скачать книгу бесплатно
Ось днями грози й холоди до нас з Московii прислали.
Якщо не так, то хоч отак, та однаково iм не йметься…
Але Всевишнiй дав нам знак, що все лихе для нас минеться.
Весну не можна зупинить, ii хода завжди невпинна.
І iм пора вже зрозумiть: ми переможем неодмiнно!
«А водограй i справдi грае…»
А водограй i справдi грае!
Куди не йдеш, а вiн дзвенить.
І день, i нiч не замовкае,
Нi на хвилину, нi на мить.
І спiв цей так приемно чути
У веснянi погожi днi.
І хочеться щасливим бути,
Мабуть, не тiльки лиш менi.
Щоби ловити подих вiтру,
І промiнь сонячний ясний,
І дякувати цьому свiту
За те, що е ти й що живий.
За Божий дар оцей величний:
За право чути, бачить, жить!
Хай водограй спiвае вiчно
І не змовкае нi на мить!
«Холодний вiтер шарпае дерева…»
Холодний вiтер шарпае дерева
І розгортае хмар товстий сувiй.
Чомусь сьогоднi схожий вiн на лева,
Що зранечку голодний й дуже злий.
То зареве, немовби навiжений,
А то заскиглить, наче кошеня.
Увечерi вiн був такий блаженний,
А от сказився нинiшнього дня.
І чим йому весна не догодила,
Що стiльки в ньому зараз лютi й зла?
Чи, мо’, не так вночi його любила,
Чи взагалi, можливо, не прийшла?..
Ох, весно-весно, чом не кажеш очi?
Прошу, змiни складний характер свiй
Й холодний вiтер нiжно, по-жiночi,
Ти обнiми й цiлунками зiгрiй.
Бо вiн не злий, йому бракуе ласки,
Якоi ти, напевне, не дала…
Перетвори цей холод в нiжну казку,
Бо нам усiм так хочеться тепла.
«Надвечiр небо чисте-чисте…»
Надвечiр небо чисте-чисте…
Невже i справдi вже тепло?
Зiрки у небi – як намисто,
Бо хмар неначе й не було.
І вiтер вщух. Чи десь дрiмае?
Чи весна його пригорта?
Карпатська нiч вже пiдступае,
Спокiйна, втiшена, свята.
«Сонечко за гори знов сiдае…»
Сонечко за гори знов сiдае,
І мiняе небо колiр свiй…
Небосхил багряно так палае,
Хоча щойно був ще голубий.
Сутiнки стiкають з полонини
З стрiмкiстю старезного коня…
Затихае в лiсi спiв пташиний,
Чутий упродовж усього дня.
Морок швидко поглина долину,
Нiч наступить скоро вже – за мить.
Все змовкае. Тiльки без зупину
Потiчок у сутiнках дзвенить.
Що спiвае вiн там проти ночi?
Пiсня його вiчна про кого?
Вiн спiва про почуття дiвочi,
Що чека коханого свого.
І всю нiч вiн буде так спiвати,
Бо в весняну пору не до сну,
Щоб колись, хто любить, мiг згадати
Дивовижну нiч цю весняну.
«Нiч свiтла i якась казкова…»
Нiч свiтла i якась казкова…
Хоча й не свiтять лiхтарi,
Та мiсяця великий човен
Пливе по небу угорi.
Серед зiркового намиста
Шукае новi береги
І заливае сяйвом чистим
Все, наче повiнь, навкруги.
Далеко вiн вiд цього свiту,
Тому й не може зрозумiть,
Як можуть люди в ньому жити
І так страшенно не любить.
«Сумують нинi буки i ялицi…»
Сумують нинi буки i ялицi,
Бо снiг прийшов сьогоднi i в Карпати.
А снiг е снiг, i, власне, без рiзницi,
Чи вiн дрiбненький йде, а чи лапатий.
Й похмуре небо зависа низенько,
Й вершини гiр геть хмарами повито.
Здаеться, знову десь зима близенько,
Й стае вiд цього якось сумовито.
«Іще дрiмають сутiнки в долинi…»
Іще дрiмають сутiнки в долинi,
Та за горами сонечко встае,
Й в високе небо, як i вчора, сине,
Свое промiння золотаве лле.
Густе повiтря чисте i прозоре.
Здаеться, що потiчок струменить.
Лiсiв, ще голих, безкiнечне море
Пташиним спiвом зранечку дзвенить.
Тутешнiй день, спокiйний i неспiшний,
Ясним промiнням в вiкна загляда.
Хай буде вiн для нас усiх успiшним
Й солодким, як з карпатських рiк вода!
«Карпатська нiч по-справжньому весняна…»
Карпатська нiч по-справжньому весняна…
Щось за вiкном шепоче потiчок.
Мiж темних схилiв жовтi каравани
Пливуть у даль численних зiрочок.
Тут справжне все, яскраве, чисте, миле.
В бруньках духмяних вже кипить життя…
І свiт здаеться мирним, свiтлим, щирим,
І розпинають душу почуття.
«Весна немов на гойдалцi…»
Весна немов на гойдалцi
Лiта туди-сюди.
То нас теплом порадуе,
То знову холоди.
То сонцем в очi бризкае,
То хмарок нажене,
Та, сподiваюсь, гойдалка
Ця скоро вже мине.
І скоро вже ранесенько
Плесне в вiкно блакить,
І день новий пiднесено
Пiснями задзвенить.
«Хмурое небо, хмурое…»
Хмурое небо, хмурое,
Но без дождя пока…
Серая нынче улица,
Серые облака.
Но на газонах просится
К солнцу травинок пух,
А над землею носится
Терпкий весенний дух.
«Рдеют тюльпаны, как праздник, продленный до завтра…»
Рдеют тюльпаны, как праздник, продленный до завтра.
Сохнут тарелки и рюмки на полке посудной…
Будничным утром поставлю на стол себе завтрак,
Кашу-овсянку – в сравнении с праздничным, скудный.
Выйду из дома под меленький дождь моросящий.
Хлопнут парадного двери, заставив меня оглянуться…
Да, снова будни, но праздник-то наш настоящий
В том, что любимые с нами и в будние дни остаются.
«Все довкола снiгом забiлило…»
Все довкола снiгом забiлило…
То, виходить, що весни нема?
Лиш асфальтних вулиць чорне тiло
Нам шепоче: «Це вже не зима!
Не лякайтесь снiгу, ради Бога,
Сонечко його розтопить вмить!
Бо весну, що вийшла на дорогу,
Неможливо нi за що спинить!»
«Джерела духу, розуму, моралi…»
До 150-рiчного ювiлею Нацiональноi парламентськоi бiблiотеки Украiни
Джерела духу, розуму, моралi,
Усе, що людством створено в вiках,
Що назавжди вкарбовано в скрижалi,
