скачать книгу бесплатно
у глибинi блакитних вiч…
***
Ми з тобою у клiтках неволi… чи волi?
Нашi змученi душi безпомiчнi й голi.
Голi так, що пульсують серця беззахиснi.
А за гратами – вир життедайного кисню.
Коли ставили клiтi, хiба могли знати,
що зустрiнуться душi i будуть кохати?
Нашi душi… неначе iх зводило Небо…
Щоб розрушити клiтi – що класти на требу?
Як вхопити ковток того Божого трунку
Для единоi митi, одного цiлунку?
Нашi душi волають у клiтках-примарах.
Поцiлунок – рятунок чи обрана кара?
***
Вона забула. Бо життя
текло рiкою. Як ведеться.
А хижа паща каяття
лише на старостi верзеться.
Та й в чому каятись? Жила.
Кохала. Бавилась. Смiялась.
А потiм? Потiм далi йшла.
А що було – те забувалось…
Якiсь пожовклi сторiнки…
Рядки… чиi?… кому?… Забула.
Незрозумiло… вiд руки…
Давно писалося. Минуло…
Як весело вони горять!
Ось до камiна сiла ближче.
В теплi, звичайно, й не згадать.
А якщо чесно, то – навiщо?…
***
На початку Життя
читали поети коханим
нiким не записанi вiршi…
Тi вiршi дiсталися сонцю,
водi i веселому вiтру.
І нинi лиш
осонценим,
вiтром овiяним,
умитим росою
вiдкриваеться слово
нiким не записаних вiршiв…
***
Казати – марно. Питати – зайве.
На серцi – хмарно. Живу, як зайда.
Душа – без ладу. Бувае гiрше?
Моя вiдрада лиш ти i вiршi.
***
Твое тiло пiшло в кав’ярню.
Мое тiло пiшло додому.
А душа на снiгу лишилась…
Лити в душу горiлку марно.
Вiд горiлки пекельна втома.
Й без горiлки душа стомилась.
Може, снiгу багато в книзi?
В нашiй книзi… То вiн розтане.
Потече у Днiпро водою.
Може, ми чогось напилися
i тепер щохвилини п’янi?…
Може, ми – i не ми з тобою?
І закiнчимо вiрш на тому…
Вiн – безумний. Вона – прегарна.
Це, мабуть, зовсiм iншi люди.
Його тiло пiшло додому…
Їi тiло пiшло в кав’ярню…
Тiльки як же з душею бути?
***
На серцi чи печаль, чи втома,
а чи передчуття бiди…
Давай поiдемо додому,
щоб я в дорозi не один.
Щоб довше час обох нас тiшив,
Хоч довше – теж едина мить…
Дiстану з неба срiбний кiвшик —
тебе коханням напоiть.
Я вже напився до безтями.
Себе запитую… А ти?
Що в цьому свiтi буде з нами?
Чи е для нас iще свiти?
Де знахар той, кому вiдомо?…
Прийди хоч би у нiч… Приснись…
Давай поiдемо додому.
Удвох поiдемо… Колись…
***
У зморшках часу i землицi,
У давнiх забутих мiстах
Коса твоя чорная сниться
І сняться гарячi вуста.
Чи трете життя, а чи п’яте
Живу на старенькiй Землi.
Не можу тебе не кохати —
Єдину на тисячу лiт.
Цiлунку жаданого чари
І лагiдний дотик руки…
Пливуть заколисанi хмари
З далеких вiкiв у вiки.
Онука русина, чи ляха,
Чи славних полянських князiв,
За тебе я сходив на плаху,
За тебе тортури терпiв.
Ти неня моя i дружина,
Ти доня моя i сестра.
Свята, неповторна, едина,
Одвiчна богиня добра.
Твiй образ на сотнях полотен,
В казках, у молитвi пiсень.
Без тебе я жити не годен —
Нi вiк, а нi рiк, а нi день…
***
Одного разу вiтер на свiтаннi
Освiдчувався яхтi у коханнi.
Щоглу голубив, пiднiмав вiтрило,
І бiла яхта вiтер полюбила.
Але у нього на душi неспокiй —
На рейдi мiноносець крутобокий.
Сталевий красень, велич i вiдвага,
В коханнi то велика перевага.
Бiсився вiтер, аж вiтрило рвалось,
Та бiла яхта в зрадi не призналась.
З тих пiр одна, сумна i безталанна,
Блукае бiла яхта у туманах…
***
Земля оберталася швидше щомитi.
Металося серце в клiтинi грудей…
Ти вийшла назустрiч едина у свiтi —
Єдина iз тисячi тисяч людей.
Ми двое – i натовп. Немае рятунку
А заздрощiв змii повзуть звiдусiль.
Всi очi втопилися в нашiм цiлунку.
Пащеки шипучi розкрилися всi.
А ми полетiли над шипом i свистом.
В пiтьмi загубилися очi-вогнi.
Не хочу у натовп! У натовпi – тiсно!
Єдине – ти вийди назустрiч менi.
***
Купити – дорого…
Продати – дешево…
Я тебе купити хочу,
Щохвилини, день у день
Голову собi морочу —
Взяти б грошей, тiльки де?
Скiльки, у якiй валютi,
І яка тобi цiна?…
Хай цинiчно, та по сутi,
Правду, чесно i сповна.
Я тебе купити хочу,
А навiщо, знаеш ти?
Щоб продати на всi ночi
В перший-лiпший монастир!
В чоловiчий чи жiночий —
На всi ночi, на всi днi!
Я тебе продати хочу,
Всю, iз голови до нiг!
Я тебе продати хочу,
Без вагань, без каяття.
Я тебе купити хочу —
І кладу свое життя!
***
