвета…»
Алокрылая чайка рассвета
На востоке зажгла горизонт,
И апрельское утро, как летом,
Раскрывает небес синий зонт.
Ярче, ярче становятся краски
В колокольной почти тишине.
Снова солнце, волшебник из сказки,
Добрых сил добавляет весне.
Новый день по Одессе шагает,
И те чувства, что в сердце ношу,
Я словами в молитву слагаю
И у Бога лишь мира прошу.
«А что Одесса? Вроде, как всегда…»
А что Одесса? Вроде, как всегда.
Улыбки, солнце, море… – все здесь рядом.
Да, многие видал я города,
Но для меня Одесса – как награда.
Для чувств моих не отыскать слова.
Она чарует красотой своею.
Ее душа всегда во мне жива,
Я на всю жизнь уже сроднился с нею.
Мне близок дух двух славных городов,
Куда всем сердцем буду я стремиться.
Это прекрасный, вечно юный Львов
И ты, Одесса, юмора столица.
«Предпасхальный день…»
Предпасхальный день…
Небо – как в раю!
Щедро раздает синеву свою.
Солнышко течет золотой рекой.
День – как благодать: тишина, покой.
А во всех домах круговерть забот —
Собирает стол к празднику народ.
Пахнут куличи, крашенки горой.
Где тут тишина, где уж тут покой?
На плите шкварчат с мясом колбаса…
Ох, и будет стол – просто чудеса!
Нынче все в трудах – те, кому не лень.
Праздник-то какой – ВОСКРЕШЕНЬЯ день!
Киiв Великоднiй
Наш Киiв – писанка сьогоднi!
Яких тут тiльки фарб нема!
Хоча iще напередоднi
Лякала снiгом нас зима.
Однак хода весни невпинна.
Що iй цi вибрики зими?
І, як весна, пренеодмiнно
Всi зими переможем ми!
«Вже вiдлунали великоднi дзвони…»
Вже вiдлунали великоднi дзвони
І день новий лаштунки пiднiма.
Є особливi вiчностi закони,
Хоча для нас-бо вiчностi нема.
Усе таке мiнливе, швидкоплинне,
День – лише iскра в полум’i буття.
Цiнуй його, бо вiн – единий вимiр,
Яким ми визначаемо життя!
Бо лише вiн нам радiсть обiцяе,
Грайливу, щиру – наче цуценя…
А от для щастя все ж не вистачае
Завжди якогось одного лиш дня…
«Ну, от i знову вишня зацвiла…»
Ну, от i знову вишня зацвiла —
Це украiнське диво споконвiчне…
Хоча весна щось рано залила
Вишневим цвiтом всi двори столичнi.
Над ним так бджоли весело гудуть,
А от хрущам, мабуть, ще ранувато.
І плугарi чомусь з полiв не йдуть,
Та й не спiвають ввечерi дiвчата…
Новi часи, й життя зовсiм нове…
Але, як в давнину, так i донинi,
Шевченка вишня у душi живе
Як вiчний символ щастя в Украiнi.
«Щось швидко клен вже якось вiдцвiтае…»
Щось швидко клен вже якось вiдцвiтае
Й свiй жовтий цвiт розносить навкруги…
Та юний лист зеленим морем грае —
Бiлястих хмар змивае береги.
Легенький вiтер котить нiжнi хвилi,
Й вони зникають в синiй далинi…
Якi ж натхненнi i безмежно милi
Оцi духмянi, цi квiтневi днi!
В них мимоволi розтають тривоги,
Думки приходять свiтлi й почуття.
І кличуть знов, як в юностi, дороги,
І в нескiнченнiсть вiриш знов життя.
І серце знов так повниться любов’ю,
Що обiйняти хочеться весь свiт,
Який вируе молодою кров’ю,
Що й забуваеш, скiльки тобi лiт.
«Зацвiла знов на городi груша…»
Зацвiла знов на городi груша,
Вся немов облита молоком.
І лiкуе наболiлу душу
Заметiль квiтнева за вiкном.
Незрiвнянний аромат цвiтiння
Вiдчувають, мабуть, всi свiти.
У холодну пору, вже осiнню,
Будуть грушi в пам’ятi цвiсти.
А коли морознi заметiлi
Вкриють снiгом у садку гiлки,
Буду думать, що летять то бiлi
З груш старих духмянi пелюстки.
«Ах, неужели вишня зацвела…»
Ах, неужели вишня зацвела?!
И как в апреле у нее так вышло?
Вчера совсем ведь голою была,
А нынче в одеяньи белом пышном.
В цвету она безумно хороша,
Словно в фату невеста завернулась,
Хоть и не время. Но щемит душа,
Как будто к нам опять зима вернулась.
«Невже i справдi вишня зацвiла…»
Невже i справдi вишня зацвiла?!
Отак одразу, дужо, рясно, пишно.
Ще вчора зовсiм голою була,
А нинi вигляда отак розкiшно.
Адже для вишнi зовсiм ще не час.
Вона ж iз травня в квiтень перебiгла.
Весна потiшить вирiшила нас?
Нi, то Всевишнiй нас так любить, бiгме!
Квiтуе, хоч i листя ще нема,
Мов дiвчина, що в бiле одягнулась.
А враження таке, що це зима
Не снiгом, цвiтом знову повернулась.
«Із ранку сонечко привiтне…»
Із ранку сонечко привiтне
І небо синьоi води.
За зеленню – уже все лiтне,
Та свiтанковi холоди
Невимушено нагадають,
Що лише квiтень на дворi,
І через тиждень лиш заграють
Ще великоднi дзвонарi.
Тому й не треба поспiшати
Радiти зеленi берiз,
Бо травень може нас дiстати
Нiчним морозом ще до слiз.
«Неначе потяг продзвенiла злива…»
Неначе потяг продзвенiла злива
І у нiчну помчала далину.
Зелений сад, весь мокрий i щасливий,
Святкуе теплу зливу весняну.
Вiн потопае в цвiту ароматах,
Як у парфумах, що цей дощ розлив.
Весняна злива – це i справдi свято
В найкращому з iснуючих свiтiв.
«Травневий день, духмяний, соковитий…»
Травневий день, духмяний, соковитий,
Немов густе настояне вино,
Яке стiкае по зелених вiтах
У навстiж вже вiдчинене вiкно.
Цвiте бузок, каштани шаленiють
І струменить черемухи нектар…
Це час, коли народжуються мрii, —
Всевишнього святий, безцiнний дар.
«Я дякую тобi, мiй друже Львове…»
