скачать книгу бесплатно
Щоденник чоловiка на межi сторiч
Олексiй Кононенко
Олексiй Кононенко (м. Киiв) – автор бiльше двох десяткiв книг та понад ста пiсень («Доню, моя донечко» та iн.), лауреат Всеукраiнськоi премii iм. Івана Огiенка, заслужений дiяч мистецтв Украiни.
«Щоденник чоловiка на межi сторiч» – збiрка лiричних поезiй за перiод з 1974-го по 2011 рiк. До книги увiйшли новi вiршi, а також деякi, що друкувалися у попереднiх збiрках: «Пiснi моi веселi та сумнi» (2002) та «Ненародженому ще» (2005).
Олексiй Кононенко
Щоденник чоловiка на межi сторiч
***
Зима в шаленiм танцi захурделить.
Заслiпить очi. Запорошить вуха.
А я, мов ненароджений метелик,
не вилiзу iз теплого кожуха.
Вона ж сама холодною рукою
залiзе крадькома пiд одежину
без сорому розпустить бiлi строi…
А я замерзну i… кожух не скину…
Вже мало залишилось вiд Зими —
пiд снiгом лахи з бiлоснiжних строiв, —
Весна вже зодяглася в оксамит.
Вже скоро я зустрiнуся з Весною!
Кохана i коханка водночас.
Цнотлива i розбещена… Дволика!..
Травнева нiч в травi еднае нас,
i все те бачить мiсяць гостропикий…
Ось Лiто, пишнотiла дiва Лiто.
Свистять у косах сiрi солов’i.
Вона прийшла з единим – щоб любити.
Усi коханцi навкруги – ii!
Всi очi чоловiчi в неi вскочать.
Зведе юнацькi душi й поготiв!
На небi не зiрки – серця трiпочуть
залюблених у неi парубкiв…
Зiйде iз неба Осiнь по стернi,
спiдницi в гаi скине гоноровi.
В холодну душу грiшному менi
шелесне вiтром: «Дам тобi любовi!..»
Вкладу я Осiнь на тугi снопи.
Вцiлую так, щоб серденько зайшлося!..
Забулося, як Лiтечко любив…
Аж до Зими любити буду Осiнь.
***
батьковi
У тихому полi на чорнiй рiллi
Табун твоiх лiт спочивати прилiг.
У тихому полi для вiщого сну
Твiй кожен рочок вiдшукав борозну…
Умитим сонцем обрiй грав,
Мороз в село iз лiсу вийшов.
Були у тата. День, мов рай.
Вiнки сосновi й тиша. Тиша.
Якийсь замрiяний кравець
Убрав дерева в бiлi шати.
Із яру вечiр навпростець
Прибивсь в осиротiлу хату.
В дворi усе, як i було,
Неначе на вiки нажите.
А навкруги нiме село,
Лиш мiсяць хоче говорити…
***
В саду сьогоднi випав чорний снiг,
Вiд димоядiв притомився космос.
Над свiтом – дивнi ангели сумнi.
А на хмаринi Бог – старий i босий.
Латають дране небо всi святi,
Тремтить пащека Вiчностi холодна.
А люди Богу-сину на хрестi
Несуть зчерствiлi душi у долонях.
Вогнем i громом зарегоче Той,
Рогатий, бо його приходить черга…
Вночi у муках народився Ной,
І прийнялося древо для ковчега.
***
Я обережно тебе вiв —
незнану, незнайому, —
в маленький дiм, що зветься вiрш…
Ти оселилась в ньому.
Маленький дiм тобi зрадiв,
прийняв тебе, як панну.
Облаштував iз добрих слiв
i лiжко, й теплу ванну.
Я жив у домi тiм один,
та зле було одному.
Тепер в моему домi ти…
Ти не пiдеш iз дому?
Пiдслухана розмова
– Тобi – твое… Менi – мое…
Ми роздiлили навпiл свiт…
Нехай вже буде так, як е…
– А син… передавав привiт?
– А син питав, коли прийдеш,
щоб вiн прибрався до приходу…
i я сама, звичайно, теж…
– Яка розхлюпана погода!
– Тобi не личить борода…
І ця краватка не пасуе…
Коли ти будеш?… Син питав…
– Я сам iз ним усе з’ясую…
– Пробач… Бувай… Менi вже час…
Щоб не летiти на весь дух.
Так, ти… коли… прийдеш до нас?
– Вiтання синовi… Прийду…
***
Шпали бiжать до обрiю,
Наче до неба сходини.
Потягу взимку холодно.
Хо-ло-дно, хо-ло-дно, хо-ло-дно…
Потяг по рейках ковзае.
З неба – такий малесенький.
Знай стукотить колесами.
Ве-се-ло, ве-се-ло, ве-се-ло…
Холодно взимку потягу.
Лiтнi не грiють спогади.
Потяг уперто котиться.
Ко-ти-ться, ко-ти-ться, ко-ти-ться…
Потяг у нiч закоханий.
Нiч зустрiчае протягом
i проводжае поспiхом,
у-смi-хом, на-смi-хом, по-смi-хом…
Потягу взимку холодно.
Потяг у нiч закоханий.
Холодно взимку потягу.
Хо-ло-дно, хо-ло-дно, хо-ло-дно…
***
Ти – бiсеня. Вируе магма,
нуртуе кров твоя шалена.
Згорю в тобi, i буде мало
вогню, зiгрiтися вiд мене.
Ти – бiсеня. Хоч я не знаю
твоiх грудей i твого лона…
Твiй голос кличе, смiх гукае
i збуджуе вузька долоня.
Ти – бiсеня. Нi. Ангел свiтлий.
Волосся золото на щоки…
Ти – синьоокий грiх всесвiтнiй.
Твiй дiм, мабуть, зоря висока.
Йдуть днi у вирiй чередою.
Сумнi i радiснi. Колишнi…
Якщо ти будеш не зi мною,
хай береже тебе Всевишнiй…
***
Здрастуйте, мамо… Матусю…
Здрастуйте, батьку… Рiдненькi!
Рiдко коли одiзвуся…
Як ви там, тату i ненько?
Хочу приiхати! Хочу!
Серцем – до рiдного краю…
Клята робота до ночi!
Бiгаю… Заробляю…
Як ви там живi-здоровi?
Може, вам лiки потрiбнi?
А чи зорали городи?
Що у вас там, моi рiднi?
Ми тут у мiстi, як мишi,
